Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 291/1352/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2023.
Дата набрання законної сили: 15.11.2023
Номер судового провадження: 61-11047ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 291/1352/20
		провадження № 61-11047св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		учасники справи:
		позивачка -  ОСОБА_1 ,
		відповідачка - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області у складі судді Митюк О. В. від 21 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М., від 12 червня 
		2023 року.
		Зміст позовної заяви та її обґрунтування 
		1.           У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про зобов`язання виконати зобов`язання з працевлаштування, стягнення заробітної плати, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсації за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди 
		2.           На обґрунтування позовних вимог  ОСОБА_1 зазначала, що у період з 03 липня 2018 року по 01 червня 2020 року перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 відповідно до трудового договору від 03 липня 2018 року. 
		3.           Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, їй була нарахована але не виплачена заробітна плата в сумі 108 629,00 грн. Підтвердженням факту існування заборгованості є відсутність будь-якої письмової документації з цього приводу (з 03 липня 2018 року по 01 червня 
		2020 року, що становить 23 місяці х 4 723,00 грн = 108 629,00 грн), а також відсутність фактів перерахування заробітної плати відповідачем на її рахунок, довідка податкової інспекції та центру зайнятості. 
		4.           01 червня 2020 року її було звільнено, причина звільнення їй невідома. 
		5.           Посилалася на те, що при її звільненні було порушено положення частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, оскільки не враховано, що вона є одинокою матір`ю та на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей. 
		6.           Крім того, в день звільнення 01 червня 2020 року її не було письмово повідомлено про нараховані суми, належні при звільненні, не здійснено виплату належних коштів та не повернуто трудову книжку. 
		7.           З огляду на наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд: зобов`язати ФОП ОСОБА_2 працевлаштувати її на посаду продавця чи іншу рівнозначну посаду; стягнути з ФОП ОСОБА_2 на її користь заборгованість з виплати заробітної плати за період з 03 липня 2018 року                       по 01 червня 2020 року у розмірі 108 629,00 грн; компенсацію за 64 дні невикористаної відпустки у розмірі 16 730,37 грн; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 4 723,00 грн; заборгованість з виплати заробітної плати з вини відповідача за період з 01 червня 2020 року по 12 грудня 2020 року у розмірі 34 169,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку, який на момент звернення до суду складав 36 791,76 грн; середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, з 01 червня 2020 року по 25 січня 2023 року в сумі       157 344,00 грн; на відшкодування моральної шкоди - 20 000,00 грн.
		Стислий виклад позиції відповідачки 
		8.           ФОП ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на законність звільнення позивачки. ОСОБА_1 як при укладення трудового договору, так і при його розірванні не повідомляла обставини, які могли б свідчити про те, що вона є одинокою матір`ю. Заробітну плату позивачка отримувала згідно з умовами трудового договору шляхом отримання готівки з каси магазину, в якому вона працювала продавцем, про що робила відповідний запис у зошиті, який знаходився в магазині. Зосереджувала увагу на подання позивачкою доказів оплати за навчання сина та його проживання у гуртожитку, що свідчить про наявність у неї зароблених грошових коштів. Крім того позивачка зверталася до відповідного управління соціального захисту населення із заявою про призначення житлової субсидії та надавала довідку з місця роботи із відомостями про отримання заробітної плати. Виплата позивачці заробітної плати та сплата всіх загальнообов`язкових платежів підтверджується податковою звітністю. Спосіб та порядок виплати влаштовували сторони. 
		9.           Зазначала, що остаточний розрахунок при звільненні позивачки було проведено з нею ще до розірвання трудового договору, ураховуючи, що 28 червня 2020 року ОСОБА_1 отримала із каси магазину 5 052,00 грн. Компенсацію за невикористані відпустки позивачка також самостійно брала з каси магазину.
		Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції 
		10.        Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		11.        Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення позивачки з роботи було проведено із дотриманням вимог трудового законодавства. Наявність підстав для поширення на ОСОБА_1 гарантій, передбачених частиною третьою статті 184 КЗпП України, а також не виплати їй заробітної плати не доведено належними, достатніми та допустимими доказами. У трудовому договорі стоїть її підпис про його розірвання. Запис у трудові книжці позивачки про її звільнення з роботи не здійснений з вини самої ОСОБА_1 .
		Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
		12.        Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року залишено без змін.
		13.        Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на необґрунтованість та недоведеність його вимог. Зазначено, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки соціальна допомога їй не призначалася.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		14.        У липні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявниця просить рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
		15.        Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, від 08 листопада 2017 року у справі № 6-162цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15-ц, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 682/3060/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, 21 січня 2020 року у справі № 592/13809/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на участь в ухваленні судового рішення судді, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		16.        Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що відповідачкою не було здійснено з нею розрахунку при звільненні. Поданий відповідачкою податковий розрахунок вважає неналежним доказом виконання роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України.
		17.        Посилається на те, що покази свідка ОСОБА_3 оцінені судами попередніх інстанцій неправильно, оскільки вона не чула і не бачила обставин щодо виплати їй заробітної плати. Більш того, покази свідків не можуть бути підтвердженням виплати заробітної плати.
		18.        Судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідачка не повідомила її письмово про нараховані суми при звільненні, у тому числі компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, середній заробіток підлягає стягненню за час затримки видачі трудової книжки.
		19.        Зосереджує увагу на порушенні частини третьої статті 184 КЗпП України та не забезпечення працевлаштування її, як одинокої матері, протягом трьох місяців з дня звільнення.
		20.        Додатково зауважує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині порушення строків розгляду справи. Звертає увагу, що вона неодноразово заявляла відводи судді суду першої інстанції, які були необґрунтовано відхилені.
		21.        Крім того,  ОСОБА_1 просить суд винести окрему ухвалу відносно судді Ружинського районного суду Митюк О. В., суддів Житомирського апеляційного суду Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		22.        Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
		23.        Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2023 року поновлено 
		ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 291/1352/20, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		24.        12 жовтня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		25.        Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 листопада 2023 року, у зв`язку із відставкою судді ОСОБА_4 справу розподілено судді-доповідачеві.
		26.        Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		27.        21 жовтня 2023 року ФОП ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Приходько С. В., через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
		28.        Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, урахували, що трудовий договір з позивачкою було розірвано на підставі згоди обох його сторін. Заборгованості із виплати ОСОБА_1 заробітної плати не було, з огляду на фактичне отримання нею грошових коштів з каси магазину, що практикується у взаємовідносинах з усіма його продавцями. Підпис позивачки на розписках про отримання грошових коштів, з огляду на відсутність між сторонами будь-яких інших правовідносин, свідчить про отримання нею саме заробітної плати. Позивачка визнавала факт отримання нею заробітної плати та її розмір, пред`являючи відповідні довідки про її заробітну плату до органів державної влади, жодних претензій стосовно не виплати їй заробітної плати не було. 
		29.        Зосереджує увагу на тому, що саме дії позивачки призвели до порушення строків розгляду справи (неодноразове подання заяв про відвід суду, їх оскарження, неявка у судові засідання представника позивачки, неявка на засідання для відібрання зразків її почерку, неодноразове збільшення позовних вимог).
		30.        Зауважує також про нерелевантність наведеної ОСОБА_1 судової практики Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		31.        З 03 липня 2018 року ОСОБА_1 працювала у ФОП ОСОБА_2 на підставі трудового договору від 03 липня 2018 року на посаді продавця продовольчих товарів та була звільнена відповідно до пункту1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
		32.        Як вбачається з оригіналу трудового договору, трудовий договір розірвано 30 червня 2020 року за згодою сторін. 
		33.        Згідно з податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) ФОП ОСОБА_2 на користь фізичних осіб за період дії трудового договору, працівнику із податковим номером 2731412123, який прийнятий на роботу 
		03 липня 2018 року і звільнений 30 червня 2020 року ( ОСОБА_1 ), виплачено за 3, 4 квартали 2018 року, 1-4 квартали 2019 року, 1-2 квартал заробітну плату в обумовленому трудовим договором розмірі мінімальної заробітної плати щомісячно, а також у 2 кварталі 2020 року на 7 215,00 грн більше, що відповідає розміру компенсації за невикористану під час дії трудового договору відпустку.
		34.        Відповідно до висновку експерта від 23 червня 2021 року 
		№ СУ-19/111-21/18196-ПЧ, наданого на виконання ухвали Ружинського районного суду Житомирської області про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі № 291/1352/20 (провадження № 2/291/136/21), підпис від імені ОСОБА_1 у пункті 16 трудового договору від 03 липня 2018 року, в графі «працівник», виконано позивачкою ОСОБА_1 . Підписи від імені ОСОБА_1 у розписках про отримання коштів виконано позивачкою ОСОБА_1 .
		35.        З метою отримання житлової субсидії позивачка подавала до соціальних органів довідку про отриману нею за червень - листопад 2019 року заробітну плату.
		36.        Свідок ОСОБА_3 (продавець) вказала, що позивачка отримувала заробітну плату сама з каси магазину. Це підтверджується записами у зошиті, який знаходився в магазині, окремі з яких були об`єктом дослідження судової почеркознавчої експертизи.
		37.        У судовому засіданні суду першої інстанції позивачкою визнано той факт, що її трудова книжка весь час знаходилася у неї і вона свідомо не надавала її              ФОП ОСОБА_2 для вчинення запису про звільнення (припинення правовідносин), оскільки вважала його незаконним.
		Позиція Верховного Суду
		38.        Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		39.        Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		40.        Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		41.        Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		42.        Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		43.        Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		44.        Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		45.        Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
		46.        Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
		47.        У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року в справі 
		№ 6-1269цс16, постанови Верховного Суду у постановах від 22 квітня 2019 року в справі № 759/11508/16-ц, від 27 травня 2020 року в справі № 404/6236/19, 
		від 31 серпня 2020 року в справі № 359/5905/18).
		48.        Встановивши, що позивачка власноручно підписала відповідну графу у трудовому договорі від 03 липня 2018 року про його розірвання 30 червня               2020 року, чим фактично виявила своє бажання на звільнення за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, тобто домовленість про звільнення за угодою між роботодавцем і працівником була досягнута, а підстав для її анулювання не встановлено, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивачки з роботи за угодою сторін відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
		49.        Щодо посилання ОСОБА_1 про недотримання при її звільненні гарантій, передбачених частиною третьої статті 184 КЗпП України, колегія суддів зауважує наступне.
		50.        Трудове законодавство України містить комплекс правових норм, які спрямовані на забезпечення прав жінок у сфері праці, метою яких є недопущення їх обмежень у зв`язку з необхідністю поєднувати виконання певної трудової функції з материнством.
		51.        Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
		52.        Указана норма встановлює пряму заборону на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. 
		53.        Гарантії, передбачені законодавством щодо заборони звільнення одиноких матерів, не можуть бути поширені на випадки припинення трудового договору відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, оскільки між працівником та власником за взаємною згодою досягнута угода про розірвання трудових відносин. 
		54.             Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду    від 01 вересня 2021 року у справі № 202/3682/18.
		55.             Висновки судів попередніх інстанцій щодо не поширення положень частини третьої статті 184 КЗпП України на спірні правовідносини по своїй суті не суперечить практиці правозастосування зазначеної правової норми.
		56.             В частині доводів касаційної скарги щодо не урахування судами попередніх інстанцій обставин не здійснення з позивачкою повного розрахунку при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України, затримки у видачі трудової книжки, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість таких позовних вимог.
		57.             Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		58.        Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		59.        Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
		60.        Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
		61.             Колегія суддів враховує, що з огляду на приписи трудового законодавства у справах, в яких заявлено про незаконність звільнення працівника, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства. Водночас, з урахуванням поданих сторонами доказів фактичного врегулювання спірних питань між працівником та роботодавцем, з якими погоджувалася позивачка до моменту її звільнення, зокрема щодо оплати праці протягом майже двох років шляхом готівкового розрахунку на робочому місці, збереження трудової книжки у працівника, що відповідає положенням пункту 2.21-1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, загалом обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачкою факту порушення її прав з боку роботодавця.
		62.             У цьому контексті суди правильно звернули увагу на суперечливу поведінку позивачки, яка ставила підписи про отримання готівкових коштів на робочому місці, що підтверджено достатніми доказами у цій справі, а також отримуючи від відповідачки з метою отримання житлової субсидії довідку про доходи у 2019 році, у якій містяться дані про отримані нею суми заробітної плати, у позовній заяві зазначила, що працюючи у відповідачки фактично протягом майже двох років не отримувала жодної оплати своєї праці.
		63.        У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		64.        Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		65.        Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		66.        Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та з дотриманням наведених вище принципів оцінки доказів дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		67.        Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
		68.        Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц). 
		69.        Посилання касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема в частині порушення строків розгляду справи та немотивованої відмови у задоволенні заяв про відвід судді першої інстанції, як на підставу для скасування оскаржених судових рішень, є необґрунтованими.
		70.        Учасники судового процесу та їхні представники, як зазначено у частині першій статті 44 ЦПК України, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		71.        На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
		72.        В контексті дотримання судом першої інстанції розумних строків розгляду справи, колегія суддів звертає увагу на проведення у справі судової почеркознавчої експертизи, результати якої мали значення для вирішення спору по суті, зупинення провадження у зв`язку з необхідністю її проведення, неодноразової неявки позивачки у судові засідання для відібрання експериментальних зразків її почерку та підпису, необхідних для проведення судової експертизи, неодноразове подання стороною позивача клопотання про відкладення судового розгляду, неодноразове збільшення позовних вимог, оскарження в апеляційному порядку процесуальних ухвал суду першої інстанції,. Процесуальні дії суду не свідчать про порушення процесуальних прав та інтересів позивачки у справі, що переглядається, а навпаки були спрямовані на забезпечення можливості захистити свої трудові права, за захистом яких вона звернулася до суду.
		73.        Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії (постанова Великої Палати Верховного Суду            від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (пункт 50)).
		74.        В частині доводів заявниці про необґрунтоване відхилення її заяв про відвід судді суду першої інстанції, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наведені позивачкою причини неможливості участі судді у розгляді справи не є такими, що передбачені статтями 36, 37 ЦПК України. Наступна аналогічна заява ОСОБА_1 про відвід судді була правильно, з урахуванням положень частини п`ятої статті 39 ЦПК України, залишена без розгляду.
		75.        З огляду на необґрунтованість доводів заявниці про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржених судових рішень, відсутні правові підстави для вирішення питання про винесення окремої ухвали щодо суддів судів попередніх інстанцій.
		76.        Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		77.        Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.           Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                      Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                       О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                О. М. Осіян
		 
		  Н. Ю. Сакара
		 
		  В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...