Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/4966/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2023. Зареєстровано: 28.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2023.
Дата набрання законної сили: 22.12.2023
Номер судового провадження: 1-кп/461/546/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42022140000000136

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		461/4966/23
		1-кп/461/546/23
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		22.11.2023 року                                                                                              м.Львів 
		 
		Галицький районний суд м.Львова
		у складі:головуючого судді                         ОСОБА_1 
		з участю:секретаря судового засідання          ОСОБА_2 ,
		прокурора                                         ОСОБА_3 ,
		захисника ОСОБА_4 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку спеціального судового провадження кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420221400000000136 від 07.06.2023 року про обвинувачення:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Алчевська Луганської області, громадянина України, українця, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом та нотаріусом,-
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -                                              
		в с т а н о в и в :
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується, як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнала російська федерація (далі - рф).
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Херсонської області відноситься до території України.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Херсонська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		21 лютого 2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		24 лютого 2022 року о 5 годині президентом російської федерації оголошено рішення розпочати «військову операцію» в Україні, у зв`язку з чим здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах і складах Збройних сил України, а також здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		Так, 24.02.2022 р. військовослужбовці зс рф, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України, у тому числі Генічеської міської територіальної громади Херсонської області, яка була захоплена у лютому 2022 року.
		Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан.
		15.03.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
		21.04.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
		22.05.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 від 25.04.2022 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року» (в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.04.2022 року №80), Генічеська міська територіальна громада, Іванівська, Нижньосірогозька, Новотроїцька селищні територіальні громади внесені до вказаного переліку територіальних громад, розташованих в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
		 
		Так, обвинувачений  ОСОБА_5 , у травні 2022 року (більш точна дата та час органом досудового розслідування не встановлені), знаходячись на території окупованого зсрф м. Скадовська Херсонської області, діючи умисно, ігноруючи свій передбачений Конституцією України громадянський обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, пішов на співпрацю з державою-агресором та її окупаційною адміністрацією, а саме прийняв пропозицію від невстановлених досудовим розслідуванням осіб з числа представників окупаційної влади Херсонської області та добровільно зайняв посаду керівника незаконного правоохоронного органу, а саме ««Скадовское РО ГУ МВД по Херсонской области»», створеного представниками держави-агресора на території тимчасово окупованого Скадовського району Херсонської області. Вказаний незаконний правоохоронний орган окупаційною владою розміщений на базі приміщення Скадовського районного відділу поліції ГУ НП в Херсонській області, що знаходиться за адресою: м. Скадовськ, вул. Незалежності, 82.
		Прийнявши вищевказану пропозицію, 26.05.2022 року,  ОСОБА_5  склав присягу окупаційній владі, як співробітник вищевказаного незаконного правоохоронного органу, та був представлений окупаційною владою Херсонської області особовому складу, як керівник вищевказаного незаконного правоохоронного органу.
		Перебуваючи на посаді керівника в незаконному правоохоронному органі, з кінця травня 2022 року  ОСОБА_5  здійснює організаційні заходи по підбору кандидатів та співробітників у лави так званої поліції для служби, дає вказівки новопризначеним співробітникам так званого відділу поліції щодо виїздів на місця подій для складання процесуальних документів, організовує матеріально-технічне забезпечення діяльності незаконно створеного підрозділу, дає вказівки щодо незаконного затримання та звільнення затриманих громадян, які утримуються в приміщенні так званого відділу поліції.
		Таким чином, обвинувачений  ОСОБА_5 вчинив дії, спрямовані на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України.
		Відповідно до ст. 297-1 КПК України, спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами  другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п`ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання  ОСОБА_5  здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість  ОСОБА_5  у визначеному судом у цьому вироку обсязі повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:
		- протоколом про результат проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 03.06.2022 року - зняття інформації з електронних телекомунікаційних мереж, що проводились у період з 16.05.2022 року по 30.05.2022 року та зняття інформації з електронних телекомунікаційних мереж з абонентського номеру НОМЕР_1 , яким встановлено, що абонентський номер мобільного зв`язку № НОМЕР_1 належить громадянину ОСОБА_5 , зареєстрованому за адресою:  АДРЕСА_1 ;
		- протоколом огляду від 09.06.2022 року, яким встановлено, що за результатами огляду телеграм каналу з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » підтверджено та збережено факт розміщення в мережі Інтернет публікації щодо добровільного зайняття громадянином України ОСОБА_5 посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території;
		- протоколом огляду від 11.06.2022 року, яким встановлено, що в телеграм каналі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » містяться оголошення щодо прийому на військову службу колишніх працівників органів внутрішніх справ України, в т.ч. учасники АТО/ООС, які не вчиняли злочинів;
		- протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 30.06.2022 року, яким яким встановлено, що інформація щодо клієнта ОСОБА_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 міститься на цифровому носії CD-R диск;
		Оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений  ОСОБА_5  вчинив дії, спрямовані на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК України;
		Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
		Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого  ОСОБА_5  до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.
		Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
		1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
		2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
		3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому  ОСОБА_5  , суд також бере до уваги характер та тяжкість вчиненного обвинуваченим злочину, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
		Пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.
		Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
		Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.  
		Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. 
		Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому  ОСОБА_5  основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу 
		При призначенні покарання, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання. 
		Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують  ОСОБА_5 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.7 ст.111-1 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
		Частиною 2 ст.55 КК України передбачено позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
		Вирішуючи питання про необхідність призначення передбаченого санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України обов`язкового додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, суд прийшов до висновку про необхідність позбавити обвинуваченого  ОСОБА_5  права обіймати посади в державних органах, оскільки такий вчинив суспільно-небезпечне кримінальне правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також враховуючи те, що останні, маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи зобов`язаними здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в порушення зазначених зобов`язань зайняв посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному окупаційною адміністрацією рф на тимчасово окупованій території Херсонської області.
		Окрім того, з огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне застосувати додаткове покарання, передбачене санкцією ч.7 ст. 111-1 КК України у вигляді конфіскації майна обвинуваченого  ОСОБА_5 , належного йому на праві власності.
		За висновком суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
		Речові докази відсутні. 
		Судові витрати по справі відсутні.
		Строк відбвання покарання  ОСОБА_5  слід рахувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання.
		Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1  КК України та обрати йому покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в державних органах строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією всього належного йому майна.
		Строк відбуття покарання  ОСОБА_5  рахувати з моменту затримання та приведення вироку до виконання.
		Апеляційна скарга на вирок  суду може бути подана протягом  тридцяти днів з дня його проголошення через Галицький районний суд м. Львова  з підстав, передбачених ст.394 КПК України, а засудженим - з моменту вручення копії вироку.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 
		 
		Суддя                                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...