Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 524/2722/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 13.11.2023.
Дата набрання законної сили: 08.11.2023
Номер судового провадження: 61-13720ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		08 листопада 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 524/2722/23
		провадження № 61-13720св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		заявник: ОСОБА_1 ,
		заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Міністерство юстиції України,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2023 року в складі судді: Нестеренко С. Г. та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2023 року в складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст заяви 
		 
		У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення юридичного факту. 
		 
		Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація його особистих та майнових прав.
		 
		ОСОБА_1 просив:
		встановити факт вимушеного переселення з території м. Харкова, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		 
		Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 01 травня 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
		визначальною обставиною при розгляді заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов`язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання. Спір про право є особливим видом правовідносин, який виникає внаслідок відсутності згоди між сторонами регулятивних або охоронних правовідносин щодо взаємних прав та обов`язків. Як вбачається зі змісту заяви, заявник просить в порядку окремого провадження встановити факт його вимушеного переселення з міста Харків внаслідок збройної агресії іноземної держави проти України та окупації частини території України для реалізації особистих та майнових прав, при цьому вказуючи заінтересованими особами Міністерство соціальної політики України та Міністерство юстиції України. З довідки за № 1604-5000541783, виданої 28 березня 2022 року УСЗН Автозаводського району Департаменту СЗН та з питань АТО Кременчуцької міської Ради Кременчуцького району Полтавської області, постає, що заявника було взято на облік як внутрішньо-переміщену особу. Питання правого статусу внутрішньо переміщених осіб, якою є і заявник, чітко визначені Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання зазначених законів;
		встановлення факту збройної агресії проти України відноситься до компетенції конституційних, політичних органів, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах. Цими органами прийняті відповідні нормативно-правові акти, якими цей факт встановлено, унаслідок чого визначення такої причини переміщення заявників, як збройна агресія та окупація частини території України рф, вже є доведеним і не відноситься до компетенції суду. Крім того, обставини, які свідчать про факт збройної агресії вказаної країни проти України, є загальновідомими та підтверджуються відповідними правовими актами, тому не потребують підтвердження у судовому порядку;
		у зв`язку з повномасштабним вторгненням військ рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства рф в Україні з огляду на припинення його роботи на території України;
		оскільки вимога про встановлення факту вимушеного переселення заявника з міста Харкова внаслідок збройної агресії військ вказаної країни проти України породжуватиме для заявника відповідні юридичні наслідки, зокрема: виникнення права на отримання від відповідних органів соціального захисту населення України відповідної державної допомоги; виникнення права на отримання справедливої компенсації з держави-агресора, якою є рф, що, у свою чергу, свідчить про наявність спору про право, а тому суддя дійшов висновку про необхідність відмови заявнику у відкритті провадження, роз`яснивши право на звернення до суду в порядку позовного провадження.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2023 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2023 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		оскільки встановлення юридичного факту - примусового переселення заявника внаслідок збройної агресії російської федерації проти України потрібно для подальшої реалізації останнім права на отримання компенсацій та інших майнових прав, передбачених Конвенцією про захист цивільного населення під час війни, суд першої інстанції вірно вказав на наявність спору про право, що виключає процесуальну можливість розгляду цієї заяви в порядку спрощеного провадження;
		колегія суддів вважала за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали та виключити посилання суду на те, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням військ рф було розірвано дипломатичні відносин з країною агресором, що унеможливлює направлення різних запитів і листів до посольства рф з огляду на припинення його роботи на території України. 
		вказане твердження не відноситься до вирішення питання про відмову у відкритті провадження по справі та не ґрунтується на висновках Верховного Суду про те, що суди мають при розгляді справ, учасником яких є рф, ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Таким чином, встановлений положеннями Закону України «Про міжнародне приватне право» судовий імунітет щодо іноземної держави, а в даному випадку російської федерації за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави - не приймається до уваги при розгляді справ з подібними правовідносинами, тобто направлення різних запитів і листів до посольства рф з огляду на припинення його роботи на території України та отримання відповідної згоди на участь в розгляді спорів в національних судах - не потребується. У зв`язку з наведеним, судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині шляхом виключення вказаного твердження.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2023 року, в якій просив:
		скасувати оскаржені судові рішення;
		матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		в заяві чітко зазначено, що звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з території м. Харкова Харківської області, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації частини Харківської області зумовлене тим, що ОСОБА_1 мав на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює можливе виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Можливе виникнення та реалізація особистих та майнових прав ОСОБА_1 не свідчить про наявність спору як на теперішній час, так і у подальшому;
		судом не прийнято до уваги те, що встановленого вказаного юридичного факту має індивідуальний характер та стосується виключно ОСОБА_1 . Вирішення цього питання необхідно для визначення його статусу як жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює тільки можливе виникнення прав та обов`язків. Законодавство іншого способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між переселенням із зони проведення бойових дій та військовою агресією Російської Федерації не визначено;
		ОСОБА_1 і у заяві і у апеляційній скарзі було чітко зазначено, що метою встановлення факту вимушеного переселення є визначення його статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Отже факт, який він просить встановити є юридичним, з тих підстав, що породжує правові наслідки лише для нього.
		 
		У жовтні 2023 року Міністерство юстиції України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить врахувати його при розгляді касаційної скарги.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
		нормами Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено засвідчення в довідці підтвердження і встановлення факту наявності збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацією частини території України;
		враховуючи те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, що підтверджується виключенням російської федерації з Ради з прав людини ООН та Ради Європи, доцільність бути заінтересованою особою у даній справі наразі є недоречною. Питання щодо забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб покладене на Міністерство соціальної політики;
		у постанові від 12 квітня 2018 року по справі № 243/7029/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснений правосуддя. Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення з частини окупованої російською федерацією території, то Верховний Суд виходить з того, вимушене переселення з окупованої території необхідне задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майновим, правом на працю та захист у результаті збройної агресії російської федерації.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		03 листопада 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та ІІІереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
		 
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		 
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року К» 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		 
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
		 
		Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
		 
		Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
		 
		Згідно частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
		 
		У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) вказано, що:
		«…чоловік заявниці ОСОБА_2 в період з 25 січня 2015 року до 09 лютого 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення АТО в Донецькій та Луганській областях у складі ВЧ НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в зоні АТО. Причиною його смерті, відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної ВЛК зі встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травми, каліцтва у колишнього військовослужбовця від 12 травня 2016 року є травма «Розтрощення та обвуглення декількох ділянок тіла». Травма та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України.
		…Звертаючись з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 звертала увагу на те, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, загинув її чоловік ОСОБА_2 . Вказувала, що від встановлення цього юридично значимого для неї та її малолітньої дитини факту залежить виникнення прав та обов`язків, у тому числі щодо отримання ними відповідної допомоги.
		Закриваючи провадження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що законодавством передбачено позасудову процедуру надання особам статусу сім`ї загиблого під час АТО. У позасудовому порядку вже встановлено, що ОСОБА_2 загинув та були видані відповідний висновки ВЛК і встановлено причину травми, яка стала причиною смерті, а, отже, вказане не може бути встановлено у судовому порядку. Факт збройної агресії Російської Федерації проти України на Сході країни встановлено рядом нормативно-правових актів.
		Між тим, суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву ОСОБА_1 , не звернули уваги на суть та мету цієї заяви, а саме: встановлення причинно- наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Розділивши її вимогу на встановлення факту смерті військовослужбовця та факту військової агресії Російської Федерації, суди, по суті, зробили висновок про те, що у першому випадку такі факти судами не встановлюються, а в другому - про загальновідомість факту через закріплення його на державному рівні на підставі нормативно-правових актів.
		Водночас, не звернули увагу на те, що звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_2, як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України). Відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявниці та її малолітньої дитини. Отже, фактичною підставою звернення до суду ОСОБА_1 стала необхідність встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю її чоловіка та збройною агресією Російської Федерації проти України з метою подальшого отримання допомоги від гуманітарних організацій. Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про закриття провадження у цій справі, не врахувавши, що встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі ОСОБА_2 під час захисту Батьківщини у лютому 2015 року на території Донецької та Луганської областей України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації».
		 
		У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 490/6057/19-ц (провадження № 61-18514сво21) вказано, що:
		«встановлення факту, що має юридичне значення, щодо загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між смертю військовослужбовця та військовою агресією Російської Федерації. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця при виконанні військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав заявника як члена сім`ї загиблого військовослужбовця. Тобто, відповідний юридичний факт має індивідуальний характер, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника, а саме: отримання загиблим статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим отриманням членами сім`ї загиблого допомоги від гуманітарних організацій та можливості звернення членів сім`ї загиблого до міжнародних судів із відповідними вимогами».
		 
		У справі, що переглядається:
		            факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню;
		            наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою;
		            метою встановлення факту вимушеного переселення з окупованої території України задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав, права на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії Російської Федерації є визначення статусу заявника як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 03 липня 1954 року, з відповідними правовими наслідками;
		            відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Заявник, посилаючись на вказану норму закону, просив встановити факт вимушеного переселення з території м. Харкова, яке відбулося внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України.
		 
		За таких обставин, суди зробили неправильний висновок про відмову у відкритті провадження. Тому оскаржені судові рішення належить скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.
		 
		Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
		 
		Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2023 року скасувати і направити справу до суду першої інстанціїдля вирішення питання про відкриття провадження в справі.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 01 травня 2023 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 31 липня 2023 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...