Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 734/3438/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 01.11.2023. Зареєстровано: 01.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2023.
Дата набрання законної сили: 30.10.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4823/727/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021270000000290

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 734/3438/21 Головуючий у І інстанції  ОСОБА_1  Провадження № 11-кп/4823/727/23  Категорія - ч.2 ст. 286 КК України.    Доповідач         ОСОБА_2  
		 
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		30 жовтня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
		 
		Головуючого-суддіОСОБА_2  
		суддів: ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 
		секретаря судового засідання ОСОБА_5 
		 
		за участю сторін  кримінального провадження:
		обвинуваченого ОСОБА_6 
		його захисника - адвоката ОСОБА_7 
		потерпілої ОСОБА_8 
		прокурора  ОСОБА_9    
		 
		Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021270000000290  від 05 липня 2021 року, за   апеляційною   скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року, 
		 
		щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, громадянина України, із професійно-технічною  освітою, не працюючого, одруженого, який є інвалідом ІІІ групи, зареєстрований   в АДРЕСА_1 , фактично проживає  по АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого   ч. 2 ст. 286 КК України, 
		 
		                             В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А :
		 
		Цим вироком ОСОБА_6 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними  засобами на строк 3 роки.
		Стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави 5 491 грн. 84 коп. процесуальних витрат на залучення експертів.
		Стягнуто із ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 500 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Питання про долю речових доказів і документів вирішене  відповідно до ст. 100 КПК України.
		 
		Як установив суд, 04 липня 2021 року о 23.50 год.  ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «MAN L04», реєстраційний номер НОМЕР_1 ,   рухаючись      автодорогою      М-01     «Київ - Чернігів - Н. Яриловичі» в с. Сираї Чернігівського (Козелецького) району Чернігівської області з боку         м. Чернігова в напрямку  м. Києва, на порушення вимог п. 2.3 «б» та п. 12.4 Правил дорожнього руху,  проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, рухаючись зі швидкістю 82,29 км/год перевищив максимально дозволену швидкість у населеному пункту позначеного дорожнім знаком 5.45, який водій об`єктивно спроможний був виявити, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який рухався в попутному з автомобілем напрямку руху в лівій смузі для руху та отримав тяжкі тілесні ушкодження  у виді закритої  внутрішньочерепна травми  - крововиливи в м`які тканини голови, забій головного мозку, крововиливи в м`які мозкові оболонки та шлуночки мозку в сполученні із закритою травмою грудної клітки - множинні переломи ребер, забій обох легень, розриви печінки, відкритий перелом правої великогомілкової кістки, які супроводжувались травматичним шоком та від яких загинув на місці пригоди..
		 
		В апеляційній скарзі захисник адвокат  ОСОБА_7 , не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації, просить вирок суду змінити, пом`якшити покарання шляхом зниження до  мінімального покарання,  визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, та звільнити  ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. 
		Аргументує тим, що при призначенні покарання суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини, які пом`якшують покарання та дані про особу обвинуваченого, який повністю розуміє протиправність своїх дій та розкаюється у вчиненому, протягом досудового розслідування та судового розгляду давав логічні та послідовні показання щодо скоєного,  приймав участь у всіх слідчих діях та сприяв розслідуванню.
		Наголошує на тому, що призначене судом покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі є занадто суворим та висловив впевненість у тому, що для виправлення не обов`язково позбавляти його підзахисного волі на такий термін.
		Мотивуючи своє рішення суд критично віднісся до такої пом`якшуючої вину обставини, як щире каяття зазначивши, що обвинувачений хоча і визнав свою провину, однак не прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, не відшкодував та не намагався відшкодувати завдану шкоду,  не висловив співчуття потерпілій, зазначивши, що ОСОБА_6 вибачився перед потерпілою лише в суді.
		Сторона захисту наполягає на тому, що такі висновки не відповідають дійсності, оскільки сама по собі поведінка ОСОБА_6 під час досудового  розслідування та суду,  а саме повне визнання своєї провини, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки свідчать про щире каяття. Як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, його підзахисний приніс щирі вибачення потерпілій.
		Вказує на те,  що судом невірно вказано те, що він не бажає відшкодовувати спричинену шкоду потерпілій, оскільки він знає про те,  що має намір відшкодувати шкоду, але з урахуванням того, що він є інвалідом 3 групи та внутрішньо переміщеною особою, і все його майно залишилось в окупованому Донецьку, він не має фізичної можливості для цього.
		Не зважаючи на наявність обставин, які в силу ст. 66 КК України пом`якшують покарання, а саме: активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, щире каяття та відсутність обставин, які в силу ст. 67 КК України обтяжують покарання, суд не обґрунтував, чому не можливе застосування до ОСОБА_6 покарання не пов`язане  з позбавленням волі, тим більше з урахуванням тих фактів,  що він є інвалідом 3 групи,  раніше не судимий та не притягувався до кримінальної відповідальності, скоїв злочин з необережності.
		Також, судом не взято до уваги поведінку самого потерпілого     ОСОБА_11 , який 04 липня 2021 року о 23 год. 50 хв., у темний час доби, перебував на слабо освітленій ділянці автодороги М-01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі у  стані тяжкого отруєння алкоголем,  що підтверджується висновком судово-токсикологічної експертизи крові, сечі від загиблого.
		Зазначає про те, що ОСОБА_6 скоїв злочин, він цього не зможе змінити, але він жодним чином не ухиляється і не має наміру ухилитись від відповідальності, оскілки розуміє, що за порушення закону завжди повинна наступати відповідальність. Фактично, єдиним аргументом суду першої інстанції при призначенні покарання, пов`язаного з позбавленням волі, є тяжкість кримінального правопорушення.
		Згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ тяжкість вчиненого злочину не повинна бути основним визначальним фактором щодо  покарання, а щодо  ув`язнення та його строків акценти треба зміщувати в бік досягнення ресоціалізації, тобто, незалежно від того, що вчинив злочинець, визнання його  людської гідності передбачає надання йому можливості ре соціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства.
		Крім того,  захисник вважає безпідставним стягнення моральної шкоди на користь потерпілої саме із ОСОБА_6 , вказує на те, що  заявлена сума в 500 000 гривень є явно завищеною та буде надмірним тягарем для його підзахисного.
		Звертає увагу на те,  що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 керував автомобілем, перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Автосос Сервіс», цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ТОВ «Океаніка Лоджистік» була застрахована. За полісом страхування МТСБУ було здійснено страхові виплати (страхова справа №80447), а саме 09 серпня 2022 року відбулася  виплата відшкодування моральної шкоди батьку загиблого ОСОБА_12 в розмірі 36 000 гривень,  та 23 грудня 2021 року здійснено виплату відшкодування матері загиблого ОСОБА_10 моральної шкоди в сумі 36 000 гривень та витрат на поховання і встановлення пам`ятника в розмірі 72 000 гривень.
		Ці обставини судом першої інстанції належним чином не були з`ясовані та перевірені при  ухваленні рішення про стягнення моральної шкоди. Предметом позову ОСОБА_10 є відшкодування моральної шкоди,  завданої джерелом підвищеної небезпеки.
		Відповідно до ч. 2 та ч. 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності,  інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
		Отже, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам,  які проживали з нею однією сім`єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо  неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення,  глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		Захисник стверджує,  що позивач ОСОБА_10 не надала належних доказів понесеної моральної шкоди саме в розмірі 500 000 гривень, а висновок суду про можливість стягнення саме такої суми зроблений лише на припущеннях та зі слів позивача.
		 
		Заслухавши доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали доводи апеляційної скарги, потерпілу та прокурора, які заперечували проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника  задовольнити частково.
		 
		Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 у порушенні вимог пункту 2.3 «б» та 12.4 Правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11 , в апеляційній скарзі не оспорюються, а  тому в цій частині вирок суду не перевіряється.
		Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення,  має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації,  покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
		Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена нормами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
		Отже, справедливість розглядається як рівновага між вчиненим кримінальним правопорушенням і наслідками для особи, яка його вчинила, тобто між вчинком і покаранням.
		На несправедливість призначеного вироком суду першої інстанції покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
		У будь-якому разі призначене покарання має відповідати характеру протиправного діяння, його небезпечності, наслідкам, що наступили в результаті злочинних дій, даним, що всебічно характеризують особу винного й відображають його посткримінальну поведінку як прояв ставлення до скоєного. Адже така співмірність є критерієм справедливості кримінальної відповідальності.
		Виходячи зі змісту вимог ст. 65 КК України та загальних засад призначення покарання, обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції призначив покарання наближене до мінімальних меж санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідає  тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особі винного та меті покарання, яке повинне сприяти виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів, як засудженим, так і іншими особами.
		ОСОБА_6 вчинив, хоча і необережне, але тяжке кримінальне правопорушення, наслідком якого є загибель молодого чоловіка, що  є невідворотним для родини потерпілої, яка втратила сина.
		При призначенні покарання суд першої інстанції вірно врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, суспільну небезпеку кримінального правопорушення, що стосується інтересів не лише потерпілої, а й усіх учасників дорожнього руху. 
		У свою чергу, колегія суддів звертає увагу на той факт,  що обвинувачений умисно знехтував Правилами дорожнього руху щодо  дотримання швидкісного режиму в населеному пункті, злочинно вважаючи,  що він має право їхати з тією швидкістю,  яку вважає за потрібне, не врахував, що в межах населеного  пункту, без обладнаних тротуарів та пішохідних доріжок, він може спричинити шкоду особам, які рухатимуться узбіччям дороги або її краю, тим більше, що він усвідомлював, що рухається в нічний час доби за відсутності належного  освітлення, що зумовлювало його зменшити швидкість до мінімально  допустимої та проявити особливу уважність, однак, цих вимог обвинувачений не дотримався, що могло спричинити більш тяжкі наслідки.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що хоча по відношенню до наслідків вина обвинуваченого є необережною, однак він грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків - смерті людини.
		При призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують покарання  та відсутність обставин, які б його обтяжували, та призначив покарання наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
		Критика   стороною   захисту висновок суду про відсутність в діях ОСОБА_6 щирого каяття є безпідставною та не приймається до уваги колегією суддів.
		Так, окрім визнання особою факту вчинення злочину, Розкаяння передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. 
		Щире каяття не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
		Каяття винного визначається певним психологічним станом особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
		Однак  з  матеріалів кримінального провадження убачається, що обвинувачений  ОСОБА_6 дійсно формально визнав свою вину у вчиненому, розповів про  обставини вчиненого, але це не свідчить про щирість його каяття, як вважає сторона захисту, адже в апеляційній скарзі захисник намагається перекласти частину провини на загиблого, вказуючи на те, що він перебував у стані алкогольного сп`яніння, не зважаючи на обставини дорожньої транспортної пригоди, ширину проїзної частини та реальну можливість водія, при обранні безпечної та допустимої швидкості руху помітити пішохода та уникнути зіткнення, що свідчить про відсутність критичної оцінки своєї протиправної поведінки, що не узгоджується з вищевказаними мотивами стосовно визначення щирого каяття.
		Більш того, порушення Правил дорожнього руху пішоходом не виключає кримінальну відповідальність водія транспортного засобу, який порушив Правила дорожнього руху, мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та спричинив пішоходу тілесні ушкодження, в результаті яких наступила смерть потерпілого.
		Потерпіла, матір загиблого пішохода,  наполягає на суворому покаранні, обвинуваченого вона не пробачила і вважає, що він  заслуговує на реальну міру покарання, призначену судом першої інстанції.
		Усі   наведені   захисником   обставини, що характеризують особу ОСОБА_6 та пом`якшують йому покарання, були відомі суду та враховувались при призначенні покарання, що і дало змогу суду визначити покарання наближене до мінімального, визначеного санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
		Таке покарання відповідає загальним засадам призначення покарання та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не знаходить.
		 
		Щодо доводів  захисту в частині безпідставного задоволення цивільного позову потерпілої, який був поданий до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди та непомірно великого розміру, то вони заслуговують на часткове задоволення, а розмір моральної шкоди зменшенню до ста тисяч гривень.
		Так, частина 1 статті 128 КПК визначає, що особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		При цьому, відповідно до ч. 5 вказаної норми процесуального закону цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
		Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
		Аргументи  захисника про те,  що  потерпілій були сплачені страхові виплати за договором  обов`язкового  страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (договірні зобов`язання), не скасовують право потерпілої звернутись до особи винної у вчиненні кримінального правопорушення (делікатне зобов`язання), якщо сума виплати,  не відповідає завданим їй моральним стражданням.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Колегія суддів бере до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі та гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Проте у будь-якому випадку розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути адекватним.
		Визначаючи розмір моральної шкоди з обвинуваченого в розмірі 500000 гривень на користь потерпілої матері загиблого, місцевий суд не звернув уваги, що кримінальне правопорушення було вчинене з необережності, загибла особа молодого віку, яка у стані алкогольного отруєння,  серед ночі переходила проїзну частину, відсутність потерпілого вдома та його стан і спосіб життя не викликало занепокоєності у батьків, а тому виходячи з критеріїв розумності та справедливості, розмір шкоди в сто тисяч гривень  відповідатиме  моральним та фізичним стражданням, понесених потерпілою.
		 
		Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 408,  532 КПК України колегія суддів, - 
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу захисника адвоката  ОСОБА_7   задовольнити частково.
		 
		Вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 19 липня 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині розміру моральної шкоди  зміни.
		 
		Стягнути  із  засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 сто тисяч гривень  в рахунок відшкодування моральної шкоди, відмовивши у стягненні решти частини суми.
		 
		В іншій частині вирок суду залишити без змін.
		 
		 
		 
		Ухвала набуває законної сили після проголошення  і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду  протягом трьох місяців з дня проголошення. 
		 
		СУДДІ:
		 
		ОСОБА_2                   ОСОБА_3                ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...