Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/725/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2023.
Дата набрання законної сили: 23.11.2023
Номер судового провадження: 61-5870ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                        
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                       
		 
		23 листопада 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 466/725/20
		провадження № 61-5870св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Львівська міська рада, Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Комунальна установа «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»,
		треті особи: Львівське комунальне підприємство «Рясне-402», Публічне акціонерне товариство «Конвеєр»,
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року у складі судді Луців-Шумської Н. Л. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П.,  Левика Я. А., Шандри М. М.,
		Історія справи
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, Комунальної установи «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» (далі - КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»), треті особи: Львівське комунальне підприємство «Рясне-402» (далі - ЛКП «Рясне-402»), Публічне акціонерне товариство «Конвеєр» (далі - ПАТ «Конвеєр»), про визнання права на житло, визнання права на приватизацію квартири, зобов`язання до вчинення дій.
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 . 
		Спірна квартира була надана згідно з протоколом № 13 засідання заводського комітету профспілок Львівського конвеєробудівельного заводу від 13 травня 1971 року матері його дружини ОСОБА_2 на сім`ю з чотирьох осіб.
		24 грудня 1977 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_3 . 
		Після одруження він з дружиною вселився до квартири АДРЕСА_1 , де постійно проживав. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина позивача померла. ОСОБА_1 залишився проживати у спірній квартирі. 
		У квартирі АДРЕСА_1 позивач не був ніколи зареєстрований.
		З 18 червня 1975 року він був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2011 року у справі № 2-782/11 позивача визнано таким, що втратив право на проживання у будинку АДРЕСА_2 та знятий з реєстраційного обліку у цьому будинку.
		Після смерті дружини позивач звертався до ЛКП «Рясне-402» та Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради із заявами про зміну договору найму житла та до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» з заявою про приватизацію житла. Йому було відмовлено.
		Позивач сплачує за користування спірною квартирою усі комунальні послуги. Іншого житла не має.
		На думку позивача, відповідачі пов`язують його право на укладення договору найму та право на приватизацію з фактом реєстрації його у квартирі та наявністю ордера, а не з його правом на житло та фактом проживання у квартирі. Такі доводи відповідачів суперечать вимогам закону.
		Позивач просив:
		визнати за ним право на житло та зобов`язати Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради укласти з ним договір найму квартири АДРЕСА_1   на умовах, визначених законодавством;
		визнати за ним право на приватизацію квартири та зобов`язати КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» вчинити усі дії, необхідні для приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 за його заявою № 3-І-149023/АП-Ф-29 від 10 грудня 2019 року;
		зобов`язати Львівську міську раду видати наказ про передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 . 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року позов задоволено частково.
		Визнано за ОСОБА_1 право користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 .
		У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
		в судовому засіданні доведено факт набуття позивачем права користування квартирою АДРЕСА_1 , оскільки після одруження він вселився у цю квартиру і проживав у ній зі згоди основного наймача - матері дружини. Позивач вселився у це житло на законних підставах і протягом тривалого часу (з 1977 року) добросовісно використовує квартиру як єдине житло;
		щодо заявлених позовних вимог про укладення договору найму, визнання за позивачем права на приватизацію квартири, зобов`язання до вчинення дій з приватизації квартири,  ці вимоги є безпідставними та передчасними. Визнання за позивачем права на користування житловим приміщенням створює позивачу передумови для вчинення дії, спрямованих на приватизацію житла.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення.
		Апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права на користування жилими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
		спірна квартира належала до відомчого житлового фонду Львівського конвеєробудівного заводу і була надана матері дружини позивача ОСОБА_5 на склад сім`ї з чотирьох осіб на підставі рішення заводського комітету профспілки від 13 травня 1971 року. Згідно довідки ЛКП «Рясне-402» № 1752 від 22 серпня 2013 року у квартирі з 1972 року були зареєстровані ОСОБА_5 - основний наймач, ОСОБА_6 - чоловік, ОСОБА_7 - донька (дружина позивача), та ОСОБА_8 - син; 
		доказів того, у зв`язку з чим дружина позивача була знята з реєстрації у спірній квартирі та зареєстрована в будинку за адресою АДРЕСА_2 , де в наступному також була знята з реєстрації на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2011 року, однак продовжувала проживати у спірній квартирі, матеріали справи не містять, як і доказів того, що наймач квартири ОСОБА_5 (мати дружини позивача) до дня смерті проживала у спірній квартирі;
		оскільки у позивача відсутній ордер на вселення у спірну квартиру, а тривалість проживання у жилому приміщенні без достатніх правових підстав не породжує у особи права на користування таким, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про визнання за позивачем права на користування жилими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
		судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що прийняті з порушенням норм матеріального права, із застосуванням норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/43 73/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі                                   № 754/613/18-ц, від 19 вересня 2018 року в справі № 182/8114/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц, від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19, від 21 лютого 2018 року у справі № 717/1111/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 450/2824/15-ц;
		суд апеляційної інстанції не застосував норму статті 65 Житлового кодексу України, яка підлягала до застосуванню;
		відмовивши у задоволенні позову в частині визнання права на проживання у квартирі АДРЕСА_1 , апеляційний суд тим самим позбавив ОСОБА_1 житла, в якому він проживає 45 років. При цьому апеляційний суд втрутився у право ОСОБА_1 на повагу до житла, не переслідував легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві;
		під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд має з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача, порядок користування жилим приміщенням та інші обставини, зокрема щодо того: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання;
		наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду;
		суди не врахували практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод;
		суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не застосували часину другу статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» про те, що передача квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року; відкрито касаційне провадження у справі № 466/725/20; витребувано справу з суду першої інстанції.
		У червні 2023 року матеріали цивільної справи № 466/725/20 надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2023 року справу № 466/725/20 призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		В ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2023 року про відкриття касаційного провадження зазначено, що  касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 754/613/18-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 182/8114/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 199/10302/14-ц, від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19, від 21 лютого 2018 року у справі               № 717/1111/16-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 450/2824/15-ц). 
		Фактичні обставини
		Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 належала до відомчого житлового фонду Львівського конвеєробудівного заводу і була надана ОСОБА_5 на склад сім`ї з чотирьох осіб на підставі рішення заводського комітету профспілки від 13 травня 1971 року.
		Згідно з довідкою ЛКП «Рясне-402» № 1752 від 22 серпня 2013 року у спірній квартирі з 1972 року були зареєстровані ОСОБА_5 (основний наймач), ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_7  (донька) та ОСОБА_8 (син).
		Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1 квартира складається з 1 житлової кімнати, загальна площа квартири становить 28,9 кв.м.
		24 грудня 1977 року ОСОБА_1 одружився з ОСОБА_9 , яка проживала та була зареєстрована у спірній квартирі. Після одруження позивач зі згоди наймача квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та членів її сім`ї вселився та став проживати з дружиною у спірній квартирі. У шлюбі у них народилося четверо дітей: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 16 травня 2011 року у справі № 2-782/11 визнано ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 втратившими право на проживання у будинку АДРЕСА_2 . Зобов`язано СГІРФО Шевченківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області зняти з реєстрації ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 за адресою: будинок АДРЕСА_2 .
		Згідно з  довідкою про зняття з реєстрації від 02 червня 2011 року ОСОБА_1 був знятий з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
		Відповідно до довідки ЛКП «Рясне-402» № 952 від 18 квітня 2013 року сім`я в складі ОСОБА_14 (дружина позивача), ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_13 (донька позивача) проживають у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації після смерті основного квартиронаймача - ОСОБА_5 (матері ОСОБА_14 ).
		ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		ОСОБА_14 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Після смерті дружини позивач ОСОБА_1 і надалі проживає у квартирі АДРЕСА_1 без реєстрації, іншого місця проживання не має.
		19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зміну договору найму до ЛКП «Рясне-402», у якій йому було відмовлено.
		28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про зміну договору найму до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради. Йому було відмовлено у зв`язку із відсутністю документів на квартиру, зокрема, ордера на житлове приміщення чи рішення про надання житла колишньому наймачу чи членам його сім`ї.
		10 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» з заявою про приватизацію житла, яку було залишено без розгляду по суті.
		Позиція Верховного Суду
		Щодо позовних вимог до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Подібний висновок висловлено Великою Палати Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18). 
		Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. 
		Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження № 61-757св23) зазначено, що «у справі, що переглядається: суди встановили, що спірна квартира АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва і знаходиться в господарському віданні та на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району»; суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку з їх необґрунтованістю; разом з цим апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 пред`явив вимогу про визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває в комунальній власності, до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Належним відповідачем за вказаною вимогою є Київська міська рада. Тому в задоволенні позовних вимог належало відмовити саме з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача».
		За таких обставин, апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених доШевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, проте помилився щодо мотивів такої відмови.
		Щодо позовних вимог до Львівської міської ради 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
		Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, чи оскаржувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та в яких межах.
		Касаційний суд вже звертав увагу, що принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 (провадження № 61-4060св23, 21 червня 2023 року у справі № 757/42885/19-ц (провадження № 61-9060св22).
		У справі, що переглядається:
		рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування жилими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено;
		рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_1 та Шевченківська районна адміністрація, Львівська міська рада з апеляційною скаргою не зверталась, тобто погодилась з рішенням суду;
		в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, отже рішення суду в частині задоволених вимог він не оскаржував; 
		постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права на користування жилими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін;
		апеляційний суд не звернув уваги, що Шевченківська районна адміністрація не є належним відповідачем за позовними вимогами ОСОБА_1 , тобто рішення суду в частині задоволених позовних вимог не порушує її прав, тому були відсутні підстави для скасування рішення в зазначеній частині;
		за таких підстав постанову суду апеляційної інстнції в частині задоволення позовних вимог про визнання права користування жилим приміщенням та відмови в задоволенні позовних вимог про зобовязання видати наказ про передачу у власність квартири слід скасувати, рішення суду першої інстанції в цій частині слід залишити в силі, оскільки визнання права користування жилим приміщенням є ефективним способом захисту прав позивача та створює йому передумови для вчинення дій, спрямованих на приватизацію житла. 
		Щодо позовних вимог до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»
		У справі, що переглядається,
		при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 просив, в тому числі, визнати за ним право на приватизацію та зобов`язати КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» вчинити усі дії, необхідні для приватизації ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 за його заявою № 3-І-149023/АП-Ф-29 від 10 грудня 2019 року;
		КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» надав пояснення, в яких зазначив, що є неналежним відповідачем, оскільки рішення щодо приватизації приймає Львівська міська рада (т. 1 арк.спр.43-44, 67, 82);
		при ухваленні рішення по суті спору, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою судового засідання зі згоди позивача та його представника КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» виключено з числа співвідповідачів  у справі;
		але аналіз матеріалів справи свідчить, що зазначена ухвала в матеріалах справи відсутня;
		крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції, встановивши наявність у позивача права користування квартирою, повинен був, в тому числі, зобов`язати КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду»  вчинити всі дії необхідні для приватизації;
		суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув;
		отже, позовні вимоги, заявлені до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду», суди не розглянули;
		за таких підстав рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» слід скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження №  61-757св23), колегія суддів вважає, що:
		касаційну скаргу слід задовольнити частково, 
		постанову суду апеляційної інстанції:
		в частині позовних вимог до Шевченківської районної адміністрації змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; 
		в частині позовних вимог до Львівської міської ради та КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» скасувати, 
		рішення суду першої інстанції:
		в частині позовних вимог до Львівської міської ради залишити в силі; 
		в частині позовних вимог до КУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись статями 400, 409, 411, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково. 
		Постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради скасувати.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 рокув частині позовних вимог ОСОБА_1 до Львівської міської ради залишити в силі.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 доКУ «Львівський міський центр приватизації державного житлового фонду» скасувати, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2021 року та постанова Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в скасованих частинах втрачають законну силу.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                   В. І. Крат
		Судді:                                                                             І. О. Дундар 
		                                                                                      В. М. Коротун
		                                                                                      Є. В. Краснощоков
		                                                                                      М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...