Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/14961/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано судом: 16.11.2023. Зареєстровано: 17.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2023.
Дата набрання законної сили: 16.11.2023
Номер судового провадження: A/855/24434/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/14961/21                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		  16 листопада 2023 року                                                                                       м. Київ
		Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
		судді-доповідача          - Єгорової Н.М.,
		суддів                    - Карпушової О.В., Сорочка Є.О.,
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про визнання протиправним рішення і зобов`язання вчинити дії, -
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області (далі - відповідач, Гатненська сільська рада), в якому просив:
		- визнати протиправним рішення Гатненської сільської ради від 26 серпня 2021 року №12/90 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади;
		- зобов`язати Гатненську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання 22 липня 2021 року (вх. №2290 від 27 липня 2021 року).
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними і допустимими доказами не підтверджено перебування бажаної до отримання позивачем земельної ділянки у приватній власності іншої особи чи накладення її на іншу земельну ділянку, яка перебуває у приватній власності. Крім того, суд наголосив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі. Поряд з іншим, суд підкреслив, що захист порушених прав позивача потребує зобов`язання відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.
		Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та залишити позов без розгляду, а в разі залишення рішення суду першої інстанції без змін, доповнити його резолютивну частину шляхом відстрочення виконання рішення суду в частині зобов`язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
		В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що відмова у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ґрунтується на приписах ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та пов`язана з невідповідністю її місця розташування вимогам іншої містобудівної документації. Підкреслює, що до завершення розробки і затвердження комплексного плану території відповідач не вправі вирішувати питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка перебуває поза межами населеного пункту, адже неможливо навіть встановити її цільове призначення. Окремо зауважує, що покладення на відповідача обов`язку з надання позивачу відповідного дозволу є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. Поряд з викладеним вказує на необхідність врахування законодавчої заборони надавати дозволи на розроблення проектів землеустрою до закінчення (скасування) воєнного стану.
		Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2023 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12  000 грн.
		Свою позицію обґрунтовує тим, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою запитується саме для формування земельної ділянки, зазначена відповідачем невідповідність земельної ділянки вимогам містобудівної документації є безпідставною, позаяк така документація ще не затверджена, а виконання заявником всіх законодавчо визначених умов є підставою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. У свою чергу зауважує, що неможливість виконання рішення суду протягом певного часу не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, зазначає, що в апеляційній скарзі не обґрунтовано її вимоги про залишення позовної заяви без розгляду.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року прийнято справу до свого провадження та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
		Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року продовжено строк розгляду справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині, виходячи з такого.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 27 липня 2021 року звернувся до Гатненської сільської ради із заявою (клопотанням), в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади (а.с. 44-45). До цієї заяви (клопотання) позивачем було додано, зокрема, копію паспорта громадянина України, графічні матеріали (а.с. 46-47).
		Рішенням Гатненської сільської ради від 26 серпня 2021 року №12/90 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовною площею 0,1200 га, яка розташована на території Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області (а.с. 43). Підставою прийняття цього рішення визначено те, що заявлена ініціатива суперечить містобудівній документації, що суперечить чинному законодавству.
		На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 12, 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 26, 59, 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийшов до висновку, що оскаржуване рішення сільської ради про відмову у наданні особі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняте без наявних на те правових підстав, а тому підлягає визнанню протиправним із зобов`язанням відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки.
		З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		Згідно п. «а» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються в тому числі на таку категорію, як землі сільськогосподарського призначення.
		Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		За правилами ч. 1 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Згідно п. «в» ч. 3, ч. 4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Пунктом «в» ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
		З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
		Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. 
		Приписи ч. 7 ст. 118 ЗК України визначають, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. 
		Таким чином, ст. 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17, від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17 та від 18 травня 2022 року у справі № 826/8577/17.
		Матеріали справи свідчать, що в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що, згідно даних містобудівної документації с. Віто-Поштова, вказана у клопотанні позивача земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту.
		При цьому, апелянт зазначає, що усі землі та земельні ділянки за межами населених пунктів перейшли в комунальну власність із моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», тобто, з 27 травня 2021 року.
		Також, відповідач вказує, що Гатненська сільська рада розпочала роботу з розробки комплексного плану територій, це підтверджує прийняте рішення від 10 лютого 2022 року № 19/30 «Про внесення змін в рішення 14 сесії Гатнеснької сільської ради 8 скликання від 04.11.2021 року № 14/52», в якому вирішили розробити комплексний план просторового розвитку територій Гатненської територіальної громади Фастівського району Київської області.
		Викладене свідчить, що Гатненська сільська рада не заперечує наявність у неї повноважень на розпорядження запитуваною земельною ділянкою, а лише зазначає про не розроблення містобудівної документації.
		Разом з тим, колегія суддів зауважує, що фактично відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у власність мотивована не «невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку», як це передбачено статтею 118 Земельного кодексу України, а відсутністю комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, який до теперішнього часу не розроблений.
		Однак, вищевказана підстава для відмови не передбачена положеннями ст. 118 ЗК України, адже відсутність розробленого комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади не може бути перешкодою для реалізації громадянами України їхнього права на отримання земельної ділянки у власність.
		З приводу посилання відповідача на те, що за наявною інформацією в Гатненській сільській раді бажана до отримання ОСОБА_1 земельна ділянка знаходиться на території Садового товариства «Сіверське» і має кадастровий номер, однак не внесена до Державного земельного кадастру, що свідчить про те, що така земельна ділянка вже відведена у власність, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
		Дозвіл і проект землеустрою, розроблений на його підставі, є стадіями єдиного процесу надання земельної ділянки у власність чи користування. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
		Із приписів ст. 79-1 ЗК України випливає, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
		Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому, не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками.
		Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
		Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що проект радою буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, рада може відмовити.
		Застосовуючи цей підхід в контексті обставин справи, колегія суддів також враховує, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про оформлення відповідних документів на користування чи володіння зазначеною земельною ділянкою третіми особами.
		З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з позицією Київського окружного адміністративного суду про те, що оскаржуване рішення Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 26 серпня 2021 року №12/90 «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 » є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.
		Разом з тим, надаючи оцінку висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для покладення на Гатненську сільську раду обов`язку з надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 га на території Гатненської територіальної громади, судова колегія з огляду на доводи апеляційної скарги та відзиву на неї вважає за необхідне зазначити таке.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
		Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.
		Відповідно до ст. 16-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» комплексний план просторового розвитку території територіальної громади (далі - комплексний план) розробляється на всю територію територіальної громади.
		Комплексний план включає планувальні рішення щодо перспективного використання всієї території територіальної громади, а також:
		генеральний план населеного пункту - адміністративного центру територіальної громади;
		генеральні плани населених пунктів та детальні плани території у межах території територіальної громади, затверджені до прийняття комплексного плану, які відповідно до цієї статті визнані такими, що відповідають вимогам законодавства, узгоджуються з планувальними рішеннями комплексного плану і підлягають включенню до нього;
		генеральні плани населених пунктів у межах території територіальної громади, необхідність розроблення яких встановлена рішенням про затвердження комплексного плану (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
		планувальні рішення генеральних планів інших населених пунктів та детальних планів територій у межах території територіальної громади в обсязі, визначеному Кабінетом Міністрів України;
		детальні плани території у межах території територіальної громади (включаються до складу комплексного плану одночасно з їх затвердженням);
		межі функціональних зон усієї території територіальної громади з вимогами до забудови та ландшафтної організації таких зон (плани зонування територій населених пунктів у межах території територіальної громади розробляються у складі генеральних планів та включаються до складу комплексного плану одночасно із затвердженням відповідних генеральних планів);
		історико-архітектурні опорні плани історичних ареалів населених пунктів, внесених до Списку історичних населених місць України (включаються до складу комплексного плану як невід`ємні складові генеральних планів відповідних населених пунктів).
		Таким чином, місце розташування земельних ділянок повинно відповідати комплексному плану просторового розвитку території територіальної громади. Зазначена документація розробляється відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». У разі невідповідності місця розташування об`єкта (земельної ділянки) комплексному плану не безпідставним буде стверджувати, що йдеться про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		Разом з тим, у частині 3 статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначено, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель»; детальний план території. 
		З аналізу наведеної норми вбачається, що цим Законом встановлено обставину, що є перешкодою для передачі (надання) земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів надання земельних ділянок у власність.
		У свою чергу, Законом не заборонено вносити зміни до комплексного плану населеного пункту у разі коли вже раніше було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою на земельні ділянки, що розташовані у межах території, якої торкаються зміни. Проте, у спірному випадку комплексний план не був затверджений, тому й дозвіл на розробку проектів землеустрою відповідачем не надавався з тим, щоб завершити облік та упорядкування земель, визначити їхнє цільове призначення.
		Указана позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 392/1004/17 та від 30 липня 2020 року у справі № 822/1030/18.
		Відтак, враховуючи відсутність комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, на що посилається відповідач у спірному рішенні, у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, у цій справі відсутні підстави для зобов`язання Гатненської сільської ради надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, оскільки обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання такого дозволу.
		Отже, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
		Указаний висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 28 вересня 2021 року у справі №462/4395/17, від 15 травня 2022 року у справі № 200/5001/21від 13 червня 2023 року у справі №500/2159/22.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
		Поряд з іншим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
		У зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.
		У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і триває донині.
		Відтак, з урахуванням згаданих норм пп. 5 п. 27 розд. X «Перехідні положення» ЗК України до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
		Колегія суддів зауважує, що у цій справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі.
		У зв`язку з викладеним апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
		Таким чином, оскільки обставини дії в Україні воєнного стану унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, то в силу положень ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.
		Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, не врахував особливостей правового регулювання спірних правовідносин та залишив поза увагою неможливість втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування до прийняття ним рішення по суті порушених у клопотанні питань із дослідженням його та доданих до нього документів на відповідність усім вимогам, які висуває ЗК України. Викладене є підставою для скасування судового рішення в частині із ухваленням у ній нового про часткове задоволення позовних вимог.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини порушено норми матеріального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині.
		У свою чергу судова колегія зауважує, що будь-яких обґрунтувань необхідності залишення позовної заяви без розгляду мотиви апеляційної скарги не містять.
		Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність стягнення з Гатненської сільської ради на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання позовної заяви, в сумі 681,00 грн, сплачених згідно квитанції від 11 листопада 2021 року №4565, пропорційно до задоволених позовних вимог (3/4).
		Крім того, як було зазначено вище, у відзиві на апеляційну скаргу, примірник якого разом з доданими документами було направлено відповідачу (а.с. 112), позивач просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12  000 грн.
		На підтвердження понесених витрат позивачем було надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 21 липня 2021 року (а.с. 21-22), у пункті 3.1 якого визначено, що перелік, об`єм та вартість правової допомоги, а також порядок розрахунків, умови та строк оплати вартості правової допомоги за цим договором, визначається за згодою сторін в актах наданої правової допомоги, які підписуються сторонами та є невід`ємними частинами договору, копію акта надання правової допомоги від 21 квітня 2023 року, в якому зазначено, що вартість послуг із складання відзиву на апеляційну скаргу складає 11  000 грн та вартість послуг із надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень з правових питань щодо судової процедури захисту прав клієнта під час апеляційного провадження у справі №320/14961/21 складає 1  000 грн (а.с. 111).
		Приписи ч. 1 ст. 139 КАС України визначають, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
		Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
		Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
		Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.
		Судова колегія вважає за необхідне зауважити, що обов`язковою умовою для врахування судом таких доказів є їх подання до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Крім того, колегія суддів, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 810/2760/17, вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
		Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що приписи КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 120/3929/19-а.
		Судом апеляційної інстанції враховується, що будь-яких заперечень щодо неспівмірності заявлених до присудження на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відповідачем не надано. Разом з тим, з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25 липня 2023 року у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
		Відтак, перевіряючи обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		Аналіз змісту наданого позивачем акту надання правової допомоги свідчить, що останній не містить зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на надання правової інформації, усних консультацій і роз`яснень клієнту та складання відзиву на апеляційну скаргу. Викладене у свою чергу унеможливлює визначити обґрунтованість понесення позивачем витрат.
		Крім іншого, суд апеляційної інстанції зауважує, що представник позивача є незмінним починаючи з моменту подання позовної заяви, ознайомлений з матеріалами справи та позицією органу місцевого самоврядування, що вказує на об`єктивне завищення суми витрат на професійну правничу допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу по відношенню до вартості послуг з підготовки та подання позовної заяви (12  000 грн щодо 5  100 грн).
		Таким чином, враховуючи категорію складності цієї справи (малозначна і типова) та відсутність детального опису наданої послуги і часу, витраченого адвокатом на виконання заявлених до відшкодування послуг, а також значне перевищення вартості суми послуг за підготовку відзиву на апеляційну скаргу над вартістю послуг з підготовкою позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати в суді апеляційної інстанції, не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, у зв`язку з чим заява про відшкодування судових витрат не підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 378 КАС України, колегія суддів, -    
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області - задовольнити частково.
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року - скасувати в частині зобов`язання Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади, згідно клопотання 22.07.2021 (вх. № 2290 від 27.07.2021).
		Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
		Зобов`язати Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області (08160, Київська обл., Фастівський р-н., с. Гатне, вул. Київська, 138, вод ЄДРПОУ 04358508) повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 22 липня 2021 року (вхідний №2290 від 27 липня 2021 року) щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва орієнтовним розміром 0,12 гектара на території Гатненської територіальної громади з урахуванням викладених у постанові суду висновків.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або скасування заборони на розгляд цього питання під час дії воєнного стану.
		Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області (08160, Київська обл., Фастівський р-н., с. Гатне, вул. Київська, 138, вод ЄДРПОУ 04358508) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) підлягають витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 681 (шістсот вісімдесят одна) гривня 00 копійок.
		В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року - залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
		Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
		          
		Суддя-доповідач                                                                      Н.М. Єгорова 
		 
		Судді                                                                                            О.В. Карпушова 
		 
		                                                                                                    Є.О. Сорочко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...