Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3204/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівля - продаж; зміна, розірвання та визнання недійсним договору оренди.
Надіслано судом: 24.11.2023. Зареєстровано: 24.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.11.2023.
Дата набрання законної сили: 20.09.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 вересня 2023 року 
		м. Київ
		cправа №  922/3204/19 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Міщенка І. С.,
		за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
		представників учасників справи:
		прокуратури - Савицької О. В.,
		фізичної особи - підприємця Томка А. І. та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" - Євстаф`євої О. В., 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича 
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2023
		(судді Слободін М. М., Шутенко І. А.,  Гребенюк Н. В.)
		за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області
		до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, Фізичної особи - підприємця Томка А. І., Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія"
		про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав оренди і суборенди та зобов`язання повернути земельну ділянку.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст позовних вимог 
		1.1. Прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича (далі - ФОП Томко А. І.) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі - СТОВ "Мрія") , в якому просив:
		- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 № 1061-СГ;
		- визнати недійсним договір оренди землі сільськогосподарського призначення, укладений 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томком А. І., скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19.05.2015 № 9735631;
		- визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладений 01.06.2018 між ФОП Томком А. І. та СТОВ "Мрія", скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 17.07.2018 № 27162651;
		- зобов?язати ФОП Томка А. І. повернути, а Головне управління Держгеокадастру у Харківській області прийняти земельну ділянку.
		1.2. На обґрунтування позову прокурор послався на порушення вимог законодавства при передачі спірної земельної ділянки в оренду Томку А. І. , оскільки у цьому випадку відповідач у пільговому порядку отримав землю для ведення фермерського господарства за відсутності у нього наміру і ресурсу самостійно здійснювати господарську діяльність на спірній земельній ділянці та з метою її передачі в користування іншій особі - СТОВ "Мрія". Стосовно підстав для представництва інтересів держави в суді прокурор у позові послався на те, що порушення інтересів держави полягає в недотриманні ГУ Держземагенства вимог законодавства, що призвело до незаконної передачі земельної ділянки у користування Томку А. І. , а у подальшому в суборенду СТОВ "Мрія" без проведення земельних торгів (аукціону). Отже, позов спрямовано на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання, оскільки прийняття незаконних рішень органами виконавчої влади порушує рівновагу у соціально-економічних відносинах та негативно впливає на зміцнення їх авторитету у суспільстві. При цьому прокурор зауважив на тому, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - ГУ Держгеокадастру є відповідачем у цій    справі, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом самостійно та набув статусу позивача. Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, наголосивши на тому, що про порушення інтересів держави він дізнався у червні 2017 року після надходження інформації і документів від ГУ Держгеокадастру, на підтвердження чого долучив відповідні докази до позовної заяви.
		2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами 
		2.1. Громадянин Томко А. І. звернувся до ГУ Держземагенства у Харківській області з заявою від 18.11.2013 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 22,0047 га для ведення фермерського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення.
		2.2. Наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області від 22.11.2013 № ХА/6323381000:04:000/00000527 громадянину Томку А. І. надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду, зокрема, земельної ділянки, орієнтовною площею 22,0047 га, розташованої за межами населеного пункту с. Червоне Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.
		2.3. В подальшому, наказом Головного управління Держземагенства у Харківській області № 1061-СГ від 30.04.2015 затверджено проект землеустрою та надано Томку А. І. в оренду спірну земельну ділянку.
		2.4. На виконання зазначених наказів, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та Томком А. І. 07.05.2015 укладено договір оренди вищевказаної змеленої ділянки, загальною площею 22,0047 га.
		2.5. Згідно з пунктом 14 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.
		2.6. В подальшому між Томком А. І. та СТОВ "Мрія" 01.07.2015 було укладено договір суборенди цієї земельної ділянки. 
		2.7. Згідно з листом ГУ ДФС у Харківській області від 06.04.2017 інформація про перебування Томка А.І. як засновника юридичної особи чи члена фермерського господарства не надходила.
		2.8. 11.07.2017 прокуратурою було подано позов до Красноградського районного суду Харківської області про визнання незаконним та скасування вищенаведених наказів, визнання недійсними договору оренди та договору суборенди земельної ділянки, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок. Однак ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 у справі № 626/1054/17 провадження у справі закрито з підстав непідсудності даного спору судам загальної юрисдикції, та його підвідомчості господарським судам.
		2.9. Встановлено також, що 11.12.2017 між Томком А. І. та СТОВ "Мрія" укладена угода про дострокове розірвання договору суборенди землі від 01.07.2015, а 01.06.2018 укладений новий договір суборенди спірної земельної ділянки. 
		3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 20.04.2023 відмовив у задоволенні позову.
		3.2. Зазначив, що прокурор довів факт передачі в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства з порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 № 973-IV (далі - Закон № 973-IV). Водночас, врахувавши заяви відповідачів про застосування позовної давності, відмовив у задоволенні позову на підставі статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		3.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 04.07.2023 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.
		3.4. Мотивував тим, що фактичний пропуск позовної давності не є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки за наявності поважних причин такого пропуску право позивача підлягає захисту. Так, враховуючи активні дії прокурора із захисту інтересів держави у вигляді подання позову (хоча і з недодержанням правил підвідомчості), колегія суддів зазначила про поважність причин пропуску прокурором позовної давності у цій справі та наявність підстав для захисту порушеного права.
		4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
		4.1. ФОП Томко А. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2023, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		4.2. Зазначає, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права та підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без врахування висновків щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України, частини першої статті 45 ГПК України, викладених в:
		- постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справах № 372/2592/15, № 907/50/16, від 06.11.2019 у справі №  914/3224/16, постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, від 11.08.2022 у справі № 910/16586/18 (щодо застосування статті 261 ЦК України ;
		- постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №  369/6892/15-ц, постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 902/326/16, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 06.06.2023 року по справі № 922/3120/19 (щодо застосування частини п`ятої статті 267 ЦК України).
		- постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 року у справі №  922/1830/19 (частина перша статті 45 ГПК України).
		4.3. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Саме такі висновки сформульовані в численних постановах Верховного Суду.
		4.4. Крім того, зважаючи на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1830/19 та беручи до уваги те, що у справі, що розглядається прокурор також пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держземагентства та визначив ГУ Держгеокадастру відповідачем, а отже, в частині цієї позовної вимоги прокурор обрав неефективний спосіб захисту, тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано задовольнив позов в частині скасування наказу.
		5. Позиція інших учасників справи
		5.1. У відзиві на касаційну скаргу прокуратура проти задоволення касаційної скарги заперечує, просить постанову залишити без змін. 
		5.2. Разом із цим зазначає, що зважаючи на підстави та зміст позову, встановлені судами обставини, за подібних правовідносин Верховний Суд у постанові від 09.08.2023 у справі №  922/1832/19 дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає належному способу захисту, не призводить до відновлення порушених прав держави, оскільки є неефективним; спосіб захисту порушеного права у такому випадку, який відповідає вимогам закону і одночасно є ефективним, передбачає звернення з негаторним позовом. А тому зазначає, що враховуючи принцип jura novit curia, позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов.  
		6.          Позиція Верховного Суду
		6.1.          Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке. 
		Щодо способу захисту порушеного права
		6.2.          Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №  48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України  від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).
		6.3.          Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави, до ГУ Держгеокадастру, ФОП Томко А. І., СТОВ "Мрія" про визнання незаконними і скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки. 
		(1) Щодо позовної вимоги визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області 
		6.4.          Як свідчать матеріали справи, прокурор, звертаючись з позовом у цій справі, посилався на те, що дії ГУ Держземагенства щодо надання Томку А. І. земельної ділянки в оренду є незаконними, оскільки ГУ Держземагенства, розглядаючи відповідну заяву Томка  А.  І., не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці. Колегія суддів погоджується з таким висновком.
		6.5.          Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі №  487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі  №  359/3373/16-ц (пункт 109)).
		6.6.          Крім того, оскаржений наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області вичерпав свою дію, оскільки на його підставі укладений договір, який і опосередковує відносини користування спірною земельною ділянкою. Відповідно задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування оскарженого наказу не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів. 
		6.7.          Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
		6.8.          Крім того, як правильно зазначає скаржник, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 05.102022 у справі №  922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 7.1). 
		6.9.          Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункти 7.2, 7.3).
		6.10.          Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі. Якщо прокурор пред`явив вимогу про визнання незаконним та скасування наказ (рішення) органу державної влади, то в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі органу державної влади). Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, на неврахування висновків якої зокрема посилається скаржник.
		6.11.          Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагенства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 № 1061-СГ, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав. 
		(2) Щодо позовної вимоги визнати недійсним спірний договір оренди землі та застосування наслідків недійсності
		6.12.          Прокурор просить визнати недійсним договір оренди землі сільськогосподарського призначення, укладений 07.05.2015, оскільки Томко А. І. , в порушення права, передбаченого частиною другою статті 134 ЗК України, отримав 5 земельних ділянок на території Красноградського району Харківської області, у тому числі і спірну земельну ділянку, без обґрунтування перспектив діяльності фермерського господарства, штучно застосувавши пільговий порядок отримання землі для ведення фермерського господарства, не маючи наміру самостійно господарювати на цих ділянках, та у подальшому передавши такі ділянки, у тому числі і спірну, в суборенду СТОВ "Мрія". 
		6.13.          За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		6.14.          Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
		6.15.          Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
		6.16.          За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. 
		6.17.          Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. 
		6.18.          Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
		6.19.          Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.                    
		6.20.          Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
		6.21.          У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. 
		6.22.          Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		6.23.          Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
		6.24.          Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.
		6.25.          Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
		6.26.          Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		6.27.          У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
		6.28.          Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).
		6.29.          Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
		6.30.          Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).
		6.31.          Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.
		6.32.          За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
		6.33.          За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. 
		6.34.          Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
		6.35.          У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що при подачі до ГУ Держземагенства відповідачем Томком А. І. заяви від 18.11.2013, всупереч вимогам закону останній не обґрунтував розмір земельної ділянки, про яку йшлося в заяві, з урахуванням можливості її обробітку та не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Тобто, майбутній фермер для отримання земельної ділянки великої площі не довів, що новостворене фермерське господарство матиме змогу самостійно, силою та працею членів фермерського господарства, обробляти отриманні у користування землі, чи має він власну техніку для обробітку землі, ресурси для залучення найманих працівників чи оренди сільськогосподарської техніки, потенційних контрагентів, тощо. Крім того, відсутність у відповідача наміру одержати землю в оренду саме для її використання фермерським господарством підтверджується тим, що відповідач Томко А. І. не створив в подальшому фермерське господарство, а натомість передав землю в суборенду відповідачу СТОВ "Мрія".
		6.36.          Враховуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що передача в оренду Томку А. І. земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства відбулась в порушенням вимог статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону № 973-IV.
		6.37.          Колегія суддів звертає увагу, що спірний договір оренди за своїм змістом відповідає закону. Водночас порушення порядку його укладення були спрямовані на навмисне введення Томком А. І. орендодавця в оману шляхом замовчення його справжніх намірів використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, тобто для ведення фермерського господарства, а для отримання доходу шляхом здачі земельної ділянки, отриманої на пільгових умовах, в суборенду. За таких умов наявні підстави для визнання спірного договору оренди недійсним відповідно до частини першої статті 230 ЦК України. Отже, позовна вимога про визнання спірного договору недійсним є обґрунтованою і доведеною. Суд апеляційної інстанції дійшов такого ж висновку, але з інших підстав.
		6.38.          Оскільки договір оренди визнаний судом недійсним, то він не породжує правових наслідків, крім пов`язаних з його недійсністю, тому Томко А.І. зайняв земельну ділянку незаконно, без установлених законом підстав. За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.06.2020 у справі №  145/2047/16-ц (пункт 7.27)) якщо земельні ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, то це зайняття треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння; у цьому випадку ефективним способом захисту права є усунення перешкод у користуванні майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. 
		(3) Щодо позовної вимоги визнати недійсним спірний договір суборенди землі
		6.39.          Стосовно позовної вимоги про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 ФОП Томко А.І. та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовна вимога про визнання недійсним укладеного 01.06.2018 між ФОП Томко А.І. та СТОВ "Мрія" договору суборенди земельної ділянки підлягає задоволенню. Мотиви, з яких суд дійшов зазначеного висновку, у постанові суду апеляційної інстанції не наведені.
		6.40.          Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до договору оренди орендар за письмовим погодженням з орендодавцем має право передавати земельну ділянку або її частину в суборенду. Суди не встановили наявності письмової згоди орендодавця на укладення спірного договору суборенди. Отже, Томко А. І. не мав повноважень на укладення договору суборенди чужої земельної ділянки. 
		6.41.          Крім того, за змістом статті 8 Закону України "Про оренду землі" чинність договору суборенди земельної ділянки прямо пов`язана  з чинністю договору оренди.
		6.42.          Оскільки як з боку орендаря (Томко А. І. не мав повноважень діяти в такому статусі), так і з боку власника земельної ділянки (згода якого потрібна для укладення договору) не вчинялися дії, спрямовані на набуття ТОВ "Мрія" права оренди, то договір суборенди є неукладеним.
		6.43.          За висновками Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.06.2020 у справі №  145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, пункт 7.18) правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.
		6.44.          Отже, суд апеляційної інстанції помилково задовольнив позовну вимогу про визнання договору суборенди недійсним. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав. 
		(4) Щодо позовних вимог скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди і права суборенди
		6.45.          Суд апеляційної дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права оренди і права суборенди підлягають задоволенню. Мотиви, з яких суд дійшов зазначеного висновку, у постанові суду апеляційної інстанції не наведені. Колегія суддів не погоджується з цим висновком виходячи з такого. 
		6.46.          Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала  висновки про те, що функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки наведені, зокрема, в постановах від 07.11.2018 у справі №  488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі    №     359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права не відповідає належному способу захисту. Подібні висновки, але щодо скасування права власності, сформульовані в постанові Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №  904/7803/21 (пункт 6.44).
		6.47.          У цій справі прокурор сформулював позовні вимоги в цій частині як вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди та права суборенди. Ці вимоги не відповідають належному способу захисту прав та інтересів.
		6.48.          Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).
		6.49.          Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині скасування державної реєстрації прав, а суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав. 
		Щодо позовної давності
		6.50.          Відповідачі звернулись до суду з заявами про застосування позовної давності, а прокурор просив суд визнати поважними причини її пропуску.
		6.51.          Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав оренди і суборенди відмовлено з інших підстав. 
		6.52.          Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки колегія суддів враховує, що позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави (як представником носія порушеного права), від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
		6.53.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №  910/18560/16 зазначила, що: "якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц (пункт 7.8 ). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог" (пункт 7.10)).
		6.54.          Суд апеляційної інстанції, встановивши обґрунтованість позовних вимог, визнав поважними причини пропуску позовної давності, наведені прокурором.  
		6.55.          За частиною п`ятою статті 267 ЦК України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		6.56.          Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 61, 62), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (пункти 5.43, 5.44) та у справі № 911/3677/17 (пункти 6.43, 6.44).
		6.57.          При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц).
		6.58.          Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
		6.59.          Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо. Подібний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
		6.60.          Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 81 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та пункту 3 частини першої статті 226 цього ж Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017) наявність у провадженні суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є підставою для залишення позову без розгляду.
		6.61.          Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, якою обґрунтована підстава касаційного оскарження і на яку посилався прокурор у позовній заяві. 
		6.62.          У зазначеній постанові, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, зважаючи на факт тривалого розгляду іншої справи, у якій позивач звертався з аналогічними вимогами та у якій позов було залишено без розгляду. Щодо вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у позивача були наявні підстави вважати, що його права будуть захищені в цьому судовому провадженні. 
		6.63.          У справі, що розглядається, установлено, що прокурор в межах позовної давності звертався до Красноградського районного суду Харківської області із аналогічним позовом про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" від 30.04.2015 № 1061-СГ, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
		6.64.          Однак, під час розгляду вказаної справи 07.12.2017 Томко А. І. здійснив реєстрацію себе як фізичної особи-підприємця, розірвав договір суборенди, укладений між ним як фізичною особою та СТОВ "Мрія" та уклав з товариством новий договір суборенди вже як фізична-особа підприємець.
		6.65.          З цих підстав ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 27.11.2018 закрито провадження у справі №626/1054/17, з огляду на те, що такі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
		6.66.          При цьому, як правильно врахував суд апеляційної інстанції, ці дії (укладання нового договору) Томко А. І. вчинив 01.06.2018, тобто після того, як позовна давність сплинула.
		6.67.          У справі № 904/3405/19 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що звернувшись із позовною заявою щодо захисту певного порушеного права, у позивача виникають очікування щодо розгляду такої справи і можливого захисту відповідного права. Як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19 і з якою погодилася Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/3405/19, перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів.
		6.68.          Тобто, з правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, випливає, що незалежно від причин залишення позовної заяви без розгляду, звернення до суду за захистом прав і тривалий розгляд такої справи може вважатися поважною причиною пропуску позовної давності і судам варто враховувати такі обставини. 
		6.69.          У свою чергу, оскільки прокурор вчиняв дії щодо захисту порушеного права у межах справи № 626/1054/17, очікував, що воно буде захищене у належний спосіб, помилковим буде відхилення мотивів щодо визнання поважними причин пропуску позовної давності лише внаслідок неподання одночасно і іншого позову для захисту порушеного права. 
		6.70.          Колегія суддів враховує, що для визнання чи відмови у визнанні поважними причин пропуску позовної давності оцінці підлягають всі доводи, наведені заявником, у їх взаємозв`язку та з урахуванням встановлених судом обставин справи, в тому числі і щодо особи, чиї права порушені. 
		6.71.          За встановлених у цій справі обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про поважність причин пропуску позовної давності, наведених прокурором. З урахуванням викладеного, висновки суду апеляційної інстанцій у розглядуваній справі не суперечать, а навпаки відповідають правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у наведених скаржником постановах. З цих підстав касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		7. Висновки Верховного Суду
		7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
		7.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		7.3. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		П О С Т А Н О В И В :
		1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Томка Андрія Івановича задовольнити частково.
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі №  922/3204/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та Томком Андрієм Івановичем та зобов`язання повернути земельну ділянку змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині щодо цих позовних вимог постанову залишити без змін.
		3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 у справі №  922/3204/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію іншого речового права скасувати. Рішення Господарського суду Харківської області від 20.04.2023 в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині щодо цих позовних вимог рішення залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуюча                                                                                          Л. Рогач
		Судді                                                                                                     Є. Краснов
		                                                                                                      І. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...