Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/431/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування; залізницею.
Надіслано для оприлюднення: 21.11.2023. Зареєстровано: 23.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2023.
Дата набрання законної сили: 02.02.2024
Результат оскарження 02.02.2024 Східний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
		61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
		гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua, 
		код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
		_____________________________________________________________________________
		Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		17.11.2023р. Справа №905/431/23 
		за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (84404, Донецька область, м.Лиман, вул.Привокзальна, 22, код ЄДРПОУ 40150216)
		 
		до відповідача: Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, код ЄДРПОУ 41336065)
		 
		про стягнення 242380,94 грн
		 
		Суддя: Паляниця Ю.О.
		 
		СУТЬ СПРАВИ:
		 
		Позивач, Акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», м.Лиман звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, м.Маріуполь про стягнення збитків за пільгове перевезення окремих категорій громадян у сумі 242380,94 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не провів розрахунків за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, які мають право пільгового проїзду зі станції та зупиночних пунктів Маріупольської міської ради, у період з січня по грудень 2020 року, згідно з вимогами ст.9 Закону України «Про залізничний транспорт», ст.ст.89, 91, 102 Бюджетного кодексу України, Порядку, затвердженого постановою №1359 від 16.12.2009р. Кабінету Міністрів України.
		 
		Ухвалою суду від 25.04.2023р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/431/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Згідно з ухвалою від 05.06.2023р. провадження у справі №905/431/23 було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №916/3938/21.
		Ухвалою від 18.09.2023р. провадження у справі поновлено.
		 
		Відповідач у відзиві б/н від 08.05.2023р. проти задоволення позову заперечував з посиланням на те, що на 2020 рік кошти на компенсацію виплат за пільговий проїзд окремим категоріям громадян на залізничному транспорті у місцевий бюджет не закладались, внаслідок чого відшкодування будь-яких компенсаційних сум було неможливим.
		За твердженням відповідача, оскільки відповідні пільги встановлені безпосередньо законами України, а не на рівні органів місцевого врядування, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради є неналежним відповідачем у справі.
		У письмових поясненнях №56.1-617 від 21.09.2023р. відповідач з посиланням на судову практику наполягав на відсутності підстав для задоволення позову.
		 
		Відповідь на відзив, подання якої в силу норм ч.4 ст.161 Господарського процесуального кодексу України є правом позивача, до господарського суду не надходила.
		 
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
		Протягом 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» здійснювало перевезення залізничним транспортом пасажирів, які мають право пільгового проїзду, зі станції та зупиночних пунктів Маріупольської міської ради.
		Позивач також неодноразово звертався до відповідача з пропозицією щодо укладання відповідного договору. Однак, такий договір сторонами укладений не був. При цьому, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради посилався на те, що Маріупольською міською радою не приймались рішення щодо надання пільгового проїзду окремим категоріям громадян на залізничному транспорті.
		За твердженням Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», за підсумками 2020 року сума наданих залізницею послуг по пільговому перевезенню пасажирів у межах Маріупольської міської ради склала 242380,94 грн.
		Позивач звертався до відповідача з претензією №2021/2882 від 14.06.2021р. про оплату відповідної заборгованості, яка Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради відшкодована не була.
		Наявність вказаних обставин зумовила звернення позивача до суду з розглядуваним позовом про стягнення збитків за пільгове перевезення окремих категорій громадян у сумі 242380,94 грн.
		 
		Акціонерне товариство «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови №200 від 25.06.2014р. Кабінету Міністрів України «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», предметом діяльності якого є, зокрема надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.
		Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, регламентує його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України «Про залізничний транспорт».
		Відповідно до ч.1 ст.8 Закону «Основи організації перевезень на залізничному транспорті» перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.
		За ч.6 ст.9 цього закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.
		Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст.167 вказаного кодексу держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
		Як вже зазначалось, Акціонерне товариство «Українська залізниця» є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із ч.2 ст.3 Господарського кодексу України.
		Таким чином, у вказаного товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
		Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018р. у справі №927/291/17, від 17.04.2018р. у справі №906/621/17, від 23.10.2019р. у справі №911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
		Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України «Про залізничний транспорт»), а не Бюджетного кодексу України, який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.
		Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах, із застосуванням ч.6 ст.9 Закону України «Про залізничний транспорт» відповідає і приписам Бюджетного кодексу України.
		Так, розділ ІV цього кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
		Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (ст.81 Бюджетного кодексу України).
		Статтею 89 Бюджетного кодексу України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
		До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абзац 5 підпункту «б» п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України).
		Одночасно, за підпунктом «ґ» п.3 ч.1 ст.91 вказаного кодексу (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
		Тобто, законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.
		Також, до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст.102 Бюджетного кодексу України, за ч.1 якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті «б» п.4 ч.1 ст.89 цього кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Норми, викладені в абзаці 5 підпункту «б» п.4 ч.1 ст.89 Бюджетного кодексу України, як і ст.102 вказаного кодексу, були виключені на підставі Закону України №1789-VIII від 20.12.2016р. «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України», який набрав чинності 01.01.2017р.
		Однак, це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підпунктом «ґ» п.3 ч.1 ст.91 Бюджетного кодексу України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.
		За підпунктом «є» п.9 ч.1 ст.87 наведеного кодексу в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п.5 ч.2 ст.67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
		Наразі, такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що спрямовані на виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
		Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.
		Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.
		Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.
		Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч.4 ст.13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст.48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ч.3 ст.46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені в п.2.1 рішення №3-рп/2012 від 25.01.2012р. Конституційного Суду України).
		Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення статті 1, частин першої, третьої статті 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями статті 3, частини першої статті 17, частини третьої статті 22, статей 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
		Відповідно до ч.6 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.
		Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до ст.1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
		Статтею 17 цього закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
		Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст.18 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
		За ст.19 вказаного нормативно-правового акту, виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.
		Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
		Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
		Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (ч.1 ст.20 цього Закону).
		Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
		Належним представником держави є орган, визначений законом про Державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів у спірних відносинах. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п.6 ст.116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
		Відповідних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 09.06.2023р. у справі №916/3938/21).
		Позивач просить суд застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №904/94/19.
		Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №904/94/19 за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Управління соціальної політики Нікопольської міської ради про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів за 2016 рік, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що відшкодування витрат на пільгове перевезення пасажирів здійснюється управлінням соціальної політики міської ради за рахунок державних субвенцій на підставі, у тому числі, норм статей 89, 102 Бюджетного кодексу України, положень Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256, а уповноважений на те державою орган у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.
		Отже, вищенаведена постанова Великої Палати Верховного Суду ухвалена відповідно до законодавства, яке було чинним на момент існування спірних правовідносин, яке є відмінним від правового регулювання спірних правовідносин у справі, що розглядається.
		За таких обставин, у зв`язку із внесеними змінами до законодавства, суд не застосовує висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.03.2020р. у справі №904/94/19.
		 
		Таким чином, з огляду на те, що відповідні пільги були введені не радою, остання не закладала у своєму бюджеті кошти на компенсацію витрат та не укладала договору з перевізником, Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не є належним відповідачем у справі, внаслідок чого підстави для задоволення позову відсутні.
		 
		У зв`язку з перебуванням судді у відпустці на визначену згідно з процесуальним законом кінцеву дату розгляду цього спору у спрощеному позовному провадженні, а також з огляду на подальшу тимчасову непрацездатність судді, рішення у справі ухвалене після закінчення лікарняного судді.
		 
		Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2908,58 грн підлягає віднесенню на позивача. Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваної позовної заяви позивач на підставі платіжного доручення №211280 від 17.04.2023р. сплатив судові витрати у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством (727,14 грн з урахуванням коефіцієнту пониження 0,8 за подання позову в електронній формі), Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» не позбавлено права та можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору у переплаченому розмірі на підставі ст.7 Закону України «Про судовий збір».
		 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.86, 129, 210, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		 
		Повний текст рішення складено 17.11.2023р.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Суддя Ю.О.Паляниця

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...