Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 608/944/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.11.2023.
Дата набрання законної сили: 01.11.2023
Номер судового провадження: 51-4022км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022211140000017

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 608/944/22
		провадження № 51-4022 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		в режимі відеоконференції:
		захисника                                                     ОСОБА_6 ,
		представника потерпілого                       ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року та вирок Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, та касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за                                 № 12022211140000017 за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково.
		Ухвалено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 20 000 грн понесених витрат на правову допомогу.
		Вказаним вироком вирішено питання щодо запобіжного заходу та речових доказів.
		Відповідно до вироку ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 26 березня 2022 року приблизно о 07:30, перебуваючи біля домогосподарства АДРЕСА_1 , під час словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_9 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, завдав потерпілому ОСОБА_9 ножем один удар у підборіддя та один удар у грудну клітку ззаду, чим спричинив тяжке тілесне ушкодження.
		Вироком Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково.
		Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року в частині призначеного ОСОБА_8 покарання скасовано. Ухвалено у цій частині новий вирок, яким засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року в частині вирішення цивільного позову змінено. Ухвалено частково задовольнити цивільний позов потерпілого, та стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, та 8 000 грн понесених витрат на правову допомогу.
		В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
		Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та вироку апеляційного суду, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 124 КК і призначити йому покарання в межах санкції цієї статті.
		На обґрунтування своїх вимог вказує, що вирок суду побудований на припущеннях, а матеріали кримінального провадження не містять доказів винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Звертає увагу, що місцевий суд свої висновки обґрунтував показаннями потерпілого, при цьому безпідставно проігнорував показання обвинуваченого ОСОБА_8 , які є послідовними і правдивими та у яких він вказував, що не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, а виключно оборонявся від агресивних дій потерпілого, який спровокував конфлікт та намагався вдарити його каменем. Зазначає, що суд без відповідної оцінки залишив протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 , а також висновок експерта, у якому зафіксовано отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження, що також підтверджує правдивість його показань.
		У свою чергу суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки та аналізу наявним доказам у кримінальному провадженні, свого рішення належним чином не мотивував, не навів переконливих доводів щодо необґрунтованості апеляційної скарги сторони захисту. Крім того, вказує, що апеляційний суд безпідставно збільшив розмір відшкодування моральної шкоди.
		Також звертає увагу, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, визнав вину у тому, що завдав удар ножем у межах самооборони, викликав швидку допомогу, щиро розкаявся, відшкодував матеріальні збитки, попросив вибачення у потерпілого.
		У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 ставить питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого у наслідок м`якості. Вважає, що судом не враховано тяжкість вчиненого злочину, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, той факт, що ОСОБА_8 вину не визнав, покинув місце вчинення злочину, швидку медичну допомогу та поліцію не викликав, матеріальну шкоду відшкодував частково лише під час судового розгляду, а моральну шкоду відмовився відшкодовувати. Крім того, звертає увагу, що через зволікання місцевого суду щодо розгляду клопотання потерпілого про арешт майна обвинуваченого, останній з метою уникнення відшкодування заподіяної ним шкоди відчужив належний йому автомобіль, ринкова вартість якого складала 224 900 грн.
		Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисника та представника потерпілого не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити, при цьому заперечував щодо задоволення касаційної скарги представника потерпілого.
		Представник потерпілого ОСОБА_7 підтримав власну касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника.
		Прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисника та представника потерпілого, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
		Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не подавали.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
		У касаційній скарзі захисник не погоджується з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК, вважаючи, що в цій частині вирок суду першої інстанції та вирок суду апеляційної інстанції побудований на припущеннях, а дії засудженого підлягали кваліфікації за ст. 124 КК.
		Однак з такими твердженнями захисника колегія суддів погодитись не може.
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		Згідно ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.
		Дії особи кваліфікуються за ст. 124 КК тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.
		Як убачається з вироку місцевого суду, за результатом детального аналізу та оцінки доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_8 в ході словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_9 завдав йому один удар ножем в підборіддя та один удар ножем в грудну клітку ззаду, чим заподіяв тяжке тілесне ушкодження.
		При цьому суд першої інстанції, перевіряючи версію сторони захисту щодо наявності у діях ОСОБА_8 ознак необхідної оборони зауважив, що така версія спростовується сукупністю доказів у справі, зокрема, показаннями потерпілого, слідчими експериментами за участю потерпілого та обвинуваченого, висновками судово-медичних експертиз щодо ступеня тяжкості отриманих тілесних ушкоджень, а також не узгоджується з нормами закону України про кримінальну відповідальність, які дають визначення поняття необхідної оборони.
		З огляду на наведене, враховуючи викладені фактичні обставини справи, місцевим судом не було встановлено перебування ОСОБА_8 в стані необхідної оборони, або перевищення її меж, оскільки не було встановлено наявності суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання з боку потерпілого ОСОБА_9 .
		Не погодившись з такими висновками суду першої інстанції, сторона захисту оскаржила вирок місцевого суду в апеляційному порядку.
		При цьому зі змісту апеляційної скарги вбачається, що на підтвердження своїх доводів захисник вказував про неналежну оцінку місцевим судом доказів, які підтверджують наявність в діях ОСОБА_8 перевищення меж необхідної оборони.
		Перевіряючи наведені вище доводи сторони захисту, апеляційний суд у вироку вказав, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
		Зокрема, апеляційний суд у вироку зазначив, що факт заподіяння ОСОБА_8 потерпілому тяжкого тілесного ушкодження підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який детально розповів про обставини, за яких ОСОБА_8 завдав йому двох ударів ножем у підборіддя та грудну клітку ззаду. Водночас потерпілий заперечив заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 в ході конфлікту.
		При цьому апеляційний суд вказав, що такі показання потерпілого повністю узгоджуються з тими обставинами, про які він вказував під час проведення слідчого експерименту від 05 травня 2022 року за його участю, який був предметом дослідження під час апеляційного розгляду, а також з висновком судово-медичної експертизи № 53 від 23 травня 2022 року щодо механізму виникнення та ступеня тяжкості виявлених у нього тілесних ушкоджень.
		Апеляційний суд у вироку зауважив, що доводи обвинуваченого ОСОБА_8 щодо необхідної оборони базуються на тому, що потерпілий завдав йому удар каменем в спину, після чого він зачепив ножем шию потерпілого, а коли останній нахилився за каменем, він штовхнув або вдарив потерпілого у спину. Про зазначені обставини        ОСОБА_8 вказував під час проведення слідчого експерименту 28 березня 2022 року за його участю, який також був предметом безпосереднього дослідження суду апеляційної інстанції.
		Однак апеляційний суд дійшов висновку, що виходячи зі змісту поняття необхідної оборони, навіть за умови розвитку подій, які описані обвинуваченим, такі не створили у нього відповідного стану, оскільки посягання потерпілого не є реальним і таким, що не можна було відвернути у інший спосіб, не заподіюючи потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що під час допиту в ході апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_8 не навів переконливих мотивів, що йому завадило припинити конфлікт після першого удару ножем у підборіддя потерпілого, не дивлячись на те, що з показань самого ж обвинуваченого, потерпілий випустив камінь з руки та відійшов від нього на декілька метрів.
		Отже, виходячи з характеру та локалізації тілесних ушкоджень, знаряддя вчинення злочину, способу заподіяння удару в спину, у наслідок чого потерпілому і було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а також подальшу поведінку ОСОБА_8 після вчинення злочину, який не викликав швидку медичну допомогу та втік з місця вчинення злочину, апеляційний суд констатував, що дії обвинуваченого за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, або перевищення її меж.
		Таким чином зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілого, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено у мотивувальній частині оскаржуваного вироку.
		Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404, 405, 407, 412-414, 420 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_8 з урахуванням доводів апеляційної скарги захисника, ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши у вироку підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає, що доводи касаційної скарги захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_8 є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження та сукупністю здобутих доказів.
		Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК, а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя у момент заподіяння, з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення, є правильною.
		З огляду на те, що колегією суддів не встановлено підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_8 на ст. 124 КК, то у такому випадку відсутні підстави для призначення йому покарання за вказаною статтею, про що просить захисник у свій касаційній скарзі.
		Необґрунтованими є доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд безпідставно збільшив розмір стягнення моральної шкоди зі ОСОБА_8 на користь потерпілого.
		Перш за все колегія суддів звертає увагу на те, що захисник у своїй касаційній скарзі не навів жодного обґрунтування на підтвердження своїх доводів щодо несправедливості вирішення цивільного позову судом апеляційної інстанції, обмежившись лише фактом незгоди з таким висновком апеляційного суду.
		Водночас, згідно з положеннями ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
		Відповідно до ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
		Крім того, відповідно до ст. 374 КПК в мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначаються, серед іншого, підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а в резолютивній частині - рішення про цивільний позов.
		Тобто, при вирішенні цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
		Вироком суду першої інстанції встановлено, що внаслідок умисних дій обвинуваченого ОСОБА_8 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжке тілесне ушкодження, а отже завдано шкоду цим кримінальним правопорушенням.
		Переглядаючи вирок місцевого суду, апеляційний суд частково погодився з доводами касаційної скарги представника потерпілого, та у вироку зазначив, що з огляду на глибину страждань потерпілого пов`язаних з ушкодженням здоров`я та його відновленням, вимушені зміни у його житті через вказані обставини, ступінь винуватості ОСОБА_8 , на якого покладається обов`язок відшкодування моральної шкоди, а також з урахуванням вимог розумності, виваженості та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди необхідно збільшити до 100 000 грн.
		З огляду на викладене вирок апеляційного суду щодо збільшення розміру відшкодування моральної шкоди є обґрунтованим та вмотивованим, справедливим та таким, що узгоджується з принципом розумної сатисфакції.
		Стосовно доводів представника потерпілого про невідповідність призначеного апеляційним судом ОСОБА_8 покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого у наслідок м`якості, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Зі змісту вироку апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, погодився з доводами прокурора та представника потерпілого про безпідставне застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 69 КК.
		Обґрунтовуючи свої висновки, апеляційний суд констатував, що в ході досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_8 свою вину визначав частково, не визнав всіх обставин, не оцінив критично свою поведінку, на противагу встановленим доказам продовжував стверджувати, що оборонявся від незаконних дій потерпілого, після вчинення протиправних дій покинув місце злочину, не надавши потерпілому медичної допомоги, матеріальну шкоду відшкодував частково та лише під час судового розгляду, а моральну шкоду відмовився відшкодовувати взагалі. На переконання апеляційного суду, вказані обставини не дають підстав для висновку про наявність в діях ОСОБА_8 щирого каяття та добровільного відшкодування завданого збитку, що і було підставою для призначення судом першої інстанції покарання ОСОБА_8 нижчого від найнижчої межі, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК.
		Такі висновки апеляційного суду є цілком обґрунтовані та узгоджуються з положеннями закону України про кримінальну відповідальність, з якими погоджується і колегія суддів.
		Водночас, що стосується висновків апеляційного суду щодо розміру призначеного ОСОБА_8 покарання, то такі, на переконання колегії суддів, також є вмотивованими.
		Зі змісту касаційної скарги представила потерпілого вбачається, що не погоджуючись з висновками апеляційного суду в частині призначеного покарання, представник потерпілого фактично порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обґрунтовуючи висновок в частині призначення ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_8 вчинив злочин, який відповідно до положень ст. 12 КК відноситься до тяжких, врахував особу винуватого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, взяв до уваги відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин. Також апеляційний суд врахував позицію потерпілого, який просив призначити обвинуваченому найбільш суворе покарання.
		Надавши аналіз наведених обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_8 можливе виключно в умовах ізоляції від суспільства, та призначив покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років, з чим погоджується і колегія суддів.
		Таким чином, з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, не вбачається підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_8 покарання явно несправедливим через його м`якість, як про це просить представник потерпілого, а тому його касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		При цьому посилання представника потерпілого про відчуження ОСОБА_8 належного йому автомобіля у даному випадку не впливає на призначене засудженому покарання.
		Не можуть впливати на призначене покарання й наведені захисником обставини, такі як визнання ОСОБА_8 вини у завданні удару ножем у межах самооборони, виклик швидкої допомоги, його розкаяння та вибачення перед потерпілим, оскільки такі не знайшли свого підтвердження за наслідком касаційного розгляду кримінального провадження.
		Крім того, обставини, згідно з якими ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, на що звертає увагу у касаційній скарзі захисник, вже були враховані апеляційним судом під час призначення покарання, яке відповідно до санкції ч. 1 ст. 121 КК є мінімальним, а тому не дають підстав для скасування або зміни вироку суду апеляційної інстанції.
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги захисника та представника потерпілого залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , а також касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 23 січня 2023 року та вирок Тернопільського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року стосовно ОСОБА_8 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...