Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 149/289/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2023.
Дата набрання законної сили: 06.11.2023
Номер судового провадження: 61-4983ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 листопада 2023 року
		місто Київ
		 
		справа № 149/289/21
		провадження № 61-4983св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
		учасники справи:
		позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива»,
		відповідачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Хмільницька районна державна адміністрація Вінницької області, 
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорс 2020»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року, постановлене суддею Вергелесем В. О., та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2023 року (згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Вінницького апеляційного суду прийнята 14 березня 2023 року), ухвалену колегією суддів у складі Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б. 
		ВСТАНОВИВ:
		І. ФАБУЛА СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Щедра Нива» 
		(далі - ТОВ «Щедра Нива», Товариство) у лютому 2021 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Хмільницької районної державної адміністраціїВінницької області (далі - Хмільницька РДА), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Хорс 2020» (далі - ТОВ «Хорс 2020»), у якому з урахуванням уточнень просило:
		- визнати недійсною угоду від 11 червня 2020 року, укладену між представником ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року;
		- скасувати рішення державного реєстратора Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку;
		- зобов`язати ОСОБА_1 повернути в оренду ТОВ «Щедра Нива» земельну ділянку, площею 3, 1746 га, кадастровий номер 0524883100:02:002:0101, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області 
		(далі - спірна земельна ділянка) на умовах, передбачених договором оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року.
		Позивач обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що Товариство та ОСОБА_1 27 лютого 2019 року уклали договір оренди спірної земельної ділянки.
		27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявою про виплату авансом орендної плати та отримала від товариства орендну плату повністю.
		Надалі, позивачу стало відомо, що протягом червня 2020 року між ТОВ «Щедра Нива», від імені якого діяв директор ОСОБА_2 , який звільнений з посади 17 червня 2020 року, за згодою сторін, та ОСОБА_1 підписано угоду про припинення дії договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року. Після державної реєстрації цієї угоди право оренди Товариства щодо спірної земельної ділянки у відповідному реєстрі припинено.
		ТОВ «Щедра Нива» зазначало, що 22 жовтня 2020 року отримало лист від директора ТОВ «Хорс 2020» ОСОБА_7 з вимогою не обробляти спірну земельну ділянку, оскільки ця ділянка перебуває в оренді ТОВ «Хорс 2020».
		Позивач наполягав на тому, що Товариству не було відомо про заяву ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, про доручення директора Товариства ОСОБА_2 щодо підготовки та підписання такої угоди. У Товариства немає примірника угоди від 11 червня 2020 рокута акта приймання-передання земельної ділянки.
		Вважав, що угода від 11 червня 2020 року про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року укладена внаслідок зловмисної домовленості. Директор ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 , укладаючи оспорювану угоду, діяв недобросовісно, всупереч інтересам Товариства та не мав повноважень на її вчинення, а тому така угода є недійсною.
		ТОВ «Щедра Нива» зазначило, що внаслідок укладення оспорюваної угоди спірна земельна ділянка вибула із основних фондів Товариства, що призвело до прямих майнових збитків у виді виплаченої орендної плати за 2020 рік, витрат на виконання комплексу сільськогосподарських робіт з обробітку земельних ділянок протягом 2019-2020 років, а також недоотримання прибутку за користування земельною ділянкою протягом наступних років строку дії договору.
		Стислий виклад заперечень інших учасників справи
		Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням від 08 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 14 березня 2023 року, Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області частково задовольнив позов ТОВ «Щедра Нива».
		Суд визнав недійсною угоду від 11 червня 2020 року між представником ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про розірвання за взаємною згодою сторін договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року.
		Скасував рішення державного реєстратора Козятинської РДА Голодняк Світлани Олександрівни про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на земельну ділянку, площею 3, 1746 га, кадастровий номер 0524883100:02:002:0101, розташовану на землях Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області.
		В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що при укладенні оспорюваного правочину про припинення оренди спірної земельної ділянки існувала зловмисна домовленість, а також тим, що директор ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 діяв не в інтересах Товариства, його дії призвели до настання несприятливих наслідків для позивача внаслідок припинення оренди земельної ділянки.
		Суди зауважили, що ОСОБА_2 усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам ТОВ «Щедра Нива» та свідомо допускав настання невигідних для Товариства наслідків у виді припинення права оренди, виведення земельної ділянки з основних фондів (активів), завдання збитків у виді виплаченої орендної плати, витрат за 2019-2020 роки на виконання комплексу сільськогосподарських робіт з обробітку землі, неотриманого прибутку протягом наступних років.
		Суди врахували, що в угоді про припинення оренди земельної ділянки від 14 червня 2020 року зазначено, що сторони претензій один до одного не мають, проте в подальшому 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Щедра Нива» аванс за оренду земельної ділянки. Ці дії орендодавця, на переконання судів, спрямовані на приховування від ТОВ «Щедра Нива» факту укладення оспорюваної угоди з метою отримання подвійного прибутку у виді орендної плати як від попереднього орендаря (позивача), так і від іншого, з яким вона надалі уклала договір оренди землі.
		Суди виснували, що оспорювана угода вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника ТОВ «Щедра нива» ОСОБА_2 та орендодавця ОСОБА_1 . Відповідно рішення про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку здійснено державним реєстратором всупереч чинному законодавству.
		Вирішуючи питання про зобов`язання ОСОБА_1 повернути позивачу земельну ділянку в оренду, суд першої інстанції керувався тим, що на цей час існує договір оренди земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Хорс 2020». Цей договір не є предметом спору, не визнаний в судовому порядку недійсним, а тому немає правових підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги як безпідставної та передчасної.
		ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ОСОБА_1 05 квітня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2023 року (згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Вінницького апеляційного суду прийнята 14 березня 2023 року), ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судового рішення визначила, що:
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20), відповідно до яких для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було визначено її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності);
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), згідно з якими визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), щодо вибору правомірного та ефективного способу захисту порушеного права;
		- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц (провадження № 61-46787св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19), від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (провадження № 61-11856св21), від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19-ц (провадження № 61-21254св21), щодо порядку застосування правил статті 232 Цивільного кодексу України 
		(далі - ЦК України);
		- суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка, а суд апеляційної інстанції залишив без задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та розгляд справи в режимі відеоконференції.
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою від 08 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.
		За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині висновків про задоволення вимог позову. Щодо вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути в оренду ТОВ «Щедра Нива» спірну земельну ділянку, в задоволенні якої суди відмовили, касаційна скарга доводів не містить. Позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в наведеній частині ані в апеляційному, ані в касаційному порядках. Відтак Верховний Суд не переглядає судові рішення в частині відмови у позові.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 27 лютого 2019 року ОСОБА_1 та ТОВ «Щедра Нива» уклали договір оренди земельної ділянки, площею 3, 1746 га, кадастровий номер 0524883100:02:002:0101, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кропивнянської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, строком у 10 років. За умовами цього договору орендна плата в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 14 957, 51 грн, сплачується щорічно в строк до 31 грудня поточного року.
		11 червня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «Щедра Нива», від імені якого діяв директор ОСОБА_2 , уклалиугоду про розірвання за взаємною згодою договору оренди спірної земельної ділянки від 27 лютого 2019 року.
		12 червня 2020 року   ОСОБА_1 та ТОВ «Хорс 2020» уклали договір оренди спірної земельної ділянкистроком на 8 років. Відповідно до цього договору розмір орендної плати становить 8 000, 00 грн, яка сплачуватиметься щорічно в строк до 31 грудня поточного року.
		17 червня 2020 року ОСОБА_2 звільнено з посади директора ТОВ «Щедра Нива».
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно державний реєстратор 28 липня 2020 року здійснив державну реєстрацію угоди від 11 червня 2020 року про розірвання договору оренди з ТОВ «Щедра Нива», а 03 серпня 2020 року - державну реєстрацію договору оренди землі від 12 червня 2020 року 
		з ТОВ «Хорс 2020».
		27 серпня 2020 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Щедра Нива» аванс орендної плати за 2020 рік в розмірі 12 260, 00 грн.
		ТОВ «Хорс 2020», від імені якого діяв директор ОСОБА_7., звернулося до ТОВ «Щедра Нива» з листом, в якому просило не обробляти, зокрема, спірну земельну ділянку, кадастровий номер 0524883100:02:002:0101, оскільки вона перебуває в оренді ТОВ «Хорс 2020».
		Також суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 7.1 статуту ТОВ «Щедра Нива» управління Товариством здійснюють його органи. Органами управління Товариства є загальні збори учасників, наглядова рада та виконавчий орган. Вищим органом Товариства є загальні збори учасників, які складаються з учасників Товариства або призначених ним представників.
		Згідно з пунктом11.1 статуту ТОВ «Щедра Нива» у Товаристві створюється одноособовий виконавчий орган - директор, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам учасників і наглядовій раді та організовує виконання їх рішень. Директор є посадовою особою Товариства.
		Директор вирішує усі питання діяльності Товариства за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників (пункт 11.3 статуту). Директор діє від імені Товариства у межах повноважень, встановлених чинним законодавством та цим статутом (пункт 11.5 статуту). Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства (пункт 11.6 статуту).
		Згідно з пунктами 8.1-8.3 статутуТОВ «Щедра Нива» укладення, зміна і розірвання (припинення) договору не входить до виключної компетенції загальних зборів Товариства.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права
		Щодо вимоги про визнання угоди недійсною
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що ТОВ «Щедра Нива», звертаючись до суду з позовом, зазначало, що оспорюваний правочин є недійсним, оскільки його укладено внаслідок зловмисної домовленості представника позивача та іншої сторони. Товариство посилалося на те, що директор ОСОБА_2 не мав повноважень на вчинення цього правочину.
		Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року 
		у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
		Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		У справі, що переглядається, суди врахували приписи статуту ТОВ «Щедра Нива» та зробили висновки, що укладення, зміна і розірвання (припинення) договорів не належить до виключної компетенції загальних зборів Товариства, тому  ОСОБА_2 як директор мав повноваження на укладення правочину щодо розірвання договору оренди землі.
		Верховний Суд зауважує, що одночасно наведені ТОВ «Щедра Нива» підстави позову про визнання недійсним правочину - внаслідок вчинення його з перевищенням повноважень(стаття 241 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості його представника (директора Товариства) з другою стороною (стаття 232 ЦК України), є взаємовиключними, оскільки предмет доказування кожної із обставин, на яку посилається на підтвердження своїх вимог позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. Для застосування статті 241 ЦК України потрібно, щоб представник вчинив правочин з перевищенням повноважень, під яким розуміється ситуація, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень, тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу прав на вчинення юридичних дій, визначених в довіреності чи іншому документі. Натомість для застосування статті 232 ЦК України потрібно, щоб представник допустив зловмисну домовленість з іншою стороною правочину на підставі наявних у нього повноважень представницького характеру.
		Також у цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що оспорюваний правочин є недійсним з підстави, передбаченої статтею 232 ЦК України, оскільки його вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц (провадження № 61-46787св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19), від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 (провадження № 61-11856св21), від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19-ц (провадження № 61-21254св21), щодо застосування статті 232 ЦК України.
		Так, Верховний Суд у постановах від 29 серпня 2018 року 
		у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 182/3593/17 (провадження № 61-14937св19) визначив, що відповідно до тлумачення статті 232 ЦК України під зловмисною домовленістю потрібно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тож в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї зі сторін правочину діяв представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок між зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
		У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 623/2518/17 (провадження № 61-22897св18) зроблено висновки, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України потрібно встановити умисел у діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Водночас не має значення, чи одержав учасник такої домовленості будь-яку вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Для задоволення позову за статтею 232 ЦК України потрібно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Критерій «зловмисність» не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи завдання шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розбіжність між волею довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
		У постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 541/2700/16-ц 
		(провадження № 61-46787св18), від 08 лютого 2021 року у справі № 727/10189/17 (провадження № 61-17554св19) Верховний Суд виснував, що обов`язковими ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою, відповідно до статті 232 ЦК України є: 1) наявність умисної змови між представником потерпілої сторони правочину і другою стороною з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
		У постанові від 24 лютого 2022 року у справі № 161/20878/19 
		(провадження № 61-11856св21) Верховний Суд зауважив, що для задоволення позову за статтею 232 ЦК України має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
		Верховний Суд у постанові від 18 травня 2022 року у справі № 551/1324/19-ц (провадження № 61-21254св21) зауважив, що при вирішенні позовів про визнання правочину, вчиненого керівником юридичної особи внаслідок зловмисної домовленості з іншою стороною договору, приписи частини першої статті 232 ЦК України підлягають застосуванню, оскільки орган юридичної особи (уповноважений керівник), який діє одноособово, має повноваження щодо представництва юридичної особи, створює, змінює припиняє цивільні права та обов`язки юридичної особи, тому підпадає під поняття представництва.
		У справі, що переглядається, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать загальним висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Фактичні обставини наведених заявницею в касаційній скарзі справ та справи, що переглядається, є відмінними.
		У справі, що переглядається, позивач надав достатні докази на підтвердження обґрунтованості пред`явленого позову про визнання недійсним оспорюваного правочину.
		Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 як директор Товариства усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам ТОВ «Щедра Нива» та свідомо допускав настання невигідних для цього Товариства наслідків за домовленості з орендодавцем ОСОБА_1 , внаслідок чого такі несприятливі наслідки для його довірителя (позивача) настали.
		Оцінивши в сукупності докази, подані учасниками справи, суди виснували, що укладення угоди про припинення оренди спірної земельної ділянки вчинено не в інтересах Товариства, оскільки призвело до припинення права оренди, виведення земельної ділянки з основних фондів (активів), завдання збитків у виді виплаченої орендної плати, витрат за 2019-2020 роки на виконання комплексу сільськогосподарських робіт з обробітку землі, неотриманого прибутку протягом наступних років.
		Суди врахували, що ОСОБА_1 11 червня 2020 року уклала угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки від 27 лютого 2019 року, зазначивши, що претензій до Товариства не має, проте надалі, 27 серпня 2020 року, отримала аванс орендної плати у розмірі 12 260, 00 грн.
		За принципами найбільшої вірогідності доказів суди першої та апеляційної інстанцій зробили висновки, що такі дії орендодавця ОСОБА_1 спрямовані на приховування від ТОВ «Щедра Нива» факту укладення угоди про розірвання з Товариством договору оренди земельної ділянки, а також факту наявності договірних відносин з іншим орендарем ТОВ «Хорс 2020», яке до того ж було створене за місяць до виникнення спірних правовідносин. Мотивом таких дій було бажання отримати подвійний прибуток у виді орендної плати як від попереднього орендаря (позивача), так і від іншого, з яким вона наступного дня після розірвання договору з позивачем уклала новий договір оренди землі.
		Верховний Суд врахував, що за змістом пунктів 5, 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		У справі, що переглядається, з огляду на хронологію подій, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, дії директора ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 та орендодавця ОСОБА_1 свідчать про очевидну недобросовісність їхньої поведінки.
		Доказів, які б свідчили про бажання ТОВ «Щедра Нива», основною діяльністю якого є ведення товарного сільськогосподарського виробництва на орендованих землях, на припинення земельних правовідносин із ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
		З наведених підстав суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про те, що оспорювана угода вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника ТОВ «Щедра Нива» ОСОБА_2 та орендодавця ОСОБА_1 з метою досягнення власних інтересів всупереч інтересам ТОВ «Щедра Нива».
		Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, про те, що оспорюваний правочин є недійсним на підставі статті 232 ЦК України, оскільки ці висновки відповідають принципу найбільшої вірогідності доказів. Встановивши непідтвердження пояснень відповідачів, суд визнав більш вірогідними в оцінці обставин справи саме ті докази, які надані позивачем.
		Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.
		Щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора
		Встановивши обґрунтованість позову про визнання угоди про розірвання договору оренди землі недійсною, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, скасував рішення державного реєстратора Козятинської РДА Голодняк С. О. про припинення права оренди ТОВ «Щедра Нива» на спірну земельну ділянку.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не врахували, що скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав не є належним способом захисту та застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).
		Так, у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 
		(провадження № 12-184гс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що право або інтерес позивача, який вважає себе орендарем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права оренди іншої особи. Водночас рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому ефективним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Ці висновки враховані також і в інших постановах Великої Палати Верховного Суду щодо вибору правомірного та ефективного способу захисту порушеного права, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
		Проте, на час ухвалення оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.
		У розумінні приписів наведеної норми права у редакції, яка була чинною на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, на відміну від правил частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, правомірними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.
		На момент ухвалення оскаржуваних судових рішень правомірним способом захисту права позивача, з урахуванням змін, внесених до Закону, є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав чи скасування їх державної реєстрації.
		Відповідно доводи касаційної скарги щодо неефективності та неправомірності такого способу захисту порушених прав позивача як скасування рішення державного реєстратора не підтвердилися, а судові рішення в частині задоволення цієї вимоги є законними та обґрунтованими.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судами норм процесуального права
		Щодо самопредставництва юридичної особи
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що інтереси позивача представляв ОСОБА_4, який не є адвокатом та не надав доказів на підтвердження його повноважень в порядку самопредставництва, а тому всі вчинені ним процесуальні дії, подані заяви та докази є недопустимими, оскільки подані неуповноваженою особою.
		Також, на переконання заявниці, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20).
		У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що процесуальне законодавство передбачає дві форми участі сторін у справі, а саме: участь через представника (представництво) і особисту участь (самопредставництво). Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що для визнання особи такою, яка діє в порядку самопредставництва, потрібно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.
		Верховний Суд враховує також останні за часом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в ухвалі від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20
		(провадження № 14-105цс21) відповідно до яких, починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, потрібно підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.
		Отже, наявність або відсутність у ЄДР відомостей про право особи вчиняти дії від імені юридичної особи, а також довіреності юридичної особи не підтверджують повноваження діяти за правилами самопредставництва. Такі повноваження підтверджуються законом, статутом, положенням, умовами трудового договору (контракту), посадовою інструкцією.
		У справі, що переглядається, позовну заяву від імені та в інтересах ТОВ «Щедра Нива» 11 лютого 2021 року підписано директором Товариства ОСОБА_3 .
		Відповідно до пунктів 11.5, 11.6 статуту ТОВ «Щедра Нива» директор діє від імені Товариства у межах встановлених чинним законодавством та цим статутом. Директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства.
		На підставі довіреності від 10 листопада 2020 року ТОВ «Щедра Нива», від імені якого діяв директор ОСОБА_3, уповноважило заступника директора ОСОБА_4 представляти інтереси Товариства в судах України, вчиняти всі процесуальні дії, надані законодавством України позивачу, відповідачу, третій особі, скаржнику, заявнику, заінтересованій особі від імені ТОВ «Щедра Нива».
		Повноваження ОСОБА_4 представляти інтереси позивача в порядку самопредставництва з`ясовувалися судом першої інстанції, зокрема, в судових засіданнях від 28 вересня 2021 року та від 08 грудня 2022 року.
		Так, відповідно про технічного звукозапису судового засідання наказом від 26 грудня 2020 року ОСОБА_4 призначено на посаду заступника директора ТОВ «Щедра Нива» з 02 січня 2021 року.
		Заступник директора як посадова особа Товариства діє на підставі статуту, затвердженого 20 січня 2020 року, та положення про директора Товариства, затвердженого 20 березня 2020 року, яким передбачено, що заступник директора входить за посадою до виконавчого органу Товариства і виконує обов`язки, визначені штатним розписом, має право представляти інтереси Товариства в порядку самопредставництва.
		Представник відповідачки визнав, що йому відомо про існування положення про директора Товариства та наказу про призначення на посаду заступника директора.
		Отже, ОСОБА_4 як заступник директора, який за посадою входить до складу виконавчого органу Товариства, наділений повноваженнями на самопредставництво інтересів позивача на підставі статуту та положення про директора, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 9901/39/20 (провадження № 11-137заі20), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, а також в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21), щодо самопредставництва юридичної особи.
		Щодо належного кола відповідачів
		ТОВ «Щедра Нива» заявило вимоги про визнання угоди недійсною, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання повернути спірну земельну ділянку.
		Позивач визначив відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук Анастасію Володимирівну.
		Надалі позивач уточнив позов та подав заяву про заміну відповідача у зв`язку зі звільненням державного реєстратора і припиненням повноважень Козятинської РДА відповідно до постанови Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 3650 «Про утворення та ліквідацію районів» та постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року «Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються».
		Ухвалою від 21 квітня 2021 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області замінив первісного відповідача державного реєстратора Козятинської РДА Уперчук А. В. на належного відповідача - Хмільницьку РДА.
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), а також залишили поза увагою те, що Хмільницька РДА не є належним відповідачем за вимогою про скасування рішення державного реєстратора про припинення права оренди земельної ділянки. На переконання заявниці, належним відповідачем є державний реєстратор Козятинської РДА Голодняк С. О., оскільки оскаржувалося саме її рішення.
		У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та ухвалює рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19), за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.
		Відповідно позов про скасування рішення державного реєстратора не може бути пред`явлений до державного реєстратора, який і так зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права.
		Відтак доводи касаційної скарги про те, що належним відповідачем є державний реєстратор Козятинської РДА Голодняк С. О., є безпідставними та такими, що суперечать наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.
		У справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що Хмільницька РДА є неналежним відповідачем. Проте, цей орган влади не звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті, тобто з рішеннями судів погодилася. ОСОБА_1 не наділена повноваженнями представляти інтереси Хмільницької РДА та оскаржувати судові рішення від її імені.
		Вочевидь, неправильне визначення позивачем складу відповідачів не вплинуло на правовий результат вирішення спору, з яким погодився Верховний Суд. За змістом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Щодо відхилення клопотань
		У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідка ОСОБА_5 , який працював у ТОВ «Щедра Нива» на посаді начальника служби безпеки з фінансово-економічної діяльності з квітня 2019 року до липня 2020 року та міг надати інформацію щодо розірвання договорів оренди.
		Також заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та наступний розгляд справи в режимі відеоконференції, оскільки це було перше судове засідання та представник не міг з`явитися через зайнятість в іншій справі.
		Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Отже, для скасування судового рішення з наведеної підстави потрібно, щоб суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції відхилив клопотання відповідачки про допит свідка з тих підстав, що це клопотання заявлено після закінчення підготовчого провадження.
		Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
		Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
		При поданні заяв (клопотань) учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
		За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
		Відповідно до пунктів 8, 10 частини другої статті 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд вирішує питання, зокрема, про виклик у судове засідання свідків, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
		У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		Отже, зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого засідання. У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		У справі, що переглядається, ухвалою від 26 лютого 2021 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначив підготовче судове засідання.
		Ухвалою від 02 червня 2021 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.
		20 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Очич А. Ю. подав клопотання про виклик та допит свідка ОСОБА_5 .
		Зазначене клопотання подане після закриття підготовчого провадження у справі, клопотань про поновлення строку на подання такого клопотання з доказами на підтвердження об`єктивної неможливості його подання у передбачені процесуальним законодавством строки чи про повернення до стадії підготовчого засідання представник відповідачки не подав. Суд першої інстанції на виконання приписів статті 222 ЦПК України вислухав думку інших присутніх у судовому засіданні учасників справи та врахував, що позивач заперечував проти задоволення клопотання відповідачки про допит свідка.
		З наведених підстав, суд першої інстанції ухвалою від 10 листопада 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, залишив без задоволення клопотання ОСОБА_1 про допит свідказ підстав недотримання строків на подання такого клопотання.
		Відповідно до матеріалів справи представник ОСОБА_1 адвокат Сачок А. В. 14 березня 2023 року подав до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи та забезпечення проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції. Клопотання обґрунтовував зайнятістю в іншій справі та віддаленістю його місцезнаходження від суду.
		Таке ж клопотання подав адвокат Очич А. Ю., який представляв інтереси відповідачки в суді першої інстанції. У клопотанні зазначив, що не був повідомлений про розгляд справи.
		За правилами статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.
		Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції ухвалою від 14 березня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, залишив без задоволення клопотання, подане представником відповідачки ОСОБА_6 , оскільки той не надав доказів зайнятості в іншому судовому засіданні. Також апеляційний суд врахував, що адвокат у поданій заяві не навів аргументів необхідності його обов`язкової участі в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги, враховуючи, що його позиція висловлена в апеляційній скарзі.
		Врахувавши строки розгляду апеляційної скарги, а також те, що причини неявки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 не є поважними, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для відкладення розгляду справи та вважав за можливе розглядати справу за їхньої відсутності.
		Клопотання про відкладення розгляду справи та забезпечення проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції, подане адвокатом Очичем А. Ю., апеляційний суд ухвалою від 14 березня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, залишив без розгляду з тієї підстави, що представник не надав доказів на підтвердження наявності у нього повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції.
		Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні зазначених клопотань.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтувала, як саме незадоволення клопотань про допит свідка, про відкладення розгляду справи та про наступний розгляд справи в режимі відеоконференції унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи з урахуванням того, що справа перебувала в провадженні судів першої та апеляційної інстанцій понад два роки, зібрані матеріали справи та докази, подані учасниками справи, дозволяли судам повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин та ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
		Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.
		Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 08 грудня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 березня 2023 року (згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Вінницького апеляційного суду прийнята 14 березня 2023 року) в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді                                                                                                           С. О. Погрібний
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...