Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/5810/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 31.10.2023. Зареєстровано: 01.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2023.
Дата набрання законної сили: 30.04.2024
Результат оскарження 30.04.2024 Восьмий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/300/6396/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"31" жовтня 2023 р. справа № 300/5810/23
		м. Івано-Франківськ 
		 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем під час проходження військової служби за період з 01.03.2018 по 25.06.2021 ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено різницю між сумою індексації грошового забезпечення належної до виплати та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Вказав, що абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 встановлено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Зазначив, що починаючи з березня 2018 року сума щомісячної індексації-різниці позивача з урахуванням пункту 5 Порядку №1078 становить 4061,27 грн. Однак, відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за грудень 2019 року та з квітня 2020 року по червень 2021 року у меншому розмірі. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, тому просить суд зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення в сумі 4061,27 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 25.06.2021 відповідно до абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум. 
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
		Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 20.09.2023. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв постанову №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018 та якою підвищено посадові оклади військовослужбовців. Таким чином, березень 2018 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача, яка йому виплачувалась. Звернув увагу суду, що визначення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення є компетенцією військової частини НОМЕР_1 . Представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.
		Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив, не скористався.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.
		Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2021 за №125 ОСОБА_1 звільнено у запас за пп. "б" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я), з 25.06.2021 виключено зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення. 
		Згідно довідки про нараховане і виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 25.06.2021 ОСОБА_1 №350/484/1/1887 від 10.08.2023, позивачу нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення: за грудень 2019 року у розмірі 206,72 грн., з квітня 2020 по липень 2020 року  216,51 грн. на місяць, з серпня 2020 року по грудень 2020 року  226,29 грн. на місяць, за січень 2021 року  233,81 грн., з лютого 2021 року по квітень 2021 року  331,42 грн. на місяць, за травень 2021 року  415,41 грн., за червень 2021 року  346,18 грн.
		Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті різниці між сумою індексації грошового забезпечення та розміром підвищення грошового забезпечення в розмірі 4061,27 щомісячно за період з 01.03.2018 по 25.06.2021, звернувся до суду за захистом своїх прав.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
		У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
		З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано зокрема Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі  Закон №1282-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).
		Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-XII).
		Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
		Частиною 2 статті 19 Закону №2017-III визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII, з наступними змінами та доповненнями (надалі Закон №1282-XII).
		Згідно із абзацом 2 статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
		Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
		Частиною 6 статті 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		В статті 3 Закону №1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
		При цьому, як передбачено абзацом третім ст.1 Закону №1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
		У відповідності до ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
		Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (ч.2 ст.4 Закону №1282-XII).
		Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (ч.3 ст.4 Закону №1282-XII).
		Частиною 4 статті 4 Закону №1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
		У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.4 Закону №1282-XII).
		Відповідно до ч.2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. 
		Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078). Цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
		Згідно з п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 6 лютого 2003 р. № 491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
		Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби (абзац 5 пункту 2 Порядку № 1078).
		Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
		Відповідно до абз.2 п.4 Порядку № 1078 оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
		Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абз.4 п.4 Порядку № 1078).
		Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз.5 п.4 Порядку № 1078).
		В абзаці 1 пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
		Абзацом 2 пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
		Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3 пункту 5 Порядку № 1078).
		Згідно абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
		Абзацом 5 пункту 5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
		До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
		Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
		Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.
		Аналіз п.5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
		Після прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала законної сили 01.03.2018), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.
		При цьому суд зазначає, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".
		Так, право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
		Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
		Суд зауважує, що у даній справі правовідносини щодо нарахування й виплати ОСОБА_1 поточної індексації з 1 березня 2018 року не є спірними.
		З огляду на наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача, що повноваження відносно обрахунку індексації, в тому числі щодо визначення базового місяця для такого нарахування, є дискреційними повноваженнями військової частини НОМЕР_1 , оскільки питання нарахування і виплати поточної індексації за спірний період та визначення базового місяця для її обрахунку не є предметом розгляду даної справи.
		Як встановлено судом та не заперечується сторонами, індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації у жовтні 2018 року, був опублікований Держстатом у листопаді 2018 року і з грудня 2018 року позивач набув право на індексацію, яка періодично виплачувалася відповідачем до звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
		Суд зазначає, що в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
		Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
		сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
		сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
		Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
		З системного аналізу пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 слідує, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
		Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
		Як вже зазначено судом вище, 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
		Таким чином, у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача,військовій частині НОМЕР_1 належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то в якому розмірі.
		Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 11.05.2023 у справі № 260/6386/21.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з березня 2018 року по грудень 2019 не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації, натомість виплачувалася поточна індексація у грудні 2019 року та з квітня 2020 року по червень 2021 року у відповідному розмірі. 
		З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 суд констатує, що позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
		Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
		Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування необхідно встановити:
		розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
		суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
		чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
		Так, розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
		В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
		Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
		Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
		Як уже зазначено судом вище, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
		Верховний Суд у постанові від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 сформував аналогічний висновок щодо права військовослужбовців на отримання індексації-різниці в період з 01.03.2018 по дату підвищення посадових окладів за рішенням Уряду відповідно до норм абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
		Проаналізувавши довідку про нараховане і виплачене грошове забезпечення за період з 01.01.2018 по 25.06.2021 ОСОБА_1 №350/484/1/1887 від 10.08.2023, суд констатує, що у березні 2018 року підвищення грошового доходу позивача у зв`язку зі зміною посадових окладів становило 401,88 грн. (9525,74 грн. (сума грошового забезпечення, виплаченого позивачу у березні 2018 року)  9123,86 грн. (сума грошового забезпечення, виплаченого позивачу у лютому 2018 року), не перевищило суму індексації, що склалася у березні 2018 року (4463,15 грн.), розмір якої підтверджується листом Мінсоцполітики від 08 вересня 2021 року № 826/3263/фес, згідно якого якщо посадові оклади в останнє підвищувалися в січні 2008 року, то сума індексації у березні 2018 року становить 4463,15 грн. (1762 х 253,3 /100), серед яких: 1762,00 грн.  це прожитковий мінімум (березень 2018 року); 253,3% - це величина приросту індексу споживчих цін.
		Вказана сума індексації в розмірі 4463,15 грн. з величиною приросту індексу споживчих цін 253,3% була по березень 2018 року, оскільки в березні 2018 року відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців.
		Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме: 4463,15 грн.  401,88 грн. = 4061,27 грн.
		Отже, починаючи з березня 2018 року сума індексації позивача з урахуванням абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 становить в розмірі 4061,27 грн. до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини НОМЕР_1 .
		Тобто, відповідач зобов`язаний був з березня 2018 року виплачувати суму індексації грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку №1078, а у разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103%, то в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.
		Однак, відповідачем нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за грудень 2019 року у розмірі 206,72 грн., з квітня 2020 по липень 2020 року  216,51 грн. на місяць, з серпня 2020 року по грудень 2020 року  226,29 грн. на місяць, за січень 2021 року  233,81 грн., з лютого 2021 року по квітень 2021 року  331,42 грн. на місяць, за травень 2021 року  415,41 грн., за червень 2021 року  346,18 грн.
		З огляду на наведене суд зазначає, що невиплата відповідачем індексації грошового забезпечення у відповідних розмірах за зазначений період часу є протиправним обмеженням конституційних прав позивача, порушенням вимог Закону №1282-XII та Порядку № 1078. 
		Стосовно способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
		Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі №420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Зважаючи на викладене, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4061,27 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 25.06.2021 з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням проведених виплат за цей період.
		Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до приписів ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Як наслідок, суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, не довів правомірність та обґрунтованість невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення у відповідному розмірі за спірний період. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
		Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).
		У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
		При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до вимог частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
		Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
		Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
		Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
		Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.
		При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19.
		На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги від 04.08.2023, укладеного між адвокатом Візінським В.В., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №891 від 29.05.2012 та Маджугою Ю.В. як клієнтом; ордер серії АТ № 1048772 від 24.08.2023 на надання правничої (правової) допомоги Маджузі Ю.В. у Івано-Франківському окружному адміністративному суді; акт приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової (правничої) допомоги від 07.08.2023 на суму 5000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера за № 119 від 07.08.2023 на суму 5000 грн.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем здійснених витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.
		Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
		Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 5000 грн.
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій  задовольнити. 
		Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.06.2021 із застосуванням щомісячної індексації-різниці в розмірі 4061,27 грн. з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) індексацію-різницю грошового забезпечення в сумі 4061,27 грн. щомісячно за період з 01.03.2018 по 25.06.2021 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням виплачених сум.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частиниА1349 (код ЄДРПОУ 08174283, вул. Чорновола, 119-А, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) частину витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок. 
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		 
		 
		Суддя Матуляк Я.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...