Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 387/315/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2023.
Дата набрання законної сили: 21.11.2023
Номер судового провадження: 51-6990ск23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022120000000053

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		21 листопада 2023 року                                                                              
		м. Київ
		 
		справа № 387/315/22
		провадження № 51-6990ск23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд):
		 
		головуюча                                       ОСОБА_1 ,
		судді:                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 2023 року та ухвалу 
		Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року,
		 
		встановив:
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 
		21 березня 2023 року  ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального Кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
		Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
		Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 рокуапеляційну скаргу захисника  ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 
		2023 року- без зміни.
		Як установлено судами, 21 лютого 2022 року близько 20:45 ОСОБА_5 , керуючи технічно-несправним мотоциклом «ММВЗ 3.1135 ЛИДЕР» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у його користуванні та на праві приватної власності належить ОСОБА_7 , в порушення вимог п.п. 31.1, 31.4, 31.4.1 (а), п.2.1 (а), 1.5, 2,3 (б), 12.3 Правил дорожнього руху України, здійснював рух по вул. Винниченка в 
		с. Піщаний Брід Добровеличківської ТГ Новоукраїнського району Кіровоградської області зі сторони вул. Незалежності в напрямку вул. Низової. Під час руху у темну пору доби по прямій, освітлювальній ліхтарями ділянці дороги, ОСОБА_5 , маючи об`єктивну можливість виявити перешкоду для руху, а саме ОСОБА_8 , яка рухалась за кермом велосипеда в попутному з мотоциклом напрямку, по його смузі руху, біля правого краю проїзної частини, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху її об`їзду, у результаті чого навпроти будинку 
		АДРЕСА_1 допустив наїзд на останню. У результаті ДТП велосипедистка ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до її смерті.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник  ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити оскаржувані судові рішення та призначити  ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Вважає, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, оскільки  ОСОБА_5 щиро розкаявся, вину визнав повністю, сприяв розкриттю злочину, намагався після ДТП надати необхідну допомогу потерпілій, а також в подальшому намагався компенсувати завдану потерпілому шкоду, однак потерпілий відмовився отримувати компенсацію. Зазначає, що засуджений ніколи до кримінальної відповідальності не притягувався, не перебував у стані алкогольного сп`яніння в момент ДТП. Вказує, що потерпіла не була одягнута у світловідбивний одяг. Також, на думку захисника, судами не було враховано дані, які характеризують особу засудженого, який має міцні соціальні зв`язки, зайняв друге місце в змаганнях обласної Універсіади з легкої атлетики, має пільги, як донор, був учасником волонтерського руху допомоги українським військовикам та громадянам України з деокупованих територій.
		 
		Мотиви Суду
		Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, долучені до неї копії судових рішень, дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі 
		п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)з огляду на таке.
		Висновки суду про доведеність винуватості  ОСОБА_5 та правильність кваліфікації  його дій за ч. 2 ст. 286КК України у касаційній скарзі захисником не оскаржуються.
		Згідно із положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Доводи у касаційній скарзі захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, на думку Суду, є необґрунтованими на таких підставах. 
		Згідно з ч. 2  ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до  ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Для вибору такого покарання норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з  альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх  конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. 
		Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_5  покарання врахував характер, ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, наслідки вчиненого злочину, дані, які характеризують особу засудженого, його суб`єктивне відношення до вчиненого, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання (щире та дійове каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення) та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
		Зокрема суд врахував, що ОСОБА_5 характеризується позитивно по місцю проживання, його молодий вік, має здобутки у навчанні та є студентом першого курсу, не працює, не одружений,  на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.
		Суд першої інстанції також,приймаючи до уваги усі обставини в сукупності зазначив, що  ОСОБА_5 вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому розкаявся та сприяв у розкритті злочину, намагався після ДТП надати необхідну допомогу потерпілій, а також в подальшому намагався компенсувати завдану потерпілому ОСОБА_9 шкоду, однак останній відмовився отримувати компенсацію. Водночас потерпілий ОСОБА_9 та його представник наполягали в судовому засіданні, щоб ОСОБА_5 відбував реальну міру покарання, так як із-за безвідповідального ставлення ОСОБА_5 мають місце важкі та непоправні наслідки, а саме смерть матері потерпілого. Прокурор також наполягав визначити покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення волі строком на 
		4 роки.
		Так, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, з реальним його відбуттям, однак у мінімальному розмірі з додатковим покаранням, так як на цей час ОСОБА_5 має право керування транспортними засобами на підставі відповідного посвідчення водія.
		При цьому суд дійшов висновку про те, що звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку або із застосуванням ст. 69 КК України у даному випадку не буде відповідати принципам справедливості, індивідуалізації призначення покарання та не сприятиме виправленню засудженого й попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими особами та не буде таким, що відповідатиме вимогам статей 50, 65 КК України.
		З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції призначив покарання в мінімальних межах, встановлених у санкції ч. 2 ст. 286 КК України, яке не може вважатися надто суворим та є достатнім для виправлення засудженого, з чим погодився і суд апеляційної інстанції. 
		У суді апеляційної інстанції кримінальне провадження переглядалось за апеляційною скаргою захисника  ОСОБА_6 , під час розгляду якої суд належним чином перевірив й спростував доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання, які аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 .
		Доводи захисника про наявність підстав для призначення  ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України, також були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який визнав їх безпідставними,оскільки звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин, коли наслідками кримінального правопорушення стала смерть особи, не вплине на формування суспільної думки інших осіб про неприпустимість грубого порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.
		Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання є законним, справедливим та співмірним характеру вчинених дій, а тому не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.
		Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419  КПК України.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		Враховуючи наведене, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Верховний Суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 21 березня 2023 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 28 вересня 2023 року.
		 
		Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                      ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...