Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 500/4332/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 26.10.2023. Зареєстровано: 27.10.2023. Оприлюднено: 27.10.2023.
Дата набрання законної сили: 26.10.2023
Номер судового провадження: К/990/18782/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 500/4332/22
		адміністративне провадження № К/990/18782/23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Жука А.В.,
		суддів: Мельник-Томенко Ж.М.,   Мартинюк Н.М.,
		розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Головнокомандувача Збройних Сил України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Тернопільський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на попередній посаді, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року (у складі головуючого судді - Осташа А.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року (в складі колегії суддів: головуючого судді - Шавеля Р.М., суддів: Кузьмича С.М. та Матковської З.М.) у справі №500/4332/22,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		1. 05 грудня 2022 року до Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головнокомандувача Збройних Сил України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Тернопільський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про визнання протиправним та скасування пункту 2 параграфу 2 наказу №392 Головнокомандувача Збройних Сил України від 08 квітня 2022 року та поновлення на посаді.
		2. У позовній заяві ОСОБА_1 було заявлено про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду, в обґрунтування чого, окрім іншого зазначалось, що 09 квітня 2022 року позивач отримав повідомлення від відділу кадрів Тернопільського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що він звільнений з посади, а на його посаду призначено майора ОСОБА_2 тощо.
		3. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.12.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом подання до суду окремої заяви про поновлення пропуску строку звернення до суду в якій вказати причини пропуску строку звернення до суду із доказами на підтвердження причин пропуску, проте відмінними від тих, що вказані в позовній заяві.
		4. Від позивача 30.12.2022 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви із долученою до неї заявою про поновлення строку звернення до суду, в якій, зокрема, зазначалося про неознайомлення із спірним наказом, перебуванням на лікуванні, знаходженням у різних відрядженнях, а також запровадженням воєнного стану. Позивач наголошував на тому, що із спірним наказом ознайомився лише 03.11.2022, а до того часу не міг з`ясувати причини звільнення з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		5. Поряд з цим, позивач вважав, що строк звернення до суду в даній справі регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, статтею 233 КЗпП України.
		6. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2023, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023, вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, а позовну заяву повернуто позивачу.
		7. Суд першої інстанції зазначав, що за своєю категорією дана справа відноситься до справ з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, оскільки відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою є, зокрема військова служба, а приписами ч. 5 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Тому, суд першої інстанції не прийняв до уваги припущення позивача, що строк звернення до суду в даній справі регулюється нормами КЗпП України, зокрема, статтею 233 КЗпП України. При цьому, суд першої інстанції звертав увагу не те, що в позовній заяві позивач не заперечував, що для цієї категорії встановлено місячний строк для звернення до суду.
		8. Щодо доводів позивача про те, що він не пропустив строк звернення до суду, оскільки про оскаржуваний наказ дізнався тільки 03.11.2022, суд першої інстанції зазначав, що позиція позивача є непослідовною, оскільки як в позовній заяві так і заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач визнавав, що пропустив строк звернення до суду, проте, зазначав, що не знав з яких підстав було винесено оскаржуваний наказ. Суд першої інстанції вважав, що сплив строку КАС України пов`язує з днем коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
		9. Підсумовуючи повідомлені позивачем в позовній заяві обставини, суд першої інстанції вважав, що сплив строку звернення до суду із позовом про оскарження наказу про увільнення з посади почав спливати з 10 квітня 2022 року (наступного за днем коли ОСОБА_1 дізнався про порушення свої прав) і відповідно закінчився 10 травня 2022 року, а з позовом до суду позивач звернувся тільки 30.11.2022 (дата подання позовної заяви на пошту) - тобто з пропуском не тільки спеціального - місячного строку, а й загального - шестимісячного строку звернення до суду.
		10. Щодо причин поважності пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції зазначав, що неможливість подання позову у місячний строк з посиланням на те, що позивач в період з 09 по 12 квітня 2022 перебував на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділені КНП "Кременецька опорна лікарня" та у період з 13 по 18 квітня 2022 року перебував на стаціонарному лікуванні у військово-медичному центрі Західного регіону у м.Львів, суд першої інстанції не прийняв до уваги, оскільки вищезазначені обставини не перешкоджали позивачу 09.04.2022 подати позов до Тернопільського окружного адміністративного суду (справа №500/1823/22) з вимогою про оскарження наказів Тернопільського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. На переконання суду першої інстанції, перебування позивача в період з 01 травня 2022 року по 11 вересня 2022 року (понад 5 місяців) в різних місцях дислокації ВЧ НОМЕР_1 з відсутністю джерел електропостачання, засобів зв`язку та ракетними обстрілами, також не може вважатися поважними причинами, оскільки являються тільки голослівними твердженнями не підтвердженими належними доказами.
		11. Суд першої інстанції також зауважив, що зміст позовних вимог та підстави позову давали можливість дійти висновку, що позивач очікував тієї обставини, коли рішення Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/1823/22 набере законної сили (04.11.2022 - дата набрання законної сили), та оскільки, тільки після скасування в судовому порядку наказів Тернопільського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як стверджує позивач в позовній заяві, у нього виникли підстави для скасування наказу №392 від 08.04.2022.
		12. Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції та додатково зауважив, що позивач не довів, що в цій справі можливість вчасного звернення до суду з позовом не мала суб`єктивного характеру, тобто, не залежала від його волевиявлення. Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, аргументи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції.
		13. Суд апеляційної інстанції додатково наголосив, що строки пропуску звернення позивача з цією позовною заявою до суду є значними; позивачу достеменно було відомо про його звільнення з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_1; згідно досліджених обставин ОСОБА_1 не перебував в стані невизначеності, оскільки продовжував нести військову службу вже в нових умовах; при цьому, об`єктивних та непереборних обставин, через які ОСОБА_1 своєчасно не звернувся до суду, в цій справі не встановлено.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
		14. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі № 500/4332/22, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		15. Вимоги касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанції не надано належної оцінки доводам позивача щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
		16. Позивач повторно зазначає про те, що в перші дні після увільненні - до 18 квітня 2022 року від перебував на лікуванні із серйозним захворюванням, яке не дозволяло йому подати позов й самостійно рухатися; зі змістом оскаржуваного наказу його ознайомлено не було та правових підстав для його увільнення від займаної посади роз`яснено не було. Позивач вказує, що згодом був направлений у відрядження у різні військові частини, що не дозволяло йому зайнятися оскарженням спірного наказу. Позивач зауважував, що як військовослужбовець перебував у розпорядженні вищого командування і не міг використовувати час військової служби для власних потреб, а у подальшому з 12.09.2022 по 27.09.2022 повторно перебував на стаціонарному лікуванні.
		17. Як зазначає позивач, саме під час перебування у відпустці з 08.10.2022 по 07.11.2022 він звернувся за правовою допомогою, однак подати позов про скасування наказу не було змоги в силу відсутності самого змісту наказу; 03.11.2022 його адвокат у відповідь на адвокатський запит отримав лист від 21.10.2022, в якому містилася копія витягу з оскаржуваного наказу.
		18. Отже, як вважає позивач, тільки 03.11.2022 він зміг ознайомитися зі змістом наказу про його звільнення та об`єктивно установити які саме права як військовослужбовця були порушеними та що є предметом доказування у даній справі.
		19. Окрім цього, позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.
		20. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини, Верховного Суду та враховуючи обставини цієї справи, позивач вважає, що неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статей 121, 122 КАС України щодо строків звернення до суду, призвело до безпідставного повернення його позовної заяви, чим позбавило позивача гарантованого пунктом 1 статті б Конвенції права доступу до суду.
		21. До Верховного Суду від Головнокомандувача Збройних Сил України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
		ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		22. Касаційна скарга ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшла 25 травня 2023 року.
		23. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
		24. Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №500/4332/22.
		25. Ухвалою Верховного Суду від 25.10.2023 дану справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
		IІІ. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
		28. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
		29. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		30. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (частина 1 статті 5 КАС України).
		31. Водночас, частина 2 статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		32. За правилами частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
		33. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
		34. Згідно з частинами 1-3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		35. Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		36. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення особи до суду з позовом про поновлення на військовій службі встановлено місячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		37. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно з приписами частин 1, 2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
		38. Предметом оскарження у цій справі є визнання протиправним та скасування пункту 2 параграфу 2 наказу №392 Головнокомандувача Збройних Сил України від 08.04.2022 та поновлення позивача на посаді.
		39. Відтак, як правильно встановив суд першої інстанції, даний позов поданий у правовідносинах, що виникли в межах прийняття, проходження та звільнення позивача з публічної служби.
		40. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		41. А тому суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що застосуванню підлягає частина 5 статті 122 КАС України, відповідно до якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
		42. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
		43. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
		44. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.11.2022 у справі №500/1185/21.
		45. Як вірно зауважував суд апеляційної інстанції, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
		46. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю.
		47. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
		48. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
		49. На підставі заявлених у позовній заяві та заяві про поновлення строку на звернення до суду доводів та обставин щодо виникнення моменту обізнаності позивача із порушеними в рамках цих правовідносин його прав, судом першої інстанції було встановлено дату ознайомлення позивача про його звільнення з посади - 09.04.2022. А відтак, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що строк для його оскарження розпочався з наступного дня - 10.04.2022 і відповідно закінчився 10.05.2022. Натомість, позовна заява ОСОБА_1 подана до суду 30.11.2022, тобто позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України.
		50. Аналіз наведених норм процесуального закону вказує на чітку послідовність дій суду під час з`ясування поважності причин пропуску строку звернення до суду до відкриття провадження у справі. При цьому, принциповим моментом в такому порядку є забезпечення можливості позивачу належним чином обґрунтувати причини пропуску строку, передбаченого статтею 122 КАС України. Для цього законодавцем передбачено обов`язкове винесення судом ухвали про залишення позову без руху і надання можливості вказати відповідні підстави для поновлення строку.
		51. У випадку справи, що розглядається суд першої інстанції, встановивши факт пропуску позивачем строку звернення до суду та визнавши неповажними підстави, вказані у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, правильно залишив позовну заяву без руху і надав можливість позивачу вказати інші підстави для поновлення строку.
		52. Верховний Суд зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
		53. Водночас, згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами (аналогічний висновок висловлений, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №140/1770/19).
		54. Виходячи зі змісту заявлених обставин у позовній заяві та заяві про поновлення процесуального строку на звернення до суду, не вдаючись до детальної переоцінки таких мотивів, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що аналіз сукупності цих причин, фактичних обставин справи, наявності іншої судової справи з участю позивача, а також тривалий період пропуску строку звернення до суду, свідчить про відсутність підстав для його поновлення.
		55. Так, перебування позивача у період з 09.04.2022 по 12.04.2022 на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділені КНП «Кременецька опорна лікарня» та у період з 13.04.2022 по 18.04.2022 - на стаціонарному лікуванні у військово-медичному центрі Західного регіону, не перешкоджали зверненню до суду в установлений строк, оскільки мали місце до дати його спливу - 10.05.2022.
		56. Водночас, судом першої інстанції мотивовано враховано, що в цей період - 09.04.2022 позивач подав до Тернопільського окружного адміністративного суду інший позов про оскарження наказів ІНФОРМАЦІЯ_2 (справа № 500/1823/22).
		57. Як вірно зауважували суди попередніх інстанцій, перебування позивача в період з 01.05.2022 по 11.09.2022 (понад 5 місяців) в різних місцях дислокації, відсутність джерел електропостачання, засобів зв`язку та наявність ракетних обстрілів не можуть розцінюватися як поважні причини, оскільки такі не були підтверджені належними доказами, а самим позивачем не розкрито безпосередній зв`язок цих обставин із пропуском строку звернення до суду.
		58. При цьому, введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку, а тому це питання має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві та обставин, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій.
		59. Разом з тим, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не наведено обставин, які об`єктивно перешкоджали звернутися позивачу до суду із позовом у встановлений в місячний строк (тобто, до 10.05.2022) саме з підстав запровадження правового режиму воєнного стану. Також, виконання позивачем обов`язків військової служби не позбавляло його можливості звернутися до суду із відповідним позовом або ж за правовою допомогою. При цьому, норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість отримання військовослужбовцем відпустки в особливий період під час дії воєнного стану.
		60. Встановивши на підставі змісту позовних вимог та підстав позову та дійшовши висновку, що позивач очікував тієї обставини, коли рішення суду в справі № 500/1823/22 набере законної сили (04.11.2022), оскільки тільки після скасування в судовому порядку наказів ІНФОРМАЦІЯ_2, як стверджував позивач в позовній заяві, у нього виникли підстави для скасування наказу № 392 від 08.04.2022 (та чого не було спростовано позивачем), вірними є мотиви судів попередніх інстанцій про те, що процесуальна поведінка позивача не демонструвала повноти використання своїх процесуальних прав, достатньої зацікавленості щодо належного і своєчасного захисту своїх прав в судовому порядку; також позивач не довів, що в цій справі можливість вчасного звернення до суду з позовом не мала суб`єктивного характеру, тобто, не залежала від його волевиявлення; натомість пропуск строку на звернення з позовом до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
		61. Таким чином, аргументи позивача про поважність причин пропуску строку звернення до суду обґрунтовано не взяті до уваги судом першої інстанції.
		62. Згідно усталеної судової практики законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
		63. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
		64. Судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що строки пропуску звернення позивача з цією позовною заявою до суду не є незначними, тому такі могли бути поновленні лише при встановленні реальних та дійсних перешкод, за яких особа не мала можливості своєчасно звернутися до суду.
		65. А відтак, оскільки позивачу достеменно було відомо про його звільнення з посади начальника ІНФОРМАЦІЯ_1, то він не перебував в стані невизначеності, оскільки продовжував нести військову службу вже в нових умовах.
		66. При цьому, об`єктивних та непереборних обставин, через які ОСОБА_1 своєчасно не звернувся до суду, в цій справі встановлено не було, а зволікання позивачем з оскарження наказу про увільнення з посади та в подальшому пошук підстав для поновлення строку звернення до суду за встановлених обставин не є виправданим.
		67. З огляду на наведене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а причини його пропуску, наведені позивачем у заявах про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду) є неповажними. А тому, відмовивши в задоволенні заяв про поновлення строку звернення до суду та повернувши позовну заяву в цій справі, суд першої інстанції не допустив порушення норм процесуального права, чи безпідставне повернення позовної заяви.
		68. Поряд з цим, повертаючись до вимог процесуального закону слід зазначити, що статтею 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		69. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		70. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини.
		71. У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
		72. Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
		73. У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
		74. Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що встановлені у цій справі обставини не свідчать про застосування судом першої інстанції надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення процесуального строку на звернення до суду із цим позовом; як і не свідчать про нелегітимне втручання у конвенційні права позивача та про наявність перешкод для реалізації права особи на доступ до правосуддя.
		75. Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №9901/462/21 (провадження № 11-101заі22), згідно практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).
		76. Натомість, на переконання колегії суддів, безпідставне поновлення таких строків може свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.
		77. Так, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.
		78. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки (пункти 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі №160/6211/21).
		79. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права чи безпідставного повернення позовної заяви ОСОБА_1 у цій справі.
		80. Колегією суддів відхиляються посилання позивача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм процесуального права - статей 121, 122 КАС України, висловлених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22 , від 14 грудня 2022 року у справі № 560/11700/21, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а, від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20, від 17 грудня 2021 року у справі №460/713/21, від 10 лютого 2022 року у справі №560/11791/21, від 5 травня 2022 року у справах №520/9769/19, №420/18798/21 та від 12 вересня 2022 року у справі №120/16601/21-а.
		81. Як вже зазначалось у цій постанові, норми процесуального закону не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку, та такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
		82. Водночас, наведені судові рішення касаційного суду стосувались відмінних обставин, зокрема, через нерозповсюдження на них вимог спеціального строку на звернення до суду, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України.
		83. Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		84. Відповідно до  частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		85. Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		86. Суд вважає, що в контексті обставин цієї справи, ним надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.
		87. Доводи касаційної скарги висновків цієї постанови та оскаржуваних судових рішень, не спростовують.
		88. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями 2, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 січня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2023 року у справі №500/4332/22 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		 
		..................................
		 
		 
		..................................
		 
		 
		..................................
		 
		А.В. Жук
		Н.М. Мартинюк,  
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...