Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/40871/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.11.2023.
Дата набрання законної сили: 09.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа №757/40871/20                                                                                                                Головуючий в суді І інстанції Українець В.В.
		Провадження № 22-ц/824/12955/2023                                                                                          Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 листопада 2023 року                                                                                                                                                  м. Київ
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: 
		 
		головуючого - Мельника Я.С.,
		суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
		за участі секретаря Рагушіної І.В.,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що 04 лютого 1984 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. Під час шлюбу подружжям було придбано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
		02 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, видом діяльності якої є здача нерухомого майна в оренду.
		Орендарями зазначеного нерухомого майна є ТОВ «Інтергума» та ПП «Хімтекс», керівником та засновником яких є ОСОБА_2 , що підтверджується договорами оренди, укладеними між ОСОБА_1 , ТОВ «Інтергума» та ПП «Хімтекс» у 2019 та 2020 роках.
		25 жовтня 2019 року шлюб між сторонами розірвано.
		З моменту розірвання шлюбу та по сьогоднішній день відповідач отримує плату від здачі в оренду зазначених нежитлових приміщень, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками на суму 1 517 860 гривень.
		У зв`язку з тим, що майно, яке здається в оренду, перебуває у спільній сумісній власності колишнього подружжя, 17 серпня 2020 року він направив відповідачу вимогу про відшкодування половини орендної плати в сумі 758 930 гривень. Разом з тим, відповідач проігнорувала вказану вимогу.
		Враховуючи вищевикладене, просив суд стягнути з відповідача на його користь половину доходу, отриманого відповідачем від здачі в оренду спільного сумісного майна в сумі 758 930 гривень.
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року позов задоволено частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину доходу від здачі спільного майна в оренду в розмірі 2 071 809 гривень 58 копійок та судовий збір у розмірі 11 350 гривень
		Не погоджуючись із вказаним рішенням,  ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи.
		Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що судом першої інстанції не враховано,  що спірне майно перебуває у спільній сумісній власності подружжя, а не в спільній частковій власності,  а тому позивач матиме право на отримання частини від доходу лише після виділу своєї частки у спільному майні, оскільки дохід отриманий нею після розірвання шлюбу за законом є її особистою приватною власністю і не підлягає поділу між колишнім подружжям.
		Вказує також, що суд першої інстанції не звернув увагу, що орендарями спірного майна є юридичні особи, директором та співзасновником яких є саме позивач, а тому сторонами досягнуто згоди щодо порядку користування спільним майном та отримання доходу від здачі його в оренду особисто нею.
		Зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував зменшення суми на суму єдиного податку, та не зменшення її на суму податку за землю, розташовану під об`єктом оренди.
		Від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити, з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України,  підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як співвласник спільного сумісного майна подружжя має право на половину визначеної договорами орендної плати з вирахуванням єдиного податку фізичної особи-підприємця.
		Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи, 04 лютого 1984 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб.
		Під час шлюбу ОСОБА_1 було придбано нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2001 року (т. 1, а.с. 11-13).
		02 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєструвалась як фізична особа-підприємець, видом діяльності якої є здача нерухомого майна в оренду.
		02 січня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Інтергума» було укладено договір № 1 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого відповідач надана в оренду належні їй нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 терміном до 31 грудня 2019 року (т.1, а.с. 15-17).
		02 січня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Інтергума» було укладено договір № 1 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого відповідач надана в оренду належні їй нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 терміном до 31 грудня 2020 року (т. 1, а.с. 20-22).
		02 січня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Хімтекс» було укладено договір № 2 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого відповідач надана в оренду належні їй нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 терміном до 31 грудня 2019 року (т. 1, а.с. 28-30).
		02 січня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Хімтекс» було укладено договір № 2 оренди нежитлового приміщення, відповідно до якого відповідач надана в оренду належні їй нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 терміном до 31 грудня 2020 року (т. 1, а.с. 33-35).
		25 жовтня 2019 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (т. 1, а.с. 54).
		Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
		Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18).
		Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, установлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
		Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.
		Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
		Аналогічні висновки щодо правового режиму об`єкта спільної власності подружжя, що використовується одним з них у підприємницькій діяльності, викладено у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, від 13 червня 2016 року у справі № 6-1752цс15, та у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/1770/14-ц (провадження № 61-5074св18), від 06 березня 2019 року у справі № 611/522/15-ц (провадження № 61-589св17), від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18), від 08 липня 2020 року у справі № 344/1770/14-ц (провадження № 61-46734св18)
		Виходячи з системного аналізу статей 57, 60, 61 СК України, майно фізичної особи-підприємця та доходи одержані від використання такого майна можуть бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
		Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.
		Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 вересня 2021 року у справі №755/20605/15-ц про поділ майна подружжя, Суд вказав, що: «вимога про стягнення доходу від підприємницької діяльності не підлягає задоволенню з огляду на те, що звітність, на яку посилається особа, відображає валовий дохід фізичної особи - підприємця. Таким чином, заявлені позивачем кошти включають у себе не лише прибуток (заробіток) підприємця, який можна було б визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а й кошти, які включають у себе собівартість виготовлення та реалізації продукції, при цьому доказів про чистий прибуток, отриманий таким суб`єктом підприємницької діяльності за заявлений період, надано не було». 
		Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 757/34950/14-ц про поділ майна подружжя, зазначив, що: «доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково стягнув із заявника на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару, є необґрунтованими, оскільки зазначені грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а тому виходячи із рівності часток, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з  ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 006 999,50 грн поворотної фінансової допомоги, 57 000 грн отриманого доходу від оренди приміщень та 25 900 грн отриманого доходу від реалізації товару».
		Таким чином, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення частини коштів за здачу в оренду спільного сумісного майна подружжя є передчасним, оскільки між сторонами не було здійснено поділу спільного сумісного майна подружжя та виділення їх часток у цьому майні, разом з тим, положення статті 359 ЦК України, яку застосував суд першої інстанції до спірних правовідносин, стосується розподілу плодів, продукції та доходів від використання майна, що є у спільній частковій власності, а не у спільній сумісній власності подружжя, а тому в даному випадку не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		Оскільки з матеріалів справи вбачається, що на даний момент частки у спільному сумісному майні сторін не визначалися, спір про поділ майна подружжя в судовому порядку ще не вирішений, висновок суду першої інстанції про те, що дохід від здачі приміщень в оренду, відповідно до статті 70 СК України, належить кожному із подружжя в рівних частках, не може вважатися законним та обґрунтованим.
		Таким чином, враховуючи вищевикладені норми матеріального права та судову практику в подібних спорах, колегія суддів вважає, що в даній справі позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, з огляду на те, що позовні вимоги  ОСОБА_2 про стягнення коштів з ОСОБА_1 , отриманих нею від оренди нежитлових приміщень, необхідно вирішувати в порядку поділу майна подружжя, натомість таких позовних вимог у даній справі ним не було заявлено і даний спір є предметом розгляду у іншій цивільній справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити і у задоволенні позову  ОСОБА_2 - відмовити.
		 
		Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		Головуючий:                                     Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...