Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/20382/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 26.10.2023. Зареєстровано: 26.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2023.
Дата набрання законної сили: 06.11.2023
Номер судового провадження: 2/638/1356/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 638/20382/21
		Провадження № 2/638/1356/23
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		05 жовтня 2023 року                            м. Харків
		Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
		головуючого судді                    Шишкіна О.В.,
		за участі секретаря судового засідання        Олейник О.О.,
		позивача                          ОСОБА_1 ,
		представника відповідача                  ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового приміщення,
		встановив:
		ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового приміщення, в обґрунтування якого зазначив, що 04 жовтня 2021 року йому стало відомо, що його колишня дружина - ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року продала громадянину Туреччини ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) кв. метрів. Право власності на вказану квартиру першим відповідачем набуто на підставі посвідченого приватним нотаріусом Звєрєвим А.М. договору дарування №1258 від 09 жовтня 2013 року. При цьому позивач зазначає, що ОСОБА_3 набула право власності лише на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 кв.м, тоді як власником всього майна, яке було придбано протягом 2010-2011 років і до теперішнього часу знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 . 
		Оскільки під час продажу квартири 01 жовтня 2021 року ОСОБА_6 не повідомила відповідачу ОСОБА_5 , що їй не належить майно, яке знаходилося у квартирі, тому позивач вважає, що ОСОБА_3 шляхом обману незаконно продала покупцю все дороговартісне майно, яке зберігається у вказаній квартирі. При цьому на переконання позивача квартира разом з будівельними і оздоблювальними матеріалами, усім технічним обладнанням, сантехнікою, вбудованими меблями, столярними виробами, побутовою технікою, які знаходяться у квартирі є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Тобто ОСОБА_3 продала неподільну річ (квартиру) без згоди позивача, як співвласника неподільної речі. Таким чином ОСОБА_6 навмисно упевнила ОСОБА_7 у тому, що вона є одноосібним власником всього майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 , що є обманом. З огляду на викладене позивач вважає, що ОСОБА_3 навмисно ввела покупця квартири в оману для формування його волі, як учасника правочину, і приховала від нього обставини, які не тільки могли завадити вчиненню правочину а зробили б укладення правочину неможливим. 
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним, укладений між ОСОБА_3 , PH О КПП 3393106129, і громадянином Туреччини ОСОБА_8 , договір купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) квадратних метрів, посвідченого приватним нотаріусом Кожемякіним А.А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №175238763101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60719393 від 01.10.2021. 
		Відповідачі відзиву на позовну заяву не подали, у зв`язку з чим суд розглядає справу на підставі наявних доказів відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
		В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
		Представник ОСОБА_3  адвокат Блохін А.В. в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності, оскільки у ОСОБА_3 не було жодних обмежень щодо одноособового відчуження вищезазначеного об`єкта нерухомості, тому відсутній факт омани, а укладення оспорюваного правочину не порушує майнові права позивача. Крім того зазначив, що позивачем не наведено яким чином наслідки оспорюваного правочину вплинули на його права та інтереси.
		Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на таке. 
		Судом встановлено, що на підставі дарування №1254 від 09 жовтня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Звєрєвим А.М., ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) кв. метрів.
		В свою чергу ОСОБА_1 09 жовтня 2013 року на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Звєрєвим А.М. за № 1258, подарував квартиру ОСОБА_3 .
		За умовами договору обдаровувана набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) кв. метрів, яку сторони оцінили в 529137,00 грн. 
		ОСОБА_3 , PHОКПП НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Кожемякіним А.А., продала громадянину Туреччини Алкану Окану квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) кв. метрів. Відповідно до п. 2.1 Договору вартість квартири склала 2700000 грн (два мільйони сімсот тисяч гривень)
		Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
		Положеннями ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до статті 655 ЦК України: за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.
		Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
		Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19, 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
		Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
		За змістом ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		У п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» надано роз`яснення, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
		Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
		Верховний Суд при розгляді справи № 357/12578/15-ц від 23 травня 2018 року наголосив, що аналіз статті 230 ЦК України дає підстави для висновку, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
		Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо).
		Аналогічна правова позиція Верховного Суду також викладена в постанові від 04 квітня 2018 року при розгляді справи № 464/1106/16.
		Судом встановлено, що за спірним договором купівлі-продажу та фактичними правовідносинами, які склалися, продавець продала покупцю квартиру разом з усіма меблями та речами, які там знаходилися.
		З долучених позивачем доказів (договори, специфікації, товарні чеки та квитанції тощо) вбачається, що загальна вартість таких речей і меблів понад 416000 грн. При цьому вартість квартири за договором дарування становила 529137,00 грн.
		Вказані обставини, а також доводи позивача як сторони договору, свідчать, що коштовні меблі та інші речі не були предметом договору дарування від 09.10.2013. В п. 5 Договору зазначено, що квартира передається у технічному стані, придатному для нормального використання. Технічні характеристики відповідають технічному паспорту від 18.01.2010.
		При цьому договір 09.10.2013 не містить жодного положення щодо дарування меблів та речей, які знаходяться в квартирі. 
		Окрім того судом враховано, що в договорі зазначено, що технічні характеристики відповідають технічному паспорту від 18.01.2010. При цьому всі речі та меблі для облаштування квартири придбано після 18.01.2010, що свідчить про те, що квартира дарувалася без урахування придбаних дарувальником речей та меблів.
		За таких обставин, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 була власником усіх речей та меблів, якими була облаштована квартира.
		Щодо доводів представника відповідача суд зазначає наступне. 
		Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
		Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. (ч. 3 ст. 181 ЦК)
		Статтею 182 ЦК України визначено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
		За правилами визначеними у статті 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
		Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). (ч. 1 ст. 188 ЦК).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що
		Таким чином, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено, що речі та меблі є елементами та складовими частинами головної речі  спірної квартири, а такі доводи ґрунтуються всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, виключно на припущеннях, суд дійшов до висновку, що зазначені речі не є складовими частинами головної речі  спірної квартири, а тому до ОСОБА_3 не перейшло право власності на них за договором дарування від 09.10.2013. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що дійсно при укладенні договору купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_5 недостовірні відомості про те, що вона є власником всього майна, яке знаходиться у квартирі АДРЕСА_1 .
		У зв`язку з чим наявні підстав вважати, що без згоди позивача, як власника рухомих речей, було би неможливим укладення договору купівлі-продажу квартири на тих умовах, на яких він укладений. Суд вважає доведеною ту обставину, ОСОБА_3 ввела покупця квартири в оману для формування його волі, як учасника правочину, і приховала від нього обставини, які не тільки могли завадити вчиненню правочину, а зробили б укладення правочину неможливим.
		Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року між ОСОБА_3 і громадянином Туреччини ОСОБА_8 , квартири АДРЕСА_1 , укладений внаслідок обману, а тому відповідно до ст. 230 ЦК України визнається судом недійсним. 
		Питання про стягнення судового збору суд вирішує відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України. 
		Керуючись ст. 13, 77-81 , 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд 
		ухвалив:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання про визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового приміщення  задовольнити.
		Визнати недійсним, укладений внаслідок обману між ОСОБА_3 , PHОКПП НОМЕР_1 , і громадянином Туреччини ОСОБА_8 , договір купівлі-продажу №4215 від 01 жовтня 2021 року квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 66,2 (шістдесят шість цілих дві десятих) квадратних метрів, посвідченого приватним нотаріусом Кожемякіним А.А., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №175238763101, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 60719393 від 01.10.2021.
		Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_3 , PHОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 , та ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 908,00 грн, тобто по 454,00 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок) з кожного.
		Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст рішення складено 16 жовтня 2023 року. 
		Суддя                                О.В. Шишкін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...