Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/46325/17-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.11.2023.
Дата набрання законної сили: 26.10.2023
Номер судового провадження: 51-624км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002132

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		26 жовтня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/46325/17-к
		провадження № 51-624км23
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002132, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Комсомольськ-на-Амурі, російська федерація (далі - рф), остання відома адреса реєстрації АДРЕСА_1 ), 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року) і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного їй майна.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з дня її затримання та приведення цього вироку до виконання.
		Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження та речові докази.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона за встановлених судом першої інстанції обставин, які детально наведено у вироку, будучи суддею Севастопольського апеляційного господарського суду, діючи умисно, усвідомлюючи факти активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим, з власної ініціативи, упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Севастопольського апеляційного господарського суду по вул. Суворова, 21 в м. Севастополі, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжила здійснювати «правосуддя» на підставі ч. 5 ст. 9 Закону рф № 6-ФКЗ, керуючись як «суддя Севастопольського апеляційного господарського суду» законодавством рф, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України «судового органу» до створення та початку діяльності на окупованій території України судів рф.
		Надалі, реалізуючи вказаний злочинний умисел, суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 , перебуваючи на території АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року свідомо та умисно підготувала й подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів рф особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду «судді» незаконно створеного на території АР Крим «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону рф «Про статус суддів», чим підтвердила особисту згоду виконувати функції представника судової влади країни, яка окупувала й анексувала АР Крим як частину території суверенної України. 
		Після цього ОСОБА_7 взяла участь у проведенні конкурсу на заміщення посади «судді» вказаного «суду» та за його результатами Указом Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Севастопольського апеляційного господарського суду була призначена на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» на окупованій території АР Крим і продовжила здійснювати правосуддя від імені рф вже як «суддя» вказаного «суду». 
		Зазначеними умисними діями на той час суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 , порушуючи вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також присягу судді забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом безпосередньої участі в утворенні і функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на тимчасово окупованій території України.
		Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник  ОСОБА_6 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку із встановленням відсутності в діянні  ОСОБА_7  складу кримінального правопорушення.
		Аргументуючи свою позицію, зауважує, що висновок суду про подання  ОСОБА_7 свідомо, добровільно й без примусу необхідних документів для отримання громадянства рф та зайняття посади судді цієї країни є таким, що ґрунтується на припущенні та не підтверджується доказами. На думку захисника, з`ясувати зазначені обставини без безпосереднього допиту обвинуваченої в судовому засіданні неможливо. 
		Також захисник не погоджується з позицією суду про те, що  ОСОБА_7 почала діяти як суддя рф без подання заяви про звільнення її з посади судді України. Вважає, що відсутність такої заяви в уповноваженого органу не свідчить про те, що ОСОБА_7 не намагалася її подати, але вона не змогла цього зробити з об`єктивних причин - через відсутність поштового зв`язку з АР Крим, а прибуття на неокуповану частину України для подання заяви становило небезпеку для її життя. При цьому посилається на те, що Закон України «Про електронні довірчі послуги», яким запроваджено можливість в електронному вигляді підписувати документи, в тому числі заяву про звільнення з посади судді, набрав чинності лише 07 листопада 2018 року. 
		Стверджує, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, а саме не зазначено форми вини, мотиву і мети його вчинення.
		Також посилається на те, що відповідно до положень міжнародних конвенцій (зокрема, Женевських конвенцій 1949 року, якими і надано визначення війни та збройного конфлікту) Україна не перебувала в стані війни чи збройного конфлікту з рф на момент скоєння інкримінованих дій  ОСОБА_7 .
		На думку захисника, порушення  ОСОБА_7  норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності.
		Вказує, що законодавство України не містить чіткого визначення терміну «підривна діяльність», та зазначає, що стороною обвинувачення не доведено фактів вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоди зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України та підпадали під визначення «здійснення підривної діяльності», а «Севастопольський апеляційний господарський суд» не може вважатися органом, який здійснює підривну діяльність. 
		Також захисник наводить практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах, в яких констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв`язку з недотриманням гарантій справедливого кримінального судочинства за процедурою «in absentia». На думку захисника, положення КПК України щодо можливості заочного судового розгляду справ стосовно осіб, котрі перебувають на території рф, без оголошення її у міжнародний розшук, не ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 
		Вважає, що на цей час достовірно не встановлено та не доведено, що  ОСОБА_7 проінформована про кримінальне переслідування щодо неї в Україні, а отже вона обмежена в реалізації своїх прав, у тому числі на вільний вибір захисника.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 підтримав доводи, наведені в касаційній скарзі, та просив її задовольнити на викладених підставах.
		Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
		Мотиви Суду
		За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту). 
		Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
		Фактичні обставини цього кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають.
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалося в порядку спеціального судового розгляду з обов`язковою участю захисника і за відсутності обвинуваченої («in absentia»), яка усних показань суду не надавала, при цьому письмових заяв, протестів та клопотань на адресу суду не надходило.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вжив всіх можливих дій, аби наданий обвинуваченій державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК України, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду, який не знайшов підстав для скасування оскаржуваного вироку і закриття кримінального провадження.
		На думку колегії суддів касаційного кримінального суду, суд першої інстанції, оцінивши докази у справі окремо та в їх сукупності, дійшов переконливого висновку, що пред`явлене  ОСОБА_7 обвинувачення доведене, діям обвинуваченої надано правильну правову кваліфікацію, а вчинене слід кваліфікувати як державну зраду. 
		При цьому місцевий суд дослідив, належно оцінив і послався у вироку на письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
		- Постанова Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року № 2512-VІ, відповідно до якої станом на 2014 рік ОСОБА_7 обіймала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду безстроково;
		- Постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1269-VІІІ, згідно з якою ОСОБА_7 звільнено з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду у зв`язку із порушенням присяги;
		- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, відповідно до якого за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно суддів АР Крим, у тому числі ОСОБА_7 , встановлено, що на підставі Указу Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені рф на території АР Крим ОСОБА_7 , яка обіймала посаду судді Севастопольського апеляційного господарського суду, призначена на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду»;
		- протокол огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатки до нього у вигляді нормативних актів рф індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента рф, відповідно до яких Указом Президента рф від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_7 призначено на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду»;
		- протокол огляду документів від 16 червня 2017 року, зокрема листів Мінсоцполітики № 530/0/22-16 від 30 грудня 2016 року, Мін`юсту України № 44002/18939-0-26-16/12 від 12 грудня 2016 року та № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року, Міністерства інфраструктури України № 7041/15/10-15 від 30 червня 2015 року, прокуратури АР Крим, Міноборони України № 298/5/515 від 03 липня 2015 року, інших центральних органів України та додатків до них у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, у тому числі офіційно в належній формі та з усіма наявними реквізитами надісланих компетентним органом рф до компетентного органу України для виконання в порядку міжнародної правової допомоги, відповідно до яких ОСОБА_7 здійснювала правосуддя на підставі законодавства рф, посвідчуючи судові рішення від імені рф гербом рф та печаткою створеного ще в Україні суду з написом приналежності цієї установи до держави Україна, а також рішення «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», до складу якого пізніше увійшла ОСОБА_7 ;
		- протокол огляду документів від 16 червня 2017 року та додатки до нього у вигляді фото таблиць, згідно з якими з офіційного сайту «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду» вбачається те, що ОСОБА_7 входила до складу вказаного «суду» та в період із січня 2015 року по 23 травня 2017 року здійснювала «правосуддя»;
		- протокол огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатки до нього у вигляді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах Президента рф та Верховного Суду рф щодо діяльності судів на території АР Крим, відповідно до яких, до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, тобто станом на 21 березня 2014 року;
		- лист Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року, відповідно до якого суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася.
		Аналізуючи досліджені докази та надаючи їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:
		- громадянка України ОСОБА_7 в період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року, формально-юридично мала статус судді Севастопольського апеляційного господарського суду;
		- громадянка України ОСОБА_7 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Севастопольського апеляційного господарського суду, упродовж березня - грудня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
		- здійснення ОСОБА_7 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки це забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади рф шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже надання нею допомоги рф у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		З наведеного вбачається, що, дослідивши й оцінивши вказані у вироку докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції правильно встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні державної зради, а саме в діянні, умисно вчиненому громадянкою України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Вирок суду відповідає приписам статей 370, 374 КПК України та є законним, обґрунтованим і вмотивованим, дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111 КК України кваліфіковані судом правильно, а покарання призначено їй з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України.
		Не погодившись із таким рішенням, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій наводив аналогічні доводи з доводами касаційної скарги і порушував питання про скасування вироку місцевого суду.
		Суд апеляційної інстанції, переглянувши оскаржуване судове рішення відповідно до вимог ст. 404 КПК України, належним чином перевірив ці аргументи, навів переконливі мотиви для їх спростування та підстави, з яких відмовив у задоволенні апеляційної скарги, тим самим повною мірою виконав приписи КПК України.
		Колегія суддів касаційного кримінального суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги захисника  ОСОБА_6 , який, вказуючи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, зазначає, зокрема, що стороною обвинувачення не доведено вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоду зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України і підпадали під визначення «здійснення підривної діяльності», та не конкретизовано форми вини, мотиву і мети.
		Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України в редакції Законів України № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
		Із суб`єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом і має таку обов`язкову ознаку, як мета, що полягає саме в заподіянні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
		При цьому мотив, тобто внутрішнє спонукання, рушійна сила кримінально караного вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого, як правильно зазначив місцевий суд, не є визначальною ознакою для кваліфікації конкретного діяння за ст. 111 КК України.
		З об`єктивної сторони, державна зрада характеризується наданням іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації, чи виконання конкретного злочину, схиляння до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Згідно зі встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження ОСОБА_7 , будучи громадянкою України та суддею Севастопольського апеляційного господарського суду, умисно, починаючи з березня 2014 року по 2017 рік забезпечила становлення і зміцнення окупаційної влади рф шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на цій території, надавши цим допомогу рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Зокрема, із досліджених фактичних обставин встановлено, що ОСОБА_7 здійснювала «правосуддя» як суддя «Севастопольского апелляционного хозяйственного суда» на підставі законодавства рф, посвідчуючи судові рішення від імені рф гербом рф та печаткою створеного ще в Україні суду з написом приналежності цієї установи до держави Україна, а пізніше - як суддя «Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», та, зокрема, приймала рішення щодо визнаного таким «судом» майна Міністерства оборони України на користь органів військового управління рф, керуючись при цьому п. 6 постанови «Державної Ради Республіки Крим» № 1745-6/14 від 17 березня 2014 року, за яким державна власність України на території АР Крим незаконно визнавалася власністю «Республіки Крим», а також п. 1 постанови «Державної Ради Республіки Крим» № 2025-6/14 від 11 квітня 2014 року, за яким діяльність на території АР Крим територіальних органів центральних органів виконавчої влади України, в тому числі і Міністерства оборони України, незаконно вважалася припиненою.
		На умисний характер дій ОСОБА_7 з надання нею допомоги рф у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказує сам їх характер, послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, ОСОБА_7 , починаючи з 21 березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді Севастопольського апеляційного господарського суду, не вчинила жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжила здійснювати «правосуддя» як «суддя Севастопольского апелляционного хозяйственного суда», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Двадцять першого арбітражного апеляційного суду», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї, та надалі здійснювала «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік.
		Сукупність таких обставин свідчить про безпідставність вищенаведених доводів сторони захисту, а висновки місцевого та апеляційного судів про належним чином сформульовану об`єктивну та суб`єктивну сторони поставленого їй у вину діяння з огляду на матеріали кримінального провадження колегія суддів касаційного кримінального суду вважає обґрунтованими.
		Крім цього, суди слушно зазначили, що саме собою припинення повноважень судді ОСОБА_7 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України аж ніяк не перешкодило їй здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій нею території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України засудженій необхідно було скористатися формально-юридичним статусом судді судової системи України.
		Отже, колегія суддів касаційного кримінального суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_7 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальній цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим паче будучи суддею.
		Тому посилання захисника на те, що порушення ОСОБА_7 норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності, необґрунтовані.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 також зазначає, що відповідно до положень міжнародних конвенцій (зокрема, Женевських конвенцій 1949 року) Україна не перебувала в стані війни чи збройного конфлікту з рф на момент скоєння дій ОСОБА_7 , за які її засуджено.
		Оскільки тимчасова окупація рф частини території України - АР Крим, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія рф цієї частини території України є загально відомими фактами, вищевказані доводи захисника є неспроможними.
		Як убачається зі змісту вироку, з огляду на особливості кримінального провадження суд першої інстанції всебічно та повно проаналізував положення Конституції України, законів України і дійшов правильного висновку, що фактичне набуття ОСОБА_7 громадянства рф не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
		До того ж, дослідивши дані протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів рф, розміщених на офіційних сайтах Президента рф та Верховного Суду рф, щодо діяльності судів на території АР Крим, суд першої інстанції зазначив, що за правилами ст. 4 Закону рф № 6-ФКЗ із дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим і за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Тобто рф визнавало за громадянами України, а отже і за ОСОБА_7 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року, не тільки громадянство рф, а й громадянство України і вона своїм правом зберегти громадянство України не скористалася.
		Виходячи з наведеного, визнаються безпідставними доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що набуття ОСОБА_7 громадянства іншої держави в добровільному порядку є підставою для позбавлення її громадянства України, а отже, вона перестає бути суб`єктом злочину - державної зради.
		Також захисник вказує, що відсутність в уповноваженого органу заяви про звільнення ОСОБА_7 з посади судді України не свідчить про те, що вона не  намагалася таку заяву подати, але не змогла цього зробити з об`єктивних причин.
		Однак ці доводи захисника є необґрунтованими і спростовуються дослідженими судом першої інстанції даними листа Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, згідно з якими суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість безумовно мала і такі заяви фактично подали інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року.
		Таким чином, відсутні підстави вважати, що суддя Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_7 була позбавлена можливості подати відповідну заяву про звільнення її з посади судді України.
		Також у касаційній скарзі захисник аналізує практику ЄСПЛ у справах, у яких констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і  основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв`язку з недотриманням гарантій справедливого кримінального судочинства за процедурою «in absentia».
		Перевіряючи указані доводи захисника, колегія суддів касаційного суду бере до уваги таке.
		Європейський суд з прав людини допускає можливість проведення заочного кримінального провадження, якщо будуть забезпечені права і свободи, встановлені конвенційними нормами (рішення у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року; «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року; «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші). 
		Так, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» від 24 травня 2007 року вказано, що, якщо судове засідання відбувається за відсутності підсудного, це не є само по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не може домогтися ухвалення нового судового рішення щодо обґрунтованості обвинувачення з фактичних та юридичних підстав після того, як воно було реалізовано, якщо не було встановлено, що ця особа відмовилася від права на захист і на явку до суду.
		Крім того, перевіряючи доводи захисника ОСОБА_6 про те, що положення КПК України щодо можливості заочного судового розгляду стосовно осіб, котрі перебувають на території РФ, без оголошення в міжнародний розшук, не ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів касаційного суду виходить з такого.
		Згідно з п. 201 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, чинній зокрема на час вчинення процесуальних дій) тимчасово, до 15 квітня 2017 року, положення глави 241 «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень» застосовувалися з такими особливостями:
		- спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 112, 113, 114, 114-1, 115, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 365, 368, 368-2, 379, 400, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 КК України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. 
		Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підставу виділити три категорії підозрюваних, окрім неповнолітнього, стосовно яких могло здійснюватися спеціальне досудове розслідування на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо зазначеного у цьому пункті переліку злочинних діянь, у тому числі щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК України, а саме:
		- підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук;
		- підозрюваного, який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;
		- підозрюваного, стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. 
		Відповідно ж для здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, приписами пункту 201 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року) не ставилася вимога щодо оголошення цього підозрюваного у міждержавний та/або міжнародний розшук.
		При цьому, виходячи з міжнародно-правових актів та національного законодавства, тимчасова окупація частини території України внаслідок збройної агресії рф не змінює статусу АР Крим, що залишається територією суверенної держави Україна.
		Разом з тим слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва 11 серпня 2016 року під час розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування встановив, що за наявними фактичними даними, отриманими від Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України, підозрювана ОСОБА_7 постійно перебуває на тимчасово окупованій території України - в АР Крим.
		А тому колегія суддів касаційного кримінального суду вважає, що у цьому кримінальному провадженні здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваної ОСОБА_7 , котра постійно перебувала на тимчасово окупованій території України - в АР Крим, без оголошення її в міжнародний розшук відповідає приписам пункту 201 Розділу XI «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року) та не може свідчити про порушення гарантій щодо заборони дискримінації згідно з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суд першої інстанції належно проаналізував наявні в матеріалах кримінального провадження численні документи на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора) та суду, направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження і дійшов обґрунтованого висновку, що наведене свідчить про те, що ОСОБА_7 мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, у тому числі, на захист та доступ до правосуддя. 
		Тож, як зазначено у вироку, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самій захисника; в) приймати участь в судових засіданнях і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безоплатно. 
		Отже, суд першої інстанції встановив, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої ОСОБА_7 на захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
		З вищенаведеним погоджується й колегія суддів касаційного кримінального суду, виходячи з того, що суди першої та апеляційної інстанцій вказаних вище вимог закону дотримались, зокрема повістки про виклики ОСОБА_7 були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр» і на веб сайтах судів, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та повністю відповідає змісту ч.8 ст. 135 КПК.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що на теперішній час достовірно не встановлено та не доведено, що ОСОБА_7 проінформована про кримінальне переслідування щодо неї в Україні та про обмеження її в реалізації своїх прав, є необґрунтованими. З цих же підстав неспроможними є аргументи сторони захисту про порушення права ОСОБА_7 на вільний вибір захисника через її необізнаність щодо кримінального провадження стосовно неї.
		У свою чергу апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, належно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , які фактично аналогічні доводам його касаційної скарги, надав на них вичерпні відповіді та навів мотиви, з яких виходив під час постановлення ухвали, і положення закону, якими керувався. З викладеними в ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й колегія суддів касаційного кримінального суду.
		Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає положеннями статей 370, 419 КПК України.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
		Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника  ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...