Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/34032/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.11.2023. Зареєстровано: 22.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2023
Номер судового провадження: П/320/34032/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		20 листопада 2023 року № 320/34032/23
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
		 
		Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Вищого антикорупційного суду, у якому просить суд:
		- визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн. згідно частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX;
		- стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 515 847,13 грн.;
		- зобов`язати Вищий антикорупційний суд до здійснення повного розрахунку обліковувати ненараховану та невиплачену мені у зв`язку з протиправним обмеженням на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX, суддівську винагороду як кредиторську заборгованість підприємства.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка зазначила, що відповідач протиправно здійснив нарахування та виплату їй у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ (далі - Закон № 294) із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, а не відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402).
		Позивачка наголосила на тому, що Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», тому застосування відповідачем обмеження під час виплати за вказаний період суддівської винагороди є порушенням її конституційних прав та гарантій незалежності як судді.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. 
		Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром.
		Враховуючи вищезазначене, відповідач стверджує, що Вищий антикорупційний суд як розпорядник коштів не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
		Щодо висновків Конституційного Суду України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020, відповідач зазначив, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020.
		За таких обставин, на переконання відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 27.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
		Крім того, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, починаючи з 27.08.2020 виплата суддівської винагороди позивачці здійснюється у повному обсязі.
		Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
		З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		в с т а н о в и в:
		Указом Президента України від 11.04.2019 №128/2019 «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
		Наказом в.о. голови Вищого антикорупційного суду від 06.05.2019 №68/к суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Вищого антикорупційного суду з 06.05.2019.
		Наказом в.о. голови Вищого антикорупційного суду від 27.04.2020 №425/к "Щодо порядку застосування обмежень максимального розміру суддівської винагороди, передбачених Законом №553-ІХ" встановлено Управлінню планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_2 ) з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, здійснювати розрахунок суддівської винагороди на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру передбачені Законом №553-IX, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року, застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. При цьому в зазначеному максимальному розмірі не враховувати суми допомоги з тимчасової непрацездатності, допомоги на оздоровлення та оплату щорічної відпустки. За час перебування судді у щорічній відпустці протягом 2020 року йому здійснюється виплата суддівської винагороди за дні, у які суддя перебуватиме у відпустці у повному обсязі та без будь-яких обмежень, передбачених Законом "553-IX.
		Наказом голови Вищого антикорупційного суду від 07.09.2020 №940/к визнано таким, що втратив чинність, наказ Вищого антикорупційного суду від 27 квітня 2020 року №425/к «Щодо порядку застосування обмежень максимального розміру суддівської винагороди, передбаченої Законом 553-IX».
		Встановлено управлінню планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_2 ) з 28 серпня 2020 року здійснювати нарахування суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та здійснити перерахунок виплаченої за серпень 2020 року суддівської винагороди з урахуванням підпункту 2.1 пункту 2 цього наказу.
		Судом встановлено, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно позивачці була нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		Згідно з довідкою Вищого антикорупційного суду від 17.10.2023 №330 сума обмеження суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у зв`язку із дією частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» складає 515847,13 грн.
		Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вказаний період із застосуванням обмеження нарахування, позивачка звернулася з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та стягнення недоплаченої суддівської винагороди, з приводу чого суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		Відповідно до частин першої-третьої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
		Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
		Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 135 Закону № 1402 суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
		Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
		Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 135 Закону № 1402).
		Частиною сьомою цієї ж статті передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
		Частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402 визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
		Статтею 148 Закону №1402 визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
		Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
		Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
		вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
		Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
		Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
		Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
		Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
		Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
		Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
		Статтею 31 Закону №1402 визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.
		Частиною першою статті 14 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07.06.2018 № 2447-VIII (далі - Закон №2447-VIII) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
		З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).
		Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
		З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
		Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
		Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
		18 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 553, яким Закон № 294 доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
		Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
		Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
		Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
		Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
		Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).
		Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти».
		Таким чином, суд приходить до висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
		Верховний Суд у постановах від 03.03.2020 у справі № 340/1916/20, від 22.07.2021 № 260/3598/20, від 14.12.2021 у справі № 120/5245/20-а, від 21.12.2021 у справі № 140/15762/20, від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, від 18.04.2022 у справі № 260/4417/20 висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29.
		Зокрема, у вказаних постановах Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було.
		З приводу Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, серед іншого шляхом доповнення його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), Верховний Суд у наведених справах наголошував, що цей Закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому означений Закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). У цьому зв`язку Суд підкреслив, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
		З огляду на вище висловлену правову позицію Верховного Суду, у ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним.
		Так, у постанові від 03.03.2021 (справа № 340/1916/20) Верховний Суд зазначив, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
		Проте відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивачки та у спірний період виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі.
		Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
		У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
		Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
		Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону № 294 в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
		Враховуючи те, що Закон № 294 та Закон № 553-IX не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону № 1402.
		Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
		- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
		При цьому Конституційний Суд України зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
		Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії підстави для їх застосування втрачені у зв`язку з цим обмеженням, а кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Отже, положення Закону № 294 зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402, що в свою чергу виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони.
		Щодо посилань відповідача на те, що виплата суддівської винагороди з відповідними обмеженнями у спірний період є правомірною, оскільки норми Закону №553-ІХ на час виникнення спірних правовідносин були чинними та втратили чинність лише 28.08.2020 на підставі Рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20), положення якого не мають ретроспективної дії, то суд не приймає їх до уваги, оскільки питання ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України у цій справі не розглядається, оскільки набрання чинності Законом №553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм неконституційними, не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди.
		Як вбачається з матеріалів справи, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 суддівську винагороду позивачці нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402, а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону № 294, зокрема - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		Вказане свідчить про протиправність дій Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом № 5533, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.
		Щодо позовної вимоги про стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 515847,13 грн., суд зазначає таке.
		Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Метою адміністративного судочинства в силу приписів частини другої статті 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» у теорії права та на практиці.
		При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
		Суд зазначає, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.
		Так, частиною 1 ст.25 БК України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
		Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
		Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
		Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
		Отже, враховуючи приписи ч.1 ст. 3 Закону №4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
		Відповідно до п.1-1 ч.3 ст.148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності.
		Положеннями статті 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками №3, №4 і №7 до цього Закону.
		Так, у додатку №4 до Закону №294-IX визначено видатки на забезпечення діяльності ВАКС за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0850000 «Вищий антикорупційний суд», 0851000 «Апарат Вищого антикорупційного суду», 0851010 «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом», 0851020 «Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду».
		З огляду на наведені вище правові норми, а також враховуючи протиправність дій ВАКС щодо невиплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 515847,13 грн, який підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою ВАКС від 17.10.2023 №330 суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 515847,13 грн.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі №640/16326/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 109027134).
		У вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
		Разом з тим, з урахуванням приписів ст. 5 КАС України, Суд зазначив, що захистити права позивача без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено, неможливо, а відтак вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій ВАКС щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Таким чином, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 515 847,13 грн.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання Вищого антикорупційного суду до здійснення повного розрахунку обліковувати ненараховану та невиплачену позивачці у зв`язку з протиправним обмеженням на виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-IX, суддівську винагороду як кредиторську заборгованість підприємства, то суд не вбачає підстав для її задоволення.
		Так, належним способам захисту прав та інтересів позивача є саме стягнення з відповідача невиплаченої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. Саме задоволення позову у такий спосіб, на переконання суду, призведе до повного та ефективного відновлення порушеного права позивачки.
		Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
		Враховуючи вищенаведене положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження на користь позивачки виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
		Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		в и р і ш и в:
		1. Адміністративний позов задовольнити частково.
		2. Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"».
		3. Стягнути з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 515 847,13 грн. (п`ятсот п`ятнадцять тисяч вісімсот сорок сім грн. 13 коп.), з утриманням всіх передбачених законодавством України податків та зборів.
		4. В іншій частині в позові відмовити.
		5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь судді Вищого антикорупційного суду Танасевич Олени Віталіївни виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		 
		 
		Суддя Дудін С.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...