Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/5677/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано судом: 14.11.2023. Зареєстровано: 14.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.11.2023.
Дата набрання законної сили: 18.12.2023
Результат оскарження 18.12.2023 Дніпровський апеляційний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: 2/201/173/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 201/5677/22
		Провадження № 2/201/173/2023
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		08 листопада 2023 року              Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська
		в складі: головуючого судді Батманової В.В.
		при секретарі Турбаївській М.В.
		за участю представника позивача ОСОБА_1 
		представника позивача ОСОБА_2 
		представника відповідача ОСОБА_3 
		представника відповідача адвоката Весніна С.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребуванням,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребуванням.
		В обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено наступне.
		Рішенням Дніпровської міської ради № 170/62 від 21.10.2020 «Про передачу земельної ділянки у районі АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер №100000:03:018:0151, у власність ОСОБА_4 для будівництва і обслуговування нового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_2 . 
		На підставі рішення Дніпровської міської ради № 170/62 від 21.10.2020 державним реєстратором виконавчого комітету Новоолексіївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області 11.11.2020 зареєстровано за ОСОБА_4 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 39201923).
		У подальшому, 12.03.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 801, зареєстрований 12.03.2021 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В. в Державному реєстру речових прав на нерухоме майно з присвоєнням номеру запису право власності за № 40959935.
		Однак, вищевказана земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України. Так, відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Державного агентства лісових ресурсів країни № 25 від 17.01.2022, земельна ділянка з кадастровим номером 210100000:03:018:0151 знаходиться в межах квартала 4 виділи 16,17,23,25 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0151 з межами квартала 4 виділи 16,17,23,25 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га.
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Разом з тим, зазначена земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
		Враховуючи викладене, на думку позивача, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0151, розташована в межах квартал 4 виділи 16,17,23,25 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», належить до земель лісового фонду та у відповідності до положень до ст. 5 Лісового кодексу України та ст. ст. 55,56,84 Земельного кодексу України за своїм цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель - землі житлової та громадської забудови, та окрім усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісового фонду площею 0,1000 га, з кадастровим номером 1210100000:03:018:0151, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_5 , визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради № 170/62 від 21.10.2020 та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.03.2021, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , наявні підстави для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів територіальної громади.
		ДМР, в особі її представника, скористалась не визнала та подала відзив, в якому наголосила на наступному.
		Так, позивачі у встановленому чинним законодавством порядку не надали до позовної заяви на розгляд суду достатніх та допустимих доказів щодо підтвердження викладених ними обставин. Дніпропетровська обласна державна адміністрація та Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» у разі наявності порушеного права мали можливість звернутися з позовною заявою, проте ними не було вчинено жодних дій для захисту свого права, якщо б дійсно таке право було порушено. Крім того, посилались на той факт, що ДП «Дніпровське лісове господарство» до облдержадміністрації з питання оформлення права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення не зверталось, матеріали лісовпорядкування, визначені пунктом 5 ст. 48 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України та/або матеріали інвентаризації земель лісового фонду з визначенням їх меж та категорії - не надавались.
		Як на підставу своїх вимог Керівник Правобережної окружної прокуратури посилається на той факт, що Дніпровська міська рада розпорядилась земельною ділянкою, проте не мала на те повноважень, оскільки вказана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення та є державною власністю. 
		Проте до позовної заяви не надано належним чином оформлені та завірені в органах землевпорядкування планово-картографічні матеріали кварталу 4 виділи 16,17,23 Микільського лісництва. У зв`язку з чим неможливо встановити дійсне розташування земель лісогосподарського призначення зазначеного кварталу, а, отже, твердження Прокуратури про те, що спірна земельна ділянка входила до кварталу 4 та перебувала у постійному користуванні лісгоспу нічим не підтверджене. 
		Інформація про зміни у лісовому фонді вноситься власниками лісів і постійними лісокористувачами у матеріали первинного обліку лісів станом на 1 січня поточного року. На основі такої інформації уточнюється до 1 лютого документація кадастру. Республіканський комітет з лісового та мисливського господарства Автономної Республіки Крим, територіальні органи Держлісагентства щороку подають територіальним органам земельних ресурсів інформацію про показники кадастру з урахуванням поточних змін для ведення ними державного земельного кадастру. 
		Проте відомості позивачами надаються станом па 2014 рік та без наявних доказів затвердження вказаних матеріалів органами землевпорядкування. Не має також інформації щодо проведення інвентаризації земель, тому не має підстав стверджувати, що позивачами надані належні та достатні докази порушеного права. 
		Від своєчасності, якості та актуальності зібраної власниками або постійними користувачами лісів інформації про стан та зміни у лісовому фонді залежить ведення державного земельного кадастру територіальним органам земельних ресурсів.
		Також слід звернути увагу, що рішенням Дніпровської міської ради від 21.10.2020 №170/62 «Про передачу земельної ділянки в районі АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження. 
		Ознайомившись з проектом землеустрою можна було зазначити, що згідно з даними з Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) форма власності значиться комунальна, землі запасу; відводиться за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування. Земельна ділянка не належить, зокрема, до земель лісогосподарського призначення. За основним цільовим призначенням спірна земельна ділянка віднесена до категорії «Землі житлової та громадської забудови».
		Передача земельних ділянок у власність передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою, його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання. 
		Таким чином, оскільки проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки був погоджений всіма уповноваженими органами, передбаченими законом, а тому рішення Дніпровської міської ради щодо передачі земельної ділянки відповідає чинному законодавству України. 
		Крім того, даним відповідачем було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки прокурор не має права діяти в інтересах Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», оскільки воно не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належать відповідні владні повноваження.
		Підставою для представництва прокурором інтересів держави є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
		Відповідач зазначив, що суд зобов`язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Проте, як вбачається з листа від 15.06.2022 № 1636/0/526-22 було повідомлено, що до повноважень облдержадміністрації не належали повноваження з розпорядження вказаними земельними ділянками, що в цілому підтверджує той факт, що не існувало підстав для звернення до суду в інтересах облдержадміністрації. При цьому прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.
		Відповідач ОСОБА_5 також скористався правом подачі відзиву, в якому позовні вимоги не визнав та наголосив на наступному. 
		Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №170/62 від 21.10.2020 було зазначено, що спір у частині позовної вимоги до Дніпровської міської ради № 170/62 від 21.10.2020 є земельним спором між державою та територіальною громадою, який виходячи із суб`єктного складу сторін належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства. Отже, на думку відповідачам, в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №170/62 від 21.10.2020 провадження у справі слід закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Також просив залишити позов без розгляду відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України та надав з цього приводу пояснення, аналогічні поясненням представника ДМР.
		Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.03.2021 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. та зареєстрований в реєстрі за №801 ...з одночасним припиненням права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:018:0151 зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі, наголосив на тому що, в наведеній позовній заяві прокурором не обгрунтовано з яких підстав необхідно визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу, які вимоги законодавства були порушені внаслідок його укладення. Оскільки прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівліпродажу земельної ділянки від 12.03.2021, то такі позовні вимоги у заявленому виді не призведуть до поновлення майнових прав держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, які за позовними вимогами полягають у поновленні права державної власності на спірну земельну ділянку, а припинення права власності ОСОБА_5 на спірну земельну ділянку, про яке заявлено у позові, призведе до поновлення права власності за попереднім власником цієї земельної ділянки.
		Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га кадастровий номер 1210100000:03:018:0151, розташовану в районі вулиці Паустовського (Соборний район м. Дніпро) шляхом витребування її з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство» відповідач зазначив наступне.
		В матеріалах справи відсутні докази накладення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0151 на земельні ділянки лісового фонду, розташованих в кварталі 4 виділи 16,17,23, зокрема чітку площу та конфігурацію накладення.
		Повідомлення ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" та схема розташування земельних ділянок не можуть бути взяті до уваги, оскільки таке повідомлення та схема розташування земельної ділянки з вказаним кадастровим номером відносно кварталу 4 виділи 16,17,23 ДГІ «Дніпровське лісове господарство» Микільського лісництва містять орієнтовну, а не конкретна площу перетину, та грунтується на матеріалах лісовпорядкування 2013 року.
		Проте, первісний власник земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0151 став її власником зазначеної земельної ділянки у 2020 році. Таким чином, наявність обставин щодо накладення земельних ділянок грунтується на припущеннях, оскільки матеріали справи не містять належних та допустиммих доказів того, що держава в особі обласної державної адміністрації та державного підприємства є або власником, або володільцем спірної земельної ділянки. 
		Крім того, заявлені прокурором вимоги про усунення перешкод у володінні та користуванні спірною земельною ділянкою шляхом витребування її з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації з правом постійного користування ДП «Дніпровське лісове господарство» - не відповідають належному способу захисту заявлених прав, що є підставою для відмови у позові.
		Також відповідач наголосив на тому, що він є добросовісним набувачем в розумінні норм діючого законодавства, а саме укладення відплатного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця па поліпшення придбаного майна, витрачання коштів на будівництво, тощо, тобто дії покупця як до укладення правочину, так і після його укладення - свідчать саме про добросовісного набувача цього майна, яким є покупець - ОСОБА_6 , відповідач у справі.
		Інші сторони заперечень та пояснень до суду не надали.
		В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги, просили їх задовольнити в повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним у позові, запереченнях на відзив.
		Представник міської ради в судовому засіданні надала суду пояснення аналогічні викладеними у відзиві та письмових заявах, просила відмовити у задоволенні позову.
		Представник ОСОБА_5 в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та додаткових письмових поясненнях, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Інші сторони в судове засідання не з`явилися, про дату та час слухання справи повідомлялися належним чином.
		Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідност.12ЦПК України,кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. 
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.
		Щодо клопотань про залишення позову без розгляду суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно з частиною 3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
		Такі випадки визначені у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». 
		Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган та у разі відсутності такого органу. 
		Відповідно до частини 44 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. 
		При зверненні з позовом до суду прокурором обґрунтовано, у чому полягає порушення інтересів держави та зазначено уповноважені органи.
		Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 
		Із вказаної норми вбачається, що прокурор здійснює захист інтересів саме держави. При цьому у ній не визначається склад позивачів за позовом прокурора (чи то органи державної влади, органи місцевого самоврядування чи інші суб`єкти, які створені державою для належної реалізації економічної, соціальної, гуманітарної, правоохоронної, екологічної та інших функцій держави). 
		Варто зауважити, що норми Закону України «Про прокуратуру» не конкретизують процесуальний склад учасників справи, який визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин. 
		Згаданий Закой також не визначає, що позивачем може бути виключно орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Визначальним фактором у цьому випадку є саме порушення інтересів держави і нездійснення або неналежне здійснення захисту таких інтересів відповідними суб`єктами. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 вказала, що у випадку звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі компетентного органу фактичним позивачем є держава, і саме вона набуває процесуальної дієздатності і є учасником справи. 
		Тобто позивачем у справі за позовом прокурора є саме держава, а не конкретна особа чи орган (суб`єкт владних повноважень чи державне підприємство, які створені безпосередньо державою для реалізації своїх функцій у відповідних сферах). 
		Таким чином, звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та ДП «Дніпровське лісове господарство» має на меті комплексний захист прав держави, які порушені внаслідок неправомірного вибуття спірної земельної ділянки.
		Відповідно до абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній. У цій справі прокурором подано позов в інтересах держави в особі, зокрема, державного підприємства як землекористувача
		Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі № З-рп/99 вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Отже, наявність інтересів держави у діяльності державних підприємств та господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді прокурор обґрунтовує окремо у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин порушення таких інтересів або ж фактів, які свідчать про загрозу їх порушення. 
		З огляду на те, що фактичним позивачем за позовом прокурора є держава, визначення прокурором конкретних суб`єктів (орган державної влади, державне підприємство, акціонерне товариство з державною часткою у статутному капіталі тощо) як позивачів зумовлюється виключно нормами процесуального права, які регламентують склад учасників справи, процедуру її розгляду судом та порядок подальшого виконання судового рішення. 
		Враховуючи викладене, визначаючи у якості позивача орган державної влади, державне підприємство, акціонерне товариство з державною часткою у статутному капіталі тощо, прокурор не здійснює захисту інтересів таких суб`єктів, а захищає порушені інтереси держави, які тісно пов`язані з діяльністю або повноваженнями таких суб`єктів. 
		Відносно трактування відомостей, викладених в листі ОДА №1636/0/526-22 від 15.06.2022 щодо відсутності повноважень з розпорядження вказаною земельною ділянкою, що на думку представника підтверджує факт відсутності підстав для звернення до суду в інтересах ОДА, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Статтею 19 Земельного кодексу України визначено категорії земель, зокрема землі лісогосподарського призначення. 
		Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. 
		Зміна цільового призначення земельних ділянок … лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадяна та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 Земельного кодексу України). 
		Водночас ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції на час відведення земельної ділянки) передбачено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст.149 цього Кодексу, частина 9 якої в свою чергу передбачає, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема землі лісів для нелісогосподарських потреб. 
		Так, 27.05.2021 відбулося набрання чинності Законом України від 28.04.2021 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», відповідно до якого Земельний кодекс не містить повноважень Кабінету Міністрів щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення та землями природно-заповідного фонду. 
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. 
		Отже, на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та передача у власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка з 27.05.2021 здійснює розпорядження землями вказаної категорії, а отже, на думку суду, є належним позивачем у даній справі. 
		Щодо визначених відповідачем ОСОБА_5 підстав для закриття провадження в частині позовних вимог до Дніпровської міської ради №170/62 від 21.10.2020, а саме те, що вимоги є земельним спором між державою та територіальною громадою, який виходячи із суб`єктного складу сторін належить до господарської юрисдикції, що виключає її розгляд у зазначеній частині в порядку цивільного судочинства, що є підставою для закриття провадження в цій частин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 - ЦК України). 
		Отже, рішення цих органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. 
		Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. 
		У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявления зазначеної позовної вимоги є оспорювання речового права (права власності), що виникло внаслідок реалізації відповідного рішення суб`єкта владних повноважень. 
		Тобто якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень фізична особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.
		Дана позиція була викладена Верховним Судом по справі 488/402/16-ц, а отже підстави для закриття провадження у справі відсутні.
		Щодо заявлених позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до статті 13 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють від імені Українського народу права власника в межах, визначених Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. 
		З урахуванням визначеного статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановлених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» завдань суду як державної правозахисної інституції суд, здійснюючи правосуддя у сфері земельних правовідносин, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод громадянина, інтересів юридичних осіб, суспільства і держави. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Відповідно до пункту «б» частини першої етапі 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. 
		Згідно із частинами першою, другою етапі 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання. їх у користування. 
		Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. 
		Пункт 12 Перехідних положень ЗК України встановлює, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Відповідно до даних Державного земельного кадастру (довідка статистичної звітності, форма 6-зем) спірна земельна розподіляється за рахунок земель запасу.
		За матеріалами справи рішенням Дніпровської міської ради №176/27 від 06.12.2017 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у Дніпрі (в тому числі первісному власнику спірної земельної ділянки - ОСОБА_4 ). 
		Рішенням Дніпровської міської ради № 170/62 від 21.10.2020 було вирішено передати у власність гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:018:0151, розташовану в районі АДРЕСА_1 із віднесенням даної земельної ділянки за основним цільовим призначенням до категорії «землі житлової та громадської забудови». 
		Підставою для передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_7 відповідно до пункту 1 зазначеного рішення ДМР № 170/62 від 21.10.2020 було затвердження проекту землеустрою, розробленого ФОП ОСОБА_8 щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:018:0151, розташовану в районі АДРЕСА_1 . 
		Відповідно до даного проекту землеустрою згідно із довідкою Державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), земельна ділянка площею 1,000 га була виділена з земель запасу, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів (рядок 93) в т.ч. за рахунок земель не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів.
		Проектом також встановлено, що спірна земельна ділянка перебуває в межах міста та згідно до п.1 ст. 150 Земельного кодексу України під час обстеження було встановлено, що в межах цієї земельної ділянки - відсутні об`єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного призначення, лісогосподарського призначення, водного фонду, тощо; земельна ділянка на відноситься до особливо цінних земель.
		За проектним рішення проекту землеустрою було встановлено: цільове призначення земельної ділянки згідно Класифікатора видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 01.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) категорію земель, до якої віднесена земельна ділянка. - «землі житлової та громадської забудови». 
		За інформацією щодо земельної ділянки, яка розташована в межах виділу, що надається Державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня (стор.17 проекту відведення) - форма власності на земельну ділянку визначена - комунальна власність; чи відноситься земельна ділянка до земель лісогосподарського призначення - необхідно встановити проектом. 
		В розділі 7 проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, який має назву «Матеріали погодження проекту землеустрою», міститься Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27- 311 від 21.02.2018, щодо відведення цієї спірної земельної ділянки (стор.43 проекту відведення), відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови. 
		Частиною першою статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обгрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. 
		Відповідно до частини 16 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що генеральні плани міст підлягають обов`язковій експертизі містобудівної документації. 
		Відповідно до ст.16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», - містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані. 
		Пунктом другим цієї ж статті встановлено, що порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 03.06.2013 №483 було затверджено «Порядок інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами».
		До переліку відомостей обмін якими здійснюється в процесі інформаційної взаємодії між Державним земельним кадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами за наведеним Порядком віднесено, зокрема дані про обмеження у використанні земель та земельних ділянок, цільове призначення земельних ділянок, плани лісових ділянок, лісовпорядні карти, тематичні лісові карти та інший топографо-геодезичний картографічний матеріал державного лісового кадастру, тощо. 
		Отже, дані генерального плану в частині віднесення земельних ділянок на території населених пунктів, зокрема міста, до певної категорії за цільовим призначеннях корелюються із даними Державного земельного кадастру, що означає, що за даними Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення. 
		На сторінці 45 проекту відведення земельної ділянки міститься Висновок про розгляд документації із землеустрою, виготовлений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Возним О.А., номер висновку №8213/82-20 від 15.06.2020, відповідно до якого за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: 
		- за категорією - до земель житлової та громадської забудови; 
		- за цільовим призначенням - до земель запасу;
		- за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинних покривом;
		- за формою власності - до земель комунальної власності.
		Отже, за Висновком про розгляд документації із землеустрою №8213/82-20 від 15.06.2020, що був виготовлений експертом державної експертизи Головног управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, зазначена земельна ділянка за даними Державного земельного кадастру не відносилась до земель лісогосподарського призначення, що повністю спростовує позицію прокуратури в цій справі.
		Щодо посилань сторони позивача як на доказ на висновок експерта Петрової О.В. № 6/06/23 від 23.06.2023 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що при проведенні експертизи не були виткористані всі наяівні дані, зокрема, але не виключно, висновків експертів державної експертизи Головного управління Держгеокадастру, дана експертиза була призначена постановою слідчого в рамках кримінального провадження, а отже не є належним доказом, в ролзумінні норм ЦПК України.
		Використовуючи своє право на приватизацію земельної ділянки, особа передбачає, що органи державної влади та місцевого самоврядування діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком.
		Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки в аспекті її реального цільового призначення та дотримання порядку розпорядження нею. 
		Право власності спірну земельну ділянку було набуто відповідачем ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.2021, укладеного між первісним власником ОСОБА_4 (який набув цю ділянку в процесі приватизації) та покупцем ОСОБА_6 . Зазначений договір було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловим Максимом Євгеновичем та зареєстровано у реєстрі за номером 801.
		В пункті 3 Договору зазначено, що ринкова вартість земельної ділянки згідно звіту про оцінку майна, виконаного ТОВ «Оцінка України» станом на 27.11.2020 становила 95 020 грн. 
		В пункті 4 цього Договору зазначено, що продаж земельної ділянки відбувся за 95 020 грн., які Продавець ( ОСОБА_4 ) отримав від Покупця ( ОСОБА_5 ) в повному обсязі до підписання цього договору. Зазначене свідчить про те, що право власності відповідача на спірну земельної ділянки було набуто за оплатним правочином (договором купівлі-продажу). 
		На момент вчинення сторонами цього правочину жодних обтяжень, зареєстрованих у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не було, оскільки у протилежному випадку нотаріус би не посвідчив цей договір.
		Відповідно до пункту 2 Договору зазначено, що право власності Продавця було зареєстроване 11.11.2020 на підставі Рішення VII скликання Дніпровської міської ради №170/62 від 21.10.2020.
		Належність спірної земельної ділянки продавцю було перевірено належним чином приватним нотаріусом Сусловим М.Є., про що зазначено в посвідчувальному напису нотаріуса під договором. 
		Отже, будь-які сумніви у належності продавцю - ОСОБА_4 спірної земельної ділянки, чи відсутності правомочності або повноважень відчужувати продавцю цю земельну ділянку, чи наявність будь-яких заборон, арештів чи інших обтяжень цієї земельної ділянки у покупця ОСОБА_5 та у нотаріуса ОСОБА_9 , який посвідчив цей договір - були відсутні. 
		Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі № 925/1351/19 на час укладення договору купівліпродажу було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. 
		Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. 
		Такі висновки сформульовані у численних постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37. 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16), тощо. Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. 
		Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, тобто презюмується. Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)). 
		Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі № 925/1351/19). 
		Таким чином, укладення відплатного договору купівлі-продажу, реальні розрахунки між покупцем та продавцем за цим договором, відсутність будь-яких обмежень чи обтяжень на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на день укладення договору, вкладення власних коштів покупця па поліпшення придбаного майна, витрачання коштів на будівництво, тощо, тобто дії покупця як до укладення правочину, так і після його укладення - свідчать саме про добросовісного набувача цього майна, яким є покупець - ОСОБА_6 , відповідач у справі. 
		Суд вважає, що витребовуючи від нинішнього власника спірну земельну ділянку і передаючи її у державну власність, залишається нез`ясованим та недослідженим питання щодо законності такого висновку та «індивідуального і надмірного тягаря» цієї особи, яка набула спірне майно в законний спосіб - на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу у продавця, який теж набув це майно в законний спосіб - на підставі відповідного рішення Дніпровської міської ради, реалізуючи своє право на приватизацію майна. 
		У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). 
		Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України). Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті в межах компетенції.
		У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. 
		Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
		Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.
		Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо захисту права власності.
		З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").
		Відповідно до п.2 ч.1ст.141 Цивільно - процесуального кодексу Україниу разі відмови у позові сплачений судовий збір покладається на позивача. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.13,76-78,81,141,263  265 ЦПК України, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Відмовити у задоволенні позовних вимог у цивільній справі за позовом Керівника Правобережної окружної прокуратури м. Дніпра в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребуванням.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		 
		     
		 
		Суддя :                              В.В. Батманова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...