Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/5428/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.11.2023.
Дата набрання законної сили: 02.11.2023
Номер судового провадження: 51-894км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022163470000170

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		02 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 521/5428/22
		провадження № 51 - 894км23
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів:                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у кримінальному провадженні,внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022163470000170, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,     ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, зареєстрованого та фактично проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше судимого: вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень),
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року  ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, ОСОБА_7 до покарання, призначеного за цим вироком, приєднано невідбуте покарання за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень), яке відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України складанню не підлягає та виконується самостійно.
		До набрання вироком законної сили обрано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а строк відбуття покарання визначено рахувати з дати взяття його під варту, тобто з 14 квітня 2022 року.
		Вирішено питання про долю речових доказів.
		Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 лютого 2022 року, приблизно о 15:00, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав майно, яке належить ОСОБА_8 , а саме: електронний пристрій для куріння «IQOS 3 DUO» та годинник «Wlisth», чим завдав потерпілому майнової шкоди на загальну суму 3500 гривень.
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок та ухвалу і виключити посилання на призначення  ОСОБА_7 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України із застосуванням правил, передбачених ст. 72 КК України.
		Аргументуючи свою позицію зазначає, що при призначенні  ОСОБА_7 покарання місцевий суд не врахував положень ст. 80 КК України та безпідставно обрав обвинуваченому міру примусу із застосуванням положень ст. 71 КК України.
		В свою чергу апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, не врахував що на час розгляду апеляційної скарги  ОСОБА_7 сплатив штраф, призначений за вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року та помилково не змінив оскаржуваний вирок місцевого суду в частині призначеного покарання.
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор  ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу з викладених у ній підстав.
		Захисник ОСОБА_6 підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити.
		Мотиви Суду
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюються.
		Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850 гривень). 
		В подальшому, вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року  ОСОБА_7 засуджено за таємне викрадення майна, поєднане з проникненням у житло. При цьому до покарання за цим вироком у виді позбавлення волі на строк 3 роки на підставі ст. 71 КК України приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком у виді штрафу, яке визначено виконувати самостійно.
		Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
		Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.
		Отже, положення ч. 3 ст. 72 КК України не тільки не виключають можливості застосування положень статей 70, 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю злочинів й за сукупністю вироків, але й прямо вказують на необхідність такого застосування. У той же час ч. 3 ст. 72 КК України передбачає неможливість складення цих покарань з іншими видами покарань при призначенні їх за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків і необхідність самостійного виконання цих покарань. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 03 квітня 2019 року (справа № 756/2336/17-к, провадження № 51-8492км18).
		Суд першої інстанції, керуючись цими нормами закону, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків, оскільки на час ухвалення нового вироку покарання за попереднім ОСОБА_7 не відбув і новий злочин вчинив до фактичної сплати штрафу.
		Перевіривши доводи касаційної скарги щодо неможливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 71 КК України, оскільки строки давності виконання обвинувального вироку, яким ОСОБА_7 призначено покарання у виді штрафу, закінчились, колегія суддів приходить до наступного.
		За приписами ч. 1 ст. 74 КК України звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України, особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано у строк 2 роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
		Частинами 3, 4 цієї статті визначено, що перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
		Тобто для звільнення від відбування покарання, у зв`язку із закінченням строку давності виконання обвинувального вироку, необхідно встановити обставини, що дають підстави для прийняття такого рішення, ухвалення якого регламентується стаття 537, 539 КПК України.
		Як убачається з матеріалів справи, на час постановлення вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року у місцевого суду не було даних про те, що ОСОБА_7 відповідним рішенням суду звільнено від відбування покарання чи він відбув це покарання, тому висновок про необхідність призначення йому міри примусу із застосуванням положень ст. 71 КК України є обґрунтованим та мотивованим.
		В свою чергу, перевіривши вирок місцевого суду, апеляційний суд надав йому належну оцінку, зокрема й в частині щодо призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 1 ст. 71 КК України, та, указавши підстави прийнятого рішення, залишив його без зміни.
		Твердження прокурора у касаційні скарзі про те, що ОСОБА_7 сплатив штраф 17 червня 2021 року, тобто до постановлення вироку Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року, а не після, суперечить матеріалам кримінального провадження.
		Зокрема, в ході апеляційного перегляду оскаржуваного вироку колегія суддів дослідила надані стороною захисту додатки до апеляційної скарги та встановила, що ОСОБА_7 виконав покарання, призначене 12 грудня 2019 року вироком Приморського районного суду м. Одеси - 17 червня 2022 року, тобто вже після ухвалення місцевим судом відповідного рішення у цьому кримінальному провадженні.
		Проаналізувавши таку обставину в контексті доводів сторони захисту на суворість покарання, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що суд у даному випадку правильно застосував норми закону України про кримінальну відповідальність і підстав для його зміни нема.
		З такими висновками погоджується й колегія суддів касаційного суду.
		Ураховуючи наведене, ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України. 
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних рішень, не встановлено.
		З цих підстав, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в :
		Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_9                                        ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...