Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/42452/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2023.
Дата набрання законної сили: 23.11.2023
Номер судового провадження: 61-11837ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		23 листопада 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/42452/20
		провадження № 61-11837св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Коцюбою Олексієм Вікторовичем, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року в складі судді: Вовка С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в складі колегії суддів:Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) про захист прав споживачів, стягнення процентів, 3 % річних та пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Позов мотивований тим, що 13 травня 2013 року ОСОБА_1 уклала з банком договір банківського вкладу № SAMDN25000735106844, за яким передала банку 41 333,68 дол. США.
		 
		18 липня 2013 року позивачка уклала з банком договір банківського вкладу № SAMDNFF000736586268, за яким передала банку 30 000 дол. США.
		 
		18 липня 2013 року позивачка уклала з банком договір банківського вкладу № SAMDNFF000736586283, за яким передала банку 31 000 дол. США.
		 
		У зв`язку з припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки позивачки були заблоковані банком, нарахування відсотків припинено. З метою отримання доступу до належних позивачці коштів та нарахованих за ними відсотків вона неодноразово зверталася до банку із вимогами поновити їй доступ до рахунків, але ці вимоги банком не виконані.
		 
		24 листопада 2017 року відповідачем отримано заяву позивачки від 17 листопада 2017 року про розірвання депозитних договорів, видачу вкладів, нарахованих відсотків за вкладами.
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського Апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, у справі № 754/16095/17, позов задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладів з ненарахованими відсотками, пенею та відсотками за прострочення за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844 у розмірі 61 107,06 дол. США; за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 у розмірі 42 223,89 дол. США; за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 у розмірі 43 631,36 дол. США.
		 
		24 січня 2020 року присуджені судом кошти (у гривневому еквіваленті) зараховані в порядку примусового стягнення на рахунок ОСОБА_1 
		 
		ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк»:
		відсотки за договорами за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року, а саме: 3 005,88 дол. США - відсотки за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844; 3 557,26 дол. США - відсотки за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 та 3 675,84 дол. США відсотків за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283; 
		3 % річних за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року, а саме: 924,89 дол. США за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, 1 333,97 дол. США за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 та 1 378,44 дол. США за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283;
		пеню на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року, у загальному обсязі 245 400 дол. США.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		 
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 :
		за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844: 3 005,88 дол. США - відсотки за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 924,89 дол. США - 3 % річних за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 500 000 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року;
		за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268: 3 557,26 дол. США - відсотки за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 3 557,26 дол. США - відсотки за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 1 333,97 дол. США - 3 % річних за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 300 000,00 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року;
		за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283: 3 675,84 дол. США - відсотки за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 1 378,44 дол. США - 3 % річних за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року; 300 000,00 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		            оскільки договори не розірвані, вклади не повернуті, тому відсотки за договорами мають нараховуватись до дня повернення вкладу (24 січня 2020 року). Також законними та обґрунтованими є вимоги щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України; 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15 сформулювала висновки про те, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», та погодилася з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2016 року у справі №180/1179/15-ц та від 13 березня 2017 у справі №761/14537/15-ц, та не вбачала підстав для відступу від них;
		кошти, внесені за договором банківського вкладу не можна вважати вартістю послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачу, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги та відповідно, не можуть бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу або від доходу в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 22 лютого 2022 року в справі №757/63364/19.
		у письмових поясненнях представника Позивачки адвоката Дугінова Д. А., поданих через канцелярію суду 27 липня 2022 року, наводяться відкориговані розрахунки пені, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15-ц). Базою для нарахування пені у даних розрахунках слугує обсяг відсотків присуджених за договорами. Відповідно до даних розрахунків стягненню підлягає: 28 753,56 дол. США пені за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року, 45 781,02 дол. США пені за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року та 27 826, 02 дол. США пені за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року. Суд вважав такі розрахунки вірними. Разом із цим частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Суд вважав, що неправомірна поведінка боржника не повинна залишатися безкарною, бо ніхто не має права отримувати будь-які переваги з своєї незаконної поведінки. Порушення вимог закону не може бути для боржника вигіднішим ніж його виконання. Відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення чи філії не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку. Перевіривши наданий представником Позивача розрахунок грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір сум утримуваних коштів, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України вважає за можливе її зменшити;
		оскільки стягнення пені в іноземній валюті суперечить вимогам чинного законодавства, тому що згідно вимог статті  533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у національній валюті, то пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням виключно у національній валюті України - гривні. Таким чином суд, враховуючи тривале та безпідставне невиконання Відповідачем законних вимог Позивача та рішення суду, що набрало законної сили, враховуючи недобросовісну поведінку банка, який навіть після набрання законної сили рішення суду про стягнення вкладів та відсотків, продовжив ігнорувати законні вимоги Позивача про повернення належних йому вкладів, продовжував використовувати на власну користь неповернуті активи Позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути Позивач до: 300 000 грн (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року.), 500 000 грн (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором №SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року) та до 300 000 грн. (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року);
		            також судом було ретельно вивчено обставини відмови у задоволенні вимог про стягнення пені у справі № 320/5115/17, на яку посилається Відповідач. У справі № 320/5115/17 «кримські» вкладники АТ КБ «ПРИВАТБАНК», також як й ОСОБА_2 , звернулися до банку із заявами про розірвання депозитних договорів, але підставою для відмови у стягненні пені у справі № 320/5115/17 було те, що вони вимагали стягнути пеню за період після набрання законної сили рішення суду про розірвання договорів. У справі ОСОБА_3 немає рішення суду про розірвання депозитних договорів. Таким чином обставини справи № 320/5115/17 не є тотожними обставинам у цій справі. Твердження Відповідача про те, що договори є розірваними з моменту звернення Позивача до банку із заявою про розірвання договорів, суд відхиляє, як безпідставні, адже, як вбачається з листа самого банку від 19 грудня 2017 року, останній підтвердив невідповідність цієї заяви вимогам законодавства України, яке визначає вимоги до оформлення та подання таких заяв. Заява ОСОБА_3 від 17 листопада 2017 року не відповідає вимогам встановленим для її оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за договорами банківських вкладів: від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 та від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283, за період із 01 серпня 2018 року до 23 січня 2020 року скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		            при задоволенні вимог про стягнення відсотків за договорами вкладів, суд виходив з того, що такі договори не були розірвані, вклад не був повернутий, а тому відсотки за договорами мають нараховуватись до дня повернення вкладу. Суд також вважав, що строк вкладу продовжувався без заяви клієнта до банку. Заяву про повернення вкладу, суд не врахував, так як вона не була прийнята банком, через її не належне оформлення,   вклад за такою заявою до 23 січня 2020 року повернуто не було. Суд першої інстанції вірно зазначив та встановив, що договори на підставі яких позивач просив стягнути відсотки є договорами банківського строкового вкладу. Разом з тим висновок суду про те, що вклади автоматично є продовженими, з огляду на те, що позивач не заявляла банку про відмову від продовження строку вкладу і з огляду на те, що вклади не були повернуті до 24 січня 2020 року є помилковим. Зі змісту постанови Київського апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року, якою було залишено без змін рішення Деснянського суду від 06 листопада 2018 року, яким на користь позивача було стягнуто увесь вклад по всім трьом договорам, вбачається, що позивач з позовом про стягнення вкладів звернувся у грудні 2017 року. Таке звернення з позовом є відмовою від продовження строку вкладу, а тому у банку були відсутні підстави нараховувати відсотки, визначені договором на вклад, який вкладник просить повернути, відмовившись від продовження договору;
		з дати ухвалення рішення з листопада 2018 року про стягнення вкладів за всіма трьома договорами, права позивача, які безумовно були порушені не виконанням такого рішення до січня 2020 року, захищені судом в передбачений Законом спосіб, шляхом стягнення 3% річних на підставі статті 625 ЦК України. Позивач же в цій справі за один і той же період просив стягнути і відсотки по статті 625 ЦК України і відсотки визначені договорами. Таким вимогам рішення районного суду в частині стягнення відсотків за договорами не відповідає, а тому воно відповідно до статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні таких вимог;
		при вирішенні позовних вимог про стягнення пені апеляційний суд вказав, що у Письмових поясненнях представника Позивачки адвоката Д. А. Дугінова, поданих через канцелярію суду 27 липня 2022 року, навів відкориговані розрахунки пені, з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у Постанові від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15-ц). Базою для нарахування пені у даних розрахунках слугує обсяг відсотків присуджених рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року. Відповідно до розрахунків стягненню підлягає: 28 753,56 дол. США пені за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року, 45 781,02 дол. США пені за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року та 27 826,02 дол. США пені за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року. Суд надав належну оцінку таким розрахункам;
		істотними обставинами в розумінні частини третьої ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов`язання). При цьому, питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14;
		установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов`язання суд вірно застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України та зменшив розмір пені, що підлягає стягненню за заявлений позивачем період до 300 000 грн (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених рішенням суду відсотків за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року), 500 000 грн. (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року) та до 300 000 грн (приблизний гривневий еквівалент суми присуджених відсотків за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року);
		ступінь такого зменшення пені (неустойки) є пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права Позивача. Одночасно, даний підхід ґрунтується на сталій судовій практиці судів, в тому числі Верховного Суду;
		твердження Відповідача про те, що договори є розірваними з моменту звернення Позивача до банку із заявою про розірвання договорів, суд відхиляє, як безпідставні, адже, як вбачається з листа самого банку від 19 грудня 2017 року, останній підтвердив невідповідність цієї заяви вимогам законодавства України, яке визначає вимоги до оформлення та подання таких заяв;
		доводи апеляційної скарги та посилання на необхідність відмови в позові про стягнення пені з огляду на висновки Верховного Суду у справі № 320/5115/17, колегія суддів не приймає. У цій справі Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи схожу, але не ідентичну справу, зазначила наступне: «після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується. Як установлено судами, позивачі, звертаючись до суду з позовом, просили стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену саме за період з 19 липня 2016 року по 19 липня  2017 року, тобто за один рік, що передував зверненню до суду із цим позовом, у той час як рішення суду, яким розірвано договори банківського вкладу, набрало законної сили 25 березня 2015 року. Оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договорів банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини»;
		у справі № 320/5115/17 «кримські» вкладники АТ КБ «Приватбанк», також як і позивач, звернулися до банку із заявами про розірвання депозитних договорів, але підставою для відмови у стягненні пені у справі № 320/5115/17 було те, що вони вимагали стягнути пеню за період після набрання законної сили рішення суду про розірвання договорів. За обставинами цієї справи встановлено, що не існує рішення суду про розірвання депозитних договорів. Таким чином обставини справи №320/5115/17 не є тотожними обставинам у цій справі.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		07 серпня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» засобами поштового зв`язку подало касаційну скаргу, яка підписана представником Коцюбою О. В., на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій просило: 
		скасувати оскаржені судові рішення в частині стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»;
		вирішити питання щодо розподілу судових витрат (судові витрати стягнути з позивача).
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		відповідач подає касаційну скаргу відповідно пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у зв`язку з тим, що суди задовольняючи позовні вимоги в частині пені відповідно на підставі статті 10 Закону України «При захист прав споживачів» не врахували висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду по справам: № 321/404/19 від 01 грудня 2021 року, № 757/34314/18 від 26 січня 2022 року, в яких Верховних Суд відмовив у стягненні пені на підставі припинення правовідносини з договору банківського вкладу між позивачем та банком, у зв`язку з чим частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини;
		судами не враховано розірвання спірних Договорів (письмове звернення до Банку позивача із заявою про розірвання депозитних договорів, видачу вкладу від 17 листопада 2017 року, яке отримано та зареєстроване Банком 17 листопада 2017 року), а відтак з урахуванням вимоги про повернення коштів, договір є розірваним через 2 банківських дні після отримання заяви вкладника, тобто спірні Договори є розірваними із 19 листопада 2017 року;
		рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено, стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів з не нарахованими відсотками, пенею та відсотками. Серед іншого судом встановлено, що 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк»  з заявою, в якій просила розірвати договори від 13 травня 2013 року №SAMDN25000735106844, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 та видати належні позивачу кошти і нараховані за ними відсотки. Повернення вкладнику банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, передбачених умовами договору банківського строкового вкладу. Відповідно до вимог частини третьої статті 1058 ЦК України - до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно частиною першої статті 1075 ЦК України - договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Отже, у разі розірвання договору, зобов`язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю;
		відповідно до частини третьої статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Отже, право клієнта на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви/вимоги про розірвання договору, з урахуванням строку, який вказаний у договорі та в якій така-заява/вимога може бути подана вкладником до Банку. Таким чином, умовами депозитного договору передбачений окремий випадок припинення його дії у випадку дострокового розірвання з ініціативи вкладника та після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та вкладником) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті статей 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язань на вимогу однієї із сторін;
		оскільки між позивачами та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Подібний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
		 
		У вересні 2023 року ОСОБА_4 через представника Дугінова Д. А. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила повернути касаційну скаргу.
		 
		Відзив мотивований тим, що:
		банк вважає, що нарахування пені за невиконання банком вимог Позивача з видами належних їй коштів є неможливим, у зв`язку із тим, що договори є нібито розірваними після отримання банком заяви про розірвання. Але справа полягає в тому, що депозитні договори не припинили свою дію на 3-й день після отримання банком заяви Позивачки, в якій вона просила банк видати належні їй кошти. Депозитні договори могли бути розірваними на 3-й день після отримання банком заяви Позивачки про намір їх розірвати, лише у тому випадку, якби банк виконав свої зобов`язання у встановлений Законодавством дводенний строк. Але цього зроблено банком не було. Таким чином 3-й день після отримання банком заяви Позивачки, в який Вона просила банк видати належні їй кошти, не є датою розірвання договорів, а є датою настання зовсім іншої обставини, а саме датою, з якої очевидним та беззаперечним є порушення виконання зобов`язання з боку банка;
		нормами законодавства та умовами депозитних договорів дійсно передбачено процедуру розірвання депозитного договору. За цією процедурою вкладник, маючи намір отримати від банка свій вклад, повинен звернутися до банка з відповідною заявою, а банк, зі свого боку, повинен протягом двох днів після отримання ним заяви вкладника про його намір забрати з банка свої кошти, повинен такі кошти йому виплатити. Після цієї процедури договір може вважатися розірваним або таким, що припинив свою дію. Слід констатувати, що договірного розірвання договорів не відбулося, ще й з тієї причини, що !відповідь банка, на заяву про видачу коштів, інакше ніж як безпідставну відмову, у задоволенні заяви про розірвання договорів та видачу вкладів та відсотків, сприйняти не можна. Відповідно до умов договорів вони є діючими до моменту виплати клієнту вкладу та відсотків. Тому само по собі звернення Позивачки з заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання договорів не може свідчити про їх договірне розірвання адже їх дія припиняється з виплатою клієнту всієї суми вкладу разом з відсотками, що належать до сплати відповідно до умов договору. У судовому порядку договори не було розірвано, а добровільне їх розірвання з боку АТ КБ «ПриватБанк» так і не відбулось, адже відповідачем не були виконані передумови розірвання депозитних договорів.
		заява позивача про розірвання договорів не відповідає вимогам встановленим для її оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою, її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально;
		вимога вкладника про дострокове розірвання депозитного договору має бути відповідним чином акцептована з боку банка. Датою дострокового розірвання депозиту з ініціативи клієнта є день отримання клієнтом письмової згоди банку. Таким чином є очевидним, що вимога про стягнення пені є повністю обґрунтованою;
		судами першої та апеляційної інстанцій були належним чином та у повному обсязі вивчені висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду: від 09 листопада 2021 року (справа № 320/5115/17); від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15); від 14 січня 2022 року (справа № 712/7740/18); від 22 лютого 2022 року (справа № 757/20428/19); від 22 лютого 2022 р. (справа № 757/63364/19); від 26 квітня 2022 року (справа № 539/4098/18); від 08 червня 2022 року (справа № 757/61769/19-ц); від 22 червня 2022 року (справа № 219/6058/18). У зазначених вище справах (окрім справи № 320/5115/17, бо вона відрізняється від інших) Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання; 
		стала судова практика, у цій категорії справ, вказує на те, що зменшення пені до розміру присуджених відсотків за основним зобов`язанням є співрозмірним та пропорційним. Таким чином зменшення судом 1-ї інстанції пені до 500 000 грн, 300 000 грн та 300 000 грн (приблизний гривневий еквівалент сум присуджених відсотків є обґрунтованим та прийнятним. Тому оскаржені рішення та постанова ухвалені у суворій відповідності із нормами матеріального та процесуального права та не містить підстав для їх скасування.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року касаційну скаргу АТ КБ комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 757/54155/19, повернуто.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року: поновлено АТ КБ «Приватбанк» строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року відмовлено.
		 
		03 листопада 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2023 року призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 грудня 2021 року у справі № 321/404/19; від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18; від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року: в сумі 500 000 грн за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що між ОСОБА_1 та банком укладено три депозитні договори:
		депозитний договір від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844 (вклад «Стандарт на 12 мес»), за умовами якого ОСОБА_1 внесла грошові кошти у сумі 20 800 дол. США, відсоткова ставка встановлена 9,75 % річних;
		депозитний договір від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 (вклад «Депозит Плюс на 12 мес.»), за умовами якого ОСОБА_1 внесла грошові кошти у сумі 30 000 дол. США, відсоткова ставка встановлена 8 % річних;
		депозитний договір від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 (вклад «Депозит Плюс на 12 мес.»), за умовами якого ОСОБА_1 внесла грошові кошти у сумі 31 000 дол. США, відсоткова ставка встановлена 8 % річних.
		 
		17 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила розірвати договори від 13 травня 2013 року №SAMDN25000735106844, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 та видати належні позивачу кошти і нараховані за ними відсотки.
		 
		Заява від 17 листопада 2017 року, яка отримана банком 24 листопада 2017 року, залишені без відповідного реагування.
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського Апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, у справі № 754/16095/17, позов ОСОБА_1 задоволено:
		стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» суми вкладів з ненарахованими відсотками, пенею та відсотками за прострочення за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844 у розмірі 61 107,06 дол. США; за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268 у розмірі 42 223,89 дол. США; за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 у розмірі 43 631,36 дол. США.
		 
		24 січня 2020 року присуджені судом кошти (у гривневому еквіваленті) зараховані, у рамках примусового стягнення, на рахунок позивачки.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).
		 
		У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).
		 
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		 
		У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		 
		У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19
		(провадження № 61-7157св20).
		 
		Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
		 
		Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з`ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов`язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору. При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
		 
		Сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору. у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути моменту одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 756/420/17 (провадження № 61-18833св21).
		 
		У доктрині приватного права зауважується, що ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі). Вона поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів (як кодифікованих, так і інших (поточних)). Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України та органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 676/47/21 (провадження № 61-8014св22).
		 
		Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом (частина п`ята статті 4 ЦК України).
		 
		На рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Національного Банку України регулювати вимоги щодо форми такого одностороннього правочину як відмова від договору банківського вкладу.
		 
		У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі (частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що:
		 «пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. 
		Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21) вказано, що:
		«частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 зазначеного Закону, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.
		За змістом частини третьої статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 липня 2018 року позивач звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору від 02 червня 2010 року та видачу вкладу й відсотків, яку банком було отримано 10 липня 2018 року, тому між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу з 10 липня 2018 року. 
		Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів»,    а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону  не нараховується.
		Як установлено судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила стягнути пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», обчислену за період з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року, у той час як договір банківського вкладу було розірвано 10 липня 2018 року за її власною ініціативою. Оскільки між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період  з 11 липня 2018 року по 24 лютого 2019 року у розмірі 2 500 000,00 грн, у зв`язку із цим рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині стягнення пені підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20)».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року по справі № 757/24677/18-ц (провадження № 61-5125св22) зазначено, що: 
		«у справі, що переглядається: за договором про депозитний вклад № Оn48631298 від 27 квітня 2005 року днем повернення депозиту є 28 липня 2005 року, тому він є припиненим з 28 липня 2005 року; у пункті 2 договору № Оn48631303 від 04 травня 2005 року, сторони домовились, що «сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це іншу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору», тому враховуючи подану ОСОБА_1 03 серпня 2005 року заяву про повернення коштів, зазначений договір вважається розірваним з 05 серпня 2005 року, на письмову вимогу вкладника; за таких обставин відсутні підстави для стягнення неустойки (пені) за порушення прав споживачів банківських послуг на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у зв`язку припиненням 28 липня 2005 року дії договору про депозитний вклад № Оn48631298, та розірванням договору про депозитний вклад № Оn48631303 з 05 серпня 2005 року, припинено правовідносини за цими договорами; суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог».
		 
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) вказано, що:
		«Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача. Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг. Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання особою, яка є виконавцем чи надає споживачу послуги. Частиною першою статті 1075 ЦК України передбачено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).
		У справі, яка переглядається, суд установив, що 15 листопада 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського рахунка № SAMDN03000061900582 від 24 квітня 2012 року та № SAMDN03000113927879 від 16 жовтня 2013 року. Отже, з 17 листопада 2019 року (з урахуванням вихідних днів)  між сторонами припинилися договірні правовідносини за цими договорами. Після розірвання договору банківського вкладу між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів після зазначеної дати застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання. Тобто з моменту розірвання договору банківського вкладу за заявою клієнта на спірні правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а тому пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
		            Як установив суд, ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача пеню відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», тоді як договори банківських рахунків було розірвано 17 листопада 2019 року за його власною ініціативою. Оскільки між ОСОБА_1 та банком з 17 листопада 2019 року припинено правовідносини за вказаними договорами банківських рахунків, то частина п`ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини. З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені за вказаними договорами банківських рахунків відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».Зазначене узгоджується з правовими висновками, що містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 572/3074/20 (провадження № 61-17395св21), від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18-ц (провадження № 61-7121св21), від 22 червня 2022 року у справі № 522/9488/18 (провадження № 61-5304св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 757/10991/19-ц (провадження № 61-2639св22)».
		 
		У справі, що переглядається суди встановили:
		при частковому задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року: в сумі 500 000 грн за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 суди вважали, що заява позивача про розірвання договорів від 17 листопада 2017 року, яка отримана банком 24 листопада 2017 року, не відповідає вимогам встановленим для її оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою, її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально, а тому договірні відносини не припинені;
		            згідно пункту 5 договорів (від 13 травня 2013 року №SAMDN25000735106844, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283) у сторін є право достроково розірвати договір, повідомивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання (том 1, а. с. 11, 12, 13);
		            суди не врахували, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови; 
		            суди не звернули уваги, що на рівні Конституції України та закону не передбачено можливості Національного Банку України регулювати вимоги щодо форми такого одностороннього правочину як відмова від договору банківського вкладу;
		суди стягнули пеню за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року, тобто, після припинення договірних відносин позивача з банком; тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення пені з на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року.
		 
		Касаційний суд відхиляє посилання у відзиві на касаційну скаргу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц. У цій справі Велика Палата Верховного Суду оскаржені рішення в частині позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання змінила, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови; в іншій частині щодо позовних вимог про стягнення з банку пені за прострочення виконання зобов`язання оскаржені рішення залишила без змін, і зазначила, що «у період запровадження в банку тимчасової адміністрації та здійснення процедури його ліквідації стягнення коштів з банку без урахування механізмів, передбачених Законом про гарантування вкладів, у тому числі на підставі судового рішення, не допускається».
		 
		Касаційний суд відхиляє посилання у відзиві на касаційну скаргу висновки в постановах від 14 січня 2022 року (справа № 712/7740/18); від 22 лютого 2022 року (справа № 757/20428/19); від 22 лютого 2022 р. (справа № 757/63364/19); від 26 квітня 2022 року (справа № 539/4098/18); від 08 червня 2022 року (справа № 757/61769/19-ц); від 22 червня 2022 року (справа № 219/6058/18), оскільки механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що судові рішення в оскарженій частині прийняті без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити; судові рішення в оскарженій частині скасувати та в задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року: в сумі 500 000 грн за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 відмовити.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору».
		 
		У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Банком сплачено судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг. Оскільки, оскаржені судові рішення скасовані в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року, то судовий збір за подання банком апеляційної та касаційної скарг покладається на позивача пропорційно розміру позовних вимог в задоволенні яких відмовлено. На позивача покладається судовий збір в розмірі 2 790,52 грн за подання банком апеляційної скарги та 3 720,69 грн - за подання касаційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», яка підписана представником Коцюбою Олексієм Вікторовичем, задовольнити.
		 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період із 16 жовтня 2019 року до 23 січня 2020 року: в сумі 500 000 грн за договором від 13 травня 2013 року № SAMDN25000735106844, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586268, в сумі 300 000,00 грн за договором від 18 липня 2013 року № SAMDNFF000736586283 скасувати та в їх задоволенні відмовити.
		 
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» 2 790,52 грн за подання апеляційної скарги та 3 720,69 грн за подання касаційної скарги.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 вересня 2022 року, постанова Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в скасованих частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     І. О. Дундар
		 
		В. М. Коротун
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...