Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/20299/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях.
Надіслано для оприлюднення: 17.11.2023. Зареєстровано: 18.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2023.
Дата набрання законної сили: 21.11.2023
Номер судового провадження: 1-в/127/579/22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа №127/20299/22 
		Провадження №1-в/127/579/22 
		 
		УХВАЛА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 листопада 2023 року                            м. Вінниця
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		засудженого ОСОБА_4 ,
		захисника ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці клопотання засудженого ОСОБА_4 про припинення його катування у вигляді довічного позбавлення волі, -
		В С Т А Н О В И В:
		До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання від засудженого ОСОБА_4 про припинення його катування у вигляді довічного позбавлення волі.
		Клопотання мотивоване тим, що чинним законодавством України не передбачено жодної можливості звільнення особи, засудженої до довічного позбавлення волі. А тому, чинне законодавство України порушує положення ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.), ст. 28 Конституції України, яка в силу ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Дане клопотання ґрунтується на конкретних рішеннях Європейського суду з прав людини, в тому числі, 12 березня 2019 року «Пєтухов проти України», по якому суд дійшов висновку, що рішення засудити позивачів до пожиттєвого тюремного ув`язнення, без можливості його перегляду, не відповідає ст. 3 Конвенції, оскільки держава - відповідач не передбачила обмеження у часі відбування покарання та можливості умовно-дострокового звільнення осіб.
		Заявник просить від національного суду врахувати дану практику Європейського суду з прав людини, як джерело права при розгляді даного клопотання по суті, що передбачено КПК України та Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» в частині визнання порушень його прав як людини і громадянина згідно ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 28 Конституції України та звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі на виконання рішення ЄСПЛ.
		Засуджений ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримав та просив суд його задовольнити. 
		В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 підтримав клопотання ОСОБА_4 з підстав викладених в клопотання та просила суд його задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_3 в судовомузасіданні заперечувавщодо задоволенняданого клопотання,оскільки вононе ґрунтуєтьсяна вимогахчинного законодавства,у зв`язкуз чим, просив суд відмовити у його задоволенні.
		Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання та особової справи на засудженого ОСОБА_4 , суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що ОСОБА_4 засудженого вироком Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2000 року за ст. 93 п.п. «е,з,і» КК України (в ред. 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Ухвалою Верховного Суду України від 11.01.2000 року вирок Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2000 року щодо ОСОБА_4 змінено. Виключено з вироку кваліфікацію дій ОСОБА_6 за п. «і» ст. 93 КК України (в ред. 1960 року). Вважати ОСОБА_4 засудженим за ст. 93 п.п. «е,з» КК України (в ред. 1960 року) до міри покарання призначеної судом. В решті вирок залишено без змін.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2018 року засудженому ОСОБА_4 в строк покарання призначеного вироком Верховного Суду Автономної Республіки Крим від 06.10.200 року строк попереднього ув`язнення з 10.05.2000 року до 11.01.2001 року з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.
		Суд приймає до уваги, що ЄСПЛ зазначив, що у контексті довічного позбавлення волі стаття 3 Конвенції повинна тлумачитись як така, що вимагає зменшуваності покарання, в розумінні перегляду, який дозволяє національній владі вирішити питання про те, чи наявні суттєві зміни довічно ув`язненого, і що в ході покарання був зроблений такий прогрес у виправленні, що тривале тримання в ізоляції не може бути виправдане пенологічними підставами (п. 119, справа «Вінтер та ін. проти Сполученого Королівства» від 09.07.2013). В цьому ж рішенні (п. 122) ЄСПЛ зауважив, що кожна особа, довічно позбавлена волі, має право знати, за яких умов може бути переглянутий строк її покарання, включаючи дату, коли такий перегляд може відбутись. Більше того, згідно з правовою позицією ЄСПЛ довічно ув`язнений має знати чіткі критерії для такого перегляду (п. 137, справа «Трабельсі проти Бельгії» від 04.09.2014).
		Чинна в Україні норма (ч. 2 ст. 87 КК) про можливість застосування помилування після відбуття 20 років покарання не відповідає вимогам статті 3 Конвенції. Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що помилування не відповідає вимогам статті 3 Конвенції. Національне законодавство цієї країни не вимагало від президента оцінювати, чи були обґрунтовані пенологічні підстави для продовження довічного ув`язнення, а також не вимагало надавати мотивацію у разі відмови у помилуванні (п. 57, справа «Лаезло Магіяр проти Угорщини» від 20.05.2014). Через зазначені причини президентське помилування не дотримувалось тієї вимоги, яка витікає зі статті 3 Конвенції: довічно засуджений має знати, що саме він має зробити для того, аби була розглянута можливість його звільнення (п. 58 зазначеного рішення).
		Крім того, ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що існування можливості звільнення з мотивів «милості» не є достатнім для застосування вимог статті 3 Конвенції (п. 127, справа «Вінтера та ін. проти Сполученого Королівства» від 09.07.2013; п. 43, справа «Ханчінсон проти Сполученого Королівства» від 17.01.2017; п. 100, справа «Мюррей проти Нідерландів» від 26.04.2016), оскільки звільнення на підставі «милості» не є реалістичною перспективою звільнення від довічного покарання в розумінні Суду. 
		Для задоволення вимог статті 3 Конвенції довічне покарання має бути зменшуваним (п. 98, справа «Кафкаріс проти Кіпру» від 12.02.2008). Щоб встановити, чи було таке покарання зменшуваним, має існувати перспектива звільнення від довічного ув`язнення, яка має бути не тільки де юре, а й де факто реалістичною (п. 196, справа «Окалан проти Туреччини» від 18.03.2014).
		Конвенція є міжнародним договором в розумінні пункту а) частини першої статті 1 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Разом з тим, у зазначених судових рішеннях йде мова про позитивне зобов`язання держави-учасниці, в тому числі й щодо розробки та запровадження дієвого механізму, який сприяв би задоволенню вимог статті 3 Конвенції. 
		Згідно зі статтею 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів визначено, що Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору. Це правило діє без шкоди для статті 46. 
		Зі змісту частини першої статті 46 Конвенції випливає, що Держава не має права посилатись на ту обставину, що її згода на обов`язковість для неї договору була виражена на порушення того чи іншого положення її внутрішнього права, яке стосується компетенції укладати договори, як на підставу недійсності її згоди, якщо тільки це порушення не було явним і не стосувалося норми її внутрішнього права особливо важливого значення.
		12.05.2019 ЄСПЛ прийняв рішення у справі «Пєтухов проти України (№2)» та констатував порушення статті 3 Конвенції, пов`язане з тим, що у нашій державі довічно ув`язнені не мають реальної перспективи звільнення. Приймаючи вказане рішення, ЄСПЛ відмітив відсутність в Україні юридичної системи для забезпечення паліативного догляду в тюрмах. Що стосується неможливості скоротити довічний термін ув`язнення, Суд зазначив, що дане питання розкриває систематичну проблему, яка закликає до здійснення заходів загального характеру. 
		З огляду на обов`язковість для виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини, гарантовану статтею 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, слід звернути увагу на таке.
		Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Зі змісту частини першої статті 75 Конституції України випливає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент  Верховна Рада України.
		До повноважень Верховної Ради України згідно з пунктами 3, 5 та 6 частини першої статті 85 Конституції України належать, зокрема, прийняття законів; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля. При цьому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 91 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина.
		Зі змісту частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Як зазначено у пункті 4.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.10.2005 № 6-рп/2005, розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв`язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об`єднаннями тощо.
		Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24.06.1999 № 6-рп/99 (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
		Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17.12.2013 у справі № 21-439а13 визначив, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
		06.11.2022 набрали чинності Закони України № 2689-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2690-ІХ від 18.10.2022 «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану».
		Зазначеними Законами були внесені зміни до КК, КПК та КВК, зокрема, щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Так, Законом № 2690-ІХ внесені зміни до положень статті 82 КК, якими визначено можливість заміни особі, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м`яким (позбавлення волі строком від 15 до 20 років) після відбування нею не менше 15 років призначеного судом покарання.
		Відповідно до частини першої статті 82 КК невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
		При цьому частиною п`ятою статті 82 КК визначено, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.
		Згідно з частиною шостою статті 82 КК до осіб, яким покарання замінене більш м`яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
		Пунктом 3 частини третьої статті 81 КК регламентовано, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом, зокрема, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк.
		З сукупного аналізу наведених норм випливає, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, спочатку (після відбування нею не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання) має право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, і лише після фактичного відбування нею не менше трьох чвертей строку вже заміненого покарання така особа матиме право на умовно-дострокове звільнення від його відбування.
		У судовому засіданні встановлено, що засуджений ОСОБА_4 з клопотанням про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням не звертався. Натомість засуджений наполягав на тому, що він має бути звільнений від відбування призначеного йому покарання саме у зв`язку із застосуванням норм кримінального закону, які не могли бути застосовані при призначенні йому кримінального покарання. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що без вирішення питання про попередню заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років неможливе застосування умовно-дострокового звільнення до засудженого, який відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі. Саме тому в цій частині правові підстави для задоволення клопотання засудженого відсутні. 
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що підстав для задоволення клопотання засудженого ОСОБА_4 не має, а тому в його задоволені слід відмовити.
		Керуючись ст.ст. 51, 82 КК України, ст.ст. 367, 369-372, 537, 539 КПК України, суд, -
		УХВАЛИВ:
		 
		В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_4 , відмовити.
		Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом семи днів з моменту її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області, а для засудженого, який тримається під вартою з моменту вручення копії судового рішення.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...