Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 294/1229/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано судом: 27.11.2023. Зареєстровано: 28.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2023.
Дата набрання законної сили: 23.11.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1877/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №294/1229/22 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. 
		Категорія 20 Доповідач Трояновська  Г. С. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		23 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого - судді Трояновської Г.С. 
		суддів: Галацевич О.М., Павицької Т.М. 
		з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 294/1229/22 за позовом ОСОБА_1 до Вільшанської сільської ради Житомирського району Житомирської області, третя особа  ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування
		за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Леська М.О. у м. Чуднові,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати за нею право власності на земельні частки (пай) площею 0,3561 га з кадастровим номером 1825887800:01:000:0669 та площею 1,3515 га із кадастровим номером 1825887800:01:000:0668, що знаходиться на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		В обґрунтування позову зазначила, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на майно, до складу якого входить земельна частка (пай) члена КСП «Іскра», розташована на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Вказала, що ОСОБА_3 був членом КСП «Іскра» (с. Троща, Чуднівський район Житомирської області) та на момент передачі землі у колективну власність із членів КСП не виключався, був внесений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай) та отримав сертифікат серії ЖТ № 0200333 від 23.04.1997. Вона є спадкоємицею за заповітом, але оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку не може у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на земельну частку (пай), тому змушена звернутись до суду з позовом про визнання права власності. Інші спадкоємці за законом і за заповітом відсутні.
		Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2022 року позов задоволено. Визнано за  ОСОБА_1 (громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на земельні частки (пай) за кадастровими номерами: 1825887800:01:000:0669 площею 0,3561 га та 1825887800:01:000:0668 площею 1,3515 га, розташовані на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Не погоджуючисьіз вказанимсудовим рішенням,заступник керівникаЖитомирської обласноїпрокуратури вінтересах державив особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема судом порушено вимоги ст. 13,14 Конституції України, ст. ст. 25,1216,1218-1219 Цивільного кодексу України, п. п. 1-2 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. ст. 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», ст. ст. 89, 263 ЦПК України. Вказує, що як вбачається з суб`єктного складу учасників справи ГУ Держгеокадастру у Житомирській області безпідставно не було залучено до її розгляду. При винесенні рішення судом не враховано, що на відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) не має свого матеріального втілення. Пай є правом одержати у власність земельну ділянку зі складу певного масиву землі. Земельна частка (пай) має особливий юридичний статус. Головною особливі земельної частки є те, що вона не є земельною ділянкою, зокрема не визначеною в натурі (її межі невідомі до моменту виготовлення і затвердження технічної документації) і не має унікального кадастрового номера. Це лише документально оформлене право людини на майбутнє отримання у власність земельної ділянки із земель, зокрема, колишніх КСП. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №127/6627/22. Оскільки ОСОБА_3 за життя право власності на земельні ділянки площею 0,3561 га з кадастровим номером 1825887800:01:000:0669 та площею 1,3515 га із кадастровим номером 1825887800:01:000:0668 не набув, вони не входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті останнього, у зв`язку з чим відсутні правові підстави визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказані земельні ділянки. Інші доводи апеляційної скарги стосуються обгрунтування порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції інтересів держави та наявності визначених законодавством підстав для їх представництва прокурором шляхом подання апеляційної скарги.    
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що Житомирська обласна прокуратура в даній справі не може виконувати представницькі функції. Спірні земельні ділянки відносились до земель колективної власності із числа невитребуваних паїв. Розпорядником цих земель є Вільшанська сільська рада, а тому вважає правильно визначила відповідача у справі. Наголошує, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 був членом КСП «Іскра», був внесений до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), на його ім`я був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай), Вільшанська сільська рада визнала позов, право власності нею зареєстроване в установленому законом порядку. До того ж вона відчужила спірні земельні ділянки ОСОБА_2 , проте прокуратура не ставить питання про його залучення до участі у розгляді справи, хоча прийняте апеляційним судом рішення може вплинути на його права та обов`язки.
		У відзиві на апеляційну скаргу Вільшанська сільська рада зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Вказує, що з урахуванням поданих ОСОБА_1 документів, вона мала достатні правові підстави для успадкування майна померлого згідно заповіту. У зв`язку з наведеним Вільшанська сільська рада визнала позов та подала відзив на позовну заяву. Зазначає, що суд першої інстанції міг і не брати до уваги відзив сільської ради, тим паче на основі нього виносити рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Наголошує, що заступник керівника Житомирської обласної прокуратури помилково вважає, що земельні частки (паї) КСП «Іскра» належать на праві комунальної власності Вільшанській сільській раді. Земельні частки (паї) реформованих КСП ніколи не були і не є комунальною власністю Вільшанської сільської ради, вони є колективною власністю членів КСП.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залучено до участі у справі ОСОБА_2 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
		ОСОБА_2 також подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідно до ст.79 ЗК України спірні земельні ділянки є сформованими, їм був присвоєний кадастровий номер, а тому прийняття рішення про передачу земельних ділянок у власність не буде суперечити закону. Суд обгрунтовано визнав право на сформовану земельну ділянку. Повторне виготовлення технічної документації на вже сформовану земельну ділянку не вимагається.
		Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на ім`я ОСОБА_3 23.04.1997 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0200333 як члену КСП «Іскра» на підставі рішення Чуднівської РДА від 25.03.1997 № 77, згідно якого ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Іскра» розміром 3,74 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості (а.с. 13).
		В матеріалах справи міститься заповіт від 19.12.1990 за яким ОСОБА_3 на випадок свої смерті все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день його смерті і на що за законом матиме право заповів ОСОБА_1 (а.с. 16). Заповіт посвідчено секретарем Трощанської сільської ради.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 12).
		Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказала, що не може оформити свої спадкові права у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на земельні ділянки, а тому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування на земельні ділянки площею 0,3561 га з кадастровим номером 1825887800:01:000:0669 та площею 1,3515 га із кадастровим номером 1825887800:01:000:0668, що знаходиться на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції врахував визнання відповідачемпозовних вимогта вказав, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб. 
		Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави.
		Звертаючись досуду ізапеляційною скаргоюв інтересахдержави вособівособі Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадаструу Житомирськоїобласті не було залучено до розгляду справи, проте оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, оскільки незаконне набуття позивачем права власності на спадкову земельну ділянку порушує інтереси держави.
		Колегія суддів вважає, що представництво прокурором інтересів Головного управлінняДержгеокадастру уЖитомирської області відповідає вимогам закону.
		Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
		Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).
		Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Європейський суд з прав людини ( ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
		Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головногоуправління Держгеокадаструу Житомирськоїобласті і у цій справі, прокурор зазначав, що оскаржуваним рішенням порушені інтереси держави щодо права власності на землю та рішення суду суперечить нормам чинного законодавства, а тому ГУ Держгеокадастру уЖитомирської області, як контролюючий орган у сфері землекористування , не був залучений до участі у розгляді даної справи. Разом з тим оскаржуване рішення зачіпає інтереси держави.
		Посилаючись на те, що порушення інтересів держави у цій справі відбулося внаслідок незаконних дій позивача щодо привласнення земельної ділянки, прокурор звернувся до суду в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. 
		Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є ГУ Держгеокадастру у Житомирської області, яке проінформувало прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просило обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги.
		Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-364вих-23 від 08.08.2023 повідомила ГУ Держгеокадастру уЖитомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит№15/1-364вих.23від 08серпня 2023року ГУ Держгеокадастру у Житомирської області, листом №10-6-0.6-2813/2-23 від 10.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що оскаржити рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25.10.2022 у даній справі не має можливості у зв`язку із відсутністю фінансування.
		Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
		Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
		Щодо визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
		Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі  ЦК Української РСР), в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинностіЦивільним Кодексом України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюютьсяЦК України.
		Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство зазаконом маємісце,коли і оскільки воно незмінено заповітом. Якщо немаєспадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
		Статтею 534 ЦКУкраїнської РСРвизначено,що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, 
		так ітим,що невходять докола спадкоємцівза законом, а такождержаві абоокремим державним,кооперативним таіншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. 
		Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщининеобхідно,щоб спадкоємецьїї прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
		Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
		Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі №305/235/17 та від 03.03.2021 у справі №747/467/18.
		Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).
		Відповідно до частин першої, другої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
		Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.
		Аналогічні положення містить Цивільний Кодекс України.
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. 
		Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
		За життя ОСОБА_3 був членом КСП «Іскра» і мав право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП розміром 3,74 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0200333 (а.с. 13).
		19.12.1990 ОСОБА_3 склав заповіт на все своє майно на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 16).
		Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказала що у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спірні земельні ділянки вона не має можливості оформити право власності в нотаріальному порядку.
		Разом з тим колегія суддів зазначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст.1297 ЦК України).
		Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права.
		Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
		Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
		У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
		У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що вона зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на спірні земельні ділянки, про що зазначено в позовній заяві. 
		ОСОБА_1 не надано також жодних доказів фактичного вступу у спадщину після смерті ОСОБА_3 .
		Отже, встановлено, що ОСОБА_1 не є такою, що прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 в установленому законом порядку. 
		Окрім того, за пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
		Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
		При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
		Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
		У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
		В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, «що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України».
		В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21 (провадження № 61-7303св22) зазначено, щопосиланняпозивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначенуземельну ділянку № НОМЕР_2 , якій присвоєно кадастровий номер7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є передчасними, оскількиспадкодавецьза життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю),а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Звертаючись із позовом ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельні ділянки площею 0,3561 га з кадастровим номером 1825887800:01:000:0669 та площею 1,3515 га із кадастровим номером 1825887800:01:000:0668, що знаходиться на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за заповітом.
		Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 за життя набув право власності саме на ці земельні ділянки, в матеріалах справи міститься лише сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0200333 як члену КСП «Іскра» на підставі рішення Чуднівської РДА від 25.03.1997 № 77, згідно якого ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Іскра» розміром 3,74 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості.
		Виходячи із наведеного, встановивши, що ОСОБА_1 не надано суду доказів того, вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 і нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на спірні земельні ділянки, за життя ОСОБА_3 не набув право власності на земельні ділянки (пай) площею 0,3561 га з кадастровим номером 1825887800:01:000:0669 та площею 1,3515 га із кадастровим номером 1825887800:01:000:0668, а відтак, зазначені земельні ділянки на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не можуть бути успадковані позивачем.
		Отже, рішення суду першої інстанції про визнання за  ОСОБА_1 права власності на земельні частки (пай) за кадастровими номерами: 1825887800:01:000:0669 площею 0,3561 га та 1825887800:01:000:0668 площею 1,3515 га, що розташовані на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалене з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
		У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.
		 
		Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області задовольнити.
		Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 25 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
		Стягнути з  ОСОБА_1  накористь Житомирськоїобласної прокуратури1488,60грн судовихвитрат зарозгляд справисудом апеляційноїінстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 27.11.2023.
		 
		 
		 
		Головуючий          Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...