Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/1591/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2023.
Дата набрання законної сили: 23.10.2023
Номер судового провадження: 61-9168ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		23 жовтня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 932/1591/20
		провадження № 61-9168св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Дніпровська міська рада,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчий комітет Дніпровської міської ради,
		треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Міссіяж Олена Анатоліївна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року в складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, виконавчого комітету Дніпровської міської ради, треті особи: департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Міссіяж О. А., про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про право власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
		 
		Позов мотивовано тим, що земельна ділянкана АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка) належить територіальній громаді  м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності.
		Під час проведення службового розслідування було виявлено наявність декількох підроблених рішень виконавчого комітету Дніпровської міської ради, зокрема, рішення від 18 червня 1998 року № 1054, згідно із яким приватному підприємцю ОСОБА_2 за рахунок земель загального користування надано у приватну власність для проектування та будівництва автостоянки з автомийкою земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,22219 га.
		Згідно із чинним на момент прийняття спірного рішення законодавством повноваження щодо розпорядження земельними ділянками належали місцевій раді народних депутатів, а не виконавчому комітету. Таким чином, рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054 «Про надання громадянину ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_1 у приватну власність для будівництва та обслуговування автостоянки з автомийкою» прямо суперечить нормам законодавства.
		Відповідно до інформації, що міститься у Дніпровській міській раді, рішеннями виконавчого комітету Дніпровської міської ради № № 1054, 1154 від 18 червня 1998 року було вирішено питання про надання земельної ділянки на АДРЕСА_2 у спільне тимчасове користування ЗАТ «Салон «Престиж» для фактичного розміщення перукарні, та передано земельні ділянки у власність садівницькому товариству «Лісова казка» для садівництва.
		Таким чином, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_2 під будівництво та обслуговування автостоянки з автомийкою 18 червня 1998 року не вирішувалося взагалі.
		Отже, право приватної власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_2 на підставі підробленого рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року.
		На підставі договору купівлі-продажу № 575 від 01 жовтня 2019 року                    ОСОБА_2 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_1 . За таких обставин спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням чинного законодавства, поза волею Дніпровської міської ради.
		 
		Враховуючи зазначене, позивач просив суд: 
		-        визнати недійсним рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054; 
		-        визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, загальною площею 0,22219 га, кадастровий номер 1210100000:02:186:0224, укладений 01 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
		-        скасувати у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 ;
		-        визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки у державному земельному кадастрі;
		-        виключити відомості щодо кадастрового номеру вказаної земельної ділянки.
		 
		Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що на підтвердження своїх доводів Дніпровська міська рада не надала жодних належних та допустимих доказів, які містять інформацію про вчинення будь-якими особами незаконних дій або підроблення будь-яких рішень органу місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, як то висновків експертів, матеріалів службового розслідування або вироку про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які вчинили відповідне правопорушення. Водночас матеріали справи не містять копії рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054 «Про надання земельної ділянки по                               АДРЕСА_2 у спільне тимчасове користування  ЗАТ «Салон Престиж».
		Урахувавши, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про право власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є похідними від вимог щодо визнання незаконним оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, суди також керувалися відсутністю правових підстав для задоволення цих вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У червні 2023 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
		 
		Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, від 04 серпня 2021 року у справі № 910/3372/19, від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18, від 12 червня 2019 року у справі                                  № 487/10128/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності Дніпровської міської ради поза її волею шляхом вчинення незаконних дій особами, які підробили рішення органу місцевого самоврядування, тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є належним. Інші аргументи касаційної скарги аналогічні доводам, викладеним Дніпровською міською радою у позовній заяві.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		У липні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, мотивований незгодою із її доводами та законністю й обґрунтованістю оскаржуваних судових рішень.
		 
		В обґрунтування доводів відзиву заявник вказав, що на підтвердження своїх доводів Дніпровська міська рада не надала жодних належних та допустимих доказів, які містять інформацію про вчинення будь-якими особами незаконних дій або підроблення будь-яких рішень органу місцевого самоврядування щодо спірної ділянки. Належним способом захисту прав позивача є виключно віндикаційний позов, який у межах цієї справи не заявлявся.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		У матеріалах справи міститься отримана із архіву копія рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054 «Про надання громадянину ОСОБА_2 земельної ділянки по АДРЕСА_3 у приватну власність для обслуговування автостоянки з автомийкою». До цього рішення долучено копію заяви про отримання земельної ділянки та її план.
		 
		Згідно із договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2019 року, реєстровий номер 575, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_1 купив спірну земельну ділянку за 445 217 грн. У договорі вказано, що земельна ділянка належить продавцю на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054.
		 
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у реєстрі містяться записи про реєстрацію права власності на комплекс по обслуговуванню автомобілів площею 925,7 кв. м, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , останній запис зроблений на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня                         2019 року за ОСОБА_1 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		 
		У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		 
		Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений частиною другою статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, позивач має довести наявність порушення спірним правочином його прав та охоронюваних законом інтересів виходячи із заявлених підстав позову, а суд, вирішуючи питання про можливість спростування презумпції правомірності спірного правочину, має встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, але й порушення прав позивача, визначити, яке саме право порушено, у чому полягає його порушення та чи відповідає порушене право заявленим підставам позову.
		 
		Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 
		 
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, Дніпровська міська рада вказувала, що рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 червня 1998 року № 1054, згідно із яким приватному підприємцю ОСОБА_2 за рахунок земель загального користування надано у приватну власність для проєктування та будівництва автостоянки з автомийкою земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,22219 га, є підробленим, а тому вказана земельна ділянка вибула із комунальної власності поза її волею.
		 
		Установивши, що на підтвердження своїх доводів позивач Дніпровська міська рада в порядку статті 81 ЦПК України не надала жодних належних та допустимих доказів, які містять інформацію про вчинення будь-якими особами незаконних дій або підроблення будь-яких рішень органу місцевого самоврядування щодо спірної земельної ділянки, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог (основної - щодо визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передання спірної земельної ділянки у власність відповідача, та похідних: про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування записів про право власності на земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі) за недоведеністю.
		 
		Доводи касаційної скарги про належність та допустимість наданих позивачем доказів є безпідставними та необґрунтованими.
		 
		Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що позивач не довів, що архівну копію рішення № 1054 від 18 червня 1998 року про надання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 було підроблено, оскільки на підтвердження цих обставин позивачем не надано ні висновків експертів, ні матеріалів службового розслідування, ні даних про притягнення винних осіб до відповідальності за підроблення офіційного документу.
		 
		Доводи позивача про те, що 18 червня 1998 року виконавчий комітет Дніпровської міської ради ухвалював рішення № 1054, яке стосувалось не надання земельної ділянки відповідачу, а стосувалось надання земельної ділянки по АДРЕСА_2 у спільне тимчасове користування ЗАТ «Салон Престиж» є безпідставними, оскільки такого рішення позивач до суду не надав.
		 
		Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
		 
		Крім того, надаючи оцінку доводам Дніпровської міської ради про те, що згідно із чинним на момент прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування законодавством повноваження щодо розпорядження земельними ділянками належали місцевій раді народних депутатів, а не виконавчому комітету, що на переконання позивача свідчить про незаконність вказаного рішення, колегія суддів звертає увагу заявника на положення статті 3 ЗК України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування), згідно із якою повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
		Колегія суддів вважає також безпідставними посилання заявника на неврахування судами висновку щодо застосування норми права, викладеного  у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 203/5561/16, від 04 серпня 2021 року у справі № 910/3372/19, від 21 січня 2020 року у справі № 915/1844/18, від 12 червня 2019 року у справі                                  № 487/10128/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, оскільки встановлені фактичні обставини у вищенаведених справах відрізняються від встановлених обставин у справі, яка переглядається.
		 
		Так, висновки суду касаційної інстанції у наданих для порівняння справах стосувалися обраного позивачами способу захисту своїх прав, тоді як у справі, що переглядається, суди відмовили у задоволенні позовних вимог Дніпровської міської ради саме за їх недоведеністю.
		 
		Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
		 
		Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
		 
		Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  Дніпровської міської ради залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня                2023 року  - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		                                                                                                           
		О. М. Осіян 
		                                                                                                        
		Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...