Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/5143/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 27.11.2023. Зареєстровано: 28.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2023.
Дата набрання законної сили: 26.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		. 27 листопада 2023 року м. ПолтаваС справа № 440/5143/23
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, Тимчасово в. о. Полтавського міського голови Карпова Андрія Анатолійовича, секретаря Полтавської міської ради Ямщикової Катерини Леонідівни про визнання незаконним розпорядження, поновлення на посаді та стягнення заборгованості і компенсації по заробітній платі, - 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тимчасово в.о. Полтавського міського голови Карпова Андрія Анатолійовича, Виконавчого комітету Полтавської міської ради, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог спросить суд:
		визнати незаконним розпорядження в.о. міського голови м. Полтава Карпова Андрія Анатолійовича №172-к від 23 березня 2023 року;
		поновити позивача на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради;
		стягнути з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради заборгованість по заробітної плати в розмірі 2918,00 грн;
		стягнути з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради компенсацію в розмірі середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні з 28 березня 2023 року по день проведення фактичного розрахунку;
		стягнути з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради компенсацію за вимушений прогул з 28 березня 2023 року по день поновлення на роботі.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що розпорядження про його звільнення з посади прийняте протиправно, з порушенням порядку та процедури, а також за відсутності правових підстав для цього. При цьому зауважив, що саме розпорядження не містить жодних обґрунтувань підстав звільнення, а відтак останнє не відповідає принципу правової визначеності, що висувається до актів індивідуальної дії. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		22 червня 2023 року до суду надійшов відзив Виконавчого комітету Полтавської міської ради, у якому його представник наполягає на тому, що Виконавчий комітет у спірних правовідносинах не є належним відповідачем, оскільки позивач фактично перебував у трудових відносинах з Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, яке є самостійною юридичною особою та не має правовідносин владного підпорядкування з Виконавчим комітетом. 
		27 червня 2023 року до суду надійшов відзив Тимчасово в. о. Полтавського міського голови Карпова Андрія Анатолійовича, в якому останній позовних вимог не визнав та пояснив, що підставою для винесення спірного розпорядження про звільнення позивача стало поширення у відкритих джерелах інформації про оголошення позивачу підозри Прокуратурою Полтавської області за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість). Оскільки вказані обставини підривають авторитет до органа місцевого самоврядування, негативно впливають на його авторитет та призвели до завдання збитків інтересам Полтавської міської ради та втрати довіри, прийнято рішення про негайне звільнення гр. ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради. 
		У відповіді на зазначений відзив позивач зауважив, що доводи Тимчасово в. о. Полтавського міського голови ОСОБА_2 є хибними з огляду на те, що умисел та винні дії з боку позивача, які б призвели до втрати довіри до нього, не мали місця. При цьому позивач звернув увагу, що зміст спірного розпорядження не містить норми КЗпП, яка б конкретизувала підставу звільнення гр. ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради. 
		Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року допущено заміну неналежного відповідача Виконавчого комітету Полтавської міської ради (код ЄДРПОУ 05384689) належним Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради (код ЄДОПОУ), а також залучено до участі у справі в якості співвідповідача секретаря Полтавської міської ради ОСОБА_3 (вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000).
		03 жовтня 2023 року судом отримано відзив секретаря Полтавської міської ради Ямщикової Катерини Леонідівни, яка зазначила, що Прокуратура Полтавської області вважає доведеним факт неналежного виконання заступником начальника управління житлово-комунального господарства Виконавчого комітету Полтавської міської ради своїх службових обов`язків, що призвело до завдання матеріальних збитків місцевому бюджету м. Полтави. Відтак, другий відповідач висловив згоду з позицією первинного відповідача про те, що обставини, які складають предмет кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, підривають авторитет до органа місцевого самоврядування, негативно впливають на його авторитет та призвели до завдання збитків інтересам Полтавської міської ради та втрати довіри як до найманого працівника, а тому спірне розпорядження внесено обґрунтовано та правомірно. 
		У відповіді на відзив від 05 жовтня 2023 року представник позивача висловив незгоду з доводами другого відповідача.
		Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради правом на подання відзиву не скористалось. 
		Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
		Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
		Розпорядженням міського голови № 835-к від 29 жовтня 2021 року позивача призначено на посаду заступника начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради за результатами конкурсу. Цим розпорядженням позивачу присвоєно II ранг посадової особи місцевого самоврядування в межах 5 категорії посад з 01 листопада 2021 року. 
		Розпорядженням міського голови (за підписом в.о. міського голови м. Полтава Карпова А.А.) № 172-к від 23 березня 2023 року позивача звільнено з посади заступника начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради. В обґрунтування підстав звільнення зазначено "відповідно до КЗпП України". 
		Підставою винесення спірного розпорядження, як було зазначено у відзиві на позов першого відповідача, послугували відомості з загальнодоступних джерел щодо оголошення Полтавською обласною прокуратурою про підозру заступнику начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради ОСОБА_1 за ч.2 ст. 367 КК України. 
		17 квітня 2023 року позивачу вручено трудову книжку та копію спірного розпорядження про звільнення.
		Позивач не погодився з правомірністю звільнення та обґрунтованістю спірного наказу, а тому звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступного висновку.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		За змістом статті 1 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
		Посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України /стаття 3 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування"/.
		Частиною першою статті 20 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.
		Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема: винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця.
		Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України дозволяє зробити висновок, що розірвання трудового договору на підставі цієї норми права можливе за таких умов:
		1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо) (спеціальний суб`єкт);
		2) винна дія працівника;
		3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу (суб`єктивне ставлення роботодавця до конкретної ситуації і зміна ставлення до працівника).
		Таким чином, на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України можуть бути звільнені не всі працівники, а тільки ті, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності.
		Суд зауважує, що під товарними чи культурними цінностями у п.2 ст. 41 КЗпП України, слід розуміти не будь-які матеріальні цінності без виключення. При застосуванні вказаного положення слід звернути увагу на тлумачення цього терміну, яке наводиться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п. 28), де вказується, що звільнення з підстав втрати довір`я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
		Таким чином, безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Ключовими словами, що відображають розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, є «прийняття» і «збереження».
		Відповідно до положень пункту 1 статті 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт. 
		Даний правовий висновок викладений в у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 712/9873/20 від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20.
		Як свідчать матеріали справи, а саме - відзив т.в.о. Полтавського міського голови Карпова А.А., підставою звільнення позивача послугувала інформація з загальнодоступних джерел щодо оголошення Полтавською обласною прокуратурою про підозру заступнику начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради ОСОБА_1 за ч.2 ст. 367 КК України (службова недбалість). 
		Ухвалами суду неодноразово витребовувалися докази та письмові пояснення на підставі та з урахуванням яких прийнято оскаржуване розпорядження. 
		Проте, на вимогу суду відповідачем не були надані докази, на якій підставі позивач був звільнений з посади, не були надані докази, які б підтверджували, що позивач належить до категорії осіб, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності, не були надані відповідні посадові інструкції та положення відносно позивача, які б визначали коло його обов`язків. Відповідачем не надано жодних відомостей або доказів наявності у ОСОБА_1 повноважень щодо безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо).
		Відповідач надав письмові пояснення. в яких зазначив, що підставою звільнення позивача із займаної посади послугували відомості із загальнодоступних джерел щодо оголошення Полтавською обласною прокуратурою про підозру ОСОБА_1 за ч.2 ст. 367 КК України. Іеших локазів та пояснень відповідачем не надано.
		Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 28 Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір`я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
		Таким чином, суд вважає необхідним зазначити, що звільнення у зв`язку із втратою довір`я до працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України може мати місце за умови вчинення ним винних дій. При цьому не має значення, були протиправні дії вчинені навмисно або внаслідок необережного ставлення до виконання своїх обов`язків, чи передбачав працівник або повинен був передбачити негативні наслідки своїх дій. Провина працівника має бути доведена власником або уповноваженим ним органом за допомогою фактів та об`єктивних обставин, що свідчать про винні дії працівника.
		Доказів, які б свідчили про доведеність вини ОСОБА_1 , відповідачами до суду не надано.
		Посилання на кримінальну справу, матеріали якої знаходяться в провадженні Октябрського районного суду м. Полтави за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, суд вважає необґрунтованими, оскільки дана справа розглядається в судовому порядку, обвинувального вироку відносно ОСОБА_1 ані на момент прийняття спірного розпорядження, ані на момент розгляду цієї справи не ухвалено.
		Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Також доводи відповідача стосовно того, що позивач визнав свою вину, оскільки разом з обвинувальним актом до суду надійшла угода про визнання винуватості від 13 квітня 2023 року, укладена між обвинуваченим, за участю захисника обвинуваченого, та прокурором Полтавської обласної прокуратури. Таким чином, як зазначає відповідач, позивач в рамках іншої судової справи визнав той факт, що перебуваючи на посаді заступника начальника Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради при неналежному виконанні своїх службових обов`язків завдав збитків Полтавській міській територіальній громаді. 
		Суд вважає такі доводи недоведеними, оскільки, доказів того, що дана угода судом затверджена, відповідачем не надано. Більш того, як зазначив у відповіді на відзив представник позивача, свою вину у пред`явленому обвинуваченні ОСОБА_1 не визнав і справа призначена до розгляду по суті в загальному порядку. Даний факт підтверджується копією ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 02 серпня 2023 року у справі № 554/3191/23. 
		Також суд зазначає, що однією із умов звільнення працівника за пунктом 2 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України є втрата довір`я.
		Обов`язок обґрунтовувати втрату довір`я до працівника покладається на роботодавця, який повинен навести об`єктивні докази вини працівника у завданні матеріальної шкоди роботодавцеві або скоєнні інших протиправних дій. Недовіра до працівника не може ґрунтуватися лише на підозрі власника або уповноваженого ним органу. Втрата довіри може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він вчинив навмисно або з необережності, і завдав або міг завдати шкоду, що дає підстави власнику або уповноваженому ним органу виявити йому недовіру. 
		Водночас втрата довір`я може бути наслідком вчинення проступку, який дає підстави для висновку, що подальше залишення працівника на роботі, пов`язаній з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей, може призвести до їх утрати. 
		Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 712/9873/20. 
		Таким чином, підозра власника або уповноваженого ним органу без доказування вини працівника не може бути підставою для виявлення недовір`я до працівника. Втрата довір`я є оціночним поняттям і у кожному конкретному випадку підлягає доведенню роботодавцем у разі оскарження працівником звільнення на цій підставі. 
		Проте відповідачем не надано доказів на підтвердження зазначеного факту.
		Враховуючи вищевикладене, відповідачами не надано жодних доказів вчинення ОСОБА_1 будь-якого винного діяння, яке спричинило втрату довір`я до нього з боку роботодавця. 
		Також, суд вважає необхідним зазначити, що звільнення у зв`язку з втратою довір`я не є дисциплінарним стягненням, а тому в разі звільнення на цій підставі не повинні додержуватися вимоги, встановлені статтями 147 - 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, для звільнення у зв`язку з втратою довір`я не встановлений будь-який строк після вчинення працівником порушення, що є підставою для звільнення. Закон не вказує щоб до звільнення у працівника вимагались пояснення щодо допущеного ним порушення, в зв`язку з чим посилання представника позивача на той факт, що відповідачем була порушена процедура звільнення, оскільки позивачем не були надані пояснення, суд вважає необґрунтованими.
		Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України: роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберіганням, виготовленням, постачанням і обліком, регулюються, зокрема, Кодексом законів про працю України, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 "Про трудові книжки працівників", Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110.
		Пунктом 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. 
		Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
		Посилання представника позивача на той факт, що в порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників до трудової книжки позивача не внесено підставу звільнення, а саме не зазначено конкретну статтю закону, суд вважає необґрунтованими, оскільки запис про звільнення, внесений роботодавцем до трудової книжки, має відповідати тексту наказу (розпорядження), а отже, підставою внесення буде саме формулювання з цього документа. 
		Як свідчать матеріали справи, а саме Розпорядження міського голови від 23 березня 2023 року № 172-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", підставою звільнення останнього зазначено "відповідно до КЗпП України", без зазначення конкретної статті закону. 
		Таким чином посилання представника позивача, що трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції не відповідають дійсності, оскільки остання заповнена відповідно до Розпорядження.
		Проте, слід зазначити, що при звільненні працівника власник або уповноважений ним орган повинен видати наказ чи розпорядження, в якому буде зазначено причину звільнення з посиланням на відповідну статтю Кодексу законів про працю України.
		Всупереч цьому, оскаржуване Розпорядження не містить конкретну статтю Кодексу законів про працю України.
		Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Всупереч цьому, роботодавцем не було вручено у день звільнення, а саме 23 березня 2023 року Розпорядження про звільнення. Проте, 23 березня 2023 року позивачу було відправлено лист Управління з питань персоналу та організаційної роботи виконавчого комітету Полтавської міської ради № 06.1-33/12вих від 23.03.2023р. відповідно до якого позивача було повідомлено про його звільнення. Доказів, які б свідчили про відсутність можливості видати позивачу у день звільнення копію розпорядження, відповідачем не надані.
		Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів влад них повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім фор мам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.
		Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		За приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно з частинами першою та четвертою статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Частинами першою та другою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
		Слід зазначити, що відповідачами не було доведено у судовому порядку обґрунтованості та правомірності прийнятого розпорядження міського голови № 172-к від 23 березня 2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ".
		В зв`язку з чим позовні вимоги про визнання незаконним Розпорядження підлягають задоволенню. 
		Що стосується позовних вимог про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, суд зазначає наступне.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі Волков проти України, звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
		Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня.
		Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради з питань утримання житлового фонду. 
		У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.
		Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.
		Оскільки днем звільнення позивача є 23 березня 2023 року, то першим днем вимушеного прогулу є 24 березня 2023 року.
		А тому, судом не приймається до уваги твердження позивача по справі щодо часу рахування вимушеного прогулу з 28 березня 2023 року, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. 
		Дійшовши висновку про протиправність та скасування розпорядження міського голови від 23 березня 2023 року № 172-к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади з 23 березня 2023 року, порушені права останнього, враховуючи вимоги частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягають відновленню шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради з питань утримання житлового фонду з 24 березня 2023 року.
		Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
		Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки, проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		Згідно з пунктом 8 вказаного вище Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів. 
		Оскільки позивача звільнено з порушенням вимог законодавства про працю з 23 березня 2023 року, то термін вимушеного прогулу слід рахувати з 24 березня 2023 року по день винесення судового рішення, а саме: по 27 листопада 2023 року.
		Відповідно до довідки Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради, середня заробітна плата позивача становить 31 756,83 грн.
		Сума середньоденної заробітної плати позивача по справі складає 1531,95 грн (січень 2023 року - 30657,50 грн + лютий 2023 року - 30 620,50 грн = 61278,00 грн / 40 (кількість робочих днів за 2 місяці)).
		Оскільки днем звільнення позивача є 23 березня 2023 року, а першим днем вимушеного прогулу є 24 березня 2023 року, справа вирішена по суті 27 листопада 2023 року, то на період часу вимушеного прогулу позивача з 24 березня 2023 року по 27 листопада 2023 року (включаючи перший та останній день цього проміжку) припадає всього 169 робочих днів, а саме: 6 робочих днів березня 2023 року, 19 робочих днів квітня 2023 року, 21 робочих днів травня 2023 року, 20 робочих днів червня 2023 року, 20 робочих днів липня 2023 року, 22 робочих днів серпня 2023 року, 21 робочих днів вересня 2023 року, 21 робочих днів жовтня 2023 року, 19 робочих днів листопада 2023 року.
		Відповідно, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 258 899, 55 грн. (169 р.д. х 1531,95 грн.), з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів та спеціальних фондів.
		Що стосується позовних вимог щодо стягнення з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради заборгованість по заробітної плати в розмірі 2918,00 грн, а також компенсації в розмірі середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні з 28 березня 2023 року по день проведення фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
		Статтею 116 КЗпП України передбачено, шо при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
		У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Доказів того, що розрахунок при звільненні з позивачем був проведений 30 березня 2023 року, як про це зазначає позивач в позовній заяві, матеріали справи не містять. В матеріалах справи наявний розрахунковий лист за березень 2023 року, проте даний доказ не підтверджує виплату позивачу сум при звільненні саме 30 березня 2023 року.
		Також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітної плати в розмірі 2918,00 грн, з посиланням на той факт, що позивач виконував обов`язки 24 та 27 березня 2023 року, оскільки суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 березня 2023 року, тобто дати 24 та 27 березня входять в зазначений період.
		З урахуванням викладеного та виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до пунктів 2-3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
		Тому рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 31 756, 83 грн, слід звернути до негайного виконання.
		Пунктом першим частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: 1) позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Незважаючи на вказані положення Закону України "Про судовий збір", позивач при поданні позовної заяви до суду сплатив суму судового збору у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3114737345245896 від 24 квітня 2023 року.
		Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
		Враховуючи вищевикладене, суд роз`яснює позивачу про право на повернення помилково сплаченого судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила.
		Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Тимчасово в. о. Полтавського міського голови Карпова Андрія Анатолійовича (вул. Соборності, 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000), Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради (вул. Стрітенська, 19, м. Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 03365854), секретаря Полтавської міської ради Ямщикової Катерини Леонідівни (вул. Соборності, 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000) про визнання незаконним розпорядження, поновлення на посаді та стягнення заборгованості і компенсації по заробітній платі задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати Розпорядження міського голови № 172-к від 23 березня 2023 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". 
		Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради з питань утримання житлового фонду з 24 березня 2023 року.
		Стягнути з Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 березня 2023 року по 27 листопада 2023 року в розмірі 258 899 (двісті п`ятдесят вісім тисяч вісімсот дев`яноста дев`ять) гривень 55 (п`ятдесят п`ять) копійок з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради з питань утримання житлового фонду з 24 березня 2023 року та в частині стягнення з управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 31 756 (тридцять одна тисяча сімсот п`ятдесят шість) гривень 83 (вісімдесят три) копійки.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
		Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		СуддяА.О. Чеснокова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...