Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/3426/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2023.
Дата набрання законної сили: 19.10.2023
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		Справа №753/3426/18                                                                                            Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1 
		Провадження №11-кп/824/4409/2023                                                                       Суддя - доповідач - ОСОБА_2                 
		                                                                                                                          
		                
		Ухвала 
		Іменем України
		 
		19 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ  Київського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді                                                ОСОБА_2 ,
		суддів                                                                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		за участю секретаря судового засідання             ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали  кримінального провадження №42018000000000358 за апеляційними скаргами захисників обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 зі змінами та доповненнями на вирок Дарницького районного суд м. Києва від 23 вересня 2021 року у кримінальному провадженні щодо обвинуваченого,
		 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 за ч. 4 ст. 296 КК України до 05 (п'яти) років позбавлення волі,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4, 5 ст. 27 ч. 2 ст. 127 КК України,
		 
		за участю учасників кримінального провадження:
		прокурорів                                                                     ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
		потерпілого                                                                   ОСОБА_12 ,
		представника потерпілого                                           ОСОБА_13 
		захисника                                                                       ОСОБА_9 ,
		обвинуваченого                                                             ОСОБА_7 ,
		   
		в с т а н о в и л а:
		 
		Вироком Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4,5 ст. 27, ч.2 ст. 127 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років.
		На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань за цим вироком та вироком Апеляційного суду м. Києва від 13 червня 2018 року, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з 29 березня 2018 року.
		У строк відбуття покарання ОСОБА_7 зараховано час його попереднього ув`язнення за період з 28 березня 2014 року по 26 травня 2014 року та з 29 березня 2018 року по 13 вересня 2018 року, за правилами ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015 року) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 задоволено частково та стягнуто на його користь з ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 500 000 (п`ятсот тисяч) гривень.
		Вирішено долю щодо речових доказів. 
		 
		Згідно вироку суду,  ОСОБА_7 , реалізуючи злочинний умисел, спрямований на пособництво незаконному позбавленню волі людини, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, свідомо допускаючи заподіяння потерпілому ОСОБА_12 фізичних страждань, у тому числі вчинення відносно нього катування, сприяв вчиненню вказаного злочину наданням засобів, у спосіб залучення інших співучасників злочину, а також підбурював ОСОБА_14 до його вчинення, схиляючи шляхом умовляння та підкупу.
		Так, у листопаді 2013 року, у зв`язку з прийняттям вищим керівництвом держави рішення про призупинення процесу підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЕС, у місті Києві та ряді інших міст України розпочались акції протесту громадян. Після відмови від підписання вказаної угоди на Саміті Східного партнерства, що відбувався 28-29 листопада 2013 року у м. Вільнюсі, а також силового розгону Євромайдану на Майдані Незалежності у м. Києві в ніч з 29 на З0 листопада 2013 року, акції протесту набули особливо масового характеру.
		До насильницької протидії масовим акціям протестів невстановленими слідством особами у невстановлений слідством час була залучена особа 1, досудове розслідування за підозрою якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні.
		З метою реалізації злочинного умислу щодо насильницького перешкоджання проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій особою 1, як керівником злочинної організації, у невстановленому слідством місці та невстановлений слідством час, доведено до її учасників необхідність здійснювати викрадення активних учасників акцій протесту, їх катування з метою отримання відомостей щодо структури організації протестного руху, їх лідерів та джерел фінансування.
		Однак, у зв`язку із тим, що кількість учасників протесту в центральній частині м. Києва збільшувалась, учасники злочинної організації, за браком кількості осіб для здійснення запланованих злочинних дій щодо викрадення протестувальників, об`єктивно потребували залучення додаткових людських ресурсів.
		В свою чергу, особа 1, усвідомлюючи наявність такої потреби, маючи на меті реалізувати раніше узгоджений злочинний план та забезпечити масштабність своїх протиправних дій, у невстановленому слідством місці та невстановлений слідством час, прийняв рішення залучити до його виконання інших осіб, які мають у своєму підпорядкуванні достатню кількість підлеглих осіб та за грошову винагороду здатні виконати завдання, спрямовані на реалізацію злочинного плану.
		З цією метою, у першій половині січня 2014 року, особа 1 звернувся до ОСОБА_7 , з яким був раніше знайомий і обізнаний про наявність в останнього відповідних можливостей, з пропозицією залучити, за матеріальну винагороду, якомога більшу кількість громадян для протидії акціям протесту.
		Також, з аналогічною пропозицією, у невстановленому слідством місці та невстановлений слідством час особа 1, звернувся до особи 2, досудове розслідування за підозрою якого здійснюється в іншому кримінальному провадженні, засновника та керівника громадської організації «Оплот», та однойменного бійцівського клубу.
		При цьому, ОСОБА_7 та особа 2, переслідуючи корисливі мотиви, на пропозицію особи 1погодилися.
		Водночас, плануючи з 10 січня 2014 року виїзд на відпочинок за межі України, ОСОБА_7 , на період своєї відсутності, доручив співпрацювати з особою 1з вказаних питань ОСОБА_14 , відносно якого судом ухвалено обвинувальний вирок, та особі 3, обвинувальний акт відносно якого на даний час розглядається судом, які упродовж тривалого часу неофіційно працювали разом з ОСОБА_7 та в його інтересах, фактично належали до кола його найближчого оточення, мали досвід та можливості залучення, за матеріальну винагороду, необхідних людських ресурсів.
		Для комунікації з переліченими та іншими особами на час перебування за кордоном, ОСОБА_7 08.01.2014 року придбав SIM-картку мобільного зв`язку оператора TravelSIMз номером НОМЕР_1 , який в подальшому використовував для контактів, зокрема, з особою 1, особою 4, досудове розслідування за підозрою якого здійснюється в іншому провадженні, ОСОБА_14 та особою 3.
		Приблизно 19 січня 2014 року особа 1, з огляду на домовленості з ОСОБА_7 про забезпечення останнім через ОСОБА_14 та особи 3 залучення груп громадян для протидії акціям протесту, доручив особі 4 координувати дії з даного приводу з ОСОБА_14 .
		У зв`язку з цим, особа 4, щодо якої здійснюється досудове розслідування, діючи спільно та погоджено з особою 1, упродовж 20-21 січня 2014 року, зі свого мобільного телефону НОМЕР_2 мав чисельні телефонні контакти з ОСОБА_15 , який при цьому користувався номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , під час чого, зокрема, ставив завдання щодо залучення близько 400 осіб для недопущення в`їзду до м. Києва автобусів з учасниками акцій протесту, затримання останніх та примусового вивезення їх у наперед визначені місця, з метою подальшого незаконного позбавлення волі.
		Крім того, 20.01.2014, близько 11 год. 35 хв., та 21.01.2014, близько 12 год.50 хв., ОСОБА_14 та особа 3, на виконання вказівки ОСОБА_7 , відвідували офіс особи 1, розташований по вул. Почайнинській, 4 «А», «Е» в місті Києві, де зокрема 21.01.2014, на нараді за участю особи 1, ОСОБА_16 щодо якого постановлено обвинувальний вирокта особою 4 їм були продубльовані вищевказані завдання, та, водночас, особа 1висловив претензії щодо невиконання таких вимог в ніч з 20 на 21 січня 2014 року.
		У свою чергу, ОСОБА_14 , у період 20-21.01.2014, з метою погодження своїх дії з ОСОБА_7 , який в цей час перебував за межами України, мав з ним чисельні телефонні контакти, здійснюючі дзвінки на номер останнього НОМЕР_1 , та приймаючи на свої номери НОМЕР_3 та НОМЕР_4 дзвінки з вказаного номеру. В ході таких контактів ОСОБА_14 , сприймаючи ОСОБА_7 як свого керівника та роботодавця, детально повідомляв йому про задачі, що ставились особою 1та особою 4стосовно залучення великої кількості осіб для протидії акціям протесту, застосування до протестувальників фізичного насильства, їх затримання та протиправного позбавлення волі.
		Так само ОСОБА_7 , використовуючи мобільний номер НОМЕР_1 , у період 20-21.01.2014 мав чисельні телефонні контакти з особою 1, який при цьому користувався телефоном з номером НОМЕР_5 , особою 3, який користувався номером НОМЕР_6 , а також один контакт з особою 4 21.01.2014 о 05 год. 12 хв., який користувався номером НОМЕР_2 .
		При цьому ОСОБА_7 , діючи спільно та погоджено з особою 1, з корисливих мотивів, бажаючи отримати запропоновану останнім матеріальну винагороду, вимагав від ОСОБА_14 повного та неухильного, без будь-яких обмежень, виконання тих задач, які перед ним ставили особа 1 та особа 4, обіцяючи за це велике грошове заохочення.
		Разом з тим, знаючи про те, що напередодні, в ніч з 20 на 21 січня 2014 року, у Києві відбувались масові зіткнення протестувальників з особами, які із застосуванням насильства намагались протиправно протидіяти акціям протесту (так званими «тітушками»), особа 2 розробив план злочинних дій. Згідно цього плану, учасники бійцівського клубу «Оплот» мали спровокувати конфлікти з окремими протестувальниками у місці, віддаленому від району проведення акцій протесту, з тим, щоб ті покликали на допомогу активістів «Автомайдану», і, таким чином, використовуючи значну перевагу у чисельності осіб, організованих особою 2 над активістами «Автомайдану», можна було б вчинити відносно останніх хуліганські дії із застосуванням предметів, заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень, а деяких, наперед невизначених активістів, - викрасти та вивезти у заздалегідь обумовлене місце з метою подальшого катування.
		З цією метою особою 2 була обрана станція метро «Петрівка», яка є однією з найбільших у Києві за пасажиропотоком, особливо у робочі дні, в часи «пік», що збільшувало можливості виявити учасників акцій протесту, визначивши їх за візуальними ознаками - використанням атрибутики «Євромайдану» на одязі та інших речах.
		Крім того, координуючи та погоджуючи свої дії з невстановленими особами, особа 2 визначив в якості місця, куди можна було б вивезти викрадених активістів Революції Гідності та надалі утримувати, незаконно позбавляючи волі і застосовуючи катування, лісосмугу неподалік від станції метро «Бориспільська», в районі вул. Колекторної, 24/26 та перетину Харківського і Бориспільського шосе у м. Києві.
		З метою створення сприятливих умов для вчинення вказаних злочинів, 21.01.2014 р. близько 20 год. невстановленими особами у вказаному місці розгорнуто намети.
		При цьому, ОСОБА_14 , приблизно о 19 год. 26 хв., прибув у вказану лісосмугу. Діючи згідно відведеної йому особою 1, особою 4 та ОСОБА_7 ролі, за попередньою змовою з ними, ОСОБА_14 мав сприяти вчиненню незаконного позбавлення волі наперед невизначеного числа протестувальників шляхом надання засобів та усунення перешкод, залучивши за матеріальну винагороду до скоєння злочину у ролі пособників своїх знайомих, які мали охороняти намети.
		У зв`язку з цим ОСОБА_14 , реалізуючи свій злочинний умисел, діючи спільно та погоджено з особою 1, особою 4, ОСОБА_7 та іншими особами, у тому числі невстановленими слідством, залучив до охорони наметів за грошову винагороду у розмірі 500 доларів США ОСОБА_17 , відносно якого судом ухвалено обвинувальний вирок, і який, у свою чергу, за вказівкою ОСОБА_14 , разом з ОСОБА_18 залучив осіб у невстановленій кількості, які мали охороняти намети, і, таким чином, сприяти незаконному позбавленню волі активістів Революції Гідності, шляхом надання іншим співучасникам злочину (передусім виконавцям і організаторам) засобів та усунення перешкод - а саме у спосіб недопущення вільного переміщення осіб, незаконно позбавлених волі та їх втечі, а також проникнення на територію розміщення палаток сторонніх, які могли б зашкодити вчиненню злочинів або припинити їх вчинення.
		Зокрема, ОСОБА_17 , з вказаною метою за грошову винагороду в розмірі 800 грн. залучено ОСОБА_19 , відносно якого судом ухвалено обвинувальний вирок, який разом з іншими особами, у тому числі невстановленими слідством, прибув у вказану лісосмугу неподалік від станції метро «Бориспільська», в районі вул. Колекторної, 24/26 та перетину Харківського і Бориспільського шосе у м. Києві, 21.01.2014 року, не пізніше 21 год. 09 хв., та, виконуючи відведену йому роль, з корисливих мотивів, діючи погоджено з ОСОБА_17 , постійно перебував у зазначеному наметовому таборі щонайменше з 21 год. 09 хв. 21.01.2014 до 4 год. 49 хв. 22.01.2014, а також, за викладених далі обставин, залучив до скоєння незаконного позбавлення волі людини у ролі пособників осіб з числа своїх знайомих, у тому числі ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , відносно яких ухвалено обвинувальні вироки.
		Крім того, на виконання вказівки ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , що діяв спільно та погоджено з ним та невстановленими на даний час особами, сприяючи наступному вчиненню злочину шляхом надання засобів та знарядь, а також усунення можливих перешкод, 21.01.2014, в період щонайменше з 20 год. 00 хв. до 20 год. 37 хв., перебуваючи у офісі, розташованому по вул. Почайнинській, 4 «А» і «Е» у місті Києві, належному особі 1, отримав від невстановлених осіб предмети, заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, а саме палиці у кількості близько 30 одиниць, які надалі, не пізніше 21 год. 15 хв., відвіз до вказаного наметового табору, розміщеного в районі АДРЕСА_3 та перетину Харківського і Бориспільського шосе у м. Києві, і залишив у наметі, у віданні осіб, які там перебували.
		В подальшому, ОСОБА_14 , не пізніше 21 год. 27 хв., залишив територію наметового табору, виїхавши у напрямку КПП по трасі Київ-Житомир. Так само в район вказаного КПП після 21 год. 30 хв. за вказівкою ОСОБА_14 виїхав і ОСОБА_17 .
		Того ж дня, близько 22 год., очолювані особою 5 щодо якого здійснюється досудове розслідування, який діяв за вказівкою особи 2, невстановлені слідством особи з білими балаклавами на обличчях, які мали при собі предмети, заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень, а саме палиці (біти) та інші невстановлені предмети, перебуваючи в районі станції метро «Петрівка» та вул. Вербової, 17 у м. Києві, діючи у складі групи з особою 6, щодо якого здійснюється досудове розслідування, особою 7, обвинувальний акт щодо якого знаходиться на розгляді в суді, ОСОБА_22 щодо якого постановлено обвинувальний вирок та особою 8, щодо якого здійснюється досудове розслідування, спільно та погоджено, за попередньою змовою з ними, згідно розроблено ним плану, побачивши в районі вестибюлю станції метро «Петрівка» по Оболонському проспекту ОСОБА_12 та помилково сприйнявши його за учасника протестних акцій, викрали його, здійснивши з цією метою у складі групи напад на потерпілого із застосуванням фізичної сили у виді нанесення останньому ударів у різні частини тіла, у тому числі предметами, заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень і заподіявши, таким чином, ОСОБА_12 фізичні страждання, а надалі перемістивши проти його волі у салон автобусу SCANIA К113, державний номерний знак НОМЕР_7 .
		При цьому особа 5. та особа 7, періодично отримуючи вказівки від особи 2, який контактував з ними з власного номеру мобільного телефону НОМЕР_8 на належні їм номери НОМЕР_9 та НОМЕР_10 відповідно, у такий спосіб виконували функцію координаторів, передаючи вказівки особи 2, як організатора злочину, іншим учасникам викрадення ОСОБА_12 , зокрема, особі 6, ОСОБА_22 та особі 8, які протиправно, з використанням примусу, завели ОСОБА_12 до автобусу, з метою незаконного позбавлення його волі.
		Після викрадення ОСОБА_12 , особа 7, ОСОБА_22 та особа 8, виконуючи відповідні інструкції особи 2, які особа 5 та особа 7 отримували по телефону, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на подальше незаконне позбавлення волі потерпілого у спосіб його насильницького утримання в салоні автобусу та переміщення в район наметового табору біля станції метро «Бориспільська», діючи погоджено з особою 6, виконуючи відведену їм роль, залишились у вказаному автобусі - SCANIA Kl13, перебуваючи упродовж переїзду поряд з ОСОБА_12 та тримаючи його на сидіннях у задній частині салону.
		При цьому, особа 5, особа 7, ОСОБА_22 , особа 8, а також інші, не встановлені учасники викрадення ОСОБА_12 , діючи спільно та погоджено, за попередньою змовою групою осіб, 21.01.2014 в період приблизно з 22 год. до 23 год. 50 хв., тобто в процесі протиправного утримання потерпілого в автобусі, періодично наносили йому удари в різні частини тіла і таким чином, заподіювали фізичні страждання, ставлячи питання щодо начебто його участі в Революції Гідності та намагаючись отримати від нього з даного приводу зізнання.
		Водночас, ОСОБА_14 21.01.2014 о 22 год. 14 хв., рухаючись в районі Рибальського острову в м. Києві у напрямку КПП по трасі Київ-Житомир, отримавши на свій мобільний телефон з номером НОМЕР_3 від невстановленої особи, яка користувалась мобільним телефоном з номером НОМЕР_11 , відомості про викрадення ОСОБА_12 , постійно координуючи свої дії з особою 4, який при цьому користувався мобільним номером НОМЕР_2 , і, у свою чергу, також контактував з вищевказаною особою - власником номеру НОМЕР_11 , а надалі з особою 1, який використовував мобільний номер НОМЕР_5 та ОСОБА_23 , який використовував мобільний номер НОМЕР_8 , - реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на сприяння вчиненню незаконного позбавлення волі наперед невизначеного числа протестувальників шляхом надання засобів та усунення перешкод, змінив свій маршрут руху та висунувся в район виїзду з Києва по трасі Київ-Вишгород, куди прибув приблизно о 22 год. 27 хв. та орієнтовно до 22 год. 39 хв. - 22 год. 42 хв. очікував прибуття автобусів з учасниками викрадення ОСОБА_12 .
		Після приїзду останніх 21.01.2014, у вказаний період часу, тобто з 22 год. 39 хв. до 22 год. 42 хв., в місце, де перебував ОСОБА_14 , а саме в район виїзду з Києва по трасі Київ-Вишгород, в межах дії ретрансляційних веж, розташованих по вул. Богатирській, 30 та Дніпроводській, 16 у м. Києві, ОСОБА_14 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, скоординував подальші дії з невстановленими особами з числа учасників викрадення ОСОБА_12 , та надалі, не пізніше 22 год. 45 хв. виїхав у напрямку КПП, розташованого по трасі Київ-Житомир. У свою чергу, учасники викрадення ОСОБА_12 , у тому числі особа 5, особа 7, ОСОБА_22 та особа 8. та інші, на даний час невстановлені особи, продовжуючи протиправно утримувати потерпілого у салоні автобусу SCANIA К113, державний номерний знак НОМЕР_7 , близько 21 год. 44 хв. вирушили в напрямку міста Вишгород.
		Так, в період з 22 год. 44 хв. до 23 год. 50 хв., потерпілого ОСОБА_12 , в процесі його незаконного позбавлення волі, переміщено зазначеним автобусом за орієнтовним маршрутом: вул. Богатирська - м. Вишгород Київської області - вул. Дніпроводська - вул. Богатирська - вул. Озерна - вул. Лугова - вул. Шахтарська - вул. Вікентія Хвойки - вул. Межигірська - Набережно- Печерська дорога - вул. Колекторна, 24/26. При цьому особа 5 та особа 7, постійно узгоджуючи свої дії із особою 2, як організатором злочину, продовжували контактувати з останнім з мобільних телефонів, використовуючи для цього свої мобільні номери НОМЕР_9 і НОМЕР_10 та зв`язуючись із особою 2, який користувався номером НОМЕР_8 .
		Крім того, у вказаний період також відбувались телефонні контакти різної тривалості між ОСОБА_14 та особою 4; особою 4 та особою 2 і ОСОБА_24 .
		Після викрадення ОСОБА_12 , під час його транспортування іншими співучасниками злочину в наметовий табір біля станції метро «Бориспільська», ОСОБА_19 , залучений за раніше викладених обставин до вчинення злочину ОСОБА_17 за вказівкою ОСОБА_14 , який, в свою чергу, діяв спільно та погоджено з ОСОБА_7 , особою 1 та особою 4, перебуваючи у вказаному таборі, бажаючи отримати запропоновану йому ОСОБА_17 та ОСОБА_18 грошову винагороду у розмірі 800 грн., діючи з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, реалізуючи свій злочинний умисел та виконуючи відведену йому, зокрема ОСОБА_17 за вказівкою ОСОБА_14 роль пособника незаконного позбавлення волі людини, сприяючи вчиненню злочину шляхом надання засобів, періодично контактуючи з даного приводу та координуючи свої дії з ОСОБА_17 по мобільному телефону, який при цьому користувався номером НОМЕР_12 , залучив до подальшого вчинення злочину у ролі пособників осіб з числа своїх знайомих, зокрема ОСОБА_25 . З цією метою, 21.01.2014 о 22 год. 34 хв. ОСОБА_19 зі свого мобільного телефону НОМЕР_13 подзвонив ОСОБА_26 на його номер НОМЕР_14 , та запропонував прибути в район станції метро «Бориспільська», на що останній погодився, прибувши у вказане місце 22.01.2014 орієнтовно в період між 0 год. 24 хв. та 0 год. 39 хв.
		У свою чергу, ОСОБА_21 , щодо якого постановлено обвинувальний вирок, залучений за раніше викладених обставин до вчинення злочину ОСОБА_17 , який діяв за вказівкою ОСОБА_14 , котрий, в свою чергу, діяв спільно та погоджено з ОСОБА_7 , особою 1, ОСОБА_27 та особою 4, з тією ж метою та наведених мотивів, періодично спочатку контактуючи з даного приводу та координуючи свої дії з ОСОБА_17 по мобільному телефону, який при цьому користувався номером НОМЕР_12 , зі свого номеру НОМЕР_15 , а в подальшому перебуваючи поряд з ОСОБА_17 , залучив за його вказівкою до подальшого вчинення злочину у ролі пособників не встановлених на даний час слідством осіб з числа своїх знайомих, які прибули в район станції метро «Бориспільська» не пізніше 23 го. 50 хв. 21.01.2014.
		21.01.2014 р. близько 23 год. 50 хв., особа 5, особа 7, ОСОБА_22 , особа 8. та особи, які на даний час слідством не встановлені, продовжуючи свої злочинні дії, пов`язані із викраденням ОСОБА_12 та незаконним позбавленням його волі, діючи погоджено з особою 6, на виконання вказівок особи 2, перевезли потерпілого до зазначеного наметового табору, розташованого в лісосмузі в районі вул. Колекторної, 24/26 у м. Києві, неподалік від станції метро «Бориспільська». У даному місці потерпілого, проти його волі, було передано групі осіб, у числі яких знаходився ОСОБА_19 , що перебував у наметовому таборі з 21 год. 09 хв., особа 2 з 23год. 05 хв. та особа 6, що прибув туди не пізніше 23 год. 07 хв., а також інші особи, у тому числі невстановлені слідством.
		Особа 2, реалізуючи свій злочинний умисел, за попередньою змовою групою осіб, й надалі, щонайменше в період з 23 год. 50 хв. 21.01.2014р. до 1 год. 19 хв. 22.01.2014, незаконно утримував ОСОБА_12 , позбавляючи його волі та супроводжував такі дії катуванням, заподіюючи потерпілому фізичних страждань.
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на сприяння вчиненню незаконного позбавлення волі людини шляхом надання засобів та усунення перешкод, діючи спільно та погоджено з іншими учасниками злочину, у тому числі невстановленими слідством та будучи достеменно обізнаним про насильницьке переміщення потерпілого ОСОБА_12 до наметового табору, ОСОБА_14 , координуючи через особу 4 свої дії з особою 2 та особою 1, повернувся у вказане місце разом з ОСОБА_17 22.01.2014 близько 0 год. 05 хв.
		Надалі ОСОБА_14 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, діючи спільно та погоджено з ОСОБА_17 , ОСОБА_19 та невстановленими слідством особами, за попередньою змовою з ними, координуючи свої дії по телефону з особою4, який, у свою чергу, під час незаконного позбавлення волі ОСОБА_12 контактував з особою 2 та особою 1, діючи за погодженням з ОСОБА_7 , як пособником та підбурювачем до злочину, бажаючи отримати обіцяну останнім грошову винагороду, з моменту свого повернення до вказаного наметового табору, а саме з 0 год. 05 хв. і до 1 год. 19 хв. 22.01.2014, сприяв незаконному позбавленню волі ОСОБА_12 , яке супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, - шляхом надання іншим співучасникам злочину, зокрема особі 2, засобів та усунення перешкод - у спосіб недопущення вільного переміщення ОСОБА_12 , у безпосередній близькості до якого ОСОБА_14 під час вчинення злочину періодично перебував спільно з іншими особами, у тому числі невстановленими слідством, у групі з ними, умисно перешкоджаючи, таким чином, вільному вибору поведінки потерпілим, волевиявленню останнього щодо залишення місця незаконного позбавлення волі, зокрема, втечі, крім того, проникненню на територію розміщення палатки, у якій утримували потерпілого, сторонніх, які могли б зашкодити вчиненню злочину або припинити його вчинення, а також залучивши до скоєння злочину у ролі пособника свого знайомого - ОСОБА_17 та через останнього ОСОБА_19 , який, у свою чергу, залучив ОСОБА_28 , ОСОБА_21 , а також залучивши інших невстановлених слідством осіб, які сприяли незаконному позбавленню волі ОСОБА_12 у спосіб недопущення його вільного переміщення, перешкоджання власному вибору поведінки потерпілим, його волевиявленню щодо залишення місця незаконного позбавлення волі та проникненню на територію розміщення намету, у якій утримували потерпілого, сторонніх, які могли б зашкодити вчиненню злочину або припинити його вчинення.
		Крім того, діючи спільно та погоджено з іншими співучасниками злочину, зокрема, особою 1, особою 4, особою 2, ОСОБА_7 , ОСОБА_17 та ОСОБА_19 , за попередньою змовою у групі з ними, з корисливих мотивів, маючи спільний умисел та цілі, усвідомлюючи мету та причини незаконного позбавлення волі ОСОБА_12 , що полягали у намаганні примусити його зробити визнання в участі в Революції Гідності, а також отримати відомості про організаторів та фінансування протестних акцій в м Києві, сприяючи вчиненню злочину наданням засобів, ОСОБА_29 , перебуваючи поруч з наметом, де утримували потерпілого, а також у самому наметі, 22.01.2014, о 0 год. 36 хв. та о 0 год. 44 хв., брав через ОСОБА_17 у ОСОБА_19 мобільний телефон останнього з номером НОМЕР_13 , з якого здійснював дзвінки на номер дружини потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_30 , НОМЕР_16 , щоб отримати в неї відомості про можливу участь її чоловіка в акціях протесту під час Революції Гідності.
		За участь у вчиненні незаконного позбавлення волі ОСОБА_12 у ролі пособника та підбурювача, а також за організацію залучення в період 19-22 січня 2014 року осіб для участі у заходах, спрямованих на протидію акціям протесту, ОСОБА_7 після повернення в Україну, а саме, 22.01.2014 близько 11 год. 20 хв., перебуваючи в місті Києві, в районі будівлі по вул. Лаврській, 16, отримав від особи 1 грошову винагороду у розмірі близько 200 000 доларів США.
		Того ж дня, близько 12 год., ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого проживання, в домоволодінні по АДРЕСА_2 , передав ОСОБА_14 за участь у вчиненні незаконного позбавлення волі ОСОБА_12 , як грошову винагороду, частину грошових коштів, отриманих від особи 1, у розмірі 15 000 доларів США.
		22.01.2014р. в період приблизно між 23 год. 50 хв. та 23 год. 55 хв. ОСОБА_17 та ОСОБА_18 зустрілись з ОСОБА_19 в районі АДРЕСА_4 , де передали останньому за участь у вчиненні злочину в ролі пособника, який сприяв незаконному позбавленню волі ОСОБА_12 іншими співучасниками наданням засобів та усуненням перешкод, раніше обумовлену грошову винагороду в розмірі 800 грн., а також грошову винагороду у цьому ж розмірі для ОСОБА_31 , залученого ОСОБА_19 з метою вчинення злочину.
		За участь у вчиненні незаконного позбавлення волі ОСОБА_12 у ролі пособника, ОСОБА_19 , за невстановлених слідством обставин, перебуваючи на житловому масиві «Троєщина» у Деснянському районі міста Києва, зустрівся з ОСОБА_32 та передав йому раніше обумовлену грошову винагороду в розмірі 800 грн.
		При проведенні судово-медичної експертизи у ОСОБА_12 виявлено синець - на повіках лівого ока, садна обличчя, контузію 1 ступеню лівого ока, спричинені тупим предметом (предметами), які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
		До того ж, за вищенаведених обставин, в ніч з 21 на 22 січня 2014 року в період часу приблизно з 23 год. 50 хв. до 00 год. 30 хв., особа 2, перебуваючи у наметовому таборі, розташованому в лісосмузі, неподалік від станції метро «Бориспільська», в районі вул. Колекторної, 24/26 та перетину Харківського і Бориспільського шосе у м. Києві, діючи за попередньою змовою групою осіб, у тому числі з невстановленими слідством особами, спільно та погоджено з ними, під час незаконного позбавлення волі викраденого за його наказом ОСОБА_12 , умисно заподіював потерпілому сильні фізичні та моральні страждання шляхом мучення, а саме у спосіб стискання геніталій потерпілого, викручування йому рук та вчинення інших насильницьких дій відносно нього, з метою примусити зробити визнання в участі в Революції Гідності, а також отримати відомості про організаторів та фінансування протестних акцій в м. Києві, якими потерпілий взагалі не володів.
		При цьому ОСОБА_14 , залучений ОСОБА_7 за вищенаведених обставин до вчинення злочину шляхом умовляння (надання вказівок) та підкупу (обіцянки винагороди), реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на пособництво вчиненню катування відносно ОСОБА_12 , та, виконуючи відведену йому роль, діючи за попередньою змовою у групі осіб, погоджено з ОСОБА_7 , особою 1, особою 2 та особою 4, з моменту прибуття до наметового табору, а саме з 0 год. 05 хв. і до приблизно 0 год. З0хв.сприяв катуванню відносно ОСОБА_12 шляхом надання іншим співучасникам злочину, зокрема особі 2, засобів та усунення перешкод - у спосіб недопущення вільного переміщення ОСОБА_12 , у безпосередній близькості до якого ОСОБА_14 під час вчинення злочину періодично перебував спільно з іншими, у тому числі невстановленими слідством особами у групі з ними, умисно перешкоджаючи, таким чином, вільному вибору поведінки потерпілим, волевиявленню останнього щодо залишення місця незаконного позбавлення волі та катувань, зокрема, втечі, крім того, проникненню на територію розміщення намету, у якому утримували потерпілого, сторонніх, які могли б зашкодити вчиненню злочину або припинити його вчинення.
		Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_7 за наведених вище обставин вчинив пособництво у катуванні, тобто умисному заподіянні сильного фізичного болю, фізичних та моральних страждань шляхом мучення та інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі - отримати від нього відомості та визнання, здійсненого за попередньою змовою групою осіб, а саме усприянні вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками наданням засобів, а також у підбурюванні, тобто схиленні до вчинення цього злочину іншого співучасника шляхом умовляння та підкупу, тобто вчинив злочин, передбачений ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України.
		Також ОСОБА_7 за наведених вище обставин органом досудового слідства обвинувачувався у пособництві незаконному позбавленню волі людини, вчиненому з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалося заподіянням потерпілому фізичних страждань, а саме у сприянні вчиненню вказаного злочину іншими співучасниками наданням засобів, а також у підбурюванні, тобто схиленні до вчинення цього злочину іншого співучасника шляхом умовляння та підкупу, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України.
		В цій частині судом на підставі ст. 49 КК України кримінальне провадження закрите.
		Дії ОСОБА_7 судом першої інстанції кваліфіковано за ч.ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України.
		 
		Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, грубе порушення права на захист та презумпції невинуватості особи, просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2021 - скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_7 у зв`язку із недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення. В задоволенні цивільного позову відмовити. 
		В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що обвинувачений вказував, що у період часу, до якого відноситься вчинення злочину на місці події не був, а більш того не знаходився на території України та будь-яких вказівок катувати потерпілого нікому ніколи не надавав, в тому числі не надавав таких вказівок ОСОБА_17 і ОСОБА_14 . 
		Крім того, апелянт вказує, що суд безпідставно без будь-яких доказів посилається на належність ОСОБА_7 сім-карти з номером НОМЕР_1 , при цьому вказана сім-карта ніколи ні в кого не вилучалась, не є речовим доказом по справі, жоден зі свідків не підтвердив, що такий номер належав обвинуваченому, жодного експертного дослідження в тому числі фоноскопічного не було проведено. Існує лише нічим необгрунтоване твердження сторони обвинувачення, що начебто саме цим номером користувався ОСОБА_7 , однак вказане не доведено жодними належними доказами.
		Також апелянт зазначає, що суд з незрозумілих підстав переписав у вирок з обвинувального акту ту ситуацію, яка виникла після відмови від підписання угоди на Саміті Східного партнерства, що відбувався 28-29 листопада 2013 року у м. Вільнюсі, а також силового розгону Євромайдану на Майдані Незалежності у м. Києві в ніч з 29 на 30 листопада 2013 року за участі протестувальників та осіб, які протидіяли акціям протесту (так званими «тітушками»). Крім описання стороною обвинувачення в обвинувальному акті цих подій жодними доказами, які були безпосередньо досліджені судом опис цих обставин не був підтверджений будь-яких показань з цього приводу учасники справи та свідки суду не надавали. Апелянт зазначає, що у випадку доведення б вини ОСОБА_7 мали значення виключно події, які відбувались 21.01.2014 року, після близько 22 год., тобто того часу, коли був затриманий біля станції метро «Петрівка» потерпілий ОСОБА_12 а не інші події в Україні та світі. Таким чином опис масових протестів громадян та протидії їх проведенню так званими «тітушками» не має жодного безпосереднього відношення до вчинення катування потерпілого ОСОБА_12 групою осіб, виходячи з того, що в обвинувальному акті зазначена стаття 27 КК та ч. 2 ст. 127 КК України.
		Крім того, апелянт вказує, на опис різних подій, та участі обвинуваченого в цих подіях, які відбувались в Україні та в м. Києві, однак вони не становлять складу злочину катування потерпілого ОСОБА_12 та вказують на проведення судового розгляду по обвинуваченню ОСОБА_7 з явним обвинувальним ухилом, в супереч презумпції невинуватості, та про банальне перенесення у вирок тексту обвинувального акту, а не відображення того, що дійсно було встановлено під час судового слідства.
		Також апелянт зазначає, що безпідставно та необгрунтовано вказав у оскаржуваному вироку, що начебто ОСОБА_7 отримав від ОСОБА_33  200 000 доларів США, однак вказана обставина, якщо навіть в супереч здоровому глузду припустити її доведення не має, та не може мати жодного відношення до катування потерпілого ОСОБА_12 і ніяк з цим не пов`язана. Апелянт вказує, що таким чином під час судового слідства не знайшло будь-якого підтвердження катування потерпілого ОСОБА_12 , ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , а тому неможлива будь-яка участь у його катуванні ОСОБА_7 , який на місці вчинення злочину не перебував.
		Окрім того, апелянт вказує, що потерплого ОСОБА_12 . ОСОБА_7 ніколи не знав і дізнався про двого лише під час досудового слідства, також ОСОБА_14 та ОСОБА_17 побачили потерпілого вперше в наметі і будь-якої мети та бажання його катувати не мали та таке не вчиняли. З самого ж факту катування потерпілого ОСОБА_12 жодним чином не слідує, той факт, що таке катування було вчинене ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , а тим більше особисто обвинуваченим в цій справі ОСОБА_7 , якого на той час не було в Україні. Такі обставини за наслідками судового розгляду взагалі не були встановлені жодним із доказів наданих стороною обвинувачення, ні прямо, ні опосередковано. А отже має місце недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 127 КК України за обставин викладених в обвинувальному акті.
		Також апелянт зазначає, що  в основу обвинувального вироку судом були покладені недопустимі докази в розумінні статей 86 - 89 КПК України, а саме, що стосується допустимості доказів, то в матеріалах міститься лише ксерокопія висновку про заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, без будь-якої медичної документації, яку досліджував експерт. При наданні пояснень експерту ОСОБА_12 не вказував про сам факт його катування, а лише про нанесення тілесних ушкоджень.
		Крім того, апелянт вказує, що стороною обвинувачення суду було надано певну кількість жодним чином не завірених у будь-який спосіб ксерокопій документів, тим самим не було дотримано імперативних норм ст. 99 КПК України. Також апелянт зазначає, щодо процесуальних рішень Генеральної прокуратури у даній справі, а саме: постанови про доручення розслідування іншому органу від 03.12.2014 року, Постанов про об`єднання матеріалів досудового розслідування в одне кримінальне провадження від 10.12.2014 та від 16.02.2017 року, Постанова про виділення від 07.04.2015, Постанова про визначення підслідності та об`єднання в одне кримінальне провадження від 15.11.2017, оригінали яких у матеріалах справи відсутні, а наявні її ксерокопії, які не посвідчені жодним чином. 
		Також апелянт зазначає, що докази, які були отримані з показань свідка, який був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному проваджені, який у даному випадку є гр. ОСОБА_14 згідно п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК України є недопустимим. 
		Крім того, апелянт вказує, що посилання у вироку суду, як на доказ вини ОСОБА_7 на вироки Оболонського районного суду м. Києва від 07.12.2015, Дарницького районного суду м. Києва від 05.05.2016, Київського апеляційного суду від 29.09.2020, Дарницького районного суду м. Києва від 20.02.2017 та вироки Апеляційного суду м. Києва від 17.02.2014 та Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 та зроблені на підставі них висновки порушують презумпцію невинуватості ОСОБА_7 , а посилання на них як на доказ вини є недопустимим. 
		Щодо підслідності апелянт зазначає, що ст.ст. 127, 146, 296 та 341 КК України, то вказані статті згідно ст. 216 КПК України є підслідчими органам Національної поліції України, а ніяк не ГПУ. 
		 
		Не погоджуючись з вироком суду, подала апеляційну скаргу з доповненнями і  захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 ,  в яких також  ставила  питання  про  скасування  вироку  та  закриття  провадження   у  справі. Проте, до  початку  апеляційного  розгляду, 28 вересня  2023 року захисник   ОСОБА_9   подала  зміни та  доповнення  до  апеляційної  скарги,  в  яких вказала, що  нею,  за  узгодженої  позиції  з  ОСОБА_7 була  подана  апеляційна  скарга, де  ставилось  питання  про скасування  вироку   та  закриття  провадження  у  справі,  та окрім  того, було  заявлено  клопотання про  дослідження  під  час  апеляційного  розгляду  доказів  у  справі,  зокрема, допит  в  якості  свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_17 ,  ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 та  потерпілого  ОСОБА_12 . Однак,   під  час  конфіденційного  побачення   з   ОСОБА_7 ,  останній  висловив свою  позицію про необхідність внесення  змін  до  апеляційної скарги,  зокрема, оскаржувати  вирок  суду  лише в  частині  призначеного  покарання. Відповідно,  захисник  керуючись  вимогами  ст. 403  КПК  України, відмовляючись від   оспорення   фактичних  обставин  вчинення  кримінального  правопорушення,  правильності  кваліфікації  дій  обвинуваченого  та  допустимості  доказів,  та   як  наслідок  відмовляючись  і  від  клопотання  про  дослідження  доказів,  просила  вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2021 змінити та пом`якшити  обвинувченому  ОСОБА_7 покарання, призначивши  за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4,5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі. У строк відбуття покарання зарахувати ОСОБА_7 час його попереднього ув`язнення за період: з 28.03.2014 по 26.04.2014; з 29.03.2018 по 13.09.2018; з 11.07.2023 по день прийняття відповідного рішення за результатами розгляду апеляційної скраги, за правилами ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		В зазначених змінах та доповненнях до  апеляційної  скарги захисник вказує, що обвинувачений має негативний стан здоров`я та потребує належного лікування, яке в умовах позбавлення волі він не має можливості реалізувати, як і своє право на отримання медичної допомоги. Дані твердження підтверджуються тим, що під час судового розгляду, апелянт зверталася до суду з клопотанням на зобов`язання медичної частини Торецької виправної колонії, в якій обвинувачений відбував покарання, провести йому елементарне медичне обстеження, оскільки працівники медичної частині окрім вимірювання температури та тиску ніякого обстеження не проводили, а в подальшому скарги на негативний здоров`я ОСОБА_7 закінчились неодноразовими хірургічними втручаннями. Однак стан здоров`я, ОСОБА_7 при призначенні покарання судом першої інстанції враховано не було. 
		Крім того, апелянт зазначає, що при призначенні покарання суд першої інстанції керувався нормами ч. 4 ст. 70 КК України, та призначав покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань з врахуванням призначеного покарання вироком Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018, проте, станом на сьогоднішній день, покарання призначене обвинуваченому, вироком Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 - відбуте повністю. 
		Також, апелянт посилається на стан здоров`я дружини обвинуваченого та матері їх спільних малолітніх дітей, яка також неодноразово пережила важкі хірургічні втручання,та постійно знаходиться під наглядом лікарів, проходячи відповідні обстеження та лікування, що в свою чергу не дає їй змогу працювати та належно утримувати дітей. Більш того, вона також потребує матеріальної підтримки, оскільки лікування потребує не малого витрачення коштів. 
		 
		Заслухавши доповідь судді; пояснення обвинуваченого та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали і просили задовольнити лише апеляційну скаргу зі змінами та доповненнями захисника ОСОБА_9 які  стосуються  лише   призначеного  покарання і проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 заперечували та  просили залишити  її без задоволення; думку прокурора, яка не  заперечувала  проти  задоволення  зміненої   та  доповненої  апеляційної  скарги адвоката ОСОБА_9 , зважаючи  на те, що  під  час  апеляційного  розгляду  було  встановолено  інші  дані про особу  обвинуваченого,  яких  не  мав  суд  першої  інстанції  при  призначенні покарання, при  цьому  прокурор категорично заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 ; позицію потерпілого та представника потерпілого,  які  повністю  підтримали  думку  прокурора; вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_9 зі змінами підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 слід залишити без задоволення таких підстав.
		Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України за обставин, викладених у вироку обґрунтований сукупністю досліджених в судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку.
		Зокрема, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України підтверджується: 
		- показаннями потерпілого ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_14 допитаними безпосередньо в суді першої інстанції і які підтвердили фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті;
		- висновком експерта №481 від 06.03.2014, згідно якого у ОСОБА_12 на момент звернення за медичною допомогою 22.01.2014р. о 22:30 мали місце наступні тілесні ушкодження: синець на повіках лівого ока, садна обличчя, контузія 1 ступеня лівого ока, вказані тілесні ушкодження могли утворитись 21.01.2014 та відносяться до легких тілесних ушкоджень;
		- протоколом слідчого експерименту від 02.03.2015 за участю ОСОБА_12 в ході якого він вказав на маршрутну зупинку Оболонського проспекту неподалік входу у метро «Петрівка» у м. Київ, де детально розповів про обставини свого викрадення 21.01.2014 та подальшого катування;
		- протоколом слідчого експерименту від 14.06.2017 за участю ОСОБА_14 в ході якого він детально описав події, які мали місце 19-22 січня та 18-19 лютого 2014 року. Підтвердив факт безпосередньої організації протидії мирних акціям протесту, викрадення мітингувальників ОСОБА_34 та участі в організації вказаних дій в тому числі і ОСОБА_7 ;
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 08.12.2016 за участю ОСОБА_17 у ході якого він повідомив, що в ніч з 21 на 22 січня 2014 року знаходився біля метро «Бориспільська», в районі зупинки транспорту, де розташовувались дві палатки, там він спостерігав за в`їздом автобусів в м. Київ;
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 01.03.2016 за участю ОСОБА_17 в ході якого останній на місці показав приміщення з якого 21.01.2014 він за вказівкою ОСОБА_14 , отримав предмети спеціально пристосовані для спричинення тілесних ушкоджень, а саме палки (держаки від лопат) в кількості не менше 30, які в подальшому останній привіз на власному автомобілі неподалік станції метро Бориспільська до розташованого там намету в ніч 21.01.2014;
		- вироком Оболонського районного суду м. Києва від 07.12.2015, який залишено без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.06.2016 р. стосовно ОСОБА_22 за ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 129 КК України та ОСОБА_35 за ч. 4 ст. 296, ч. 2 ст. 186 КК України, яким встановлено їх винність та факт викрадення і катування потерпілого ОСОБА_12 ;
		- вироком Дарницького районного суду м. Києва від 05.05.2016 стосовно ОСОБА_19 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України, яким встановлено його винність та факт викрадення і катування потерпілого ОСОБА_12 ;
		- вироком Київського апеляційного суду від 29.09.2020 стосовно ОСОБА_20 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 307 КК України, яким встановлено його винність та факт викрадення і катування потерпілого ОСОБА_12 ;
		- вироком Дарницького районного суду м. Києва від 20.02.217 відносно ОСОБА_17 за ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 146 КК України яким встановлено його винність та факт викрадення і катування потерпілого ОСОБА_12 ;
		- вироком Апеляційного суду м. Києва від 13.06.2018 відносно ОСОБА_7 , яким встановлено преюдиційний факт того, що 17.02.2014 приблизно о 17 год. ОСОБА_7 отримав замовлення від невстановленої особи за грошову винагороду прийняти участь у перешкоджанні учасникам мирних акцій, які відбувались на Майдані Незалежності в м. Києві, яка полягала у залученні цивільних осіб (так званих «тітушок») для перешкоджання їх вільному переміщенню до центральної частини міста Києва;
		- даними Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України від 21.02.2018 за вих. № 0.184-9347/0/1518 згідно якої ОСОБА_7 10.01.2014 виїхав за межі України, в`їзд зафіксовано - 10:35 годині 22.01.2014;
		- протоколом тимчасового доступу від 27.02.2015 здійсненому на підставі ухвали слідчого суді від 02.02.2015 в справі №757/2557/15к, в ході якого вилучено інформацію про з`єднання ОСОБА_33 та ОСОБА_36 . Так, у ході аналізу технічної інформації оператора стільникового зв`язку ПрАТ «КиївСтарДж.Ес.Ем.» - трафіку з`єднань абонентського номеру ОСОБА_33 НОМЕР_17 встановлено інтенсивність та його співрозмовників протягом січня 2014 року: ОСОБА_37 - 205; ОСОБА_38 - 168; ОСОБА_39 , колишній начальник охорони Міністра МВС України - 59; ОСОБА_40 , колишній начальник ГУБОЗ МВС України - 48; ОСОБА_23 , ГО «Оплот» - 9, ОСОБА_7 - 33, ОСОБА_41 - 32.
		- протоколом тимчасового доступу від 08.06.2017 здійсненому на підставі ухвали слідчого суді від 19.05.2017 в справі №757/27920/17к в ході якого вилучено інформацію про телефонні з`єднання абонента за телефонним номером НОМЕР_6 , яким користувався ОСОБА_41 ;
		- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 23.12.2016, який здійснений на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 12.12.2016 в справі №757/61193/16к, в ході якого вилучено інформацію про телефонні з`єднання абонента за телефонним номером НОМЕР_3 , яким користувався ОСОБА_14 ;
		- протоколом тимчасового доступу від 11.01.2017, здійсненому на підставі ухвали слідчого суді від 13.12.2016 в справі №757/61787/16к в ході якого вилучено інформацію про телефонні з`єднання абонента за телефонним номером НОМЕР_18 , яким користувався ОСОБА_14 ;
		- протоколом тимчасового доступу від 16.08.2017 здійсненому на підставі ухвали слідчого суді від 04.08.2017 в справі № 757/45273/17к згідно якого ОСОБА_7 за належним йому номером телефону НОМЕР_1 в період з 11.03.2015р. по 12.05.2015 здійснював дзвінки в переважній більшості «абоненту Б», фіксація якого здійснювалась базовими станціями за адресами АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 , що в черговий раз, якщо звернути увагу на місце реєстрації обвинуваченого, підтверджує належність згаданого телефону саме обвинуваченому ОСОБА_7 .
		Наведений комплекс доказів судом першої інстанції належним чином досліджено та детально викладено у вироку, їм надана відповідна оцінка, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості та достовірності, а сукупності доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
		Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України.
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Як слідує з апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,  він просив скасувати вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2021 та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_7 у зв`язку із недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення та  ставив  питання  про  повторне  дослідження  доказів  у  справі. 
		Водночас, під  час  апеляційного  розгляду  захисник  ОСОБА_8   участі  не брав, у  зв`язку  з   тим, що  був  мобілізований до  ЗСУ  та  приступив  до  виконання  своїх  обов`язків по  захисту   Батьківщини,  під   час  виконання  яких,  згідно інформації Ради  адвокатів  Київської  області,  яка  є  загальнодоступною, в  квітні  2023 року  загинув,  що  в  судовому  засіданні підтвердили  як  сам  ОСОБА_7 ,  так  і  захисник  ОСОБА_9 .
		 Відповідно,  з`ясувати  позицію  самого  захисника  ОСОБА_8    щодо  підтримання  поданої  ним  апеляційної  скарги  суд не  зміг,   а   обвинувачений ОСОБА_7 ,  в  інтересах  якого  подана   захисником  ОСОБА_8   апеляційна скарга, її не підтримав, та відмовився від неї, або ж просив залишити її без розгляду, посилаючись на те, що наразі його інтереси представляє захисник ОСОБА_9 , з якою він узгодив свою позицію щодо необхідності зміни вироку виключно  в  частині  призначеного покарання, а тому просив провести апеляційний розгляд лише за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 з відповідними змінами, про які вона заявила під час апеляційного розгляду 28.09.2023 р. 
		Разом  з  тим, оскільки  вимогами  ст. 403  КПК  України  передбачено право  відмови   від  апеляційної  скарги  лише для  особи,  яка  подала таку  скаргу,  то з  врахуванням   наведеної  норми права  та  усталеної  практики  Верховного  Суду,  колегія  суддів не  може прийняти   відмову  обвинуваченого  від   апеляційної  скарги  захисника  ОСОБА_8 , поряд з цим, враховуючи  наведені   обставини, колегія суддів не  вбачає  підстав  для  дослідження  доказів по  вказаній  апеляційній  скарзі  (в  тому числі  й  на  виконання  Постанови  Верховного Суду від 11.07.2023 р.),  та  відповідно, не висловлює  оцінки  з  приводу   допустимості,  належності та  достатності  доказів,  які  ставив  під  сумнів  захисник  ОСОБА_8 , та,  відповідно, колегія  суддів  не  вбачає   підстав для     задоволення  апеляційної  скарги  захисника  ОСОБА_8 .
		Також є недоцільним дослідження доказів і за клопотанням адвоката ОСОБА_9 , яка узгодивши свою позицію з обвинуваченим подала до суду зміни до апеляційної скарги, в яких особисто відмовилась від поданого нею клопотання щодо повторного дослідження письмових доказів і допиту свідків та просила не розглядати вимоги викладені в редакції апеляційної скарги про  скасування  вироку  та  закриття провадження  у справі,  і  таку  позицію  підтримав  в  судовому  засіданні обвинувачений  ОСОБА_7 .
		 З приводу доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого, внаслідок суворості,   колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно із ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язанні з призначенням покарання.
		Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
		Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Згідно ст. 65 КК України та п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
		            Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		            Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, зокрема, що вчинений злочин є тяжким, ставлення обвинуваченого до вчиненого, відсутність обставин, які обтяжують покарання та  обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції визнав і врахував наявність на його утриманні малолітніх дітей. Також, судом першої інстанції враховано дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який одружений, має на утриманні малолітніх дітей, характеризується посередньо, раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Врахувавши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України та визначив остаточне покарання за сукупністю злочинів, відповідно до вимог ч.4 ст. 70 КК України.
		Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства з  визначенням   розміру  покарання  в  межах  санкції   закону  про  кримінальну  відповідальність.  
		Водночас, дослідивши під  час  апеляційного   розгляду докази  щодо  особи обвинуваченого, долучені адвокатом ОСОБА_9 до матеріалів кримінального  провадження, колегія суддів дійшла висновку, що розмір призначеного судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за вчинення даного злочину, з огляду на особу обвинуваченого, є надмірно суворим. 
		Так, з  матеріалів кримінального провадження вбачається, що при  призначенні  покарання   обвинуваченому   ОСОБА_7 судом  було  визнано  обставиною,  що пом`якшує  покарання лише наявність  у  обвинуваченого  на  утримання  малолітніх  дітей та  відповідно,   враховано лише  зазначену  обставину. 
		 Разом  з  тим,   з  долучених  під час  апеляційного  розгляду  даних  щодо особи обвинуваченого вбачається, що   ОСОБА_7 має незадовільний стан здоров`я, зокрема,  ряд  хронічних  захворювань, з  приводу  чого  неодноразово звертався до медичної частини, де перебуває на «Д» обліку, та  протягом  2022  року  перебував  на  стаціонарному  лікуванні  в медчастині (№67), окрім  того,  в  липні  2022 року   ОСОБА_7 було проведено хірургічне втручання, у  зв`язку  з  чим  на даний час потребує медичного нагляду.  
		Окрім того, як  правильно  було  встановлено  судом  першої  інстанції, обвинувачений має  двоє малолітніх дітей, які   проживають  з  мамою -  ОСОБА_42 (дружина   обвинуваченого ОСОБА_7 ).  Водночас,  дружина обвинуваченого, згідно із виписками №768, 1100 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, з  2021 року   знаходиться під наглядом лікарів та протягом  2021 - 2022 р.р. перенесла важкі хірургічні втручання, що,  в  результаті,  позбавляє її можливості повноцінно працювати та належним чином   утримувати дітей.
		 Негативний  стан  здоров`я самого обвинуваченого ОСОБА_7   та  негативний  стан   здоров`я  його  дружини, які  на  утриманні  мають  двох  малолітніх  дітей, на  думку  колегії  суддів, є обставинами,  які  враховуються  при  призначенні  покарання, проте,  станом на  час  постановлення  вироку  судом  першої  інстанції   були  відсутні  в  матеріалах  кримінального  провадження, та  відповідно, ці  обставини не  були  враховані  судом  першої  інстанції. 
		                                                                                                                                  А  тому, з урахуванням  наведених обставин, колегія суддів вважає за  доцільне, пом`якшити ОСОБА_7 розмір покарання, призначеного за ч. 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 127 КК України до 6 років 6 місяців позбавлення волі. 
		На переконання колегії суддів, саме таке покарання за своїм видом і розміром буде необхідним та достатнім для  виправлення ОСОБА_7 , а також запобігання вчиненню ним нових злочинів, тобто для досягнення мети, передбаченої ст. 50 КК України.
		При цьому, колегія суддів погоджується із обгрунтованістю призначення  остаточного  покарання   ОСОБА_7 за  сукупністю  злочинів на підставі ч.4 ст. 70 КК України, оскільки інкриміноване ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, за яке його засуджено за даним вироком, вчинено ним до постановлення попереднього вироку, і  тому  на   підставі   ч. 4  ст. 70  КК  України,  із  застосуванням  того  ж  принципу,  шляхом часткового складання призначених покарань за оскаржуваним вироком   та  вироком Апеляційного суду м. Києва  від  13  червня  2018 року, доходить висновку  про  визначення  до  остаточного  відбування  покарання обвинуваченому  покарання  у  виді   позбавлення  волі   строком на  6  років  8  місяців  позбавлення волі.
		При  цьому,  доводи  захисника  ОСОБА_9   про  відсутність  підстав  на  даний  час  для  призначення  ОСОБА_7   покарання  із  застосуванням  вимог  ч. 4  ст. 70  КК  України  є  необгрунтованими. 
		Окрім того, з  приводу  доводів  захисника  про зарахування  до  строку  відбування  покарання  строку  попереднього  ув`язнення   за  період  з 11 липня  2023  року  по  день  винесення   апеляційним  судом   ухвали  із  розрахунку один  день  попереднього  ув`язнення  за  два дні  позбавлення  волі   слід зазначити, що  злочин,  за  який  ОСОБА_7 засуджений  оскаржуваним  вироком  вчинено   в  2014  році. 
		Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року, у разі, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5  ст. 72 КК України в редакції Закону України №№838 - VIII. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом України № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 75 КК України в редакції Закону України №№838 - VIII.
		Згідно ч. 5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України №838- VIII від 26.11.2015, зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження,  суд першої інстанції  обгрунтовано зарахував час попереднього ув`язнення ОСОБА_7 за період з 28 березня 2014 року по 26 травня 2014 року та з 29 березня 2018 року по 13 вересня 2018 року, за правилами ч.5 ст. 72 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015 року) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Разом  з  тим, відповідно  до  Закону  України  "Про   попереднє  ув`язнення", попереднім   ув`язненням  є  перебування  особи в умовах  тримання  під  вартою до набрання вироком законної сили. При  цьому,  п.в) абз. 3 ч.5 ст. 72 КК  України  в  редакції  Закону   від  26.11.2025, передбачає, що  у  строк   попереднього  ув`язнення  включається  строк тримання  особи під  вартою, як  запобіжний  захід, обраний суддею,  судом на  стадії  досудового  розслідування або  під  час   судового  розгляду кримінального  провадження.
		Враховуючи, що постановою ВС від 11.07.2023 ухвалу Київського апеляційного суду від 29.09.2022 щодо ОСОБА_7 було скасовано  і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції, що  свідчить  про те, що  вирок   Дарницького  районного суду  м. Києва  від  23 вересня  2023 року  не  набрав  законної  сили,  а також  ту  обставину, що  вказаною постановою ВС   ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, який   за  клопотанням  прокурора  ухвалою  Київського  апеляційного суду від  31   серпня  2023 року  був  продовжений    до  29 жовтя  2023 року,   то наведені  обстаивни свідчать про те, що в період з 11.07.2023 і до  дня набрання  вироком суду законної  сили ( дня   постановлення  даної  ухвали) щодо  ОСОБА_7 продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення, що є правовою підставою, відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, в редакції Закону України №838- VIII від 26.11.2015 для зарахування ОСОБА_7 , окрім  періодів  зарахованих  судом  першої  інстанції, в строк відбування покарання періоду з  11.07.2023 по  19.10.2023 включно,  з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		                                                                                                                                  Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалений щодо ОСОБА_7 вирок суду необхідно змінити на підставі п.1 ч.1 ст.408 КПК України, та пом`якшити призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке за своєю суворістю не відповідає особі обвинуваченого, та  відповідно  до вимог ч. 5  ст. 72  КК  України  зарахувати  додатково  період  з  11.07.2023 по  19.10.2023  з  розрахунку  один  день  попереднього  ув`язнення  за  два  дні  позбавлення  волі,   у зв`язку з чим апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 зі змінами слід задовольнити частково.
		Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, 
		 
		П о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити  без  задоволення.
		Апеляційну  скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7  - адвоката ОСОБА_9 зі змінами задовольнити  частково.
		Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23.09.2021 у кримінальному провадженні №42018000000000358 щодо обвинуваченого ОСОБА_7 за  ч. 4, 5 ст. 27 ч. 2 ст. 127 КК України - змінити. 
		Пом`якшити  обвинуваченому  ОСОБА_7 покарання,  призначене за  ч. ч. 4,5 ст. 27,  ч. 2   ст. 127  КК  України до  6  років   6   місяців позбавлення волі.
		На  підставі ч.  4  ст.  70   КК  України  за сукупністю   злочинів, шляхом  часткового складання покарань,  призначених   за  даним  вироком   та  вироком Апеляційного суду м. Києва  від  13  червня  2018 року, остаточно   визначити  до  відбування   ОСОБА_7   покарання  у  виді   6  років   8  місяців   позбавлення  волі.
		На  підставі  ч. 5  ст.  72   КК  України в редакції    Закону  України від  26.11.2015 року,  зарахувати   в  строк  відбування   покарання   ОСОБА_7 строк  перебування  у   попередньому  увязненні з 11.07.2023 року  по  19.10.2023 року  включно  з  розрахунку,  що  1  день  попереднього  ув`язнення  відповідає 2 дням   позбавлення  волі.
		В  іншій  частині   вирок  суду залишити  без  змін.    
		Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення,  а  обвинуваченим,  який  тримається  під  вартою,  в  той  же   строк  з  моменту  отримання  копії ухвали.
		 
		Судді:
		               __________                        _______________                    ____________
		                ОСОБА_2                            ОСОБА_3                           ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...