Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/5660/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 07.11.2023. Зареєстровано: 08.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.11.2023.
Дата набрання законної сили: 28.11.2023
Номер судового провадження: 1-кп/755/203/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000002584

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 755/5660/17
		В И Р О К
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		м. Київ                                                                         "26" жовтня 2023 р. 
		Дніпровського районного суду м. Києва у складі:
		головуючого судді                         ОСОБА_1 ,
		при секретарях судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю прокурорів                     ОСОБА_4 , ОСОБА_5 
		                                         ОСОБА_6 ОСОБА_7 
		                                        ОСОБА_8 
		захисників  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42016000000002584 від 27.09.2016 року, відносно
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Баку, Азербайджан, працюючої суддею апеляційного суду АР Крим, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 
		обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
		27.02.2014 року, збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил російської федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент російської федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів російської федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил російської федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 року, провела «псевдореферендум» про входження АР Крим та міста Севастополя до складу російської федерації. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім російської федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 року, Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою 18.03.2014 року самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом РФ в. путіним «Договір про прийняття до російської федерації Республіки Крим і створення у складі російської федерації нових суб`єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення російської федерації та незаконної анексії частини території України.
		Приведені факти свідчать про актину підривну діяльність російської федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
		Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади російської федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
		Так, статтею 9 Федерального конституційного закону «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим і утворення у складі російської федерації нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди російської федерації на території Криму та Севастополя.
		Під час зазначених подій,  ОСОБА_11 , будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності РФ проти України.
		Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_11 , займаючи посаду судді апеляційного суду АР Крим (відповідно до постанови Верховної Ради України № 1281-VI від 16.04.2009), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування апеляційного суду АР Крим по вул. Павленка, 2, м. Сімферополь АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжив здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечив посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року, суддя апеляційного суду АР Крим, громадянин України ОСОБА_11 , будучи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Верховного Суду незаконно створеної Республіки Крим як суб`єкта Російської Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього ОСОБА_11 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подав наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнені та підписані анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов`язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_11 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданні допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_11 призначена на посаду судді Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжив здійснення правосуддя вже як суддя Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації.
		Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади як невід`ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_11 вчинила державну зраду.
		Таким чином, ОСОБА_11 обвинувачується у державній зраді тобто діянні вчиненому умисно громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, а саме: наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		 
		Судовий розгляд кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_11 з наступних підстав.
		Так, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.08.2016 року у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування. Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_11 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_11 . Постановою Генаральної прокуратури України від 11.08.2015 року, підозрюваного ОСОБА_11 оголошено у розшук.
		Обвинувачена  ОСОБА_11 в судові засідання не прибула, будучи належним чином, в спосіб, передбачений вимогами КПК України шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на офіційному сайті Дніпровського районного суду м. Києва, офіційному сайті Офісу Генерального прокурору та публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр» №108 від 08.06.2021 р., № 200 (7068) від 19.10.2021 р., №136 (7257) від 22.06.2022р., №251(7372) від 25.11.2022, №37(7435) від 22.02.2023, №68(7466) від 06.04.2023) повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавала, у зв`язку з чим на підставі ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_11 в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з обов`язковою участю захисника одноособово. 
		 
		Суд вважає, що стороною обвинувачення, а також судом здійснені всі можливі, передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя, а ОСОБА_11 мала підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, оскільки оголошено підозру, відповідні виклики до слідчого, прокурора та суду.
		 
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про обізнаність ОСОБА_11 про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння, вчинені на території суверенної України. Ухилення обвинуваченої від правосуддя суд розцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за її відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Враховуючи, що у кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), судом досліджено, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_11 як підозрюваної та обвинуваченої на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		 
		Судовий розгляд проводився за обов`язкової участі захисника, який був забезпечений державою та користувався процесуальними правами обвинуваченої.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення; 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Відповідно до ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.
		Суд же відповідно до ст. 26 КПК України у кримінальному провадженні вирішує питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень, а ч. 1 ст. 337 КПК України передбачає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею.
		Тобто обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.
		 
		Захисник в судовому засіданні вказав, що не мав можливості узгодити правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення з ОСОБА_11 , однак вважає його вину недоведеною належними та допустимими доказами. А тому просить суд постановити законне та справедливе рішення.
		Прокурор ОСОБА_8 у судовому засіданні зазначив про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України, зібраними матеріалами справи, необхідність призначення останній покарання в межах санкції відповідної частини статті КК України у виді у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, належного обвинуваченій. Крім того, прокурор зазначив про відсутність обставин, що пом`якшують покарання.
		У судовому засіданні допит обвинуваченої ОСОБА_11 не здійснювався через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3ст.323 КПК України, при цьому обвинувачена викликалася до суду через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судові засіданні не з`являлась.
		Захисник обвинуваченої ОСОБА_11  адвокат ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечував проти обставин, що викладені у обвинувальному акті, просив виправдати його підзахисну.
		 
		Суд, провівши розгляд в межах висунутого обвинувачення у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, дослідивши докази сторони обвинувачення, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, державній зраді, тобто, в умисному вчиненні громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за встановлених судом обставин, яка підтверджується сукупністю зібраних доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, а саме:
		-постановою Верховної Ради України від 16.04.2009 № 1281-VI про призначення ОСОБА_11 суддею Апеляційного суду АР Крим (т.5 а.с. 45); 
		- указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 про призначення ОСОБА_11 суддею Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації (т.5 а.с. 161-173);
		Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 року № 18-2153/15 про те, що станом на 16.03.2014 ОСОБА_11 була суддею Апеляційного суду АР Крим;
		-Копією вимог пакету документів, необхідних для призначення на посаду суддів Російської Федерації, передбачений ч.6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації»;
		-Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо ненадходження у 2014 році заяви ОСОБА_11 про звільнення з посади судді Апеляційного суду АР Крим;
		- Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1121-VIII про звільнення ОСОБА_11 з посади судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим; (т. 5 а.с. 155);
		-Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 22 серпня 2016 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування (т.4 а.с.111);
		- Листом Департаменту контррозвідки про постійне перебування ОСОБА_11 на території АР Крим (т. 4 а.с. 148-154); 
		- Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.4 а.с. 156);
		Ухвалою Печерського суду від 09 липня 2015 року про накладення арешту на майно ОСОБА_11 , будинок по АДРЕСА_2 ; 
		-Протоколом огляду інтернет-видань від 08. Квітня 2015 року (т.4 а.с. 179-180);
		- Протоколом огляду інтернет видань від 07 квітня 2015року (т.5 а.с. 156-157);
		-Фототаблицями до протоколу огляду інтернет видань від 07.05.2015року (а.с. 158-160)
		- протоколом огляду інтернет видань від 02 лютого 2015 року (т.5 а.с.174- 228);
		- Копією рішення суду від 17 березня 2014 року (т. 6 а.с. 6-9);
		       - копією рішення суду від 09 чернвя 2014 року (т.6 а.с. 10-14);
		       - копією рішення від 17 березня 2014 року (т6. А.с. 15-18)
		       - Протокол огляду документів від 02-15 серпня 2016року з додатками (т.6 а.с. 57-148);
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими зважаючи на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК слідчими (розшуковими) діями є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_11 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду сайтів та протоколи огляду інтернет-видань, якими підтверджується, що ОСОБА_11 була чинним «суддею апеляційного суду АР Крим» і активно здійснювала правосуддя, що підтверджується, зокрема, постановленими на підставі законодавства РФ за його участі судовими рішеннями, які були досліджені під час судового розгляду.
		Правовий акт індивідуальної дії розміщений в мережі «Інтернет», сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації, однак підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційний інтернет-сайтів органів державної влади РФ, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».
		Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
		Враховуючи логічність, послідовність, узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані задокументовані дані про діяльність   ОСОБА_11 , як «судді» окупаційних органів влади рф, достовірними доказами обвинувачення, а тому доводи захисту в цій частині є безпідставними. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року ( у справі № 759/7443/17).
		Будь-яких інших належних та допустимих доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Отже, дослідивши, оцінивши та перевіривши зібрані у кримінальному провадженні докази, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
		При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_11 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		З огляду на особливості даного кримінального провадження, окремої уваги потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_11 та фактів з цього приводу.
		Громадянство України ОСОБА_11 підтверджено дослідженими судом доказами та ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, а тому доказуванню не підлягає.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Як вбачається із ст. 4 згаданого вже Закону рф № 6-ФКЗ від 21.03.2014 року, з дня прийняття АР Крим до рф, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство рф у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством рф обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до рф. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів рф правосуддя від імені рф здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до рф, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів рф за умови наявності в них громадянства рф, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах рф (ч.ч. 2 , 5 ст. 9).
		Отже, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, ОСОБА_12 , продовжуючи з березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів рф» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді, фактично отримавла законодавством рф громадянство рф, як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку рф з 21 березня 2014 року за нею автоматично визнається громадянство рф і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався.
		Суддя при цьому бере до уваги, що законодавство рф визначає підстави набуття та припинення громадянства рф, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.
		Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_11 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним, як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_11 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід з громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_11 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
		Будь-яких інших доказів про намір ОСОБА_11 відмовитись від громадянства України суду надано не було.
		Також, у суду не виникає сумніву щодо статусу ОСОБА_11 , як судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, оскільки вказане повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме: 
		постановою Верховної Ради України від 16.04.2009 № 1281-VI про призначення ОСОБА_11 суддею Апеляційного суду АР Крим; указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 про призначення ОСОБА_11 суддею Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації; Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 року № 18-2153/15 про те, що станом на 16.03.2014 ОСОБА_11 була суддею Апеляційного суду АР Крим;Копією вимог пакету документів, необхідних для призначення на посаду суддів Російської Федерації, передбачений ч.6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації»;Інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо ненадходження у 2014 році заяви ОСОБА_11 про звільнення з посади судді Апеляційного суду АР Крим; Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1121-VIII про звільнення ОСОБА_11 з посади судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, у зв`язку із порушенням присяги судді.
		Будь-яких доказів того, що ОСОБА_11 , маючи таку можливість, зверталася із заявами про переведення до іншого суду на території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами, суду надано не було.
		Крім цього, суд вважає доведеним, що   ОСОБА_11 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, упродовж березня - грудня 2014 року, як «суддя» незаконно створеного «апеляційного суду Автономної Республіки Крим», а надалі за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянин України ОСОБА_11 була призначений на посаду судді Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжив здійснення правосуддя вже як суддя Апеляційного Суду Республіки Крим Російської Федерації, прийняла на себе повноваження судді іншої держави - рф, яка окупувала та незаконно анексувала територію України та здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - рф, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, що підтверджується копіями судових рішень, постановлених   ОСОБА_11 , а саме: 
		постановою у справі № 22-ц/191/503/14 від 09.06.2014 року, постановою у справі № 33-61/2014 від 08.09.2014 року, постановою у справі №22-ц/191/26/14 від 10.12.2014 року, постановою у справі №33-886/2017 від 26.01.2017 року.
		Використання   ОСОБА_11 під час здійснення такого «правосуддя» від імені рф матеріально-технічної бази апеляційного суду Автономної Республіки Крим, а надалі Апеляційного Суду Республіки Крим Російської Федерації, його власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними у зазначених «судових рішеннях».
		Між тим, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України, і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Згідно з законодавством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
		Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Кримінальним законом установлено, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.
		Отже, здійснення   ОСОБА_11 за таких умов «правосуддя» від імені рф свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади рф на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади рф з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги рф в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові України.
		Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду   ОСОБА_11 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності рф проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки судді в галузі права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя.
		На свідомий і добровільний характер дій   ОСОБА_11 з надання допомоги рф в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові України, вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так,   ОСОБА_11 , починаючи з 21 березня 2014 року, не складає своїх повноважень судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя», як суддя «апеляційного суду АР Крим», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави.
		Крім того, підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Апеляційного суду незаконно створеної Республіки Крим як суб`єкта Російської Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього ОСОБА_11 за власноруч складеною заявою прийняла участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подав наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, підтверджуючого отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, підтверджуючих трудову діяльність; власноруч заповнені та підписані анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов`язків майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		У той же час, суд не вбачає правових підстав для поставлення обвинуваченій у провину тих діянь, які не підтверджені доказами обвинувачення.
		Так, керуючись правилами ч. 3 ст. 337 КПК України, колегія суддів виключає з обвинувачення   ОСОБА_11 посилання на його причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (рф), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність   ОСОБА_11 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з його боку допомоги іноземній держави (рф) в цілому.
		Крім того, враховуючи межі висунутого обвинувачення та керуючись принципом презумпції невинуватості, суд також виключає з обвинувачення   ОСОБА_11 посилання на його дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних його участі в посяганнях на територію України із застосуванням з боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.
		Враховуючи викладене, колегія суддів, зважаючи на те, що сторони вільні у використанні своїх прав, дослідивши матеріали кримінального провадження, приходить до висновку, що винуватість   ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених у вироку, доведена.
		На підставі викладеного, суд вважає доведеною вину ОСОБА_11 поза розумним сумнівом у вчиненні державної зради, тобто у вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові України, а саме у наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції від 07 жовтня 2014 року №1689-VIІ).
		Призначаючи покарання ОСОБА_11 суд у відповідності до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким, його ставлення до вчиненого, яка свідомо розірвала всі правові відносини з державою, яка надала їй право діяти від її імені, а також дані про особу обвинуваченої, який раніше не судима. Також суд враховує її вік та стан здоров`я.
		Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченої, згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.
		Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Беручи до уваги вказані обставини у їх сукупності, дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, колегія суддів вважає за можливе призначити   ОСОБА_11 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Законів № 1689-VIІ від 07 жовтня 2014 року) у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, оскільки саме таке основне покарання, на думкусуду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
		Долю речових доказів вирішити, відповідно до ст. 100 КПК України. 
		Цивільний позов не заявлено. 
		Процесуальні витрати відсутні.
		Керуючись ст. ст. 323, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначити їй покарання у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить їй на праві приватної власності.
		Строк відбування покарання  ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту фактичного затримання.
		Речові докази: документи, що надійшли з Міністерства юстиції України за вих. № 2911-0-26-16/12.1 від 21.03.2016 що відповідно до постанови від 05 вересня 2016 року визнано речовими доказами; документи що надійшли з Державної казначейської служби України від 30.06.2015 № 5-08/1545-1867, Державної Пенітеціарної служби України від 25.05.2015 № 2/3/2-2253, прокуратури Автономної Республіки Крим від 26.06.2015 №04/2-258, відділу представництва в суді, протидії злочинності та корупції на тимчасово окупованій території півострова Крим Генеральної прокуратури України від 18.05.2015 № 26/4-801, Міністерства охорони здоров`я України та Української Гельсінської Спілки з прав людини від 31.0.2015року- залишити в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику обвинуваченого та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...