Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/4531/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; звернень органів доходів і зборів, у тому числі щодо; визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов’язаних із визнанням правочинів недійсними.
Надіслано судом: 16.11.2023. Зареєстровано: 17.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2023.
Дата набрання законної сили: 16.11.2023
Номер судового провадження: К/990/32237/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		16 листопада 2023 року 
		м. Київ
		справа №580/4531/23
		адміністративне провадження № К/990/32237/23  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Гімона М.М.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Юрченко В.П., 
		під час розгляду в порядку письмового провадження як судом касаційної інстанції справи № 580/4531/23 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Транс Логістик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» про визнання недійсним договору, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Черкаській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби, на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року (суддя Бабич А. М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є. І., судді: Епель О. В., Файдюк В. В.),
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2023 року Головне управління ДПС у Черкаській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (далі - ГУ ДПС, скаржник) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Транс Логістик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп», в якому просило: визнати недійсним договір від 22 листопада 2021 року №47 на перевезення автомобільним транспортом, укладеного між відповідачами; застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), та стягнути з ТОВ «А-Транс Логістик» на користь ТОВ «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» 472078,10 грн; застосувати наслідки недійсності правочинів, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, та стягнути з ТОВ «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» на користь держави 472078,10 грн.
		Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 червня 2023 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Суди дійшли висновку, що зазначений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а спір підвідомчий судам господарської юрисдикції, адже пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності між відповідачами.
		Не погодившись з такими судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, просить ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що у даному випадку ГУ ДПС ініціює позов не як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність, а саме як контролюючий орган. Відповідно, подання даного позову слід розглядати як виконання покладених на контролюючий орган повноважень.
		Посилаючись на постанови Верховного Суду від 06 червня 2023 року у справі №580/643/23, від 12 березня 2020 року у справі № 2а-0770/2208/12, від 04 грудня 2018 року у справі № 2а-0770/2203/12, від 02 жовтня 2018 року у справі №817/274/17, від 15 жовтня 2019 року у справі №911/1834/18, від 11 січня 2022 року у справі №904/1448/20, ГУ ДПС вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про підвідомчість цього спору судам господарської юрисдикції.
		Верховний Суд ухвалою від 10 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження за поданою скаргою на підставі абзацу шостого частини четвертої статті 328 КАС України з метою перевірки зазначених доводів ГУ ДПС.
		Відповідачі правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає здійсненню касаційного перегляду справи.
		Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Ключовим питанням під час касаційного перегляду справи є визначення належної юрисдикції суду, до підсудності якого віднесено розгляд цієї справи: до суду адміністративної юрисдикції чи господарської.
		Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
		1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;
		2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
		3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		Колегія суддів, надаючи оцінку наявності винятків, що виключають можливість передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, звертає увагу на те, що:
		1) позивач у судах першої та апеляційної інстанцій наполягав на підвідомчості цього спору саме судам адміністративної юрисдикції, мотивуючи це тим, що право на звернення до суду з таким позовом закріплено нормами ПК України, відповідно, свідчить про виконання покладених на контролюючий орган повноважень;
		2) позивач, який оскаржує судові рішення, обґрунтовує порушення судами правил предметної юрисдикції наявністю постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 12 березня 2020 року у справі № 2а-0770/2208/12, від 04 грудня 2018 року у справі № 2а-0770/2203/12, від 02 жовтня 2018 року у справі №817/274/17, у яких зроблено висновки про підвідомчість аналогічних спорів судам адміністративної юрисдикції, а також наявністю постанов Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №911/1834/18, від 11 січня 2022 року у справі №904/1448/20, ухвалених у справах, розглянутих в порядку господарського судочинства, у яких зроблено висновки про те, що спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами цивільного і господарського законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
		3) Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
		Колегія суддів враховує, що в ухвалах від 18 травня 2021 року у справі № 640/24049/19, від 15 червня 2022 року у справі №904/8573/21 Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справи для розгляду у відповідній колегії, виходила з того, що відсутність у касаційній скарзі посилання на наявність судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах є випадком, за якого справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Велика Палата зазначала, що за відсутності різної практики касаційних судів у справах з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах процесуальне законодавство надає достатні та чіткі механізми для суду, який розглядає справу в касаційному порядку, задля узгодження існуючої судової практики чи заповнення її прогалин. 
		У касаційній скарзі ГУ ДПС зазначає висновки щодо підвідомчості цього спору судам адміністративної юрисдикції, ухвалені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
		Однак, під час касаційного перегляду встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядав справу № 910/5958/20 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз», компанії Ей/О Рігас Кугу Буветава про визнання недійсним контракту. За наслідками розгляду суд ухвалив постанову від 29 серпня 2023 року. 
		Суд зазначив, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним контракту з підстави, передбаченої частиною третьою статті 228 ЦК України. Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на статті 4, 162, 164 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 203, 215, частину третю статті 228 ЦК України та просив визнати контракт недійсним.
		Отже, правовідносини у справі № 910/5958/20 є подібними до правовідносин у справі № 580/4531/23, у якій подано касаційну скаргу.
		У постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Під час розгляду позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. 
		Встановивши, що позивач у справі не є стороною зазначеного контракту, який не довів наявності у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, суд дійшов висновку про відсутність порушення оспорюваним правочином прав і законних інтересів позивача у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовив саме з цих підстав.
		Водночас тривалий час у судовій практиці було умовне розмежування спорів цієї категорії: у випадку звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину органу Державної податкової служби - ці справи розглядалися судами адміністративної юрисдикції (до прикладу, справи №№ 802/470/17-а, № 2а-3847/08/0470, №2а-1670/8497/11, №2а-6995/12/1370, №2а-19251/11/2670, № 160/14095/21), а у випадку звернення до суду з таким позовом іншої юридичної особи або прокурора в інтересах держави, але в особі юридичної особи - судами господарської юрисдикції (до прикладу, справи №№ 904/1427/21, 911/639/17, 911/3493/17, 911/1045/18, 905/77/21).
		Однак, станом на сьогодні існують справи за позовом контролюючого органу до сторін правочинів про визнання недійсними останніх і застосування наслідків їх недійсності, розглянуті за правилами різних судочинств, що створює певну правову невизначеність.
		Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах
		Колегія суддів вважає, що окрім наявності у цій справі питання предметної юрисдикції, що дає підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, є підстави для передачі справи останній і на підставі частини третьої статті 346 КАС України. Так, на переконання колегії суддів, наявні підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, як в частині можливості розгляду спорів цієї категорії справ судами господарської юрисдикції, так і щодо обов`язку суду у спорах цієї категорії перевіряти наявність порушеного цивільного права контролюючого органу.
		Так, підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;
		Отже, повноваженням на визнання правочину недійсним, а так само на застосування наслідків недійсності правочинів, наділений виключно суд, а ініціаторами такого розгляду є контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України.
		У постанові від 25 липня 2023 року у справі №160/14095/21 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду зазначав, що наслідки недійсності правочину у вигляді стягнення в доход держави коштів (майна) за рішенням суду за своєю природою є заходом державного примусу, що застосовується до порушників, тобто мають ознаки, притаманні конфіскації майна, оскільки за своїм змістом і порядком передбачають примусове вилучення отриманого, і таке вилучення здійснюється на користь держави. Основною групою заходів державного примусу, які застосовують до суб`єктів фінансового права у випадку вчинення протиправних діянь, є юридичні санкції - передбачені нормою права заходи державного примусу, які застосовуються залежно від виду юридичної відповідальності, що покладається на суб`єктів правовідносин. За галузевою належністю вони поділяються на фінансово-правові санкції та санкції інших галузей права. 
		Підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначає (закріплює) право контролюючих органів бути учасниками відповідних адміністративних правовідносин, врегульованих нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а реалізація цієї компетенції можлива виключно у разі наявності відповідних матеріальних норм, зокрема, положень ГК України, які за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, та які за визначенням частини першої статті 208 ГК України, можуть бути застосовані до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
		Слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 73 КАС України (частина друга статті 76 ГПК України, частина друга статті 77 ЦПК України) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Отже, предметом доказування у спорах цієї категорії є перевірка доводів контролюючого органу про те, що правочин вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а не наявність/відсутність порушених цивільних прав органу Державної податкової служби. Останній, на якого ПК України покладено обов`язок з контролю за додержанням податкового та іншого законодавства, у таких спорах здійснює захист не власних інтересів (приватних, цивільних), а інтересів держави (публічних). 
		Таким чином, вимоги контролюючого органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними та застосування наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної податкової служби здійснювати податковий контроль. 
		Більш того, за змістом пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, за винятком спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
		Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 
		Згідно зі статтею 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.
		Керуючись ст.ст. 346, 347, 359 КАС України, суд,
		УХВАЛИВ:
		Справу № 580/4531/23 за позовом Головного управління ДПС у Черкаській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «А-Транс Логістик», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислове Об`єднання «Ірві Спецтехніка Груп» про визнання недійсним договору - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва   В.П. Юрченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...