Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/12702/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2023.
Дата набрання законної сили: 10.11.2023
Номер судового провадження: 61-11920ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		10 листопада 2023 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 755/12702/22
		провадження № 61-11920св23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		 
		Позов мотивований тим, що з 07 липня 2007 року по 15 вересня 2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. 
		 
		У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		Під час перебування у шлюбі позивачем було придбано: 
		квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 998 800 грн; 
		автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 13 000 доларів США. 
		 
		Позивач зазначала, що частина спірної квартири є її особистою власністю, оскільки грошові кошти в розмірі 791 202,58 грн, які в подальшому були використані для купівлі спірної квартири, були подаровані їй дідом ОСОБА_4 після продажу його квартири АДРЕСА_2 . Так, вказана квартира продана 30 жовтня 2013 року за 752 560 грн і в цей же день кошти були переведені на банківський рахунок позивача. 
		 
		01 квітня 2014 року ОСОБА_1 зняла зі свого рахунку 791 202,58 грн, поклала їх на рахунок в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з якого 03 квітня 2014 року (день придбання квартири) були перераховані кошти в сумі 978 000,00 грн на рахунок продавця квартири АДРЕСА_1 , - ОСОБА_5 . 
		 
		Таким чином, 791 202,58 грн були власними коштами позивача, а 206 739,42 грн спільним майном подружжя, тобто частки спірної квартири є її особистою власністю. 
		 
		За вказаних обставин, предметом поділу майна подружжя є частини квартири і автомобіль. З урахуванням середньої вартості автомобіля - 575 653 грн, його вартості - 287 826,50 грн і вартості 1/8 частки квартири - 124 850 грн, яка потенційно належить відповідачу, ОСОБА_1 вважала за можливе визнати за нею право власності на всю квартиру, а за відповідачем - право власності на автомобіль, що остаточно вирішить спір щодо подальшого права користування та розпорядження майном.
		 
		ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: 
		            визнати за нею право власності на частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 ; 
		            визнати частину вказаної квартири об`єктом спільного сумісного майна подружжя; 
		            визнати право власності на 1/8 частину квартири за ОСОБА_1 ; 
		            визнати право власності на 1/8 частину квартири за ОСОБА_2 ;
		            визнати автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя; 
		            визнати право власності на частину спірного автомобіля за ОСОБА_1 ;
		            визнати право власності на частину спірного автомобіля за ОСОБА_2 ;
		            залишити спірний автомобіль у власності ОСОБА_2 ;
		            визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право особистої власності на частини квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		Визнано частину квартири АДРЕСА_1 , об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/8 квартири АДРЕСА_1 . 
		 
		Визнано автомобіль Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 , 2017 року випуску, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 . 
		 
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 . 
		 
		Залишено автомобіль Додж, державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 , у власності ОСОБА_2 . 
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 провадження № 61-13953св19);
		проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд визнав доведеним факт придбання спірної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , як за особисті кошти позивача ОСОБА_1 у розмірі 791 202,58 грн, що становить 80,90% вартості квартири, так і за спільні кошти подружжя в сумі 186 797,42 грн, що становить 19,10% вартості квартири, - оскільки в матеріалах справи наявні платіжні/розрахункові документи на підтвердження перерахування дідом позивача ОСОБА_4 на рахунок позивача в ПАТ «Банк Кіпру» зазначеної суми коштів у розмірі 752 560,00 грн, які отримано ОСОБА_4 від продажу його особистої квартири за договором купівлі-продажу від 30 жовтня 2013 року та які негайно 30 жовтня 2013 року перераховано на поточний рахунок онуки, позивача ОСОБА_6 , в ПАТ «Банк Кіпру». В свою чергу, вказану суму коштів цього ж дня 30 жовтня 2013 року позивачем внесено на власний поточний рахунок як вклад під проценти в ПАТ «Банк Кіпру» за Договором № ДВ-407/3408 (вклад) банківського вкладу;
		з огляду на наявність у продавця спірної квартири рахунку відкритого у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», позивачем задля оплати вартості спірної квартири шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, 01 квітня 2014 року знято особисті кошти в ПАТ «Банк Кіпру», які є вкладом за Договором № ДВ-407/3408, та внесено зняту суму коштів, доклавши спільні з відповідачем кошти, на відкритий позивачем поточний рахунок в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», з якого у подальшому 03 квітня 2014 року перераховано кошти на рахунок продавця в сумі вартості придбаної квартири у розмірі 978 000 грн. Таким чином, суд визнав обґрунтованою вимогу позивача про визнання за нею права особистої власності на частини квартири АДРЕСА_1 , оскільки позивачем доведено факт внесення нею особистих коштів у рахунок вартості квартири у розмірі 791 202,58 грн від загальної вартості квартири - 978 000 грн;
		нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована;
		позивач ОСОБА_1 , надавши докази права її особистої власності на 3/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 , просить суд визнати частину вказаної квартири спільним майном подружжя, придбаним сторонами в період зареєстрованого шлюбу, за спільні кошти подружжя, та здійснити поділ спільного майна подружжя, з дотриманням презумпції рівності часток, визнавши за позивачем та за відповідачем право власності на 1/8 частину кожному на спірну квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею та за відповідачем право власності на частину кожному на придбаний в період шлюбу та за спільні кошти подружжя автомобіль «Додж» 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ;
		аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги пояснення та заперечення сторін спірних правовідносин, встановивши факт особистої власності позивача ОСОБА_1 на частини спірної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , та ураховуючи відсутність домовленості подружжя щодо поділу спільного майна, яке складає: частину квартири за адресою: АДРЕСА_3 та автомобіль «Додж» 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , - суд вважав правомірним здійснити поділ такого майна шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 та за відповідачем ОСОБА_2 права власності по частині кожному від частини квартири АДРЕСА_1 (тобто по 1/8 частині спільної нерухомості кожному), та шляхом визнання права власності по частині кожному на автомобіль «Додж» 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , - оскільки судом встановлено, що спірне майно придбано у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя, за відсутності доказів протилежного, тому правовий режим спільного майна подружжя на спірне майно надає право поділу такого майна між подружжям у рівних частках;
		в частині вимог позивача про визнання за нею права власності на спірну квартиру, залишивши у власності відповідача спірний автомобіль суд вказав, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). (пункт 24);
		проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги вищенаведені роз`яснення Великої Палати Верховного Суду, задля недопущення штучного подвоєння судового процесу та задля повного захисту порушеного права, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про визнання за нею права власності на спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка наразі знаходиться у користуванні позивача та їх спільної з відповідачем малолітньої дитини, та суд визнає обґрунтованим визнання за відповідачем права власності на спірний автомобіль «Додж» 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , який наразі знаходиться у його користуванні. При цьому, ураховуючи вартість частки відповідача у спірній квартирі та вартість частки позивача у спірному автомобілі з урахуванням інфляції, ураховуючи інтереси позивача, відповідача та їх спільної малолітньої дитини щодо порядку подальшого користування та розпорядження майном, ураховуючи ознаку неподільності майна, яке є об`єктами предмету спору, - суд вважає, що присудження кожному із подружжя неподільної речі, яка знаходиться у їх користуванні, забезпечить повний захист права власності у спосіб, заявлений позивачем, задля досягнення мети правосуддя та принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. Тому позов про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
		 
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
		 
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 .
		 
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля Dodge Journey, 2017 року випуску, Vin-код: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
		 
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на частину автомобіля Dodge Journey, 2017 року випуску, Vin-код: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер, НОМЕР_2 .
		 
		В іншій частині позову відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		згідно частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип диспозитивності, що передбачено у пункті 5 частини 3 статті 2 та статті 13 ЦПК України, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках;
		спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Відповідно до частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу,  може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;
		при задоволенні позову суд першої вважав, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є частина квартири та автомобіль. При визначенні часток у праві спільної сумісної власності суд виходив із того, що частини спірної квартири були придбані за особисті кошти позивача, подаровані їй дідом, а тому є її особистою власністю; автомобіль було куплено за спільні кошти. Однак колегія суддів не погодилася з таким висновком;
		з матеріалів справи вбачається, що, дійсно, 30 жовтня 2013 року дідом позивача ОСОБА_4 продано належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 за 768 546 грн. В цей же день 752 560 грн перераховані з рахунку ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_1 в ПАТ "Банк Кіпру". 01 квітня 2014 року ОСОБА_1 зняла з рахунку кошти в розмірі 791 202,58 грн, 03 квітня 2014 року відкрила рахунок в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з якого в цей же день кошти в сумі 978 000 грн перераховані на рахунок ОСОБА_5 продавця квартири АДРЕСА_1 ;
		сімейним законодавством чітко перелічені обставини, за яких майно вважається особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Так, зокрема пунктом 2 частини 1 статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Установлено, що на час укладення договору-купівлі продажу спірної квартири та оформлення права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , остання перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .. Крім того, будь-яких правочинів, зокрема, договору дарування коштів ОСОБА_1 її дідом, в розумінні вимог статті 57 СК України, що могло б свідчити, що ці кошти є особистим майном обдаровуваної, укладено не було. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20), від 31 травня 2022 року у справі № 607/2297/20 (провадження № 61-2св22);
		оскільки презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована, у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку про те, що спірна квартира, а також автомобіль Dodge Journey, 2017 року випуску, VIN-код: НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , є спільною сумісною власністю подружжя та підлягають поділу між колишнім подружжям шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 спірного майна;
		суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо необхідності поділу іншого спільного майна - Mitsubishi Galant, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , та визнання за ним права власності на музичну систему програвання вінілових платівок, з тих підстав, що вони не були предметом позовних вимог, а тому поділу в судовому порядку в межах цієї справи не підлягають;
		посилання у апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права частково є обґрунтованими, однак з врахуванням того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову та визнання за сторонами права власності на спірне майно в рівних частинах, то судові витрати підлягають поділу порівну.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року, в якій просила:
		постанову апеляційного суду скасувати;
		залишити в силі рішення суду першої інстанції;
		стягнути з відповідача витрати з сплати судового збору.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		            відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України: особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Апеляційний перегляд здійснено без врахування висновків Верховного Суду у справах № 756/2527/16-ц від 22 лютого 2021 року, № 711/5108/17 від 18 червня 2018 року, з яких слідує необхідність встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, встановлення походження цих коштів і прийняття відповідного рішення про можливість вважати спірне майно особистою власністю одного з подружжя. Натомість, Київським апеляційним судом вказана норма права не була застосована взагалі, суд розглядав спір крізь призму норми пункту 2 частини першої статті 57 СК України, що регулює відносини набуття особистого майна в порядку дарування, тобто у спосіб що є відмінним від обставин цієї справи;
		завдання цивільного судочинства полягає у необхідності вирішення спору не формально, а по суті, усунувши всі спірні питання між сторонами, вирішення справи у такий спосіб, при якому сторони після набрання рішенням законної сили зможуть вільно і самостійно реалізовувати своє право власності без додаткової взаємодії з колишнім подружжям. Саме про це зазначено Дніпровським районним судом у рішенні по даній справі, із посиланням на Постанову ВПВС від 08 лютого 2022р. у справі № 209/3085/20: «Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту». Натомість, у постанові яка оскаржується, апеляційним судом було відступлено від вищевказаного висновку ВПВС і розглянуто справу суто формально - не було проведено повного і всебічного дослідження матеріалів справи і перевірки доказів сторін, не виконано визначені статей  12, 214 ЦПК України обов`язки сприяти сторонам в реалізації їх прав та спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи;
		апеляційний суд не врахував, що вартості квартири АДРЕСА_1 було оплачено особистими коштами ОСОБА_1 , що вказує на наявність у неї права вимагати визнання своєю особистою власністю часток вказаної квартири згідно пункту 3 частини першої статті 57 СК України;
		            апеляційний суд не врахував необхідності встановлення обставин набуття майна одним з подружжя за рахунок особистих коштів, встановлення походження цих коштів і прийняття відповідного рішення про можливість вважати спірне майно особистою власністю одного з подружжя;
		            апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у скаржника особистих коштів, які були витрачені на придбання спірної квартири в розмірі 791 202,58 грн, що становить 80,90% її вартості на день придбання. При цьому, суд замість застосування пункту 3 частини першої статті 57 СК України застосував іншу норму матеріального права - пункт 2 частини першої статті 57 СК України;
		            доводи щодо дарування ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4 - рідним дідом по лінії батька, були вказані при попередньому розгляді справи судами, та підтверджені належними допустимими доказами, зокрема листом з додатками, який АТ «Сенс Банк» направило їй вже після закінчення апеляційного розгляду, що є поважною причиною його неподання та вказує на можливість поновлення строку для його подачі в якості доказу до суду;
		            сторона відповідача не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування факту дарування ОСОБА_1 її дідом коштів. При цьому апеляційний суд, який в основу оспорюваної постанови поклав припущення щодо поширення права спільної власності подружжя на подаровані ОСОБА_1 її дідом кошти, не перевірив таке припущення, не вжив заходів встановлення сплати податку на доходи фізичних осіб відповідачем з суми дарунку, а тому передчасно дійшов помилкового висновку про спільність цих коштів;
		            порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, принципів верховенства права, змагальності, диспозитивності, невиконання обов`язків спрямування судового розгляду на повне і всебічне встановлення обставин, визначене у статтях 12 та 214 ЦПК України призвело до передчасного вирішення справи і прийняття неправильного по суті рішення без встановлення всіх істотних для справи обставин.
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що твердження позивача вказані в касаційній скарзі повністю не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами. Зі змісту відповіді АТ «Сенс Банк» щодо дійсності надання довідок на які посилається позивач в касаційній скарзі, відповідачем встановлено, що такі довідки банком не видавались.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року відмовлено; заяву ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено; зобов`язано Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 9 924,00 грн.
		 
		11 жовтня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2023 рокузазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц; від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17; від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 07 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб.
		 
		Під час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень, шлюб між сторонами розірвано на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 вересня 2022 року в справі № 755/4264/22.
		 
		Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала діда по лінії батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		30 жовтня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 за 768 546 грн, з яких 15 986,00 грн були передані за попереднім договором. Вказані кошти були перераховані на рахунок ОСОБА_4 , відкритий в ПАТ «Банк Кіпру». В цей же день грошові кошти в сумі 752 560 грн перераховані з рахунку ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_1 , який також було відкрито в ПАТ «Банк Кіпру».
		 
		30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 відкрито в ПАТ «Банк Кіпру» поточний рахунок № НОМЕР_4 в національній валюті, згідно Договору банківського рахунку №  НОМЕР_5 від 30 жовтня 2013 року.
		 
		За даними платіжного доручення № 002 від 30 жовтня 2013 року ПАТ «Банк Кіпру» у м. Києві, ОСОБА_4 з його поточного рахунку № НОМЕР_6 перераховано на поточний рахунок позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_4 , відкритий у ПАТ «Банк Кіпру», грошові кошти в сумі 752 560 грн.
		 
		30 жовтня 2013 року між ПАТ «Банк Кіпру» та ОСОБА_1 укладено Договір № ДВ-407/3408 (вклад) банківського вкладу на вимогу «Комфортний», за умовами якого ОСОБА_1 з поточного рахунку № НОМЕР_4 (договір № 52429 від 30 жовтня 2013 року) перераховано вклад на власний вкладний рахунок на вимогу №  НОМЕР_7 в сумі 752 560 грн, що також підтверджено заявою на видачу готівки № 8722190 від 30 жовтня 2013 року, квитанцією № 8722183 від 30 жовтня 2013 року. 
		 
		За даними виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 (договір № ДВ-407/3408 від 30 жовтня 2013 року) на рахунку позивача № НОМЕР_7 наявний вклад з урахуванням нарахованих Банком відсотків на загальну суму 791 202,58 грн. 
		 
		31 березня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н. В. видано свідоцтво, яким підтверджено, що ОСОБА_1 знаходилась в приміщенні нотаріальної контори з метою укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , про що телеграмою повідомлявся продавець квартири ОСОБА_8 
		 
		01 квітня 2014 року за заявою про видачу готівки № 2755897 ПАТ «Банк Кіпру» видано ОСОБА_1 грошовий вклад із процентами по Договору № ДВ-407/3408 (Вклад) банківського вкладу на вимогу «Комфортний» від 30 жовтня 2013 року на суму 791 202,58 грн. 
		 
		03 квітня 2014 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 на підставі Анкети-Заяви № 41626 укладено договір про відкриття поточного рахунку №  НОМЕР_8 у гривні, на який ОСОБА_1 внесено грошові кошти в сумі 978 000 грн. 
		 
		03 квітня 2014 року ОСОБА_1 придбано у ОСОБА_5 трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 978 000 грн, що підтверджено Договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., зареєстрованим в реєстрі за № 2436, Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квитанцією № 1, випискою по рахунку ОСОБА_1 та платіжним дорученням № 2 про перерахування ОСОБА_1 03 квітня 2014 року з її поточного рахунку № НОМЕР_8 в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рахунок продавця ОСОБА_5 в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошових коштів вартості придбаної квартири у розмірі 978 000 грн.
		 
		Згідно листа Територіального сервісного центру № 3247 Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській області від 18 червня 2022 року № 31/10/3247/197 та Єдиного державного реєстру МВС транспортних засобів та їх власників, станом на 17 червня 2022 року транспортний засіб марки «Додж», 2017 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 , дата державної реєстрації 01 грудня 2020 року, зареєстрований за ОСОБА_2 .
		 
		Відповідно до Звіту про оцінку майна ринкової вартості нерухомості, складеного оцінювачем ТОВ «Кето Груп» від 09 червня 2022 року, ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 становить 998 800 грн. 
		 
		Згідно Звіту про оцінку майна, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_9 від 27 липня 2022 року ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 становить 4 012 096 грн. 
		 
		За даними сайту «АвтоРіа» щодо продажу автомобілів, ринкова вартість автомобіля «Додж», 2017 року випуску, станом на 19 січня 2023 року становить 545 265 грн. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційний суд відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
		 
		Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
		 
		Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
		 
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		 
		Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
		 
		Тлумачення частини першої статті 71 СК України свідчить, що як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі:
		договору подружжя;
		рішення суду при наявності спору між подружжям.
		 
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		 
		Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). 
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
		 
		Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують».
		 
		Тобто, для подружжя передбачено презумпціюспільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
		 
		У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що: на момент набуття спірної квартири ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 ; презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно не спростована; у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1 . За таких обставин, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позову.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховано доводів про дарування ОСОБА_1 грошей ОСОБА_4 , які підтверджені належними допустимими доказами, касаційний суд відхиляє з таких підстав.
		 
		Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( ОСОБА_10 ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.
		 
		Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
		 
		Як нікчемні законодавець, зокрема, кваліфікує договори, вчинені з порушенням вимоги про нотаріальне посвідчення правочину (частина перша статті 220 ЦК України).
		 
		У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
		 
		Тлумачення частини першої статті 220 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидного обов`язку вчинити відповідний договір в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, недотримання якого призводить автоматично (ipso iure) до нікчемності.
		 
		Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина п`ята статті 719 ЦК України, в редакції чинній станом на 30 жовтня 2013 року).
		 
		У справі, що переглядається, позивачка наполягала на тому, що як договір дарування має бути кваліфіковане перерахування 30 жовтня 2013 року ОСОБА_4 (дідом позивачки) коштів в розмірі 752 560 грн на рахунок позивачки ОСОБА_1 . Із аналізу частини п`ятої статті 719 ЦК України, в редакції чинній станом на 30 жовтня 2013 року, можна зробити висновок, що вимога про необхідність нотаріального посвідчення прямо передбачена в цій нормі для дарування коштів в сумі, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перераховані кошти в розмірі 752 560 грн перевищували станом на 30 жовтня 2013 року п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. З урахуванням встановлених судами обставин, відсутні підстави стверджувати про дотримання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вимоги про нотаріальне посвідчення правочину. Натомість суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
		 
		Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), касаційний суд відхиляє з таких підстав.
		 
		Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).
		 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається, позивачкою пред`явлені позовні вимоги про поділ на тій підставі, що 791 202,58 грн є її особистим майном, і саме таким чином обґрунтовано необхідність пооб`єктного поділу. Апеляційний суд встановивши, що презумпція спільності права власності подружжя не спростована і у справі відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували придбання нерухомого майна за особисті кошти ОСОБА_1 , з урахуванням принципу диспозитивності обґрунтовано частково задовольнив позов.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без дотримання норм матеріального та процесуального праваі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним, касаційний  суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                     В. І. Крат
		 
		                                                                                              І. О. Дундар
		 
		Є. В. Краснощоков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...