Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/7987/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; усунення порушення прав власника.
Надіслано для оприлюднення: 15.11.2023. Зареєстровано: 16.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2023.
Дата набрання законної сили: 01.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01 листопада 2023 року 
		м. Київ
		cправа №  910/7987/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова  Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
		секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 (колегія суддів: Разіна Т. І., Іоннікова І. А., Шаптала Є. Ю.) у справі
		за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до відповідачів: 1) Костюка Олександра Олександровича ; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва; за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації"; 2) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича; 3) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко Дарину Геннадіївну, про усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою,
		за участю представників:
		Офісу Генерального прокурора - Сімаченко А. О.,
		позивача - Поліщук М. В. ,
		відповідача - 2 - Шафоростов В. О.,
		третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Антонова Г. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Міськрада, Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Костюка Олександра Олександровича (далі - Костюк О. О. , Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (далі - ТОВ "Тур-Інвест", Відповідач-2), в якому просив усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082 шляхом:
		1) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2018 в реєстровій книзі №183п-22 за реєстровим №9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності суб`єкта підприємницької діяльності Костюка О. О. на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД Костюка О. О. на нього;
		2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Костюком О. О. та ТОВ "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. в реєстрі за № 1623;
		3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.07.2011, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Костюком О. О. та ТОВ "Тур-Інвест", зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. в реєстрі за № 1655;
		4) скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (по частині) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі № 183п-22 за реєстровим № 9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" (по частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього;
		5) скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 № 56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього;
		6) зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв.м та приміщення вбиральні площею 19 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена земельна ділянка;
		7) зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" повернути Міськраді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям та столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначена земельна ділянка знаходиться під об`єктом природно-заповідного та водного фондів - у Регіональному ландшафтному парку "Партизанської слави", який охороняється як національне надбання і є частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Даний об`єкт було передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва. На території Регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави" також знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера з прибережно-захисною смугою - Велике, Блакитне і Рибальське із прибережною захисною смугою орієнтовною площею 12 га.
		2. Фактичні обставини, встановлені судами
		2.1. Відповідно до рішення Київської міської ради народних депутатів № 14 від 17.02.1994 "Про створення, резервування та збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду в м. Києві" парк "Партизанської слави" площею 115 га, який знаходиться між вулицями Тростянецькою та Славгородською у Дарницькому районі міста Києва, віднесено до регіональних ландшафтних парків місцевого значення.
		2.2. На підставі охоронного зобов`язання № 3-2-3 від 20.12.2002  заповідний об`єкт - Регіональний ландшафтний парк "Партизанська слава" площею 115 га з метою збереження, охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях цінних природних територій передано під охорону Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва.
		2.3. Рішенням Міськради № 592/649 від 28.12.2006 "Про оформлення комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва права користування земельною ділянкою для реконструкції, експлуатації та обслуговування регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави" у Дарницькому районі м. Києва" (зі змінами, внесеними рішенням Київської міської ради № 244/2313 від 17.09.2009) вирішено оформити Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району м. Києва право постійного користування земельною ділянкою площею 94,39 га, у тому числі в межах прибережної захисної смуги площею 4,03 га, для реконструкції, експлуатації та обслуговування Регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави".
		2.4. Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Дарницького району 
		м. Києва видано державний акт (серія ЯЯ № 385004) на право постійного користування земельною ділянкою площею 94,9875 га (кадастровий номер 8000000000:63:103:0082) з цільовим призначенням - реконструкція, експлуатація та обслуговування Регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави", який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10-9-00067.
		2.5. Рішенням Міськради №15/8185 від 06.02.2020 на території Регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави" визначено ландшафтний заказник місцевого значення "Червонохуторські озера", який включає в себе три озера - Велике, Блакитне і Рибальське та їх прибережну захисну смугу орієнтовною площею 12 га.
		2.6. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі № 1703-13/3-08 розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 21.10.2003, укладений між СПД Костюком О. О. та Трохименком В. О.; зобов`язано 
		Трохименка В. О. повернути нерухоме майно у складі: кафе: 6,6 кв.м, 6,41 кв.м, 8,84 кв.м, 7,02 кв.м, 7,02 кв.м, 4,9 кв. м., 7,7 кв.м, 6,41 кв.м, 6,71 кв.м, 121,71 кв.м, вбиральня - 17,71 кв.м, загальною площею 201,24 кв.м, що знаходиться по вул. Славгородській, 47, СПД Костюку О. О.; визнано за СПД Костюком О. О. право власності на зазначені приміщення. 
		Згодом у рішенні Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі № 1703-13/3-08 виправлено описку в частині зазначення адреси знаходження нерухомого майна - замінено вул. Славгородська 47 на вул. Славгородська, 55 (ухвала Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 08.10.2008 у справі № 1703-13/3-08).
		2.7. Комунальним підприємством "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі 
		№ 1703-13/3-08 (з урахуванням ухвали про виправлення описки в частині адреси нерухомого спірного майна) зареєстровано право власності за СПД Костюком О. О. на будівлі кафе загальною площею 201,24 кв.м на вул. Славгородській, 55 у Дарницькому районі міста Києва.
		2.8. На підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) СПД 
		Костюк О. О. відчужив на користь ТОВ "Тур-Інвест" за кожним договором відповідно по частці у праві власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 199,70 кв.м та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.08.2011 зареєстровано право власності на вказане майно за Відповідачем-2.
		2.9. Згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на даний час за ТОВ "Тур-Інвест" зареєстровано право приватної власності на будівлі кафе загальною площею 201,2 кв.м на вул. Славгородській, буд. 55: кафе літ. "А" площею 103,6 кв.м, будиночки для відпочинку: літ "Б" площею 9,5 кв.м, літ "В" площею 11 кв.м, літ "Г" площею 8,3 кв.м, літ "Д" площею 8,3 кв.м, літ "Е" площею 9,2 кв.м, літ "Є" площею 9,3 кв.м, літ "Ж" площею 11,1 кв.м, літ "З" площею 8,7 кв.м, літ "И" площею 8,6 кв.м; вбиральня літ "К" площею 13,6 кв.м.
		2.10. У ході розслідування кримінального провадження № 42022100000000228 від 25.05.2022 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 197-1, частиною другою статті 239 Кримінального кодексу України, Київською міською прокуратурою установлено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:103:0082, яка є об`єктом природно-заповідного фонду - Регіонального ландшафтного парку "Партизанської слави", розташовано заклад громадського харчування "Forest cafe". Територія, яка використовується під розміщення закладу громадського харчування та автомобільної стоянки біля нього, складає 0,1703 га та покрита тротуарною ФЕМ-плиткою. На території закладу знаходяться: дерев`яне нежитлове приміщення (будівля кафе), 12 зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, 5 павільйонів з металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів, а також приміщення вбиральні. Земельна ділянка, на якій розташовано заклад громадського харчування, знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта - озера Великого.
		2.11. За наслідками проведеної інженером-землевпорядником геодезичної зйомки встановлено, що територія, яка використовується під заклад громадського харчування "Forest cafe", становить 0,1426 га. На ній знаходиться приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв.м та приміщення вбиральні площею 19 кв.м. До території, на якій розташовано заклад громадського харчування "Forest cafe", примикає стоянка автомобілів площею 0,0277 га, яка також використовується закладом. Загальна площа земельної ділянки, що використовується закладом, становить 0,1703 га. Відстань від території, що використовується закладом громадського харчування до урізу води озера, складає 15 м.
		3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/7987/22 позовні вимоги задоволено частково.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності від 21.11.2008 в реєстровій книзі № 183п-22 за реєстровим № 9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності СПД Костюка О. О. на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності СПД Костюка О. О. на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом скасування рішення державного реєстратора КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" про державну реєстрацію права власності (щодо частини) на нерухоме майно від 18.08.2011 в реєстровій книзі № 183п-22 за реєстровим № 9289-п та здійсненої на його підставі в Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" (по частині) на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу 
		Ковальчука С.П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 29.01.2021 № 56381395 та здійсненої на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2280001980000; номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно - 34200512) з одночасним припиненням права власності ТОВ "Тур-Інвест" на нього.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2; ідентифікаційний код 32705277) знести об`єкти самочинного будівництва: приміщення закладу громадського харчування площею 143 кв.м та приміщення вбиральні площею 19 кв.м, а також демонтувати тротуарну ФЕМ-плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,1426 га, що використовується під заклад громадського харчування, демонтувати кам`яну плитку, якою вимощена земельна ділянка площею 0,0277 га, що використовується під автомобільну стоянку, та демонтувати кам`яний паркан, яким огороджена автомобільна стоянка.
		Усунено перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, кадастровий номер 8000000000:63:103:0082, шляхом зобов`язання ТОВ "Тур-Інвест" повернути Міськраді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів з металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів.
		В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
		3.2. Суд першої інстанції мотивував своє рішення обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог у задоволеній частині.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 26.07.2011, місцевий господарський суд виходив з того, що останні є нікчемними в силу закону, тому відповідно правові підстави для визнання їх недійсними відсутні.
		3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі 
		№ 910/7987/22 вищезазначене рішення місцевого господарського суду скасоване та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позову. 
		3.4. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, в цілому погодився з висновками суду першої інстанції і лише застосування судом наслідків спливу позовної давності стало підставою для відмови у позові.
		4. Короткий зміст касаційної скарги та позицій інших учасників справи 
		4.1. Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.
		4.2. Підставою касаційного оскарження Прокурор визначив порушення судами норм матеріального та процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень статей 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України).
		4.3. У відзиві ТОВ "Тур-Інвест" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		5. Позиція Верховного Суду
		5.1. Відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		5.2. За загальним правилом, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 Цивільного кодексу України).
		5.3. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 Цивільного кодексу України). 
		5.4. Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України). Вказана норма визначає право саме власника (користувача) земельної ділянки, на якій самочинно збудовано майно, а не особи, яка вчинила самочинну забудову.
		5.5. За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. 
		5.6. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. 
		5.7. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 Цивільного кодексу України). 
		5.8. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. 
		5.9. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. 
		5.10. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31.)).
		5.11. При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. 
		5.12. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
		5.13. Такий же правовий висновок про те, що зміст приписів статті 376 Цивільного кодексу України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі 
		№ 680/214/16-ц та у численних постановах Верховного Суду.
		5.14. Зі встановлених судами попередніх інстанцій у даній справі обставин убачається, що на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Київській торгово-промисловій палаті від 06.06.2008 у справі № 1703-13/3-08 Відповідач-1 зареєстрував право власності на будівлі кафе загальною площею 201,24 кв.м на вул. Славгородській, 55 у Дарницькому районі міста Києва.
		5.15. Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункти 64, 71, 74), реєстрація права власності на будівлю, здійснена на підставі рішення третейського суду, є неправомірною; рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення згодом оскаржене і скасоване; наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.
		5.16. За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вищезазначене рішення третейського суду не могло та не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді та знаходиться у регіональному ландшафтному парку місцевого значення та в прибережній захисній смузі озера Велике. 
		5.17. При цьому хоча на спірне майно і зареєстроване право власності як на об`єкт нерухомого майна, останнє не є таким об`єктом, оскільки судами не встановлено введення його в експлуатацію. Відтак, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно є лише сукупністю будівельних матеріалів.
		5.18. Як вже зазначалось вище, на підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 (реєстрові №№ 1623, 1655) СПД Костюк О. О. відчужив на користь ТОВ "Тур-Інвест" за кожним договором відповідно до частки у праві власності на об`єкт нерухомого майна загальною площею 199,70 кв.м та в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.08.2011 зареєстровано право власності на вказане майно за Відповідачем-2.
		5.19. Водночас, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, спірні будівлі збудовані без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, й особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, вони (будівлі) є самочинно збудованими об`єктами, а тому у Віповідача-1 не виникло та не могло виникнути права власності на них та останній не мав права їх відчужити на користь 
		Відповідача-2.
		5.20.  Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що згідно із частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункти 84 - 86), від 12.10.2021 у справі 
		№ 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21, пункти 61, 62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункти 120 - 124).
		5.21. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
		5.22. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі 
		№ 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі 
		№ 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).
		5.23. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 Цивільного кодексу України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).
		5.24. Оскільки відчуження об`єкта нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу від 26.07.2011 здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення таких договорів ініціював процедуру оформлення прав на земельну ділянку у позаконкурентний спосіб, тобто спрямовані на незаконне заволодіння майном (у даному випадку заволодіння земельною ділянкою комунальної власності), такі договори згідно із частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
		Таким чином, спірні договори не можуть бути визнані недійсними з підстав, зазначених Прокурором, оскільки у цьому разі спосіб захисту, обраний Прокурором, є неналежним.
		Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в цій частині.
		5.25. Зі свого боку, суди попередніх інстанцій вважали, що належному способу захисту прав Позивача відповідають вимоги про скасування рішень державних реєстраторів з одночасним припиненням права власності кожної особи, за якою було зареєстроване право власності у ланцюгу передач прав на об`єкт нерухомого майна.
		Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками з огляду на таке. 
		5.26. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)). Фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Також не відповідає належному способу захисту вимога про припинення права власності позивача, оскільки позивач вважає, що право власності відповідача не виникало взагалі відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України (як і сам спірний об`єкт не виник як об`єкт права власності). Такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункти 6.43, 6.44) та у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/959/22. Крім того, як встановлено судами, жодному з відповідачів не належало право власності на об`єкт нерухомості. Більше того, право власності на цей об`єкт саме як на об`єкт нерухомого майна не належало і не належить жодній особі, оскільки спірне майно не є об`єктом нерухомого майна. Тому також і з цієї причини право власності відповідачів на це майно не може бути припинено судовим рішенням.
		5.27. Отже, позовні вимоги про скасування рішень державних реєстраторів з одночасним припиненням права власності відповідачів не відповідають належному способу захисту. 
		5.28. Натомість відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №  904/7803/21 (пункт 6.45) та постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 916/959/22, належному способу захисту відповідає вимога про припинення володіння відповідача відповідним правом; судове рішення про задоволення таких позовних вимог є підставою для внесення до Державного реєстру запису про відсутність права; якщо на відповідний об`єкт, право на який не може бути зареєстроване за жодним суб`єктом, був відкритий розділ Державного реєстру прав, таке судове рішення є також підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт. При цьому відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження 
		№ 12-158гс19, пункт 10.28)) судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі.
		5.29. Отже, у справі, що переглядається, належною позовною вимогою є вимога про припинення володіння Відповідачем-2 спірним об`єктом нерухомого майна.
		5.30. Водночас колегія суддів звертає увагу, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України). Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №  904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 року у справі № 910/3453/22 (пункт 58).
		5.31. Колегія суддів зазначає, що у справі, що переглядається, прагнення Позивача в частині припинення реєстрації прав на спірне майно не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав. Тому позовні вимоги у цій частині слід задовольнити частково, а саме припинити володіння Відповідачем-2 спірним об`єктом нерухомого майна.
		5.32. При цьому судове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру запису про припинення права власності Відповідача-2 та для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, за умови, що на час вчинення відповідних реєстраційних дій право власності зареєстроване за цим відповідачем.
		5.33. Таким чином, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині зазначених вимог слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
		5.34. Щодо вимоги, спрямованої на знесення об`єктів самочинного будівництва, судова колегія зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		5.35. Відповідна позовна вимога є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		5.36. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що сам по собі факт державної реєстрації без наявності відповідних правових підстав, передбачених законодавством, не тягне за собою легітимізацію самочинно збудованого майна.
		5.37. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 Земельного кодексу України).
		5.38. З огляду на те, що спірні об`єкти є об`єктами самочинного будівництва, оскільки збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, постанову суду апеляційної інстанції в частині цієї вимоги слід скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		5.39. Щодо вимоги, яка спрямована на звільнення земельної ділянки територіальної громади від майна Відповідача-2, то остання також є різновидом негаторного позову, передбаченого статтею 391 Цивільного кодексу України, згідно з якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		5.40. Оскільки судами встановлено, що Відповідач-2 не має прав ані на об`єкти самочинного будівництва, ані на земельну ділянку, вимога про звільнення земельної ділянки від рухомого майна Відповідача-2 є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
		5.41. Водночас вимога сформульована Позивачем таким чином, що вона містить не тільки власне вимогу про звільнення земельної ділянки від рухомого майна Відповідача-2, але й вимогу "повернути Міськраді земельну ділянку площею 0,1703 га з приведенням її у придатний для використання стан", яка є нечіткою та фактично не містить інших вимог, крім вимоги про звільнення земельної ділянки від рухомого майна Відповідача-2.
		Тому постанову суду апеляційної інстанції в частині цієї вимоги слід скасувати, а позов задовольнити частково, змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції.
		5.42. Водночас Відповідачем-2 на стадії апеляційного розгляду справи заявлено про застосування строків позовної давності.
		5.43. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
		5.44. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).
		5.45. Тлумачення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.
		5.46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) викладено висновок про те, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема, принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
		5.47. Таким чином, суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
		5.48. Водночас приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34.), яка враховуються в силу приписів частини четвертої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		5.49. Як зазначено вище, судове рішення про задоволення вимоги про припинення володіння об`єктом нерухомого майна є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав на цей об`єкт, тобто ця вимога спрямована на усунення в Державному реєстрі видимості існування майна як об`єкта саме нерухомого майна, оскільки спірне майно є рухомим. Вона не спрямована на витребування від відповідача майна, опосередковує не віндикаційний спосіб захисту, а негаторний, бо спрямована на усунення перешкод у розпорядженні власником земельною ділянкою, на якій розміщене рухоме майно, володіння яким здійснюється фізично, а не шляхом реєстрації у Державному реєстрі прав. Інші вимоги, які підлягають задоволенню, також спрямовані на усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання земельною ділянкою. За наведених обставин колегія суддів не розглядає застосування позовної давності та не вбачає підстав для надання правового висновку щодо застосування положень статей 256, 257, 261 та 267 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.
		6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		6.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
		6.2. Згідно зі статтею 311 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		6.3. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).
		6.4. Отже, судові рішення попередніх інстанцій у частині вимог, зазначених у пунктах 2, 3 та 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову; в частині позовної вимоги, зазначеної у пункті 5 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції в цій частині - залишенню без змін; в частині позовної вимоги, зазначеної у пункті 6 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції в цій частині зміні.
		Керуючись статтями 240, 300, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/7987/22 скасувати у частині позовних вимог, зазначених у пунктах 2, 3, 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції. 
		Ухвалити у цих частинах нове рішення про задоволення позову частково.
		Припинити володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, 4/2, код ЄДРПОУ 32705277) нерухомим майном (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2280001980000, номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 34200512).
		В іншій частині позовних вимог, зазначених у пунктах 2, 3, 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції, відмовити.
		3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №  910/7987/22 скасувати у частині позовної вимоги, зазначеної у пункті 5 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, а рішення суду першої інстанції у цій частині залишити в силі. 
		 
		4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі №  910/7987/22 скасувати у частині позовної вимоги, зазначеної у пункті 6 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, а рішення суду першої інстанції у цій частині змінити, виклавши його резолютивну частину у такій редакції:
		"Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, ідентифікаційний код 22883141) у володінні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:63:103:0082 шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тур-Інвест" (02068, м. Київ, вул. Тростянецька, 4/2; код ЄДРПОУ 32705277) звільнити земельну ділянку від тимчасових споруд: зонтів квадратної форми зі столами та стільцями для відвідувачів, павільйонів металевої конструкції з накриттям зі столами і стільцями всередині для відвідувачів".
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
		 
		Суддя Є. В. Краснов Суддя  Г. М. Мачульський Суддя  Л. І. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...