Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 609/2/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.11.2023.
Дата набрання законної сили: 14.11.2023
Номер судового провадження: 51-4573км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021210000000194

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 609/2/22
		провадження № 51-4573км23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участі:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		виправданого                                            ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рохманів Шумського району Тернопільської області, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 , 
		якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Шумського районного суду Тернопільської області від 13 грудня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Тернопільського апеляційного судувід 16 червня 2023 року апеляційні скарги прокурора та потерпілої залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 14 липня 2021 року приблизно о 13 год 35 хв, виконуючи службові обов`язки та керуючи службовим автомобілем «УАЗ-3909» (д.н.з. НОМЕР_1 ), який належить ВАТ «Тернопільобленерго», усупереч вимогам Закону України «Про дорожній рух» та пунктів 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), пп. «б» і «д» п. 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) не був достатньо уважним і належно не стежив за дорожньою обстановкою, щоб мати змогу своєчасно реагувати на її зміну, постійно контролювати рух керованого ним транспортного засобу та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, перед початком руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, розпочав рух від місця стоянки, що на вул. Шевченка у с. Цеценівці Шумської ОТГ Кременецького району Тернопільської області у напрямку центру цього села, під час якого допустив наїзд на малолітнього ОСОБА_8 , який підійшов до автомобіля «УАЗ-3909», пригнувся і просунув верхню частину тіла між дорожнім покриттям та днищем автомобіля, в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть на місці пригоди.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
		На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що як місцевий, так і апеляційний суди здійснили неналежне та неповне дослідження усіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування кримінального закону та безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК.
		На переконання прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, з посиланням на те, що виправданий не мав об`єктивної можливості виявити небезпеку або перешкоду для руху у задньому лівому дзеркалі автомобіля, оскільки поза увагою суду залишилося те, що ОСОБА_7 не виконав усіх необхідних дій, щоб переконатися, що його маневр буде безпечним, зокрема, відкрити водійські двері або вікно та подивитися на дорожню обстановку, за необхідності вийти з автомобіля. Також сторона обвинувачення зазначає про те, що вказані висновки апеляційного суду спростовуються наявними у матеріалах кримінального провадження доказами, а саме протоколами слідчих експериментів від 13 жовтня та 06 грудня 2021 року, під час яких було встановлено, що при розташуванні манекена в місці заднього лівого колеса автомобіля, водій може його побачити, не покидаючи салон автомобіля, шляхом відкриття водійських дверей, а тому, на переконання прокурора, ОСОБА_7 перед початком руху мав об`єктивну можливість виявити небезпеку у вигляді малолітнього потерпілого.
		Стверджує, що апеляційний суд усупереч вимог ст. 404 КПК обґрунтував свої висновки, посилаючись на низку письмових доказів та показання експертів ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які він безпосередньо не досліджував та не допитував, чим порушив право прокурора на дослідження доказів, їх оцінку та обстоювання правової позиції обвинувачення.
		На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника потерпілої про призначення судово-фонетичної, комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертиз, чим допустив істотне порушення вимог КПК та не усунув суперечності, які містяться у висновках судових автотехнічних експертиз від 23 листопада 2021 року № СЕ-19/120-21/10733-ІТ та від 15 грудня 2021 року № СЕ-19/120-21/12693-ІТ, в яких на аналогічні запитання про невідповідність дій водія автомобіля «УАЗ-3909» вимогам п. 10.1 ПДР експерти відповіли по-різному.
		Вказує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, виправданий та його захисник вважали ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
		Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. До початку касаційного розгляду на електронну адресу ККС ВС від потерпілої ОСОБА_11 та її представника - адвоката ОСОБА_12 надійшли заяви про здійснення розгляду справи за їхньої відсутності.
		Мотиви суду
		Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Перш за все колегія суддів зупиниться на доводах касаційної скарги щодо наявності у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
		Як убачається із судових рішень судів попередніх інстанцій, висновки цих судів про невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, шляхом дослідження доказів, перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК.
		Апеляційний суд констатував, що в діях ОСОБА_7 порушення вимог Закону України «Про дорожній рух» та пунктів 1.5 ч. 1, 1.10 (в частинах визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), підпункту «б», «д» п. 2.3. та п. 10.1 ПДР може мати місце лише у випадку коли він перед початком руху автомобіля об`єктивно був спроможний виявити небезпеку або перешкоду для руху.
		В ході перегляду провадження щодо ОСОБА_7 суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що малолітній потерпілий ОСОБА_13 був повністю під кузовом автомобіля і не міг виглядати правим плечем за межі автомобіля перед початком руху, а тому виправданий як водій перед початком руху не мав об`єктивної можливості побачити його в лівому дзеркалі заднього огляду, через вікно дверей чи через відчинені двері.
		Такі свої висновки апеляційний суд зробив на підставі досліджених судом першої інстанції доказів, а саме: протоколів огляду місця події від 14 липня 2021 року, висновку судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57, показань свідка ОСОБА_14 , експертів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та інших доказів, достовірність та допустимість яких сторонами кримінального провадження не оспорювалася.
		Апеляційним судом було враховано показання, допитаної у суді першої інстанції, свідка ОСОБА_14 (безпосереднього очевидця події), яка вказала, що не бачила щоб перед початком руху автомобіля, що належить ВАТ «Тернопільобленерго» дитина перетинала дорогу чи знаходилася поряд із автомобілем.
		На підставі вказаних показань цього свідка апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав для ствердження про порушення ОСОБА_7 вимог ПДР в момент, коли малолітній ОСОБА_13 підійшов до автомобіля та, пригнувшись, заліз під його днище, оскільки в цей період часу автомобіль знаходився у нерухомому стані, виправданий ним не керував, а, отже, і не міг створити небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху або становити загрозу життю чи здоров`ю громадян.
		Судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57 збіг окремих бокових рельєфних виступів вздовж внутрішнього краю протектора шини заднього лівого колеса з відповідними відбитками елементів фігур у верхній половині тіла малолітнього потерпілого ОСОБА_8 на її задній поверхні, вказує на те, що дитина в момент утворення зазначених слідів на тілі, найімовірніше, перебувала у вертикальному чи близькому до нього положенні у просвіті між колесом (спереду) та кузовом автомобіля (позаду) і була обернена до колеса спиною, що в подальшому (під час руху автомобіля вперед) супроводжувалось відкиданням дитини спиною на колесо цього автомобіля і стисненням тіла між 2-ма площинами (між протектором колеса та вище розташованими поверхнями кузова).
		Співставляючи вищевказане із відомостями, які зафіксовані в ході проведення слідчого експерименту 13 жовтня 2021 року в частині габаритних розмірів заднього лівого колеса і заднього лівого крила автомобіля «УАЗ-3909», суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про те, що за встановленого у висновку судово-медичної експертизи ймовірного положення тіла малолітнього потерпілого безпосередньо перед здійсненням на нього наїзду заднім лівим колесом автомобіля, розмірів тілобудови ОСОБА_8 та габаритів задньої лівої частини автомобіля, малолітній потерпілий знаходився під днищем автомобіля ближче до його осьової лінії та ближче до правого краю протектора колеса, а тому у водія не було об`єктивної можливості виявити перебування ОСОБА_8 під автомобілем в дзеркалі заднього виду, через вікно дверей чи через відчинені двері.
		На підтвердження таких своїх висновків апеляційний суд додатково послався на показання судових експертів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які були допитані в судовому засіданні місцевого суду з дотриманням вимог КПК та які пояснили, що в момент руху автомобіля дитина перебувала між заднім лівим колесом та днищем кузова автомобіля, при цьому повністю обернена спиною до колеса, а встановлений на правій стороні спини дзеркальний відбиток малюнка протектора колеса дав їм можливість стверджувати, що дитина під час руху автомобіля знаходилася в просвіті між колесом та нижньою частиною кузова, по суті впиралася у задню частину кузова автомобіля, знаходячись ближче до внутрішньої частини заднього лівого колеса, а своєю лівою частиною тулуба ближче до внутрішньої частини кузова автомобіля, тому стверджувати, що дитина могла виглядати якоюсь частиною тіла з-під автомобіля неможливо.
		Апеляційний суд правильно встановив, що висновки проведених у цьому провадженні експертиз та пояснення експертів у судовому засіданні не містять даних про те, що при розташуванні дитини в просвіті між заднім лівим колесом та кузовом автомобіля якусь частину тіла було видно з-під цього автомобіля з місця водія.
		Відомості, які були зафіксовані під час проведених слідчих експериментів 13 жовтня та 06 грудня 2021 року, про наявність об`єктивної можливості виявлення манекена та статиста (дитини) водієм автомобіля «УАЗ-3909» шляхом огляду в ліве заднє дзеркало або через відкриті вікно чи двері, апеляційний суд, як і суд першої інстанції, відхилив, оскільки в ході цих слідчих дій не було відтворено дійсну обстановку події, з огляду на те, що як манекен, так і статист (дитина) були розташовані біля заднього лівого колеса та/або ближче до його лівого краю, тоді як за встановлених обставин у висновку судово-медичної експертизи дитина перед початком наїзду на неї колесом автомобіля розташовувалася під днищем автомобіля ближче до осьової лінії та ближче до правого краю колеса спиною до нього.
		Таким чином, на підставі встановлених невідповідностей інформації, яка зафіксована у протоколах слідчих експериментів, дійсним обставинам події, апеляційний суд, попри твердження прокурора, обґрунтовано погодився із висновками суду першої інстанції про визнання неналежним доказом висновку судової автотехнічної експертизи від 15 грудня 2021 року № СЕ-1-/120-21/12693-ІТ, оскільки цей висновок було зроблено на підставі даних, отриманих за результатами проведення вказаних слідчих дій.
		Крім того, як правильно встановив апеляційний суд, у цьому висновку судової автотехнічної експертизи експертом не проводилися жодні розрахунки на основі замірів, отриманих в ході проведення слідчих експериментів, а також не було враховано висновок судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57 щодо місця розташування дитини в межах арки заднього лівого колеса автомобіля, а не поряд з ним. При цьому висновок експерта про невідповідність дій водія автомобіля вимогам п. 10.1 ПДР був зроблений виключно на підставі заданих слідчим вихідних даних про можливість виявлення водієм зі свого місця розташування дитини в межах задньої лівої частини автомобіля, без проведення цим експертом дослідження питання про те, чи мав водій автомобіля реальну можливість виявити малолітнього потерпілого з урахуванням його розташування під автомобілем, яке встановлено висновком судово-медичної експертизи від 25 листопада 2021 року № 57.
		З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.
		Як правильно встановив апеляційний суд, з чим погоджується і колегія суддів, ні проведені в ході досудового розслідування слідчі дії, ні висновки експертиз, ні показання експертів не містять відомостей про точне розташування тіла малолітнього потерпілого до того, як внаслідок руху автомобіля відбувся поштовх тіла дитини задньою частиною кузова і його відкидання на колесо автомобіля, а також, що з місця водія дитину було видно в момент початку руху автомобіля чи безпосередньо перед ним.
		При цьому твердження сторони обвинувачення про можливість виявлення водієм небезпеки в момент початку руху апеляційний суд правильно визнав припущеннями, на яких не може ґрунтуватися обвинувальний вирок, з огляду на те, що така її позиція не підтверджена наявними у матеріалах кримінального провадження доказами та встановленими обставинами події.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, які були предметом ретельного дослідження та оцінки судом першої інстанції, у тому числі на підставі повторно досліджених доказів безпосередньо в судовому засіданні дійшов обґрунтованого та умотивованого висновку про правильність тверджень місцевого суду щодо відсутності у ОСОБА_7 об`єктивної можливості виявлення малолітнього потерпілого під керованим ним автомобілем перед початком руху через ліве дзеркало заднього огляду або шляхом відкриття вікна чи дверей автомобіля, а, отже, і відсутності порушення в діях виправданого вимог п. 10.1 ПДР.
		Посилання прокурора на те, що поза увагою апеляційного суду залишилися твердження як потерпілої, так і сторони обвинувачення щодо невжиття ОСОБА_7 всіх можливих заходів для виявлення небезпеки у вигляді дитини перед початком руху, колегія суддів відхиляє, оскільки такі доводи апеляційних скарг були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх необґрунтованими та навів належні й докладні мотиви таких своїх висновків.
		З такими висновками погоджується суд касаційної інстанції.
		Крім того, слід наголосити, що, попри твердження прокурора, пунктом 10.1 ПДР не регламентовано, які саме заходи має виконати водій задля переконаності у безпечності руху перед його початком. Так само вимогами ПДР не визначено обов`язку для водія з цією метою виходити із автомобіля і оглядати його.
		Щодо доводів прокурора про порушення судом апеляційної інстанції положень ст. 404 КПК під час дослідження доказів, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
		Як убачається із журналу та звукозапису судового засідання апеляційного суду від 03 березня 2023 року, цим судом було задоволено клопотання сторони обвинувачення та потерпілої про повторне дослідження доказів та допит свідків, що було зроблено судом в судовому засіданні 07 червня 2023 року.
		При цьому під час дослідження письмових та речових доказів, а також під час прослуховування звукозаписів судових засідань місцевого суду, в яких допитувалися свідки, у зв`язку із неможливістю їх безпосереднього допиту в апеляційному суді з об`єктивних причин, ніхто з учасників судового провадження не висловлював жодних зауважень чи заперечень щодо порядку та процедури дослідження апеляційним судом доказів.
		Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Апеляційний суд дотримався вказаних вимог під час здійснення судового розгляду в повному обсязі. Порушення прав сторін судового провадження в ході апеляційного розгляду справи Суд не встановив.
		Усупереч доводам прокурора про безпідставну відмову в задоволенні клопотання потерпілої про призначення судово-фонетичної, комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертиз, вказане клопотання було вирішене судом апеляційної інстанції із дотриманням вимог ст. 350 КПК, з прийняттям відповідного рішення у формі ухвали та з наведенням належних мотивів таких своїх висновків.
		Таким чином, в ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що вищевказане клопотання потерпілої розглянуте апеляційним судом відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК та з дотриманням положень ст. 350 КПК.
		Твердження прокурора про те, що апеляційний суд не усунув суперечностей, які містяться у висновках судових автотехнічних експертиз від 23 листопада 2021 року № СЕ-19/120-21/10733-ІТ та від 15 грудня 2021 року № СЕ-19/120-21/12693-ІТ, в яких на аналогічні запитання про невідповідність дій водія автомобіля «УАЗ-3909» вимогам п. 10.1 ПДР експерти відповіли по-різному, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані висновки експертиз були предметом ретельного дослідження і оцінки судом апеляційної інстанції, за результатами яких висновок судової автотехнічної експертизи від 15 грудня 2021 року № СЕ-19/120-21/12693-ІТ не був покладений в основу судового рішення.
		Колегія суддів дійшла висновку, що будь-якого роду суперечностей апеляційний суд не допустив.
		За наслідками касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження Суд встановив, що апеляційний суд в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги сторони обвинувачення, і визнав їх необґрунтованими, навів належні й докладні мотиви своїх висновків, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
		Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального та кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого цим судом рішення.
		З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану прокурором касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		УХВАЛИВ:
		Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 16 червня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...