Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/856/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: 28.11.2023. Зареєстровано: 29.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2023.
Дата набрання законної сили: 07.12.2023
Номер судового провадження: 2/761/5276/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/856/23
		Провадження № 2/761/5276/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       17 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		 
		головуючого:                                                судді - Притули Н.Г.
		при секретарі:                                                        Габунії М.Г.,
		за участі
		представника позивача:                                         ОСОБА_1 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , законним представником якого є ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , законним представником якого є ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття із зареєстрованого місця проживання, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		12 січня 2023 року до суду надійшла зазначена позовна заява.
		В позовних вимогах позивач просить: 
		-визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 ;
		-зняти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 із зареєстрованого місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 .
		Вимоги позову обгрунтовані тим, що між ОСОБА_2 та ЗАТ «Банк НРБ» (правонаступником якого є позивач, внаслідок зміни назви Банку. З 19.05.2022 року єдиним власником (акціонером) Банку є держава Україна) 01.03.2007 року був укладений Договір іпотеки за умовами якого передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1 забезпечувалось виконання зобов`язань за Договором про відкриття кредитної лінії №02-03-07/ФО від 01.03.2007 року. 
		На момент укладення договору іпотеки в квартирі зареєстрованих осіб не було.
		У зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №02-03-07/ФО від 01.03.2007 року, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.04.2011 року по справі №2-616/11 з нього було стягнуто заборгованість в розмірі 2 121 355,74 долари США, що еквівалентно 16 146 487,08 грн. та судові витрати.
		В межах розпочатого виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника.
		09.09.2015 року державний виконавець склав Акт опису та арешту майна на підставі якого описано та арештовано квартиру АДРЕСА_1 . Квартира передана представнику стягувача на відповідальне зберігання. 
		З цього часу в квартирі будь-які особи не проживають.
		В той же час, згідно з інформацією з Реєстру територіального громади м.Києва в квартирі зареєстровані відповідачі.
		ОСОБА_6 є племінницею ОСОБА_2 , а неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_7 її дітьми. 
		Позивач зазначає, що згідно з положеннями договору іпотеки Іпотекодавець має право передавати в користування квартиру лише з дозволу іпотекодержателя. Однак позивач такої згоди не надавав. 
		Позивач вказує, що реєстрація відповідачів, в тому числі двох неповнолітніх осіб здійснена з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення боргу, недопущення продажу вказаної квартири державним виконавцем в межах виконавчого провадження.
		А тому оскільки реєстрація відповідачів в іпотечній квартирі порушує права позивача, він звернувся до суду з цим позовом.
		 
		В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
		Відповідачі в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили, відзив на заявлені вимоги до суду не направили.
		Представник служби у справах дітей та сім?ї Шевченківської районної в м.Києві державної адміністрації в судове засідання не з`явився, звернувся із заявою про слухання справи в його відсутність, заперечив проти задоволення заявлених вимог.
		А тому на підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про розгляд справи у відсутність відповідачів та представника третьої особи.
		Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши представника позивача, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення (стаття 16 ЦК України).
		У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.
		Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
		Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
		Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		Як встановлено судом, 01.03.2007 року між ОСОБА_2 (далі - Іпотекодавець) та ЗАТ «Банк НРБ» (далі - Іпотекодержатель) був укладений Договір іпотеки за умовами якого в забезпечення виконання зобов`язань Іпотекодавця, які випливають із договору про відкриття кредитної лінії №02-03-07/ФО від 01.03.2007 року, Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю, зокрема і квартиру АДРЕСА_1 .
		Договір посвідчений 01.03.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.П. та зареєстрований в реєстрі за №618.
		Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду з визначеними умовами.
		Суду не надано доказів, що до вказаного договору вносились зміни чи він був визнаний недійсним. 
		Як вбачається з інформації, розміщеної на сайті Національного Банку України за посиланням https://bank.gov.ua/ua/supervision/registration/shareholders/320627 - назви позивача змінювались наступним чином - ЗАТ "Банк НРБ -Україна" (з 15.06.2001); ЗАТ "БАНК НРБ" (з 10.10.2005); ЗАТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" (з 29.05.2008); ВАТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" (з 19.01.2009); АТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" (з 29.07.2009); АТ "СБЕРБАНК РОСІЇ" (з 14.09.2012); ПАТ "СБЕРБАНК" (з 19.11.2015); АТ "СБЕРБАНК" (з 08.05.2018); АТ "МР БАНК" (з 22.11.2021)
		На підставі рішення Правління Національного банку України від 25 лютого 2022 року № 91-рш/БТ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «МІЖНАРОДНИЙ РЕЗЕРВНИЙ БАНК» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 25 лютого 2022 року № 131 «Про початок процедури ліквідації АТ «МР БАНК» розпочато процедуру ліквідації банку.
		На даний час ліквідація банку триває.
		Так як боржник належним чином не виконував власні зобов`язання за кредитним договором, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.04.2011 року (справа №2-616/11) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «дочірній банк сбербанку росії» заборгованість за кредитним договором №02-03-07/ФО від 01.03.2007 року в розмірі 2 121 355,74 долари США, що еквівалентно 16 146 487,08 грн., судовий збір в сумі 1 700,00 грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 250,00 грн.
		Рішення набрало законної сили та 15.03.2012 року судом видано виконавчий лист на примусове виконання рішення суду.
		Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Вовченко О.В. 14.06.2012 року було розпочате виконавче провадження №33052396 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.
		В межах зазначеного виконавчого провадження 09.09.2015 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна за яким було описано і накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . Вказаним актом встановлено обмеження права користування ним - заборона користування майном та його відчуження.
		За вказаним актом описане майно прийняв на відповідальне зберігання ОСОБА_9 - представник Банку.
		За договором укладеним 28.10.2015 року позивачем з ПП «Ком Сервіс-Безпека» квартира АДРЕСА_1 перебуває під охороною. 
		Як вбачається із позовної заяви та реєстру судових рішень, ОСОБА_2 неодноразово оскаржував дії державного виконавця щодо арешту та заборони користуватись квартирою.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року задоволено скаргу ОСОБА_2 та визнано дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича незаконними та скасовано складений ним Акт опису і арешту майна від 09.09.2015.
		Однак, постановою Апеляційного суду м.Києва від 16 лютого 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_9 , який на підставі довіреності діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «дочірній банк сбербанку росії», та ОСОБА_10 , який на підставі довіреності діє в інтересах Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, задоволені, ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2015 року скасовано та постановлено нову ухвалу наступного змісту: у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича відмовлено (https://reyestr.court.gov.ua/Review/55929993).
		Пізніше, ОСОБА_2 звертався до суду із скаргою в якій просив: визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича та начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської Ірини Григорівни щодо відмови у задоволенні заяви про заміну зберігача; визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича та начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської Ірини Григорівни щодо відмови у задоволенні заяви про зняття заборони в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на праві власності; зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича задовольнити заяву ОСОБА_2 про заміну зберігача квартири АДРЕСА_1 , призначеного згідно Акту опису й арешту майна від 09.09.2015 з ОСОБА_9 на ОСОБА_2 ; зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича задовольнити заяву ОСОБА_2 про зняття заборони в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності.
		Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 22 листопада 2017 року (справа №2-616/11, провадження № 4-с/761/326/2017) скаргу було частково задоволено, визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича та начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Ярушевської Ірини Григорівни щодо відмови у задоволенні заяви про заміну зберігача. В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
		Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року, в частині задоволення скарги ОСОБА_2 про визнання протиправних дій щодо відмови в заміні зберігача майна - скаслвано та ухвалено нове судове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволені скарги на дії державного виконавця у зазначеній частині (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74121117).
		Крім того, ОСОБА_2 звертався до суду із скаргою в якій просив, зокрема, скасувати заборону у користуванні майном, викладену в акті опису й арешту майна від 09.09.2015 року, а саме заборону у користуванні ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1 , та належить йому на праві приватної власності; призначити ОСОБА_2 зберігачем квартири АДРЕСА_1 .
		Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 21 листопада 2022 року (справа № 2-616/11, провадження № 4-с/761/182/2022) у задоволенні скарги боржника ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Озадовського Р.Ю., стягувач: Акціонерне товариство «Сбербанк», про визнання рішення, оформлене листом, неправомірним та його скасування, скасування заборони у користуванні майном та призначення скаржника зберігачем квартири - відмовлено повністю (https://reyestr.court.gov.ua/Review/108060571).
		Судом встановлено, що з часу відкриття виконавчого провадження - з 14 червня 2012 року, боржником ОСОБА_2 в добровільному порядку жодного погашення заборгованості, яка складає значний розмір, не здійснено.
		При підписанні договору іпотеки ОСОБА_2 погодився що він має право передавати предмет іпотеки в користування лише на підставі письмової згоди Іпотекодержателя про що вказав в п.4.3.2 Договору іпотеки.
		Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що в порушення умов іпотечного договору та вимог Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_2 зареєстрував у спірному житлі дружину - ОСОБА_3 , дітей - ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , племінницю - ОСОБА_6 та її двох дітей - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
		Водночас ні ЦК України, ні Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
		Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
		Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).
		Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
		За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК Української РСР).
		Як вбачається з матеріалів справи, станом на 26.02.2007 року (час укладення договору іпотеки) в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб не було.
		Однак, після арешту квартири 09.09.2015 року, заборони нею користуватися та передачі її на відповідальне зберігання представнику стягувача, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані:
		ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 08.10.2016 року
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 28.09.2016 року
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 28.09.2016 року
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 28.09.2016 року
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 18.09.2015 року
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з 18.09.2015 року 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з 20.09.2018 року.
		У скарзі на дії державного виконавця, поданої до суду в листопаді 2021 року, ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_6 є його племінницею, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є синами племінниці.
		На момент реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в квартирі (18.09.2015 року) був чинний Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, що затверджений наказом МВС України 22.11.2012 № 1077, який не передбачав надання згоди Іпотекодержателя на реєстрацію будь-яких осіб в іпотечній квартирі.
		Пункт 18 Правил реєстрації місця проживання, що затверджений постановою КМУ №207 від 02.03.2016 року №206 (в редакції станом на момент реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ) також не передбачав надання документів, які б підтверджували згоду Іпотекодержателя на реєстрацію будь-яких осіб в іпотечній квартирі. 
		Позивач при зверненні до суду з позовом вказував, що примусова реалізація квартири в межах виконавчого провадження неможлива, оскільки в ній зареєстровані малолітні діти. Щодо вказаного позивачем варто зауважити наступне.
		У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
		Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення
		Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування
		Також чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.
		Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18) та від 08 червня 2021 року в справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.
		Таким чином, враховуючи, що третя особа заперечувала проти задоволення позову, оскільки на їх думку будуть порушуватись права дітей, однак боржник у виконавчому провадженні - ОСОБА_2 в силу закону не зобов`язаний забезпечувати житлом племінницю та її малолітніх дітей, їх реєстрація місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 проведена після заборони державного виконавця користуватись квартирою про що боржнику було відомо, як і реєстрація відповідача та членів його родини, суду не було надано доказів, що ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та відповідач із своєю родиною проживали у вказаній квартирі, тому суд вважає, що реєстрація відповідачів, зокрема, малолітніх дітей у квартирі є перешкодою для примусової реалізації квартири в межах виконавчого провадження. Суд переконливо вважає, що такі дії боржника спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань та можливості державному виконавцю реалізувати іпотечну квартиру в межах виконавчого провадження, тому приходить до висновку що є законом передбачені підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
		Також варто зауважити, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 . Відповідачі не надали до суду доказів, що до реєстрації місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 , вказане житло було їх місцем постійного проживання.
		 
		Щодо вимог позивача про зняття відповідачів із зареєстрованого місця проживання суд зазначає наступне.
		Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" у статті 18 визначає порядок зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування).
		Крім того, пунктом 50 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 передбачено, що зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється, зокрема, на підставі 2) рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (у такому випадку адміністративний збір не сплачується).
		Згідно з п.3 зазначеної постанови, декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
		Таким чином, оскільки суд не може перебирати на себе повноваження відповідного органу щодо зняття з реєстрації відповідачів, на даний час позивачу не було відмовлено в знятті із зареєстрованого місця проживання відповідачів, тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 7, 10, 76 - 81, 244-245, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд,
		вирішив:
		 
		Позов Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (ЄДРПОУ 25959754, адреса: м.Київ, вул.Володимирська, буд.46) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП не відомий, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), законним представником якого є ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП не відомий, адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ), законним представником якого є ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття із зареєстрованого місця проживання - задовольнити частково.
		Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
		В позові Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» про зняття із зареєстрованого місця проживання - відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2023 року
		 
		Суддя:                                                                Н.Г. Притула

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...