Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 260/3428/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 26.10.2023. Зареєстровано: 27.10.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.10.2023.
Дата набрання законної сили: 26.10.2023
Номер судового провадження: К/990/2524/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 жовтня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа №260/3428/22
		адміністративне провадження № К/990/2524/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
		суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М., 
		розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року (суддя: Рейті С.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року (судді: Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
		15 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), в якому просив:
		-          визнати протиправними дії відповідача, а саме відмову в перетині державного кордону України, громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		-          визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в перетині державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 13 вересня 2022 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Позов обґрунтовує тим, що являється студентом іноземного вузу, а саме Мадридського університету, факультет економіки та бізнесу (Іспанія). 18 серпня 2022 року на законних підставах позивач отримав від Дніпровського районного у місті Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки дозвіл для виїзду закордон здобувачів вищої освіти, а також зроблено відповідний запис про відстрочку від призову на військову службу. Однак, незважаючи на наявні всі документи, які надають право на виїзд поза межі території України, відповідачем в особі начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби, позивача повідомлено про неможливість перетину кордону, у зв`язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону та не наданням на паспортний контроль документів, що підтверджують підстави виїзду закордон. У зв`язку з чим, прийнято рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону. Такі дії, на думку позивача, порушують нормативно-правові акти, які регулюють питання перетину кордону, а спірне рішення є протиправним.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
		Згідно з частиною 1статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділеним інспекторів прикордонної служби «Тиси» на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року» прийнято рішення від 13 вересня 2022 року № 2 про відмову позивачу в перетині державного кордону України за відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як позивач не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
		Не погоджуючись з рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
		Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
		Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відмову в перетині державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 , який досяг 16-річного віку від 13 вересня 2022 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій вказували, що відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21жовтня 1993 року № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Оскільки позивач є студентом Мадридського університету денної форми навчання та відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного, йому надано відстрочку від призову строком на 6 місяців з 18 серпня 2022 року. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач, згідно з вказаною нормою станом на 13 вересня 2022 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на такі обставини суди вважали, що позивач, прибувши до міжнародного автомобільного пункту пропуску через державний кордон України Чоп (Тиса), 13 вересня 2022 року мав право на перетин державного кордону України.
		Також апеляційний суд звернув увагу, що відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року № 1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови. 
		Проте, відповідачем в оскаржуваному рішенні не вказано конкретних документів, які повинні були бути подані позивачем для виїзду за кордон, однак не подані. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції наголошувала, що можливість підтвердження позивачем наявності права на перетин кордону України прямо залежить від визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів, чого зроблено не було.
		Також суди вказували, що рішенням голови Державної прикордонної служби, згідно розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03 квітня 2022 року № 23-7913/0/06-22 обмеження щодо заборони на період дії правового режиму воєнного стану на виїзд за межі території України не застосовуються до громадян України чоловіків віком від 18 до 60 років, які є здобувачами фахової передвищої та вищої освіти, асистентів стажистів, аспірантів та докторантів, що навчаються за кордоном за денною або дуальною формами здобуття освіти. При цьому, листом головнокомандуючого Збройних сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/С/962 вказано територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, які входять до сфери управління Міністерства оборони України стосовно призовників військовозобов`язаних, яким надано відстрочку від призову для продовження навчання, зокрема за кордон, відповідно до частин 9, 15 статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 18 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у військово-облікових документах зробити відповідні записи щодо надання їм відстрочки від призову (призову за мобілізацією), та надання дозволу відповідного керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виїзду закордон.
		Згідно з роз`ясненням, розміщеним на офіційному сайті Держприкордонслужби, для перетину кордону, особа вказана вище має надати документи, які підтверджують їхнє право на виїзд, а саме: студентський квиток або студентську візу; перекладені та нотаріально завірені документи, що підтверджують навчання в іноземному виші; військово-облікові документи із записом про надання відстрочки від призову; довідку, видану територіальним центром комплектування та соціальної підтримки для виїзду за кордон для здобувачів освіти за кордоном.
		Також судами зазначено, що на паспортний контроль при виїзді з України позивач пред`явив: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; студентський квиток Мадридського Університету на ім`я позивача; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, з відмітками про надання відстрочки строком на 6 місяців; лист - підтвердження про зарахування до Мадридського університету, які перекладені та нотаріально засвідчені; довідка Дніпровського районного у м. Києві територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військкомат) від 18 серпня 2022 року № 283 для виїзду за кордон здобувача фахової та вищої освіти (про відсутність заперечень щодо виїзду позивача для виїзду з України для продовження навчання за кордоном).
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
		Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме положень пункту 2.6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила № 57), відповідно до якого у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Та абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Позиція інших учасників справи.
		Відзиву на касаційну скаргу не надхолдило.
		Рух касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року призначено справу до розгляду.
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ураховує, що Верховним Судом у постановах від 17 серпня 2023 року у справі № 380/7792/22 та від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
		Так, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Відповідно до статті 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		У Рішенні від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
		Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
		Конституційний Суд України у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.
		Суд ураховує, що закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.
		Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».
		Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
		Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» термін «свобода пересування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Відповідно до абзацу 3 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» термін «вільний вибір місця проживання чи перебування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
		Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
		При цьому, частиною третьою статті 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
		Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
		За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
		Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
		Нормами частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
		він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
		стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
		він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
		він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
		він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
		він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
		Частиною третьою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
		Статтею 8 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
		Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
		Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
		28 лютого 2022 року постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
		Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25 травня 2022 року на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
		Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
		Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
		Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.
		Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
		Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. 
		Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов`язків.
		Так, частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану:
		запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та захисту критичної інфраструктури і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та захисту критичної інфраструктури і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
		запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;
		встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
		встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
		забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
		Приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження […].
		Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Цим Законом установлено військовий обов`язок, який включає: (1) підготовку громадян до військової служби; (2) приписку до призовних дільниць; (3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; (4) проходження військової служби; (5) виконання військового обов`язку в запасі; (6) проходження служби у військовому резерві; (7) дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
		Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
		Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.    
		Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації (частина перша статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов`язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.
		Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
		Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини третьої якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
		За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (із змінами та доповненнями), якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 - 2-17).
		У контексті справ, пов`язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України здобувачам вищої освіти ключове значення має пункт 2-6 цих Правил.
		Пункт 2-6 вперше був включений до зазначених Правил постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383 у редакції, що розширювала коло осіб, яким було дозволено перетин Державного кордону України:
		«У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації».
		Своєю чергою категорія «військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» визначена статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; відповідно до абзацу другого частини третьої якої, до цієї категорії належать, зокрема, «здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти». 
		При цьому цитоване формулювання не ділить осіб, які є здобувачами освіти, на тих, що навчаються у національних чи закордонних закладах освіти.
		Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2022 року № 383, якою було включено пункт 2-6, набрала чинності 01 квітня 2022 року та була чинною лише протягом одного цього дня, оскільки того ж дня постановою Кабінету Міністрів України № 399 (яка набрала чинності 02 квітня 2022 року) пункт 2-6 доповнено реченням такого змісту: «Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У цій редакції пункт 2-6 не дозволяє здобувачам освіти перетинати кордон у цей період.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із листом Мадридського університету Комплютенсе від 27 липня 2022 року позивач зарахований до університету (бакалавр) в рамках спеціального плану допомоги людям, які постраждали від конфлікту в Україні у 2022 -2023 навчальному році.
		За тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_2 , виданим 13 серпня 2020 року, позивач узятий на військовий облік у Дніпровському РКВ м. Києва та згідно із відміткою у посвідченні має відстрочку від призову.
		Довідкою Дніпровського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 18 серпня 2022 підтверджено наявність у позивача права відстрочки від призову на строкову військову службу відповідно до абзацу 18 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Також, у довідці зазначено про відсутність у районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном. 
		У даному контексті варто зазначити, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Колегія суддів зазначає, що питання призову на строкову військову службу та на військову службу під час мобілізації регулюються окремими нормами законодавства.
		Так, частина шоста статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає перелік видів військової служби, серед яких, зокрема: строкова військова служба;    військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
		Частина дев`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає перелік категорій громадян у сфері військового обліку, серед яких, зокрема: призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави. 
		Частина перша статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
		Особи, які перебувають на військовому обліку призовників, визначені в пункті 1 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Щодо відстрочки від призову на строкову військову службу, то це питання регулює стаття 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Абзац 2 частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
		Особи, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, визначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що: 
		призовник і військовозобов`язаний - це різні категорії громадян у сфері військового обліку;
		строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації - це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації - військовозобов`язані;
		призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов`язані - від служби за призовом під час мобілізації.
		Водночас колегія суддів наголошує на тому, що станом на час виникнення спірних у розглядуваній справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
		Згідно з вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону). 
		При цьому призов на строкову військову службу був скасований Указами Президента України від 11 квітня 2022 року №   230/2022 та від 30 вересня 2022 року № 678/2022.
		Крім того, у подальшому Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2678-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану» Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» було доповнено статтею 18-1 такого змісту:
		«Стаття 18-1. Особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану
		1. Під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
		2. Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо:
		організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку;
		направлення призовників, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні».
		Отже, мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться.
		При цьому правове регулювання військового обов`язку, як вже зазначалося вище, здійснюється відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
		Посилання судів попередніх інстанції на те, що позивач має відстрочку від призову строком на 6 місяців з 18 серпня 2022 року є помилковим, оскілки вказана довідка містить інформацію про відстрочку від призову на строкову військову службу та не дає права позивачу на виїзд за межі України з метою навчання за денною формою до іноземного вищого навчального закладу.
		Крім того, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
		При цьому колегія суддів звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
		Верховний Суд наголошує, що нормою пункту 2-6 Правил № 57 право на перетин державного кордону поширено, окрім осіб, перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил, і на інших осіб, які є військовозобов`язаними, однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Проте, із цього правила встановлено винятки, і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, в абзаці 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
		Позаяк обставини, якими позивач обґрунтовує право на перетин державного кордону, в силу прямих приписів пункту 2-6 Правил № 57, не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому у позивача відсутнє право на перетин кордону для виїзду з України під час введення правового режиму воєнного стану.
		Стосовно не зазначення підстав відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України, Верховний Суд зазначає, що спірне рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 грудня 2010 року № 967.
		Так, у рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року»; вказано, що тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
		Такими документами, зокрема, могли бути документи, які визначені Правилами № 57, та які могли б підтверджувати визначені цими Правилами підстави для виїзду з України під час дії воєнного стану.
		Водночас наявність недоліку у спірному рішенні, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.
		Крім того, Суд зазначає, що за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
		Щодо посилання позивача на розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України від 03 квітня 2022 року № 23-7913/0/6-22-вих та листи Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/C/962 та від 03 квітня 2022 року № 300/14/C/1079, Верховний Суд зазначає, що такими не може регулюватися правовий режим перетину кордону під час дії воєнного стану, оскільки, як зазначено вище, такими повноваженнями, відповідно до закону, наділений Кабінет Міністрів України.
		Крім цього, Верховний Суд зауважує, що право на відстрочку від призову під час мобілізації, на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України в умовах воєнного стану.
		Тобто, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не є тотожним з правом на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
		Так само і листи Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/C/962 та від 03 квітня 2022 року № 300/14/C/1079 не можуть бути враховані у спірних правовідносинах. 
		Верховний Суд зазначає, що листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/C/962 проінформовано про те, що районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки буде здійснюватися видача довідок для здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формою здобуття освіти відповідно до зразку встановленого листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 03 квітня 2022 року № 300/1/C/1079. Водночас, згідно з листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/C/962, така довідка мала видаватися студентам, які вже навчались за кордоном станом на момент оголошення мобілізації та не змогли своєчасно виїхати з України.
		Проте позивач вступив на навчання у закордонний вищий навчальний заклад після 24 лютого 2022 року, а отже не є студентом, який продовжує навчання, у розумінні, зокрема, листа Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24 березня 2022 року № 300/1/C/962.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
		Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
		Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 липня 2023 року у справі № 380/7792/22, від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23, від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22.
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Відповідно до частин 1 та 3 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись статтями 2, 3, 195, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.
		Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2023 року скасувати.
		Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                      А.Г. Загороднюк 
		 
		судді                                                                                           Л.О. Єресько
		 
		                                                                                          В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...