Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/4091/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 06.11.2023. Зареєстровано: 07.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2023.
Дата набрання законної сили: 06.11.2023
Номер судового провадження: 854/5228/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		06 листопада 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/4091/23
		Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П.,
		 
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		судді-доповідача  Турецької І. О.,
		суддів  Шевчук О. А., Шеметенко Л. П.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Короткий зміст позовних вимог.
		У лютому 2023 року адвокат Кострич М.П., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду першої інстанції з позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі  НОМЕР_1 Прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку №2046 від 02.11.2022.
		В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення, адвокат зазначив його невмотивованість, позаяк в цому документі була відсутня підстава його прийняття.
		Адвокат, посилаючись на вимоги пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 (далі  Правила перетинання державного кордону), вважає, що у його довірителя були наявні всі необхідні документи для перетинання кордону.
		Так, було надано паспорт громадянина України та паспорт для виїзду за кордон ОСОБА_1 та його матері, свідоцтво про народження ОСОБА_1 , довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією №5312 від 09.08.2022, з якої вбачається наявність 1 групи інвалідності матері позивача, а також довідку від 28.10.2022 №16.02-10/2541 про отримання допомоги.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, позов задоволено.
		Суд визнав протиправним та скасував рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку №2046 від 02.11.2022.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, спираючись на вимоги частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», указав, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України має бути обгрунтованим із зазначенням причин відмови.
		Поряд з цим, суд першої інстанції встановив, що відповідач, в якості підстави для відмови в перетинанні державного кордону, зазначив Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та Правила перетинання державного кордону, без конкретного посилання на статті та пункти нормативно-правових актів.
		На думку суду першої інстанції, не наведення мотивів прийнятих рішень, не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, за яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм належну правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність прийнятого рішення.
		Відсутність в оскаржуваному рішенні мотивів його прийняття, на переконання суду першої інстанції, позбавляє взагалі можливості позивача навести аргументи щодо їх неправомірності. Суд констатував, що оскаржуваний акт індивідуальної дії, не відповідає вимогам обґрунтованості та вмотивованості, що призводить до його протиправності.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, покликаючись на його необґрунтованість, НОМЕР_1 Прикордонний загін подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		Обґрунтування доводів апеляційної скарги полягає в тому, що, при перетинанні державного кордону, громадянин ОСОБА_1 не надав підтверджуючий документ, що його мати є інвалідом 1 групи.
		Як стверджує скаржник, на момент перетинання державного кордону ОСОБА_1 (02.11.2022), довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією виключено з переліку документів, який підтверджує інвалідність.
		Тому, на думку скаржника, на момент оформлення перетинання державного кордону на виїзд з України, ОСОБА_1 надав пакет документів, що не надавав йому право на виїзд.
		 
		Адвокат Кострич М. П., скориставшись правом подання відзиву на апеляцію, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції  без змін.
		Так, адвокат указує, що основною підставою для задоволення позову стало відсутність в оскаржуваному рішенні підстав для відмови в перетинанні державного кордону.
		 
		У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянута в порядку письмового провадження.
		 
		Фактичні обставини справи.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 .
		Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 .
		Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12ААВ №5312 від 09.08.2022, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено І групу інвалідності та згідно з висновком, остання «потребує сторонньої допомоги».
		Позивач 02.11.2022 прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Паланка» для перетинання державного кордону на виїзд з України.
		Під час здійснення прикордонного контролю, ОСОБА_1 надав наступні документи:
		-паспорт громадянина України позивача (внутрішній та закордонний);
		-паспорт матері позивача ОСОБА_2 (внутрішній та закордонний);
		-свідоцтво про народження позивача;
		-довідку до акту огляду МСЕК №5312 від 09.08.2022;
		-довідку від 28.10.2022 №16.02.-10/2541 про отримання допомоги.
		 
		02.11.2022 старшим інспектором ПК впс «Старокозаче» НОМЕР_1 Прикордонного загону прийнято рішення №2046 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 .
		Згідно даного рішення, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні», «Про мобілізацію», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» громадянину України ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та Правил перетинання державного кордону.
		 
		Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
		Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового її задоволення, з огляду на таке.
		 
		У доводах апеляційної скарги 25 Прикордонний загін посилається на те що, при перетинанні державного кордону, громадянин ОСОБА_1 не надав підтверджуючий документ, що його мати є інвалідом 1 групи.
		Аналогічний довід був заявлений і в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву.
		 
		Досліджуюич даний довід, колегія суддів керується таким.
		 
		Загальний порядок перетинання державного кордону України визначений Правилами перетинання державного кордону.
		 
		Пунктом 2 Правил перетинання державного кордону передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
		Відповідно до абзацу 4 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.
		 
		Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи, які мають одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність.
		Тобто, особа, яка супроводжує інваліда повинна підтвердити відповідними документами інвалідність.
		 
		Досліджуючи питання, які документи підтверджують інвалідність, колегія суддів звертається до Правил перетинання державного кордону.
		Відповідно до абзацу 2 пункту 2-1 вказаних правил, в редакції, яка діє з 02.11.2022, тобто на момент перетинання позивачем державного кордону, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право:
		особи з інвалідністю за наявності посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідки для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.
		 
		Слід зазначити, що довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією було виключено з переліку документів, який підтверджує інвалідність постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 №1212 «Про внесення зміни до Правил перетинання державного кордону громадянами України».
		 
		За такого правового регулювання, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що при перетинанні 02.11.2022 державного кордону, громадянин ОСОБА_1 не надав підтверджуючий документ, що його мати є інвалідом 1 групи, а довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією не є тим документом, який підтверджує інвалідність.
		 
		Суд першої інстанції на це уваги не звернув та не надав наведеному факту належну оцінку.
		 
		У той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне рішення про відмову в перетинанні державного кордону України не є обґрунтованим.
		 
		Так, правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль».
		Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
		 
		Отже, рішення про відмову в перетинанні державного кордону України повинно бути обґрунтованим із зазначенням причин відмови.
		Досліджуючи спірне рішення, колегія суддів встановила, що підставою для його прийняття стали Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» та Правила перетинання державного кордону без зазначення пунктів правил або статей закону.
		Слід зазначити, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії.
		Так, правовий акт індивідуальної дії  це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, який не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків лише чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому (яким) він адресований.
		Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
		У свою чергу, невиконання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року по справі №822/1878/18, від 03 червня 2021 року по справі №2040/7098/18.
		 
		Отже, суб`єктом владних повноважень необґрунтовано, у зв`язку з чим ОСОБА_1 02.11.2022 було відмовлено у перетинанні державного кордону.
		 
		Слід зазначити, що у відзиві на апеляційну скаргу адвокат позивача указує на те, що у пункті пропуску його довірителю повідомили, що відмова у перетинанні державного кордону пов`язана з різним місцем проживання ОСОБА_1 та його матері.
		Однак, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити дійсну причину відмови ОСОБА_1 у перетинанні 02.11.2022 державного кордону, оскільки у спірному рішенні суб`єкт владних повноважень таких обставин не зазначав.
		У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини сформулював висновок, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Крім того, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
		Так, Європейський суд з прав людини в п. 36 рішення по справі «Суомінен проти Фінляндії» №37801/97 від 01 липня 2003 року вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
		Головною ознакою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість). Це означає, що суб`єкти владних повноважень, які видають такі акти повинні чітко формулювати конкретні юридичні волевиявлення, задля розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних справ або питань, що виникають у сфері державного управління. Крім того, вони повинні чітко визначати адресата конкретної особи або осіб, виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами, а також такі акти повинні чітко відповідати нормам чинного законодавства.
		 
		Пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки не надав оцінку доводу відповідача про відсутність підтверджуючого документу про інвалідність.
		Тому, наявні підстави для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та викладення її в редакції цієї постанови.
		 
		Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, не змінюється, оскільки позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		 
		Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
		Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
		а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
		б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
		в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
		г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
		Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
		 
		Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 325, 328 КАС України, апеляційний суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 )  задовольнити частково.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року  змінити, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 травня 2023 року  залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
		 
		 
		Доповідач - суддя І. О. Турецька
		 
		суддя О. А. Шевчук
		 
		суддя Л. П. Шеметенко
		 
		Повне судове рішення складено 06.11.2023.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...