Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/13808/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано судом: 06.11.2023. Зареєстровано: 07.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2023.
Дата набрання законної сили: 30.10.2023
Номер судового провадження: 11-кп/803/3383/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023050000002376

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 11-кп/803/3383/23 Справа № 202/13808/23   Суддя у 1-й інстанції -  ОСОБА_1  Суддя у 2-й інстанції -                 ОСОБА_2 
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 жовтня 2023 року                                                                м. Дніпро
		 
		Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді                                  ОСОБА_2 
		суддів                                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участю секретаря                 ОСОБА_5 
		прокурора                                         ОСОБА_6                 
		обвинуваченого                                 ОСОБА_7 
		захисника ОСОБА_8 
		 
		розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 22023050000002376 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2023 року щодо 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Красний Лиман (Лиман) Донецької області, не одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України
		Встановила:
		Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2023 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю пов`язаною із виконанням організаційно-розпорядчих функцій в органах державної влади та місцевого самоврядування строком 15 років з конфіскацією всього належного йому майна.
		Відповідно до ст. 72 КК України, зараховано в строк призначеного ОСОБА_7 даним вироком покарання, термін попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 06 червня 2023 року.
		Запобіжний захід у вигляді триманні під вартою ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили - залишено без змін.
		Вирішено долю речових доказів та судових витрат.
		Вказаним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні наступного.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 року схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах п території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
		Рішенням Конституційного Суду України N° 3-зп від 11.07.1997 року зазначено, що засади конституційного ладу в Україні закріплені у розділах 1, III та XIII Основного Закону України - Конституції України.
		Зокрема, положеннями статей 1 та 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україно і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Всупереч вказаним нормам президент російської федерації (далі - РФ) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 року, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 року № 36/103, від 16.12.1970 року № 2734 (XXV) від 21.12.1965 року № 2131 (XX), від 14.12.1974 року N° 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних сил РФ (далі по тексту - 3С РФ) на територію України.
		Так, 24.02.2022 року на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		 
		До участі у військовій агресії російської федерації проти України керівництвом окупаційної адміністрації РФ задіяно створені на тимчасово окуповані території Донецької області не передбачені законом збройні формування.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 757/2022 від 07.11.2022 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023 року, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №254/2023 від 01.05.2023 року.
		29 травня 2023 року громадянин України ОСОБА_7 , перебуваючи за місцем свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, з особистим мотивом, в умовах воєнного стану, 29.05.2023 року, за допомогою власного мобільного телефону марки «Lenovo», модель «A1000», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , використовуючи акаунт в соціально орієнтованій мережі «Одноклассники - OK.ru» під назвою « ОСОБА_7 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 який зареєстрований на номер мобільного зв`язку НОМЕР_3 , у особисті переписці із користувачем « ОК.ru » під псевдонімом « ОСОБА_12 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 що належить діючому учаснику НЗФ т.зв. «ДНР», а саме ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який є навідником ІНФОРМАЦІЯ_8 (відносно якого проводиться досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні), на прохання останнього, передавав інформацію, про розташування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, на території м. Лиман Донецької області, яка не розміщувалася у відкритому доступі Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством оборони України та іншими уповноваженими державними органами, а саме:
		- 29.05.2023 року о 18 год. 46 хв. про розташування блок-посту та особового складу ЗС України ІНФОРМАЦІЯ_9, про розташування особового складу ЗС України у ІНФОРМАЦІЯ_10 та у ІНФОРМАЦІЯ_11 ;
		- 29.05.2023 року о 19 год. 39 хв. про розташування особового складу ЗС України у ІНФОРМАЦІЯ_12, та 06.06.2023 року об 11 год. 57 хв підтвердив вищевказані місця розташування особового складу ЗСУ з метою допомоги незаконним збройним формуванням, створеним на тимчасово окупованій території та збройним формуванням держави-агресора в ідентифікації на місцевості та веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
		 
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок скасувати як такий, що постановлений з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону і неповнотою судового розгляду, та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 
		В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 своєї вини в інкримінованому злочину, суд першої інстанції фактично було застосовано положення ч.3 ст. 349 КПК України та не було проведено судовий розгляд в загальному порядку з дослідженням всіх доказів сторони обвинувачення. 
		Зазначає, що фактичне застосування судом норми ч.3 ст. 349 КПК України також підтверджується тим, що перед резолютивною частиною вирок від 21.07.2023 року серед норм КПК України, яким керувався суд при ухваленні вироку, зазначена ст. 349 ч.3 п. 7 КПК України, хоча п. 7 у вказані статті КПК України - не існує. 
		Крім того захисник зазначає, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, в ході досудового розслідування було допитано свідка ОСОБА_14 , який не був допитаний судом першої інстанції, не зважаючи на те, що прокурор не відмовлявся від проведення його допиту.
		 
		Під час апеляційного розгляду обвинувачений та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги сторони захисту, просили їх задовольнити.
		Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, вважав вирок суду законним та обґрунтованим. 
		В судових дебатах учасники кримінального провадження підтримали свої позиції.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
		Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Судове рішення, відповідно до ст. 370 КПК, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
		Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину при обставинах, викладених у вироку, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 7 ст. 111-1 КК України, вид та міра призначеного покарання - вірні та ґрунтуються на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, та оцінці сукупності доказів з точки зору належності, допустимості та достовірності.
		Аналізуючи апеляційні вимоги захисника про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неповноту судового розгляду, колегія суддів зазначає таке. 
		Відповідно до вимог ч.1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
		На думку захисника, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції полягає у фактичному застосуванні та проведенні судового розгляду відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України.
		Як вбачається з журналу судового засідання та технічного запису судового засідання, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 проведено в загальному порядку, без застосування положень ч.3 ст. 349 КПК України. 
		Так, під час судового засідання 21.07.2023 року після оголошення прокурором обвинувального акта, обвинувачений суду пояснив, що вину у пред`явленому обвинуваченні не визнає та бажає надавати суду покази. На обговорення учасників провадження головуючим по справі було поставлено питання про порядок і обсяг дослідження доказів по справі. Прокурором було запропоновано наступний порядок дослідження доказів: допитати обвинуваченого та дослідити письмові матеріали. Обвинувачений та його захисник підтримали думку прокурора, судом було ухвалено досліджувати докази в порядку та обсязі, запропонованому прокурором.
		Отже, ствердження захисника в його апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції провів судовий розгляд справи щодо ОСОБА_7 відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України, не відповідають дійсності. А зазначення у вироку вимог п.7 ч.3 ст. 349 КПК України як норми, якою суд керувався при ухваленні судового рішення, на думку колегії суддів є технічною опискою та жодним чином не впливає на висновки щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, виду та міри призначеного йому покарання. 
		Не підлягають задоволенню і доводи захисника про допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду з огляду на те, що згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, під час досудового розслідування в якості свідка було допитано громадянина ОСОБА_14 , який судом допитаний не був. 
		Як вже було зазначено вище, при обговоренні питання щодо порядку та обсягу дослідження доказів по справі, прокурором було запропоновано такий порядок дослідження доказів - допитати обвинуваченого та дослідити письмові матеріали. Питання щодо необхідності допиту у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 ні сторною обвинувачення, ні стороною захисту не ставилось, жодних клопотань з цього приводу заявлено не було. 
		Отже, як вбачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції належним чином перевірив усі докази по справі, судом першої інстанції з достатньою повнотою перевірено всі доводи обвинуваченого та його захисника в судовому засіданні, зроблено аналіз доказів. У своїх висновках суд навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відхилив інші та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з чим погоджується й колегія суддів, а доводи, викладені захисником в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу.
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 10 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
		       Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК України обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України. 
		       Вищенаведені докази перевірені судом першої інстанції з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їх обґрунтовано покладено в основу вироку, оскільки вони є належними, допустимими та достатніми. 
		Будь-яких даних, які б свідчили про наявність при розслідуванні кримінального провадження та його розгляді істотних вимог норм кримінального процесуального закону, які б тягли за собою безумовне скасування всього вироку, по справі не встановлено.
		В зв`язку з цим, апеляційні доводи захисника обвинуваченого є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
		Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
		Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2023 року щодо  ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України - залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 426 КПК України до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
		Судді:
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		       ____________________        ____________________         ____________________
		        ОСОБА_2                  ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...