Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 639/9183/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2023.
Дата набрання законної сили: 01.11.2023
Номер судового провадження: 61-5398ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		01 листопада 2023 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 639/9183/19
		провадження № 61-5398св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., 
		 
		учасники справи: 
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , 
		відповідачі: Харківська обласна прокуратура, Луганська обласна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державна казначейська служба України, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 грудня 2022 року у складі судді Труханович В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Мальованого Ю. М., Яцини В. Б., у справі за позовомОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Харківської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, в порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», 
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, в порядку, встановленому Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР). 
		 
		Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 17 червня 2014 року у проміжок часу з 10 до 11 години ранку вони прямували на автомобілі «CHEVROLET LACETTI», державний номер НОМЕР_1 , що належить на праві власності матері ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , з міста Рубіжного до села Краснореченськ Кремінського району Луганської області за місцем проживання батьків ОСОБА_2 на день народження його сина. 
		 
		Під час перетину блокпосту у селі Стара Краснянка Кремінського району Луганської області вони були зупинені представниками батальйону «Чернігів» Головного управління МВС України в Чернігівській області, які попросили надати документи, що посвідчують їх особи. 
		 
		Після перевірки документів, дізнавшись, що вони є працівниками Рубіжанського міського відділу міліції, представники батальйону наказали їм вийти з автомобіля та лягти на землю, після чого почали наносити удари руками й ногами по різних частинах тіла та застосовувати спецзасоби. Згодом їх відвели до лісу та посадили у яму, де продовжили бити, залякувати та вимагати грошові кошти за звільнення. 
		 
		Надвечір вони були доставлені до Сватівського районного відділу міліції. Вночі їх допитали та провели обшук у автомобілі, у багажнику якого нібито було знайдено тротилові шашки у кількості 28 штук та план-схему. 
		 
		Зазначили, що 17 червня 2014 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄДРДР) внесено відомості за № 42014130000000314 про вчинення ними як співробітниками Рубіжанського міського відділу міліції кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України). 
		 
		Крім того, 19 червня 2014 року до ЄДРДР внесено відомості за № 42014130000000315 про скоєння кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 15, частиною другою статті 258 КК України. 
		 
		Постановою старшого прокурора прокуратури Луганської області від 20 червня 2014 року матеріали зазначених кримінальних проваджень об`єднано в одне провадження. 
		 
		Вказали, що 20 червня 2014 року Сватівським районним судом Луганської області застосовано щодо них запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який ОСОБА_2 змінено 22 вересня 2014 року на цілодобовий домашній арешт, а ОСОБА_1 - 30 вересня 2015 року на особисте зобов`язання. 
		 
		Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року, їх визнано невинуватими і виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, та скасовано раніше обрані запобіжні заходи. 
		 
		Таким чином, вони протиправно перебували під слідством і судом понад 4 роки 6 місяців. 
		 
		Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності їм було завдано моральної шкоди, яка полягає вприниженні честі, гідності та ділової репутації, в душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв`язків, у втраті друзів і роботи. 
		 
		Зокрема,  ОСОБА_2 має захворювання крові, яке потребує постійного лікування, тому його перебування у слідчому ізоляторі було небезпечним для життя. Постійний стрес призвів до погіршення стану його здоров`я, лікування стало потребувати значних витрат та зусиль не тільки його самого, але й членів його сім`ї, які були вимушені переїхати до міста Харкова та піклуватись про нього. 
		 
		ОСОБА_1 , перебуваючи під вартою, втратив батька та не мав можливості бути присутнім на його похованні. Його мати залишилася сама, а його сім`я більш ніж на півтора роки втратила годувальника. 
		 
		Також вказали, що значних моральних страждань вони зазнали у перші декілька днів після фактичного затримання, адже до них застосовували фізичну силу, принижували, вимагали кошти, не пояснюючи причину та обставин затримання. Вони сприймали такі дії як реальну загрозу своєму життю. Їхніх родичів не було повідомлено про факт затримання і місце їх перебування. 
		 
		Вважають, що їх незаконно звільнили зі служби в органах внутрішніх справ. Крім того, вони мають право на відшкодування витрат, понесених у зв`язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні. 
		 
		Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили суд: 
		 
		- скасувати накази начальника Головного управління МВС України в Луганській області від 21 серпня 2014 року № 1642 о/с та від 24 вересня 2014 року № 256 о/с, якими звільнено майора міліції ОСОБА_2 та старшого лейтенанта ОСОБА_1 з органів МВС у запас збройних сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України; 
		 
		- визнати недійсним запис про звільнення майора міліції ОСОБА_2 та зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Луганській області видати новий дублікат трудової книжки із записом про звільнення від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, через скорочення штатів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ»); 
		 
		- визнати недійсним запис про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 та зобов`язати Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України в Луганській області видати новий дублікат трудової книжки із записом про звільнення від 31 липня 2019 року за підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, через скорочення штатів (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ»); 
		 
		- зарахувати майору міліції ОСОБА_2 період із 17 червня 2014 року до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується під час надання пільг та переваг при призначенні пенсії та допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років; 
		 
		- зарахувати старшому лейтенанту міліції ОСОБА_1 період із 17 червня 2014 року до 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу, який враховується під час надання пільг та переваг при призначенні пенсії та допомоги по державному соціальному страхуванню, в тому числі при призначенні пенсії на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (посадових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років; 
		 
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_2 210 700,80 грн майнової шкоди; 
		 
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 167 530,50 грн майнової шкоди; 
		 
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_2 1 648 600 грн на відшкодування моральної шкоди; 
		 
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 4 950 000 грн на відшкодування моральної шкоди; 
		 
		- стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму витрат на правову допомогу у кримінальному провадженніу розмірі 243 428 грн. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року, у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про скасування наказів начальника Головного управління МВС України в Луганській області від 21 серпня 2014 року № 1642 о/с та від 24 вересня 2014 року № 256 о/с, визнання недійсними записів про звільнення позивачів з роботи та зарахування періоду з 17 червня 2014 року по 31 липня 2019 року до загального трудового стажу відмовлено. Роз`яснено, що розгляд справи в означеній частині позовних вимог віднесено до юрисдикції окружного адміністративного суду. 
		 
		РішеннямЖовтневого районного суду міста Харкова від 22 грудня 2022 року позов задоволено частково. 
		 
		Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 700 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебування під слідством та судом. 
		 
		Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебування під слідством та судом. 
		 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону № 266/94-ВР позивачі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої їм у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством та судом. 
		 
		Враховуючи обсяг страждань, яких зазнали кожен із позивачів, вимог розумності, виваженості та справедливості, суд визначив  ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 500 000 грн, а  ОСОБА_1 , який більш тривалий час перебував під вартою, - у 700 000 грн. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову в частині виплати втраченого середнього заробітку (матеріальної шкоди) суд вказав, що ця вимога є похідною від вимог про скасування наказів про звільнення позивачів з роботи, визнання недійсним записів про звільнення та зарахування періоду з 17 червня 2014 року по 31 липня 2019 року до загального трудового стажу, у відкритті провадження за якими відмовлено. 
		 
		Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні суд виходив з того, що позивачами не надано достатніх та належних доказів на підтвердження обсягу наданих послуг адвокатами, фактично виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачами або повинна бути сплачена у майбутньому, через що суд позбавлений можливості визначити розмір завданої матеріальної шкоди. 
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року апеляційну скарги  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України задоволено частково. 
		 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 грудня 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Харківської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, МВС України, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним засудженням, в порядку, встановленому Законом № 266/94-ВР, та в цій частині закрито провадження у справі. 
		 
		Роз`яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що розгляд вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачі трудових книжок (матеріальної шкоди), які є похідними від вимог щодо скасування наказів про звільнення, визнання недійсними записів про звільнення та зарахування до загального трудового стажу періоду з 17 червня 2014 року по 31 липня 2019 року та у відкритті провадження яких ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 03 січня 2020 року відмовлено, відноситься до юрисдикції окружного адміністративного суду. 
		 
		Абзаци 2, 3 резолютивної частини рішення суду першої щодо стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1  700 000 грн та на користь  ОСОБА_2 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним перебування під слідством та судом, викладено у наступній редакції: Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди та на користь ОСОБА_2 500 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		 
		У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок повідомлення про підозру та обвинувачення у вчиненні злочинів, перебування під слідством та судом позивачам заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вони набули на підставі постановлення виправдувального вироку в силу прямої вказівки закону. 
		 
		Виходячи з аналізу обставин справи колегія суддів погодилася із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування завданої позивачам моральної шкоди, який є більшим від мінімального, гарантованого законом. 
		 
		Разом із тим колегія суддів вказала, що оскільки кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, то суд першої інстанції безпідставно зазначив у резолютивній частині рішення такі відомості як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номери чи види рахунку, з якого має бути здійснено безспірне списання коштів. 
		 
		Крім того колегія суддів зазначила, що посади, які займали позивачі та з яких їх звільнено, відносяться до категорії публічної служби, тому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та видачу трудових книжок підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. 
		 
		Щодо вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, надану у межах кримінального провадження, колегія суддів виходила з того, що позивачами не надано документального підтвердження понесення ними таких витрат, а також їх розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування, оскільки положеннями Закону № 266/94-ВР передбачено, що громадянинові відшкодовуються (повертаються) саме суми, що сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги. 
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 
		 
		У квітні 2023 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 грудня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року в частині визначеного розміру моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку на користь кожного з позивачів по 376 396,43 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили моральну шкоду у розмірі, більшому за мінімально гарантований законом. 
		 
		Позивачами не надано доказів на підтвердження того, що характер і тяжкість завданих їм душевних страждань є такими, що відповідно до загальних принципів справедливості, розумності та добросовісності заслуговують на відшкодування моральної шкоди у розмірі, який значно перевищує мінімальний, визначений законом. 
		 
		Сам по собі факт настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. 
		 
		Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. 
		 
		Позивачам має бути відшкодована моральна шкода у гарантованому державою розмірі, що становить 376 396,43 грн. 
		 
		Аргументи інших учасників справи 
		 
		У червні 2023 року Головне управління МВС України в Луганській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її задовольнити, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили моральну шкоду у розмірі, більшому за мінімально гарантований законом. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду міста Харкова. 
		 
		23 червня 2023 року справа № 639/9183/19 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		 
		ОСОБА_2 працював на посаді начальника сектору дільничних інспекторів Рубіжанського міського відділу міліції Головного управління МВС України в Луганській області (том 1 а. с. 57, 66). 
		 
		ОСОБА_1 працював на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів Рубіжанського міського відділу міліції Головного управління МВС України в Луганській області (том 1 а. с. 54). 
		 
		17 червня 2014 року до ЄДРДР внесено відомості за № 42014130000000314 за фактом вчинення співробітниками Рубіжанського міського відділу міліції Головного управління МВС України в Луганській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України (зберігання бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу) (том 3 а. с. 170). 
		 
		18 та 23 червня 2014 року складено протоколи про затримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (том 3 а. с. 160-167, 193-200). 
		 
		Крім того, 19 червня 2014 року до ЄДРДР внесено відомості за № 42014130000000315 про скоєння позивачами кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 15, частиною другою статті 258 КК України (замах на вчинення за попередньою змовою групою осіб терористичного акту) (том 3 а. с. 171). 
		 
		20 червня 2014 року постановою старшого прокурора прокуратури Луганської області об`єднано в одне провадження матеріали досудових розслідувань № 42014130000000314 та № 42014130000000315 (том 3 а. с. 168-169). 
		 
		19 та 20 червня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 15, частиною другою статті 258, частиною першою статті 263 КК України (том 3 а. с. 178-182, 189, 190). 
		 
		Наказом Головного управління МВС України в Луганській області від 20 червня 2014 року № 169 о/с вирішено звільнити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (том 1 а. с. 58, 61). 
		 
		Ухвалами Сватівського районного суду Луганської області від 20 червня 2014 року застосовано щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 15 серпня 2014 року з правом внесення застави (том 3 а. с. 183-188). 
		 
		26 червня 2014 року Червонозаводським районним судом міста Харкова щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового слідства до 21 серпня 2014 року за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 15, частиною другою статті 258 263 КК України (том 3 а. с. 201-207). 
		 
		04 липня 2014 року Червонозаводським районним судом міста Харкова змінено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави, визначений ухвалою Сватівського районного суду Луганської області від 20 червня 2014 року, на тримання під вартою без визначення застави (том 3 а. с. 208-215). 
		 
		Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду міста Харкова               від 18 серпня 2014 року продовжено ОСОБА_2 строк тримання під вартою у Харківському слідчому ізоляторі до трьох місяців, тобто до 19 вересня 2014 року (том 3 а. с. 217-218). 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 вересня 2014 року змінено ОСОБА_2 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт в межах строку досудового розслідування (том 1 а. с. 46-47, 50). 
		 
		ОСОБА_1 неодноразово продовжувався строк тримання під вартою, зокрема, до 19 жовтня 2014 року, до 19 листопада 2014 року, до 19 грудня 2014 року, до 17 лютого 2015 року, до 15 квітня 2015 року, до 07 серпня 2015 року, до 30 вересня 2015 року (том 3 а. с. 220-250). 
		 
		Ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 30 вересня 2015 року (після зміни прокурором обвинувачення в суді, з якого виключено частину першу статті 15, частину другу статті 258 КК України, із залишенням частини першої статті 263 КК України) ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання строком на 60 днів до 28 листопада 2015 року (том 1 а. с. 48-49). 
		 
		Вироком Жовтневого районного суду міста Харкова від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 лютого            2019 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими і виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, та скасовано раніше обрані запобіжні заходи (том 1 а. с. 25-44). 
		 
		Таким чином,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували під судом та слідством з 17 червня 2014 року по 21 лютого 2019 року, тобто 56 місяців 5 днів. У межах цього періоду ОСОБА_1 знаходився під вартою до 30 листопада 2015 року, у подальшому до нього застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, тоді як ОСОБА_2 перебував під вартою до 22 вересня 2014 року, у подальшому до нього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 
		 
		Судами також встановлено, що ОСОБА_2 має онкологічне захворювання, рецидив якого стався у січні 2014 року, що підтверджується листом Харківського обласного клінічного онкологічного центру від 27 жовтня 2014 року № 01/21-1281, випискою з історії хвороби № 4346, довідками від 19 травня 2014 року, від 18 грудня 2014 року. Названий позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 03 по 15 травня 2014 року та з 18 липня 2014 року по 21 січня 2015 року (том 1 а. с. 67-68, 70-78). 
		 
		Згідно з довідкою начальника медичної частини Харківського слідчого ізолятора від 16 вересня 2014 року ОСОБА_2 потребує постійного нагляду лікаря-онколога, посада якого не передбачена в штаті медичної частини ізолятора, та лікування в спеціалізованому закладі, оскільки прогноз захворювання несприятливий для життя (том 1 а. с. 69). 
		 
		24 вересня 2014 року наказом № 295 о/с ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за вчинення вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) (том 1 а. с. 23, 24, 53, 54, 63). 
		 
		ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , під час якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 (том 1 а. с. 83, 84). 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_6 (том 1 а. с. 90). 
		 
		Матері ОСОБА_1 - ОСОБА_3 з 20 липня 2016 року встановлена ІІ група інвалідності, з 08 травня 2019 року вона взята на облік як внутрішньо переміщена особа з міста Рубіжного Луганської області (том 1 а. с. 91, 92). 
		 
		ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , під час якого в них  ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_8 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_9 (том 1 а. с. 93, 94). 
		 
		Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_7 з 05 листопада 2014 року взята на облік як внутрішньо переміщена особа з міста Сєвєродонецька Луганської області (том 1 а. с. 95). 
		 
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. 
		 
		Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		За змістом касаційної скарги рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються лише в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише у вказаній частині. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. 
		 
		Частиною першою статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом,  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просили стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного Єдиного казначейського рахунку відповідно 4 950 000 грн та 1 648 600 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням їх до кримінальної відповідальності, внаслідок чого вони перебували під слідством і судом протягом 56 місяців 5 днів. 
		 
		За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 
		 
		Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. 
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. 
		 
		Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. 
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду. 
		 
		Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. 
		 
		Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. 
		 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		 
		У рішенні від 27 жовтня 1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчинені злочину. 
		 
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. 
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР,затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження                      № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. 
		 
		Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Судами встановлено, що кримінальне переслідування позивачів припинено з підстав, які їх реабілітують, оскільки їх вина у вчиненні злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, про що свідчить постановлений щодо них виправдувальний вирок суду. 
		 
		Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу. 
		 
		У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження  № 14-298цс18), на яку послався заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22), від 09 листопада 2022 року у справах № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) та № 296/4523/19 (провадження № 61-18635св21) зазанчено, що статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення. 
		 
		У постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 296/2190/17 (провадження № 61-11897св19) та від 27 липня 2021 року у справі № 454/2882/19 (провадження № 61-1891св21) вказано, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, а тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення. 
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). 
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. 
		 
		Встановивши обставини цієї конкретної справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачам було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої згідно з положеннями Закону № 266/94-ВР вони набули на підставі виправдувального вироку суду. 
		 
		Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди навели належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди з`ясували доводи кожного з позивачів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та правильно визначили конкретний розмір шкоди, який є більшим за мінімально гарантований законом. 
		 
		При цьому, апеляційний суд правильно виходив з того, що оскільки кошти на відшкодування моральної шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, то суд першої інстанції безпідставно вказав у резолютивній частині свого рішення такі відомості як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, та вид рахунку, з якого має бути здійснено безспірне списання коштів. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, не заслуговують на увагу з огляду на таке. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18) зазначено, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) вказано, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди. 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16 (провадження                            № 61-18013сво18) зазначено, що тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. 
		 
		У постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) вказано, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження                              № 61-21130сво21) зазначено, що абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати. 
		 
		Однак у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визначив моральну шкоду у розмірі, більшому за мінімально можливий, та навів належне обґрунтування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди з`ясували усі доводи позивачів щодо обґрунтування ними як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідили надані докази, оцінили їх та визначили конкретний розмір шкоди, про що свідчить сам зміст оскаржуваних судових рішень. 
		 
		Отже, з урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, зокрема, тривалого перебування позивачів під вартою ( ОСОБА_1 - більше 1,5 роки, а ОСОБА_2 - більше 3-х місяців з подальшим знаходженням під цілодобовим домашнім арештом), втратою ними робочих місць, порушення їх сімейних і соціальних зв`язків, визначений судами розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потерпілих осіб і не призведе до їх безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету. 
		 
		Узагальнюючи наведене, Верховний Суд констатує, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачам моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у їх життєвих і суспільних стосунках, вимог розумності та справедливості, що перевищує мінімально гарантований законом, не свідчить про неправильне застосування судами положень Закону № 266/94-ВР. 
		 
		Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведених постановах суду касаційної інстанції, на які послався заявник у касаційній скарзі. 
		 
		З огляду на викладене, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги Харківської обласної прокуратури та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, а тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. 
		 
		Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. 
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій після апеляційного перегляду частині) та апеляційного суду щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. 
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. 
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ: 
		 
		Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 22 грудня 2022 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Харківського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо вирішення позову  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Харківської обласної прокуратури, Луганської обласної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним засудженням, залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:Є. В. Петров     А. І. Грушицький     І. В. Литвиненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...