Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/2122/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: 21.11.2023. Зареєстровано: 21.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2023.
Дата набрання законної сили: 07.03.2024
Номер судового провадження: 2/359/1293/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 359/2122/23
		Провадження № 2/359/1293/2023
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		07 листопада 2023 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі :
		головуючого судді Яковлєвої Л.В.,
		при секретарі Русан А.М.,
		за участі представників відповідача : Москалюк А.П. та Дьоміної Л.Т.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової НОМЕР_1 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди, -
		В С Т А Н О В И В :
		03 березня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до Держави Україна в особі Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту  ВЧ НОМЕР_2 ) (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації Державної прикордонної Служби України, яким просив стягнути з Державного бюджету України на власну користь моральну шкоду в розмірі 7500 євро, що на день звернення до суду з позовом згідно офіційного курсу Національного банку України (далі по тексту - НБУ) становить 289582 грн. 50 коп., а також судові витрати.
		 
		Вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2021 року у справі № 320/4102/20, яке набрало законної сили 04 березня 2021 року, дії ВЧ НОМЕР_2 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації Державної прикордонної Служби України щодо пропуску малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через державний кордон України для виїзду за межі України, який відбувся 16 листопада 2019 року та 03 січня 2020 року у пункті пропуску аеропорт Бориспіль термінал D на підставі незатвердженого рішенням Виконавчого комітету міської ради міста Кропивницького Висновку Виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького про проживання дитини з матір`ю від 29 березня 2019 року за № 1539/49-05-24, визнано протиправними.
		 
		ОСОБА_2 є рідною донькою позивача. Через протиправні дії ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_1 , як батько, позбавлений протягом тривалого часу взаємного спілкування з донькою, оскільки ОСОБА_3 з січня 2020 року знаходиться поза межами держави Україна разом з мамою. Відтак, відбулось незаконне втручання держави Україна у право позивача на повагу до його сімейного життя, яке гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі по тексту  Конвенція).
		 
		У зв`язку з цим, посилаючись на норми ст. 23, 1173 ЦК України та рішення Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) : від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України, у справах Monory проти Румунії і Угорщини, від 15 жовтня 2009 року у справі ОСОБА_4 проти України, від 05 червня 2018 року у справі Артур Іванов проти Росії, від 10 червня 2021 року Ген та інші проти України, від 17 січня 2013 року Хабровські проти України та інші, просив позов задовольнити, а розмір моральної шкоди визначив з урахуванням практики ЄСПЛ в розмірі 7500 євро, еквівалент яких просив стягнути з держави Україна на власну користь.
		 
		Ухвалою суду від 07 березня 2023 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін. Роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій.
		 
		29 березня 2023 року відповідач подав відзив на позов, яким просив відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки ВЧ НОМЕР_2 не вчинило дій які призвели до порушення прав позивача, як батька, щодо безперешкодного спілкування з донькою та щодо втручання в сімейне життя позивача, які могли призвести до порушення ст. 8 Конвенції. Наведену позицію аргументували тим, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відповідачем віднайдено низку судових рішень у спорах між ОСОБА_1 та його дружиною щодо порядку спілкування з дитиною, з яких вбачається, що позивач мав негативні ознаки в поведінці щодо сім`ї та доньки, через які саме матір дитини перешкоджає у спілкуванні батька з ОСОБА_3 . Крім того вказано на те, що позивачем не надано жодних доказів до суду на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди.
		 
		18 квітня 2023 року ОСОБА_1 подав клопотання до суду, яким просив вирішити питання про розподіл судових витрат у справі та стягнути з відповідача на власну користь витрати на правничу допомогу в розмірі 31000 грн. 00 коп. 
		 
		Належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань на адресу суду не направив. 
		 
		Представники відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову зважаючи на відсутність доказів заподіяння позивачу моральної шкоди. Вважають, що ВЧ НОМЕР_2 не вчиняло дій, які призвели до втручання в сімейне життя ОСОБА_1 та його можливість, як батька, спілкуватись з дитиною, оскільки між ним та матір`ю доньки, ще до перетину державного кордону в січні 2020 року, тривали судові спори щодо обмеження батька у спілкуванні з дитиною, визначення місця проживання дитини та щодо встановлення ОСОБА_1 графіку і порядку спілкування з донькою ОСОБА_3 . Це, в свою чергу, свідчить про те, що неможливість позивача спілкуватись з донькою зумовлена і виникла не через протиправні дії відповідача щодо пропуску дитини та її виїзду за кордон, а через непорозуміння між батьками щодо участі у житті і вихованні спільної дитини. 
		 
		Суд, заслухавши пояснення представників відповідача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи з наявними в ній доказами, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши її у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року за № 2передбачено, що відповідно ст.55,124 Конституції Українита ч.1ст.4,ч.1ст.5 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. 
		Згідно ст.12,81,89ЦПК України,кожна сторонаповинна довеститі обставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Доказами, відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого 12 жовтня 2016 року Подільським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.
		 
		Згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 31 січня 2023 року за № 91/ш-1140-1956 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 16 листопада 2019 року виїхала з території держава Україна рейсом 1256 Київ  Стамбул та 22 грудня 2019 року в`їхала на територію держави України рейсом 760 Бухарест  Київ. Крім того, 03 січня 2020 року дитина виїхала з території держави Україна рейсом 759 Київ  Бухарест та до України більше не поверталась. Доказів протилежного сторонами суду не надано.
		 
		Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі № 320/4102/20, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації Державної прикордонної Служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7 , задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ») Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо пропуску малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , через державний кордон України для виїзду за межі України, який двічі відбувся 16 листопада 2019 року та 03 січня 2020 року у пункті пропуску аеропорт Бориспіль термінал D на підставі незатвердженого рішенням Виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького Висновку Виконавчого комітету Міської ради міста Кропивницького про проживання дитини з матір`ю від 29 березня 2019 року за № 1539/49-05-24. Дане судове рішення набрало законної сили 04 березня 2021 року.
		 
		Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Також судом встановлено, що рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 09 серпня 2019 року у справі № 404/5203/19 заяву ОСОБА_7 , яка діяла від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , Управління з питань захисту прав дітей міської ради міста Кропивницького задоволено частково. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покласти на нього терміном на 6 місяців наступні заходи обмежувального припису:заборонити ОСОБА_1 протягом 6 місяців наближатися на 100 м. до місця реєстрації або місця проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ..Заборонити ОСОБА_1 особисто та/або через третіх осіброзшукувати ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_1 та/або переслідувати їх і в будь-який спосіб спілкуватись з ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ..
		Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2019 року та постановою Верховного Суду від 19 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишено без змін та набрало законної сили 19 травня 2020 року.
		При розгляді судами даної справи встановлено наступне : «Систематичні випадки насильницьких дій ОСОБА_1 щодо заявниці, малолітньої доньки впродовж останнього року, приниження, переслідування, залякування, а також неврівноваженість заінтересованої особи, свідчать про те, що станом на сьогодні призводить до душевних страждань та існують у постраждалих осіб побоювання за свою безпеку, емоційна їх невпевненість, нездатність захистити себе…. В порушення заборон, ОСОБА_1 своїми умисними, діями, зазначеними вище, виражав явну неповагу до доньки ОСОБА_3 , до її прав та людської гідності, а отже діяв з власних інтересів відстоюючи нібито свої батьківські права всупереч інтересам дитини, які мають пріоритет над інтересами ОСОБА_1 . Більше того, батько ставлячи свої батьківські інтереси вище прав та інтересів своєї дитини, своїми протиправними діями під час домашнього насильства спричинив шкоду здоров`ю власній дитині…».
		Відтак, в період часу з 09 серпня 2019 року по 08 лютого 2020 року діяли заходи тимчасового обмеженняправОСОБА_1 щодо наближення, спілкування та розшуку  ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ..
		 
		Саме в цей період, а саме 03 січня 2020 року,  ОСОБА_7 вивезла малолітню дочку ОСОБА_2 за межі території держави Україна без згоди ОСОБА_1 та належної правової підстави.
		 
		Наведене, в свою чергу, свідчить про те, що Військова частина НОМЕР_2 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації Державної прикордонної Служби України не порушила своїми протиправними діями щодо надання можливості малолітній ОСОБА_2 виїхати в супроводі мами з території держави Україна прав ОСОБА_1 , регламентованих ст. 8 Конвенції, оскільки на момент вказаної дії позивача судовим рішенням вже було обмежено у праві наближення, спілкування чи розшуку ОСОБА_7 та доньки ОСОБА_2 ..
		 
		Суд приходить переконання, що рішення ЄСПЛ, на які послався в позові ОСОБА_1 , як на підтвердження порушення ст. 8 Конвентії та, відповідно розміру моральної шкоди, яку в такому випадку належить застосувати, не є релевантними до даного спору.
		 
		Разом з тим, перетин дитиною кордону держави Україна в січні 2020 року не може свідчити про неможливість батька спілкуватись з донькою засобами різних месенджерів за допомоги відеозв`язку чи особистого спілкування, при відвідуванні доньки ОСОБА_3 по фактичному місцю проживання. 
		 
		При цьому, матеріали справи не містять доказів неможливості такого спілкування ОСОБА_1 з дитиною в період з січня 2020 року, доказів щодо намагань батька встановити фактичне місце проживання дитини, доказів відсутності у позивача закордонного паспорту, який дає можливість виїзду за межі території держави Україна. 
		 
		Також судом встановлено, що з 2018 року в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 404/8507/18 за первісним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , треті особи : Служба у справах дітей Кіровоградської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , треті особи : Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Міської ради міста Кропивницького про визначення місця проживання дитини з батьком.
		 
		Рішенням суду від 07 червня 2023 року первісний позов ОСОБА_7 задоволено та визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_2 разом з мамою, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Дане судове рішення не набрало законної сили, оскільки наразі переглядається Київським апеляційним судом.
		 
		Крім того, з 2019 року в провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 759/4616/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , треті особи : Служба у справах дітей Подільської районної в м. Києві держадміністрації, Служби у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві держадміністрації, Управління з питань захисту прав дітей міської ради м. Кропивницький про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
		Рішенням суду від 28 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні, побаченнях та особистому вихованні доньки  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено батьку наступний спосіб участі у вихованні доньки до початку навчання Соломії в шкільному закладі: - кожні перші та треті вихідні кожного місяця з можливістю залишення дитини на ніч за фактичним місцем проживання батька, а саме: АДРЕСА_1 , починаючи з 10 год. 00 хв. кожної першої та третьої суботи кожного місяця до 18 год. 00 хв. кожної першої та третьої неділі кожного місяця; - кожний другий та четвертий понеділок і четвер кожного місяця з 17 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., біля місця проживання дитини; - у дні народження близьких родичів: батька дитини ОСОБА_1 , 23 липня кожного року; бабусі дитини ОСОБА_8 , 02 квітня кожного року; дідуся дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 кожного року, починаючи з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв.; - у дні народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 через рік почергово (один рік з батьком, наступний з матір`ю). Зобов`язано ОСОБА_7 передавати та забезпечувати побачення ОСОБА_1 з його донькою ОСОБА_3 .
		Згідно ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 265 ЦПК України рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. В описовій частині рішення зазначаються зокрема, але не виключно, стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
		 
		В описовій частині судового рішення, у якому наводиться стислий виклад позиції позивача, вказано наступне : «Сторони з 2016 року проживали разом та мали гарні сімейні стосунки. Однак у період з 23 жовтня 2017 року по 03 листопада 2018 року ОСОБА_7 виїхала до Франції для навчання. Малолітню дитину вона брала з собою. За час навчання у відповідачки з`явився інший чоловік та після повернення до України остання почала чинити перешкоди позивачу у спілкуванні з дитиною. Так, 04 листопада 2018 року відповідачка разом з дитиною поїхала жити до своєї матері до міста Кропивницький. Позивач також вирушив до міста Кропивницький для зустрічі з дитиною, однак відповідачка не дала можливості побачитись з дитиною. Після цього позивач неоднора-зово вчиняв спроби для зустрічей з дитиною, однак відповідачка продовжувала чинити йому перешкоди у побаченнях з дитиною: не відчиняли двері та позивач був змушений звертатись до органів поліції. Позивач бажає приймати участь у житті та вихованні дитини, побоюється, що нормальне спілкування з дитиною буде порушене, у зв`язку з чим просить суд встановити порядок його спілкування з донькою».
		 
		Наведене додатково підтверджує, що держава Україна, в особі Військової частини НОМЕР_2 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації Державної прикордонної Служби України, не втручалась в сімейне життя позивача та не вчиняла дій, які зумовили неможливість батька спілкуватись з дитиною та, відповідно, не призвела до порушення ст. 8 Конвенції, оскільки такі перешкоди, ще задовго до виїзду дитини (03 січня 2020 року) за межі території держави України чинила її мама ОСОБА_7 по відношенню до ОСОБА_1 , а не держава в особі державних органів, що ним і зазначено у позовній заяві про усунення перешкод у спілкуванні з донькою.
		Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційніскарги представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Курлейко О.С., позивача ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_7 адвоката Курлейко О.С. на додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року та додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язано ОСОБА_7 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визначено спосіб участі батька у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_3 шляхом встановлення побачень з донькою : перші три місяці з дня набрання чинності даним судовим рішенням законної сили - кожний четвер тижня з 16 год. 30 хв. до 17 год. 30 хв. та кожну суботу тижня з 15 год. 00 хв. до 16 год. 00 хв., з врахуванням стану здоров`я дитини, у присутності матері дитини ОСОБА_7 та психолога,забезпечення участі якого покласти на батька дитини.
		Зобов`язано ОСОБА_7 забезпечити явку малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для проведення спільних побачень (контактів) з батьком дитини ОСОБА_1 у присутності матері дитини ОСОБА_7 та психолога. Після спливу трьох місяців з дня набрання даним судовим рішенням законної сили зобов`язано ОСОБА_7 забезпечити виконання такого графіку побачень батька з донькою: - кожний четвер тижня з 16 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв., з врахуванням стану здоров`я дитини, у присутності матері дитини ОСОБА_7 ; - перша, третя субота кожного місяця з 11 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв., з врахуванням стану здоров`я дитини, у присутності матері дитини ОСОБА_7 ; - удень народженнядитини ОСОБА_3 23 вересня кожного рокуз 15 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв.з врахуванням стану здоров`я дитини, у присутності матері дитини ОСОБА_7 .. Початок побачень батька з донькою відбувається за місцем проживання дитини.
		Зобов`язано ОСОБА_7 повідомляти ОСОБА_1 про місце проживання дитини або про зміну місця проживання дитини, якщо таке відбулось. В іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовити.
		Постановою Верховного Суду від 23 березня 2023 року постановуКиївського апеляційного суду від 07 липня 2022 рокузалишено без змін.
		Згідно ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Відповідно ст. 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		За змістомст. 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		У статті 1173 ЦК Українизазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Відповідно ст. 1174 ЦК Українишкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
		Отже, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом завдання шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
		Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності згідност. 1166 ЦК Україниє наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями1173,1174 ЦК України, є завдана шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними.
		Відповідно ст. 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
		В даному випадку мають місце протиправні дії відповідача, які встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо перетину малолітньою ОСОБА_2 кордону України та виїзду за її межі без згоди батька та відповідної правової підстави для цього. 
		Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі за № 464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними в постанові від 27 листопада 2019 року у справі за № 750/6330/17.
		Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом («Stankov v. Bulgaria» (Станков проти Болгарії) від 12 липня 2007 року).
		ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу) від 29 березня 2001 року використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.
		При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Thoma v. Luxembourg» (Тома проти Люксембургу)», «Caloc v. France» (Калок проти Франції) та «Niedbala v. Poland» (Недбала проти Польщі) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
		Відтак, суд приходить переконання, що позивачу завдано моральної шкоди.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2ст. 2 ЦК України).
		Відповідно ч. 1ст. 170 ЦК Українидержава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі за № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17.
		Згідно п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоУказом Президента України від 13 квітня 2011 року за № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16).
		Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 та від 08 грудня 2021 року у справі № 466/5286/19.
		Враховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, як батька, необхідності докладати зусиль з метою відновлення попереднього становища та переживань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків та через це, нівелювання батьківських прав позивача щодо надання чи ненадання згоди на виїзд дитини за межі території держави Україна, з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд дійшов висновку, що на користь позивача із держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України підлягає стягненню 5000 грн. 00 коп. в якості відшкодування моральної шкоди.
		Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Відповідно ч. 1 та п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Разом з тим, ним понесено витрати на оплату правничої допомоги.
		Згідно п. 1 ч. 3ст.133ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.
		Судом встановлено, що позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати з оплати правничої допомоги в розмірі 31000 грн. 00 коп.
		Приписами ч. 1ст. 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Відповідно ч. 2ст. 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат :1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Частиною 3ст. 137 ЦПК Українивизначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Положеннями ч. 4ст. 137 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. 
		У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		При цьому за змістом ч. 6 цієї статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
		В розрізі з наведеним суд зазначає, що стороною відповідача під час судового засідання зазначено про неспівмірно великий розмір витрат позивача на правничу допомогу, у зв`язку з чим просили відмовити у їх стягненні.
		Згідно ч. 8ст. 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		На підтвердження понесених затрат на правову допомогу ОСОБА_1 подав до суду наступні докази : договір про надання адвокатських послуг № 2 від 24 січня 2023 року укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Федак М.Л., додаток № 1 до договору щодо переліку адвокатських послуг, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю видане на ім`я ОСОБА_10 , відомості з Національної асоціації адвокатів щодо адвоката Федак М.Л., детальний опис адвокатських послуг та розрахунок судових витрат на правову допомогу від 07 квітня 2023 року на суму 31000 грн. 00 коп., акт № 1 прийому  передачі за договором про надання адвокатських послуг. 
		 
		Позовні вимоги задоволено частково, а саме на 1,73%(5000,00/(289582,50/100)),у зв`язкуз чимз державиУкраїна накористь ОСОБА_1 слід стягнутивитрати направничу допомогув розмірі 536 грн. 30 коп. ((31000,00/ 100) х 1,73 %).
		Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 10-13, 76-82, 133, 137, 141, 258-259, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд - 
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_1 до Військової НОМЕР_1 (Окремий контрольно  пропускний пункт «Київ») Адміністрації державної прикордонної служби України про відшкодування шкоди  задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_4 виданий 30 липня 2002 року Подільським РУ ГУ МВС України в місті Києві, зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , код платника податків - НОМЕР_5 ) моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 536 (п`ятсот тридцять шість) гривень 30 (тридцять) копійок шляхом списання уповноваженим на це казначейством грошових коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.
		В задоволенні іншої частини вимог  ОСОБА_1 відмовити.
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Повний текст судового рішення виготовлено 17 листопада 2023 року.
		 
		Суддя Л.В. Яковлєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...