Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/1706/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2023. Зареєстровано: 29.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2023.
Дата набрання законної сили: 15.03.2024
Номер судового провадження: 1-кп/461/68/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019140050004435

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		461/1706/20
		1-кп/461/68/23
		 
		      В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		29.11.2023 року місто Львів 
		Галицький районний суду м. Львова у складі колегії суддів: 
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 ,
		обвинуваченого ОСОБА_6 ,
		його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Львова, з вищою освітою, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України,
		 
		встановила:
		 
		ОСОБА_6 18 вересня 2019 року, близько 19 години 30 хвилин, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті, під час конфлікту, що почався на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс ОСОБА_9 близько двадцяти ударів молотком у голову, чим спричинив останньому, згідно висновку судово-медичного експерта, відкриту черепно-мозкову травму у вигляді множинних забійних ран по різних поверхнях голови і відповідно їм вдавлених (терасоподібних) та дирчастих переломів кісток склепіння черепу з пошкодженням твердої мозкової оболонки та з грубим руйнування речовини головного мозку, розтрощень кісток лицевого черепу, від яких ОСОБА_9 помер на місці події.
		У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення заперечив та вказав, що, на його думку, органом досудового розслідування його дії кваліфіковано невірно, оскільки він вчинив злочин перебуваючи у стані афекту.
		Щодо обставин інкримінованого йому правопорушення показав наступне.
		З потерпілим ОСОБА_9 він познайомся у 2015 році у шаховому клубі. 18 вересня 2019 року у період з 18.00 год до 19.00 год він прийшов до потерпілого зіграти у шахи. В ході розмови, з невідомих йому причин, потерпілий почав його ображати. Так, потерпілий словесно принижував його та безпідставно звинувачував, що він винен йому гроші. В подальшому потерпілий встав з крісла і наніс йому удар кулаком у підборіддя. У відповідь він ( ОСОБА_6 ) схопив потерпілого за кофту і запитав навіщо він це зробив, на що потерпілий нічого не відповів, після чого він його відпустив. Коли він повернувся до потерпілого спиною, відчув декілька ударів по голові. Повернувшись побачив, що потерпілий наносить йому удари кріслом. Від ударів у нього запаморочилось у голові. Після чого, він схопив якийсь предмет із дерева і почав ним наносити удари потерпілому. Кількість ударів не пригадує, оскільки для нього це був сильний стрес. Він ( ОСОБА_6 ) отямився коли потерпілий вже лежав на підлозі і сказав йому аби він «йшов або забирався», точніше він не пригадує. Після цього, він забрав свої речі, зачинив двері квартири та пішов додому. По дорозі він викинув пакет із шахами, у якому можливо був ключ від квартири. На наступний день він викинув свої штани, куртку та кросівки у смітник на вулиці. Про дану подію не повідомив поліцію, оскільки не хотів засмучувати свою дружину, яка мала невдовзі народити дитину. Зазначив, що вбивати потерпілого він не бажав і не мав такого умислу та наміру. У ситуації яка склалась, він не міг контролювати свої дії, адже він не міг очікувати від потерпілого такої поведінки по відношенню до нього. Дуже шкодує про свої дії, просить вибачення за скоєне, щиро розкаюється у вчиненому та просить надати його діям належну кваліфікацію. 
		В ході судового провадження судом створено необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, що зокрема підтверджується тим, що усі докази були досліджені судом безпосередньо в присутності учасників процесу, а кожен з учасників процесу мав можливість скористатись правом на подачу доказів суду, висловитись щодо допустимості та належності кожного доказу окремо та заявити відповідні клопотання суду. Крім того, жоден з учасників процесу не висловив заперечень проти завершення дослідження обставин справи, перед оголошенням завершення дослідження обставин справи.
		Безпосередньо дослідивши нижченаведені докази подані під час судового розгляду, як стороною обвинувачення так і стороною захисту, оцінюючи їх у сукупності, з точки зору належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, свідків, експертів, перевіривши доводи учасників процесу, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого у вчиненні дій наведених у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, повністю та об`єктивно стверджується наступними дослідженими по справі доказами.
		Показами свідка ОСОБА_10 , інспектора Управління патрульної поліції у Львівській області, який у судовому засіданні показав, що під час патрулювання його екіпаж отримав на службовий планшет повідомлення щодо зникнення особи. Після прибуття на місце було встановлено, що двері квартири особи яка зникла зачинені. У подальшому було прийнято рішення, за допомогою працівника ЖЕКу, відкрити двері квартири. Після відчинення дверей у квартирі АДРЕСА_2 , було виявлено тіло особи без ознак життя. В подальшому, було викликано слідчо-оперативну групу та експерта. Зазначив, що біля тіла лежала металева частина молотка. У кімнаті був безлад, речі розкидані, крісло перекинуте.
		Показами свідка ОСОБА_11 , який у судовому засіданні показав, що був знайомий з потерпілим ОСОБА_9 близько 35 років. Вони часто зустрічались у букмекерській конторі. Одного разу у цій конторі йому сказали, що ОСОБА_9 давно не було. 26.09.2019 року він з ОСОБА_12 пішов до помешкання ОСОБА_9 , але ніхто не відчинив двері. Наступного дня теж ніхто не відчиняв двері, після чого вони звернулись до ЖЕКу та поліції. Зазначив, що у останні роки характер ОСОБА_9 був неврівноважений, запальний, іноді останній вступав у суперечки.
		Показами свідка ОСОБА_12 , який у судовому засіданні показав, що його знайомий ОСОБА_11 повідомив про зникнення ОСОБА_9 . Після чого, він з ОСОБА_11 пішов до квартири ОСОБА_9 , але ніхто не відчинив двері. Наступного дня теж ніхто не відчиняв двері, після чого вони звернулись до ЖЕКу та поліції. Пізніше до нього подзвонив працівник поліції та запросив до помешкання ОСОБА_9 . Приїхавши до помешкання ОСОБА_9 , він побачив багато працівників поліції, які повідомили йому про смерть ОСОБА_9 . Зазначив, що ОСОБА_9 говорив йому, що інколи грав з ОСОБА_6 на гроші.
		Також, вина ОСОБА_6 у вчиненні наведених вище дій, доводиться наступними дослідженими та перевіреними у ході судового розгляду доказами, допустимість яких оцінена в сукупності з наданими суду процесуальними рішеннями постановленими для належного здійснення досудового розслідування та проведення відповідних процесуальних дій.
		Протоколом обшуку від 27 вересня 2019 року, який проведено за адресою: АДРЕСА_3 , та додатком до нього. Так, у ході проведення даного обшуку виявлено та вилучено столові прибори, два фрагменти паркету зі слідами низу взуття з РБК, вхідний циліндричний механізм замка вхідних дверей квартири, грошові кошти, документи, окуляри із слідами РБК, аркуші паперу, блокнот, ударну частину молотка, паспорт громадянина України та ощадкнижка видані на ім`я ОСОБА_9 (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 27.09.2019 року, вищевказані виявлені та вилучені в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_3 речі визнано речовими доказами).
		Протоколом огляду предмету від 30 вересня 2019 року та додатками до нього, згідно якого було відтворено вміст компакт диску на якому наявний відеозапис з камер зовнішнього спостереження, що знаходяться на сходовій клітці другого поверху під`їзду будинку АДРЕСА_4 , які надав свідок ОСОБА_13 . На даному відео видно сходову площадку другого поверху та двері, які ведуть у коридор загального користування, що відноситься до квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 . Зокрема, на наведеному відеозаписі зафіксовано як 18.09.2019 о 11.48 у вказані двері заходить ОСОБА_14 .Дідух, а о 12.16 год. виходить з вказаних дверей та йде по сходах на перший поверх. О 14.03. год. з дверей коридору виходить потерпілий ОСОБА_9 , о 18.51 год. ОСОБА_9 повертається та йде у напрямку своєї квартири. О 19.13 год ОСОБА_6 , заходить у двері коридору загального користування, одягнутий у помаранчеву куртку, джинси, кросівки, з сумкою на плечі. О 21.53 год. ОСОБА_6 виходить з квартири без куртки. Станом з 18.09.2019 по 27.09.2019 та до моменту приїзду слідчо-оперативної групи, після ОСОБА_6 у квартиру заходив лише ОСОБА_12 , який виявив труп.
		Протоколом огляду трупа від 30.09.2019 року, згідно якого слідчим ВС Галицького ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_15 було проведено огляд трупа ОСОБА_9 . В ході огляду встановлено, що труп перебував у стані різновиражених гнильних змін в ділянці голови, шиї та верхніх кінцівок, з наявністю множинних дефектів м`яких тканин голови з пошкодженням кіток черепа та руйнуванням мозкової речовини. (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 30.09.2019 року, виявлені та вилучені в ході огляду трупа ОСОБА_9 светр, сорочку, труси, шкарпетки та штани визнано речовими доказами).
		Протоколом обшуку від 01 жовтня 2019 року, який проведено у помешканні ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , та додатками до нього. В ході проведення даного обшуку виявлено та вилучено сумку темно-коричневого кольору, мобільний телефон марки «LG», сорочку у клітинку коричневого кольору. (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 01.10.2019 року, виявлені та вилучені в ході в ході проведення обшуку у помешканні ОСОБА_6 , що за адресою: АДРЕСА_1 речі визнано речовими доказами).
		Протоколом огляду предметів від 01 жовтня 2019 року та фототаблицями до нього, відповідно до яких слідчим проведено огляд виявлених та вилучених у ході проведення обшуку у помешканні ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 речей, зокрема сорочки коричневого кольору в клітинку, полоси якої жовтого кольору, візуально схожої на ту у якій ОСОБА_6 востаннє приходив до загиблого ОСОБА_9 .
		Протоколом огляду предмету від 02 жовтня 2019 року та додатком до нього, відповідно до яких слідчим проведено огляд компакт диску на якому наявні відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які знаходяться на будівлі закладу «Цісар» по вул. Городоцькій, 65 у м. Львові за 18.09.2019. На даному відеозаписі зафіксовано як на 26 хвилині 00 секунді ОСОБА_6 прямує у напрямку сміттєвих контейнерів на вул. Судовій у м. Львові, після чого, підійшовши до сміттєвих контейнерів, викидає пакет у перший контейнер з лівої сторони, згодом викидає пакет у другий контейнер з лівої сторони, після цього ОСОБА_6 розвертається та прямує у напрямку вул. Городоцької у м. Львові. (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 02.10.2019 року, вищевказаний оглянутий компакт диск на якому наявні відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які знаходяться на будівлі закладу «Цісар», по вул. Городоцькій, 65 у м. Львові за 18.09.2019 визнано речовим доказом).
		Протоколом огляду предмету від 02 жовтня 2019 року та додатком до нього, відповідно до яких слідчим проведено огляд компакт диску на якому наявні відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які знаходяться на поверхні будівлі ліцею №52 ім. Лобачевського, по вул. Гоголя, 17 у м. Львові за 18.09.2019. На даних відеозаписах зафіксовано, як 18.09.2019 о 18.45 год ОСОБА_6 , який одягнутий у помаранчеву куртку, сині джинсові штани та має синю сумку на правому плечі, рухається у напрямку вул. Я. Мудрого у м. Львові. Також зафіксовано, як 18.09.2019 о 21.35 год ОСОБА_6 рухається у напрямку вул. Городоцька, 65. (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 02.10.2019 року, вищевказаний оглянутий компакт диск на якому наявні відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які знаходяться на поверхні будівлі ліцею №52 ім. Лобачевського, що по вул. Гоголя, 17 у м. Львові за 18.09.2019 визнано речовим доказом).
		Протоколом проведення слідчого експерименту від 07.10.2019 року та додатком до нього, відповідно до якого слідчим за участю ОСОБА_6 та його захисника, спеціалістів, криміналіста та у присутності понятих було проведено слідчий експеримент з метою перевірки і уточнення відомостей наданих ОСОБА_6 01.10.2019 в ході допиту. В ході даного слідчого експерименту ОСОБА_6 відтворено події, що відбувались між ним та ОСОБА_9 18 вересня 2019 року, близько 19-ої год 30 хв у квартирі АДРЕСА_2 , які за своїм змістом відповідають вищенаведеним показам обвинуваченого наданим у судовому засіданні. Крім цього, слідчий експеримент було продовжено на вул. Судовій у м. Львові, де ОСОБА_6 вказав на крайній правий смітник, який знаходився на цій вулиці та повідомив, що 18.09.2019 року близько 22.00 год. він викинув у даний смітник речі у яких був одягнений 18.09.2019 року, а саме: джинси, кросівки, куртку, шахові фігури та ключі.
		Протоколом додаткового огляду предмету від 15 жовтня 2019 року, згідно якого слідчим було відтворено вміст компакт диску на якому наявний відеозапис з камер зовнішнього спостереження, що знаходяться на сходовій клітці другого поверху під`їзду, будинку АДРЕСА_4 , в період часу з 18.09.2019 по 27.09.2019 на 6 дисках. У протоколі зазначено, що свідок ОСОБА_13 повідомив, що на даних відеозаписах є розбіжність у часі у 48 хвилин, тобто якщо на відеозаписі вказаний час 12.00 год., то реальний час є 11.12 год. Зокрема, на даних відеозаписах зафіксовано як 18.09.2019 о 10.48 год. до квартири ОСОБА_9 заходить ОСОБА_16 . Того ж дня о 13.04. год. ОСОБА_9 виходить з приміщення своєї квартири та спускається по сходах, о 17.51 год. ОСОБА_9 повертається до своєї квартири. О 18.13 год до ОСОБА_9 приходить ОСОБА_6 та о 20.53 год. виходить з квартири ОСОБА_9 та спускається по сходах. З 17.51 год 18.09.209 ОСОБА_9 на усіх відеозаписах вже не виходить. 27.09.2019 о 07.36 год до квартири ОСОБА_9 приходить ОСОБА_12 , який у подальшому виявив труп власника помешкання. (Постановою про визнання предметів речовими доказами від 30.09.2019 року, вищевказані оглянуті компакт диски на яких наявні відеозаписи з камер зовнішнього спостереження, які знаходяться на сходовій клітці другого поверху під`їзду, будинку АДРЕСА_4 , в період часу з 18.09.2019 по 27.09.2019 визнано речовими доказами).
		Висновком експерта № 920/2019 від 30.10.2019 року з долученими до нього таблицями, згідно якого судово-медичним експертом відділу судово-медичної експертизи трупів ОСОБА_17 було проведено судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_9 . За підсумками даного висновку, на момент проведення судово-медичної експертизи труп гр-на ОСОБА_9 , 1937 р.н., знаходився в стані виражених гнильних змін, однак наявність масивності травми голови з крововиливами з місцях ушкоджень та виступання зруйнованої речовини головного мозку з раневих поверхонь, дають підстави вважати, що причиною його смерті є відкрита черепно-мозкова травма у вигляді множинних забійних ран по різних поверхнях голови і відповідно їм вдавлених (терасоподібних) та дирчастих переломів кісток склепіння черепу з пошкодженням твердої мозкової оболонки та з грубим руйнуванням речовини головного мозку, розтрощень кісток лицевого черепу, що підтверджується судово-медичними даними експертизи його трупа, результатами судово-гістологічної експертизи кусочків м`яких тканин з місць ушкоджень і внутрішніх органів та результатами медико-криміналістичної експертизи м`яких покровів голови та фрагменту кісток черепу. Оскільки, труп ОСОБА_9 на момент проведення експертизи знаходився у стані вираженого гниття, категорично встановити час настання його смерті не є можливим. Однак, враховуючи розвиток пізніх трупних явищ, орієнтовно можна вважати, що смерть його могла настати біля 10-12 діб до розтину тіла. При судово-медичній експертизі трупа гр-на ОСОБА_9 було виявлено відкриту черепно-мозкову травму у вигляді забійних ран у лобній ділянці по центру, у тім`яній та у потиличній ділянках по центру, у правій тім`яно-потиличній ділянці, крововиливів у м`які покрови голови тім`яної ділянки по центру та правої тім`яно-скроневої ділянки, шістьох вдавлених (терасоподібних) переломів тім`яної кістки та одного дирчастого перелому цієї ж кістки з виступанням зруйнованої речовини головного мозку, двох вдавлених (терасоподібних) переломів лобної кістки зліва та в проекції лівої брівної дуги, множинних розривів твердої мозкової оболонки в проекції вище описаних переломів черепу, розтрощення кісток лицевого черепу, багатоуламкових переломів верхньої та нижньої щелепи, кісток та хрящів носа. Також, на фоні різко виражених гнильних змін голови, було виявлено множинні дефекти шкірних покровів та м`яких тканин лобної, тім`яної і лівої скроневої ділянки голови та лиця різноманітних форм і розмірів з нашаруванням великої кількості рухомих личинок мух якими первинно могли бути забійні рани, на що вказує наявність в проекціях цих дефектів переломів підлеглих кісток лицевого та мозкового черепу, з послідуючим руйнуванням їх личинками мух та процесами гниття. Враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкодження в ділянці голови, а також результати медико-криміналістичної експертизи клаптів шкіри з голови та фрагменту кісток склепіння черепа від трупа ОСОБА_9 , можна вважати, що дана відкрита черепно-мозкова травма утворилася від неодноразової дії під прямим та гострим кутом тупого твердого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, який мав ребро та заокруглену або близьку до неї поверхню. Відкрита черепно-мозкова травма має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент її спричинення та в даному випадку перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Враховуючи характер виявлених ушкоджень голови, масивність травми та дані судово-гістологічної експертизи (крововиливи з початковими реактивними змінами та клітинна реакція в геморагіях твердої мозкової оболонки), слід вважати, що відкрита черепно-мозкова травма утворилася прижиттєво та незадовго до настання смерті. Крім того, було виявлено садно на правому лікті, два синця на зовнішній поверхні лівого передпліччя в нижній третині, які є прижиттєві, утворилися незадовго до настання смерті від контакту з тупими предметами, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та у зв`язку зі смертю не перебувають. Враховуючи характер виявлених ушкоджень, масивність травми та дані судово-гістологічної експертизи (крововиливи з початковими реактивними змінами та клітинна реакція в геморагіях твердої мозкової оболонки), слід вважати, що з моменту нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 до настання смерті останнього пройшов короткий період часу. Судово-медичних даних для категоричного встановлення розташування тіла ОСОБА_9 під час нанесення тілесних ушкоджень немає. Однак, враховуючи локалізацію виявлених тілесних ушкоджень на голові трупа гр-на ОСОБА_9 , можна вважати, що він міг перебувати як в горизонтальному, так і в вертикальному, чи близькому до них положеннях тіла під час нанесення йому тілесних ушкоджень. При судово-токсикологічній експертизі м`язу стегна з трупа ОСОБА_9 виявлено етиловий спирт в кількості 0,6%о(проміле). У зв`язку з вираженими гнильними змінами трупа, оцінити ступінь алкогольного сп`яніння не є можливим. При судово-токсикологічній експертизі внутрішніх органів (шлунку, печінки з жовчним міхурем, нирки, кишківника) з трупа ОСОБА_9 медичних препаратів та наркотичних речовин не було виявлено. При судово-гістологічній експертизі кусочків внутрішніх органів з трупа гр-на ОСОБА_9 було виявлено жирову дистрофію печінки, кисти в нирках та підшлунковій залозі, фіброз та лапоматоз підшлункової залози, які в даному випадку у зв`язку зі смертю не перебувають.
		Висновком експерта №1233/2019-ім та таблицею до нього, відповідно до яких у м`язі стегна трупа ОСОБА_9 виявлений антиген А ізосерологічної системи АВО.
		Висновком експерта № 2461/2019 від 24.10.2019, згідно якого судово-медичним експертом ОСОБА_18 було проведено судово-медичну експертизу шматочків внутрішніх органів від трупа ОСОБА_9 , згідно якого виявлені виражені гнильні зміни внутрішніх органів та крововиливи у мяких тканинах правої скроневої ділянки з початковими реактивними змінами.
		Висновком експерта № 3600/2019-Т від 24.10.2019, відповідно до якого судовим експертом-токсикологом ОСОБА_19 було проведено судово-медичну експертизу внутрішніх органів з трупа ОСОБА_9 . При даній експертизі не виявлено: похідних барбітурової кислоти, ноксирону, піразолону, похідних фенотіазинового рядку, похідних 1.4-бензодіазепінів, клофеліну, димедролу, ефедрину, амфетаміну, стрихніну, бруцину, атропіну, скополаміну, анабазину, нікотину, кофеїну, наркотичних речовин з групи алкоїдів опію.
		Висновком експерта № 155/2019-мк від 24.10.2019 та таблицями до нього, відповідно до яких судово-медичним експертом ОСОБА_20 було проведено судово-медичну експертизу 3-х клаптів шкіри та фрагменту склепіння черепа від трупа ОСОБА_9 та виявлено одну забійну рану на клапті шкіри з лобної ділянки, три забійні рани на клапті шкіри з правої тім`яної ділянки та одну забійну рану на клапті шкіри з потиличної ділянки голови, а також вісім дірчастих та вдавлених (терасоподібних) переломів на тім`яних кістках черепа. Дані ушкодження утворились внаслідок дії під прямим та гострим кутом тупого твердого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, який мав ребро та заокруглену або близьку до неї поверхню.
		Висновком експерта № 1375/2019-ім, відповідно до якого судовим експертом імунологом ОСОБА_21 було проведено судово-медичну експертизу зразків крові ОСОБА_6 та встановлено, що кров ОСОБА_6 відноситься до групи В з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВО. У м`язі від трупа ОСОБА_9 виявлений антиген А за ізосерологічної системи АВО.
		Висновком експерта № 187/2019-мк, відповідно до якого судово-медичним експертом ОСОБА_20 було проведено судово-медичну експертизу 2-х клаптів шкіри, фрагменту склепіння черепа від трупа ОСОБА_9 та металеву частину молотка наданих на експертизу, в ході якої було виявлено одну забійну рану на клапті шкіри з лобної ділянки, три забійні рани на клапті шкіри з правої тім`яної ділянки та одну забійну рану на клапті шкіри з потиличної ділянки голови, а також вісім дірчастих та вдавлених (терасоподібних) переломів на тім`яних кістках черепа. Дані ушкодження утворились внаслідок дії під прямим та гострим кутом тупого твердого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, який мав ребро та різні травмуючі поверхні. Беручи до уваги конструктивні особливості молотка, а також морфологічні особливості ушкоджень можна вважати, що забійні рани, а також дірчасті та вдавлені переломи на кістках склепіння черепа могли утворитись від дії металевої частини молотка наданої на експертизу.
		Разом з тим, оцінюючи протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії  аудіо, відео контроль особи, ОСОБА_6 , відповідно до якого зафіксовано розмову ОСОБА_6 та ОСОБА_22 , яка відбулася 01.10.2019 у період часу з 12.18 год по 12.33 год., в ході якої обвинувачений розповідає про події які відбувались між ним та ОСОБА_9 18 вересня 2019 року, зокрема обставини, що передували конфлікту, обставини завдання ОСОБА_9 ударів ОСОБА_6 та ОСОБА_6 - ОСОБА_23 , залишення обвинуваченим місця злочину, суд враховує наступне.
		Так, зазначений протокол фактично фіксує спілкування обвинуваченого з оперативними працівниками в ході якого останні запросили обвинуваченого до автомобіля та почали розпитувати про обставини його спілкування із загиблим ОСОБА_9 , зокрема у день його смерті. З наведеного протоколу вбачається, що оперативний працівник фактично провів допит ОСОБА_6 у транспортному засобі, а весь процес спілкування зафіксували за допомогою відповідної апаратури не повідомивши про це ОСОБА_6 . 
		Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 246 КПК України, негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбаченістаттями 260,261,262,263,264(в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді),267,269,269-1,270,271,272,274цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
		Жодних даних про те, що орган досудового розслідування не мав можливості отримати відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, окрім як позапроцесуальне спілкування у автомобілі оперативних працівників із фігурантом кримінального провадження, зокрема шляхом проведення його допиту в порядку визначеному КПК України, в ході судового розгляду не встановлено. 
		Суд наголошує на тому, що під час оцінки, чи було провадження у цілому справедливим, слід враховувати якість доказів, а також встановити, чи не дають обставини, за яких вони були отримані, приводу сумніватися у їх достовірності й точності.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1 31/2011) положення статті 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а саме: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України № 2135 XII від 18 лютого 1992 року «Про оперативно-розшукову діяльність» (далі - Закон № 2135 XII), особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
		У вказаному рішенні Конституційного Суду України наведено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		У даному випадку, суд зазначає, що після початку кримінального провадження наведені у протоколі пояснення ОСОБА_6 отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Отже, спілкування оперативного працівника у автомобілі з наведеним фігурантом кримінального провадження ( ОСОБА_6 ), тобто з особою щодо якої орган досудового розслідування володів інформацією про її причетність до кримінального правопорушення, свідчить про те, що у даному випадку має місце порушення визначене у п. 2 ч.3 ст. 87 КПК України, що є підставою для визнання такого доказу недопустимим.
		Слід відзначити, що наведений вище доказ за своїм змістом засвідчує також і те, що у даному випадку мало місце порушення права на захист, адже у наведеній ситуації оперативний працівник фактично відібрав усні пояснення у особи причетної до особливо тяжкого злочину у відсутності захисника. І хоча формально ОСОБА_6 на момент фіксації даної розмови про підозру оголошено не було, але очевидним є те, що орган досудового розслідування мав обґрунтовані підстави вважати, що саме він вчинив кримінальне правопорушення яке розслідувалось, а отже у даному випадку мають місце також порушення визначені у п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 87 КПК України. 
		Згідно ст.86 КПК України ,доказ визнаєтьсядопустимим,якщо вінотриманий упорядку,встановленому цимКодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Статтею 93КПК Українивстановлено,що збираннядоказів здійснюєтьсясторонами кримінальногопровадження,потерпілим,представником юридичноїособи,щодо якоїздійснюється провадження,у порядку,передбаченому цимКодексом. Сторонаобвинувачення здійснюєзбирання доказівшляхом проведенняслідчих (розшукових)дій танегласних слідчих(розшукових)дій,витребування таотримання відорганів державноївлади,органів місцевогосамоврядування,підприємств,установ таорганізацій,службових тафізичних осібречей,документів,відомостей,висновків експертів,висновків ревізійта актівперевірок,проведення іншихпроцесуальних дій,передбачених цимКодексом. Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
		Вирішуючи питання про допустимість та належність досліджених доказів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі«Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії  аудіо, відео контроль особи, ОСОБА_6 від 28.11.2019 отриманий стороною обвинувачення, з порушенням визначеногоКПК України порядку, а тому виходячи з положень ст. 87 КПКУкраїни, визнає його недопустимим доказом і таким, що не може бути взятий судом до уваги при ухваленні рішення у справі.
		Відповідно до дослідженого судом висновку експерта №4/1054 від 08.11.2019 та додатками до нього, чотири сліди пальців рук перекопійовані на відрізках прозорої липкої стрічки №1, №2 (слід І) (слід II) (слід III) розмірами сторін 29x19мм, 75x38мм, вилучені 27.09.2019 року під час огляду місця події по факту виявлення трупа гр. ОСОБА_9 за адресою: по АДРЕСА_3 придатні для ідентифікації особи, а два сліди рук перекопійовані на відрізках прозорої липкої стрічки №3, №4 розмірами сторін 37x19мм, 35x38мм, вилучені там само, для ідентифікації особи непридатні. Чотири сліди пальців рук перекопійованих на відрізках прозорої стрічки №1 і №2 (слід І) (слід II) (слід III) максимальними розмірами 29х19мм і 35x38мм, вилучені 27.09.2019 під час ОМП за фактом виявлення трупа гр. ОСОБА_9 за адресою: по АДРЕСА_3 залишені не ОСОБА_6 і не ОСОБА_9 , а іншою особою (особами). Порівняльне дослідження двох слідів рук перекопійованих на відрізках прозорої липкої стрічки №3 і №4 розмірами сторін 37x19мм і 35x38мм, які вилучені за фактом виявлення трупа гр. ОСОБА_9 за адресою: по АДРЕСА_3 з дактилокартами гр. ОСОБА_6 і трупа ОСОБА_9 , не проводилося оскільки дані сліди для ідентифікації особи непридатні. На поверхнях об`єктів (скляної пляшки, керамічного кружки, трьох стаканів, трьох ложечок, семи виделок і ложки), вилучених 27.09.2019 під час ОМП за фактом виявлення трупа гр. ОСОБА_9 за адресою: по АДРЕСА_3 , слідів папілярних ліній не виявлено. Питання: «Якщо так, чи придатні виявлені сліди для ідентифікації?» не вирішувалось у зв`язку з відсутністю на поверхнях досліджуваних об`єктів папілярних узорів. Порівняльне дослідження з дактилокартами гр. ОСОБА_6 і трупа ОСОБА_9 не проводилося по причині відсутності на поверхні досліджуваних об`єктів слідів папілярних узорів.
		Отже, аналіз даного висновку свідчить про те, що він не фіксує ні даних про обвинуваченого, ні про загиблого, адже співпадінь слідів їх рук з матеріалами наданими на дослідження та для порівняння виявлено не було. Таким чином, наведений висновок не можна віднести до категорії належного доказу, з огляду на його зміст, адже він прямо чи непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Крім того, прокурором в ході провадження у справі суду надано матеріали які засвідчують факти звернення обвинуваченого до низки кредитних установ. Сам обвинувачений наведених обставин не заперечив, вказавши при цьому, що кредити ним погашались, а їх отримання було пов`язано із витратами на ремонт власного помешкання та його облаштування. 
		Оцінюючи наведені матеріали щодо звернень до кредитних установ, суд враховує те, що прокурор в ході провадження у справі не навів переконливих доводів з приводу того, що вказані матеріали мають значення для об`єктивного розгляду справи, зокрема мають безпосереднє відношення до її обставин. Так, зокрема обвинуваченому не вміняється корисливий мотив вчинення злочину. Крім того, суд не може залишити поза увагою і той факт, що на місці вчинення злочину, зокрема у загиблого, виявлено грошові кошти.
		З огляду на наведене, суд вважає, що надані прокурором матеріали щодо звернення ОСОБА_6 до кредитних установ (запити та відповіді на них) не являються належними доказами, оскільки вони прямо чи непрямо не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Судом встановлено, що орган досудового розслідування кваліфікував дії ОСОБА_24 за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство). У свою чергу, обвинувачений та його захисники, кожен окремо вважають, що наведена правова кваліфікація є невірною та у даному випадку має місце наявність ознак кримінального правопорушення передбаченого ст. 116 КК України.
		Оцінюючи доводи учасників провадження щодо обґрунтованості пред`явленого обвинувачення та правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 , суд враховує наступне.
		Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115 КК України, характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті людини, причинного зв`язку між зазначеним дією і наслідками. Вбивство має місце тільки тоді, коли діяння винного було безпосередньо спрямоване на позбавлення життя іншої людини, але злочинний умисел (смерть) може настати з причин, незалежних від волі винного. Вбивство може бути вчинено лише при наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого. Якщо такий умисел не встановлено, то вчинене необхідно кваліфікувати за наслідками, які настали.
		Суб`єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.
		У відповідності до пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України, статті 17 КПК України кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено відповідно до закону; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз`яснено, що обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного є неприпустимим, коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення та всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок. 
		Докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати вимогам достатності та переконливості, а при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. 
		Відповідно до ст. 368 ч. 1 п.п. 1-3 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винен обвинувачений у вчинені цього кримінального правопорушення.
		Отже, оцінюючи доводи сторони обвинувачення про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, колегія суддів враховує наступне.
		При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним, зокрема у ч. 2, 4 ст. 17 КПК України.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
		Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням. При оцінці доказів суд застосовує стандарт оцінки доказів «поза розумним сумнівом». Такі докази можуть випливати з співіснування достатньо сильних, чітких і послідовних умовиводів або схожих неспростовних припущень стосовно фактів.
		Відповідно до ст. 115 КК України, при відмежуванні умисного вбивства від умисного вбивства, вчиненого у стані сильного душевного хвилювання, слід приймати до уваги суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а саме, коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом - коли винний, хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання. Питання про умисел слід вирішувати, виходячи із сукупності усіх обставин вчиненого діяння, а саме спосіб, знаряддя злочину, кількість, локалізація, характер поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщо такий факт не встановлений, умисне вбивство відсутнє, а вчинене належить кваліфікувати за наслідками, що настали, а саме на заподіяння умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (в стані афекту), що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
		Отже, саме ці дві ознаки розмежовують умисне вбивство, за яке наступає кримінальна відповідальність за ст. 115 КК України, і умисне вбивство, за яке наступає кримінальна відповідальність за ст. 116 КК України, а за рештою ознак ці два злочини є тотожними.
		Відповідно до диспозиції ст. 116 КК України, умисне вбивство визнається вчиненим у стані сильного душевного хвилювання, якщо таке хвилювання виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого.
		Стан сильного душевного хвилювання, про який йдеться у статті 116 КК України - це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатністю керувати ними.
		Афект, у стані якого скоється даний злочин, безпосередньо пов`язується з певною неправомірною або аморальною поведінкою потерпілого, насильством, знущанням або тяжкою образою або іншими протиправними або аморальними діями (бездіяльністю), а також тривалою психотравмуючою ситуацією, яка виникає у зв`язку з систематичною протиправною або аморальною поведінкою потерпілого. Такі дії (бездіяльність) повинні бути здійснені особою, на життя якого робить замах злочинець, саме такі дії (бездіяльність) потерпілого є необхідною обов`язковою умовою виникнення афекту винного в даному злочині.
		У силу раптовості, інтенсивності афекту винний може і не усвідомлювати повністю своїх дій, не осмислити до кінця, яку шкоду життю і здоров`ю потерпілого він бажає заподіяти, а тому він не може передбачити настання тяжких наслідків і не бажати цих наслідків, хоча і не представляє чітко ступінь їх тяжкості.
		Об`єктом афектованого вбивства, як і будь-якого вбивства, є життя людини. Проте в аналізованому злочині об`єктом посягання є життя не будь-кого, а тієї особи, яка відіграє у структурі злочинного діяння далеко не останню (специфічну) роль. В аналізованому злочині присутній особливий потерпілий, не будь-який випадковий чи обраний злочинцем із будь-яких своїх міркувань, а суб`єкт, який через свою певну (специфічну) поведінку щодо винного, стає потерпілим (жертвою) злочину.
		Неправомірні дії потерпілого становлять обов`язкову умову вбивства у стані сильного душевного хвилювання.
		Стан сильного душевного хвилювання полягає у домінуванні у свідомості особи сильної емоції, що знижує контроль особи над вчинком, певним чином гальмує інтелектуальну діяльність, викликає феномен «звуження» свідомості.
		Поведінка особи при сильному душевному хвилюванні регулюється не заздалегідь обміркованою метою, а тим почуттям, що повністю захоплює особистість і викликає імпульсивні, підсвідомі дії.
		Окрім типових елементів складу умисного вбивства, цьому злочину притаманні такі особливі компоненти об`єктивної сторони, як час та обстановка, а також специфічний характер умислу - раптовий, афектований.
		Характерною рисою афектованого наміру є те, що він виникає під безперервним, дедалі зростаючим до критичної межі хвилювання тиском емоцій, й у цьому сенсі він (намір) набуває змушеного характеру. Своєрідно змінюючи свідомість і переломлюючи волю винної особи, стан афекту «спонукає» її розв`язувати проблему і конфліктну ситуацію.
		З висновку судово-психіатричного експерта №474 від 07.12.2019 року вбачається, що для уточнення глибини психічних розладів в емоційно-вольовій і інтелектуально-мнестичній сферах клінічного діагнозу ОСОБА_6 потребує стаціонарного обстеження та проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи.
		В судовому засіданні досліджено висновок судово-психологічного експерта № 172 від 18 грудня 2019 року у якому наведено наступне.
		Висновок комісії експертів - психіатрів:
		- на даний час, ОСОБА_6 психічною хворобою не страждає, виявляє шизоїдний розлад особистості, може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
		- під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_6 хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав, не виявляв ознак тимчасового чи будь  якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
		- ОСОБА_6 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
		Висновок судового експерта - психолога:
		-ОСОБА_6 властиві такі індивідуально-психологічні особливості особистості, як: закритість, відгороджений від оточення, нездатність та відсутність бажання встановлювати комунікації з оточенням, зниження потреби спілкування з іншими. Досить значним фактором є поєднання суперечливих рис в особистості та його поведінці  холодність та чуттєвість, впертість та уступливість, настороженість та легковірність, апатія та цілеспрямованість, відсутність бажання комунікувати та наполягання на спілкуванні, сором`язливість та безтактність, надмірна прив`язаність та немотивована антипатія, специфічна раціональність суджень та часта нелогічність вчинків, багатство внутрішнього світу та безколірність його зовнішніх проявів - все, це свідчить про відсутність «внутрішньої єдності» та про дизгармонійну особистості;
		-індивідуально-психологічні особливості особистості ОСОБА_25 мали опосередкований сплив на його поведінку під час інкримінованих йому дій;
		-під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_6 перебував в стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання.
		Також, у судовому засіданні досліджено висновок № 64 амбулаторної судово-психологічної експертизи від 29 січня 2020 року.
		Зокрема, відповідно до висновку судового експерта-психолога ОСОБА_26 :
		- ОСОБА_6 притаманні так звані шизоїдні риси особистості із замкнутістю, емоційною холодністю, переважно дистимічним, тоскним настроєм. Дані особливості мали опосередкований уплив на нього поведінку під час інкримінованих йому дій;
		- у ОСОБА_6 немає змін в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок упливу певних обставин, таких як наклеп або образа;
		- ОСОБА_6 спроможний усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними і передбачати їхні наслідки;
		- ОСОБА_6 не виявляє відхилень у психічному розвитку;
		- ОСОБА_6 не перебував під час інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту та не перебував у будь-якому іншому емоційному стані, який міг би слугувати психологічною підставою для юридичного висновку про стан сильного душевного хвилювання.
		Відповідно до висновку судового експерта-психолога ОСОБА_27 :
		- ОСОБА_6 властиві такі індивідуально-психологічні особливості особистості, як: закритість, відгородженім від оточення, нездатність та відсутність бажання встановлювати комунікації з оточенням, зниження потреби спілкування з іншими. Досить вагомим фактором є поєднання суперечливих рис в особистості та його поведінці - холодність та чуттєвість, впертість та уступливість, настороженість та легковірність, апатія та цілеспрямованість, відсутність бажання комунікувати та наполягання на спілкуванні, сором`язливість та безтактність, надмірна прив`язаність та немотивована антипатія, специфічна раціональність суджень та часта нелогічність вчинків, багатство внутрішнього світу та безколірність його зовнішніх проявів - все, це свідчить про відсутність «внутрішньої єдності» та про дизгармонійну особистості;
		- індивідуально-психологічні особливості особистості Долішнього IX мали опосередкований вплив на виникнення у нього особливого емоційного стану під час інкримінованих йому дій;
		- у ОСОБА_6 не встановлено змін у емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають його активному соціальному функціонуванню, як особистості;
		- ОСОБА_6 спроможний усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою керувати ними і передбачати їхні наслідки;
		- ОСОБА_6 не виявляє відхилень у психічному розвитку;
		- під час інкримінованих йому дій, ОСОБА_6 перебував в стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання.
		В судовому засіданні судовий експерт-психолог ОСОБА_26 показав, що ОСОБА_6 в період інкримінованого йому злочину не перебував у стані фізіологічного афекту через відсутність у обвинуваченого постафектного стану. Зазначив, що при надані ним висновку було вивчено усі матеріали наданні для дослідження.
		В судовому засіданні судовий експерт-психолог ОСОБА_27 підтримала вищезазначений висновок у частині який зроблений нею. З висновком експерта ОСОБА_26 не погоджується та вважає його упередженим. Вказала, що поведінка потерпілого в момент вчинення злочину могла спровокувати у обвинуваченого стан фізіологічного афекту. Зазначила, що при виготовленні нею висновку вивчались та враховувались усі матеріали справи.
		У свою чергу, відповідно до висновку експерта № СЕ-19/114-22/5895-ПС від 21.06.2022, ОСОБА_6 , перебував у негативному емоційному стані, а саме стані кризи, з переважанням емоційних реакцій люті та гніву, який не досягнув рівня вираженості фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання, проте в момент вчинення інкримінованих йому протиправних дій міг впливати на окремі компоненти регуляції його поведінки, однак не позбавляв можливості повною мірою усвідомлювати характер власних дій та керувати ними.
		В судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_28 підтримала вищезазначений висновок, оскільки ОСОБА_6 в період вчиненням злочину не досягнув рівня вираженості фізіологічного афекту.
		Крім цього, в судовому засіданні досліджено висновок судово-психіатричного експерта № 170 від 30.06.2023.
		Згідно даного висновку, на даний час, ОСОБА_6 виявляє ознаки шизоїдного розладу особистості, може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, що відноситься до інкримінованих дій, ОСОБА_6 також ознаки шизоїдного розладу особистості, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. За своїм психічним станом ОСОБА_6 може правильно сприймати обставини по справі та давати покази по них. ОСОБА_6 у період кримінального правопорушення, у скоєні якого він обвинувачується, перебував в стані фізіологічного афекту, який є психологічною підставою для розгляду стану сильного душевного хвилювання.
		Також у вищевказаному висновку експертами надано оцінку висновкам попередніх експертиз.
		Так, щодо висновку експерта від 21.06.2022 року №СЕ-19/114-2215895-пс, в якому зазначено, що ОСОБА_6 , перебував у негативному емоційному стані, а саме стані кризи, з переважанням емоційних реакцій люті та гніву, який не досяг рівня вираженості фізіологічного афекту, експертами зазначено наступне. Для стану вираженої емоційної напруги, яка описана експертом, притаманні більш тривалий період підготовчої фази, для накопичення емоційної напруженості та більш згладжений, поступовий період розрядки емоційної напруги, без вибухового характеру, у формі так званого «плато», з поступовим розрішенням. Однак, механізми виникнення, характер перебігу та розрішення психоемоційного феномену, який спостерігався у підекспертного під час досліджуваних подій вказують на чітко окреслену трьохфазну динаміку афективної реакції, раптовість, неочікуваність її виникнення, негайність реалізації, короткочасність перебігу та бурхливість (вибуховий характер) розрішення, що притаманно саме стану фізіологічного афекту.
		Щодо висновку № 64 комісійної судово-психологічної експертизи відносно ОСОБА_6 , від 29.01.2020 року, у якому експерт - психолог ОСОБА_26 прийшов до висновку, що ОСОБА_6 не перебував під час інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту та не перебував у будь-якому іншому емоційному стані, який міг би слугувати психологічною підставою для юридичного висновку про стан сильного душевного хвилювання, оскільки у фазі постафективної астенії особи, буцімто, не можуть приховувати слідів скоєного, але можуть кликати на допомогу, телефонувати у швидку, експертами зазначено наступне. 
		Під час судово-психологічної експертної оцінки стану афекту одним із головних діагностичних критеріїв є дослідження та оцінка фази афективного вибуху та, відповідно, об`єктивних відомостей, які дозволяють таку оцінку здійснити. В даному випадку такими відомостями є дані із висновку СМЕ про наявність у трупа ОСОБА_9 множинних тяжких тілесних ушкоджень в ділянці голови та обличчя з переломами кісток мозкового та лицевого черепа та які і вказують на стереотипність та значну силу ударів, якими вони були спричинені. Однак, така у оцінка у даному висновку відсутня. Також у даному висновку не проведена оцінка і інших діагностичних критеріїв стану афекту: умов та причин виникнення досліджуваної ситуації, повної динаміки розвитку ситуації, її розрішення та завершення, повної картини поведінки підекспертного після делікту, тощо. У висновку лише вказано, що під час фази астенії підекспертний може виконувати лише певний вид складних дії (телефонувати в швидку, кликати на допомогу, допомагати потерпілому), але, чомусь, не може здійснювати більш прості дії - піти з місця події, брати речі, викинути речі дорогою у смітник, тощо. Однак, для фази постафективної астенії характерна саме шаблонність поведінки, з явищами виснаження, виснаження, відгородження, що і спостерігається у поведінці ОСОБА_6 після делікту.
		В судовому засіданні судовий експерт ОСОБА_29 підтримала згаданий висновок судово-психіатричного експерта № 170 від 30.06.2023.
		Оцінюючи зміст та обґрунтованість наведених вище висновків експертів щодо стану ОСОБА_6 під час вчинення ним інкримінованого злочину, суд приймає до уваги обсяг і зміст матеріалів які надавалися для дослідження експертам. Також, враховує аргументи наведені експертами з наукової точки зору. 
		У п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" роз`яснено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у заставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність.
		У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" наведено, що суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», потрібно мати на увазі, що суб`єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними. Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб.
		Для кваліфікації дій особи за ст. 116 «Умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання» Кримінального Кодексу недостатнім є встановлення у висновку судово-психіатричної експертизи факту ймовірного перебування обвинуваченого під час вчинення злочину у стані фізіологічного афекту (психологічний критерій). Нормативна підстава кваліфікації за вказаною статтею передбачає обов`язкове врахування судом юридичного критерію, а саме раптовості виникнення стану сильного душевного хвилювання та причин його виникнення (протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого). Встановлення юридичного критерію стану сильного душевного хвилювання є компетенцією суду, а не експерта. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши справу №759/17836/17.
		Стан сильного душевного хвилювання являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує у свідомості людини, котра значною мірою, хоча і не повністю втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.
		Про такий стан обвинуваченого ОСОБА_6 можна судити з його поведінки під час вчинення злочину. Водночас, характер такої поведінки повинен встановлюватись та перевірятись на підставі усієї сукупності досліджених судом належних та допустимих доказів.
		Так, згідно показів обвинуваченого, в ході конфлікту ОСОБА_9 словесно ображав та принижував його, а в подальшому почав наносити обвинуваченому удари. Після чого, захищаючи себе, обвинувачений, почав наносити удари потерпілому. Кількість ударів не пригадує, оскільки для нього це був сильний стрес.
		Очевидним для суду є те, що інших свідків зазначених подій, окрім ОСОБА_6 немає та не встановлено, адже інший учасник конфлікту загинув.
		Не викликає у суду жодних сумнівів той факт, що надаючи свої пояснення ОСОБА_6 розуміє та усвідомлює цю обставину.
		Варто також відзначити, що у зазначеному вище висновку судово-психіатричного експерта №170 від 30.06.2023 пояснення ОСОБА_6 , зокрема їх правдивість, не піддаються обґрунтованому сумніву або оцінці, що, з огляду на положення КПК України, є компетенцією саме суду. Разом з тим, по суті ці пояснення є одним із основних джерел на підставі яких експерт прийшла до такого висновку.
		В цьому контексті, суд відзначає, що в ході судового провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчиняв активні дії на приховування слідів злочину, а саме знищення речових доказів, чого останній не заперечив, вказавши при цьому, що намагався не спричинити шкоду матері його майбутньої дитини. Наведений факт ставить під сумнів правдивість свідчень обвинуваченого, адже очевидним для суду є те, що речові докази знищувались ОСОБА_6 для уникнення відповідальності за скоєне.
		Так, експерт вважає, що саме агресивна поведінка потерпілого, в цій ситуації виступає причиною виникнення у обвинуваченого специфічного емоційно-психологічного стану, який у свою чергу, викликав відповідну реакцію у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, від яких наступила смерть. Разом з тим, очевидним для суду є те, що дані про агресивну поведінку потерпілого експерт встановила саме з показів ОСОБА_6 .
		Суд також приймає до уваги наступне.
		Суспільна небезпека умисного вбивства визначається насамперед важливістю об`єкта - життя людини, на яке спрямовано злочинне посягання. Разом із цим ступінь суспільної небезпеки конкретного кримінального правопорушення визначається також способом дій, ознаками, що характеризують суб`єктивну сторону вчиненого, властивостями самого суб`єкта.
		Ці кримінальні правопорушення зазвичай пов`язані з яскраво вираженими проявами емоційно-психологічних особливостей суб`єкта злочину та супроводжуються складним психологічним процесом, в якому спонукальні, інтелектуальні, вольові, емоційні та інші психологічні ознаки перебувають в тісному взаємозв`язку та взаємообумовленості. Емоції одночасно є формою організації внутрішньої психічної та зовнішньої поведінкової активності суб`єкта. Також емоції можуть опосередковувати спонукальну функцію мотивів, процес утворення мотивів і мотиваційної діяльності, зокрема злочинної. Емоційна стійкість (нестійкість) сприяє ступеню впливу емоцій на здатність суб`єкта усвідомлювати соціально-правове значення власних діянь і керувати ними.
		Ретельне дослідження суб`єктивної сторони кримінального правопорушення та психіки винного при вчиненні умисного вбивства має особливе значення для правильної кваліфікації його дій, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, а також індивідуалізації покарання. Оскільки вплив емоцій на свідомо-вольову діяльність особи в кожному конкретному випадку є різним, тому його потрібно визначати з огляду на всі обставини вчинення злочину й риси винуватої особи.
		Так, суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який під час вчинення вбивства значно знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, - сильним душевним хвилюванням, яке раптово виникло, але не само собою, а внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Ці обставини істотно знижують суспільну небезпечність і караність вчиненого діяння, утворюючи привілейований склад умисного вбивства.
		Якщо під впливом зазначеної поведінки потерпілого у винного виникають негативні емоції, які призводять до того, що винний раптово частково утрачає контроль над своїми діяннями, оскільки такі емоції суттєво впливають на свідомість (обмежують здатність усвідомлювати значення своїх дій) та поведінку (обмежують здатність керувати своїми діями) і водночас стають визначним мотивом, що породжує прагнення спричинити шкоду потерпілому як реакція на поведінку останнього, і саме в процесі такого сильного душевного хвилювання реалізується умисел на вбивство, то це є підставою для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК України.
		Водночас, сама по собі протиправна поведінка потерпілого не дозволяє кваліфікувати вбивство як таке, що вчинене у стані сильного душевного хвилювання за статтею 116 Кримінального кодексу. Кваліфікація дій за ст. 116 КК виключається у ситуаціях, коли під час безпосереднього здійснення злочину винна особа перебувала у звичайному психічному стані, а не у стані сильного душевного хвилювання, навіть якщо вбитий протиправно поводився стосовно неї, що й стало мотивом злочину. Протиправна поведінка вбитого у такому разі може бути визнана обставиною, яка пом`якшує покарання. Отже, при кваліфікації дій особи за ст. 116 КК України стан сильного душевного хвилювання є обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони умисного вбивства, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні. 
		Також, з огляду на формулювання диспозиції ст. 116 КК України, вирішальне значення для визначення сильного душевного хвилювання має саме фаза раптових активних дій, під час якої вчинено умисне вбивство.
		Таким чином, не має значення тривалість першої фази, під час якої виникла причина, а провідного значення набуває лише раптовість (суб`єктивна та об`єктивна несподіваність) самого афектованого вибуху, що повністю відповідає юридичному визначенню сильного душевного хвилювання.
		При цьому, навіть якщо у висновку судово-психологічної експертизи констатовано відсутність саме фізіологічного афекту, це ще не свідчить про відсутність інших проявів стану сильного душевного хвилювання, яким суд може визнати й інші емоційні стани за умови існування причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою потерпілого у визначених диспозицією ст. 116 КК України формах і відповідним емоційним станом винного, який під час вчинення умисного вбивства порушує його психічну діяльність, а саме  суттєво впливає на здатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Зазначене відповідає висновку Касаційного кримінального суду Верховного Суду наведеному у постанові від 5 червня 2023 року по справі 587/241/18.
		Водночас, сам характер дій обвинуваченого, а саме те, куди спричинені тілесні ушкодження загиблому, кількість, локалізація і множинність ран виявлених на тілі загиблого, той факт, що удари здебільшого було нанесено у життєво важливі органи (по голові), свідчить про те, що умисел обвинуваченого був спрямований саме на умисне вбивство потерпілого.
		Оцінюючи покази обвинуваченого щодо застосування по відношенню до нього фізичного насильства з боку потерпілого, зокрема нанесення йому удару стільцем по голові, суд не може залишити поза увагою те, що даних про отримання медичної допомоги ОСОБА_6 після цього інциденту в ході розгляду справи не здобуто, хоча сам обвинувачений вказав, що загиблий був досить міцної статури. Водночас, під час огляду місця події  квартири загиблого, слідів РБК на стільцях та кріслі, що знаходились у кімнаті де виявлений труп потерпілого не знайдено, що також ставить під сумнів версію обвинуваченого щодо того, що стілець потерпілий тримав у руках. Також, на місці вчинення злочину не виявлено слідів того, що загиблий стільцем наносив удари обвинуваченому. 
		Крім того, суд погоджується з доводами сторони обвинувачення про те, що твердження ОСОБА_6 про розмову з потерпілим після нанесення ударів викликає обґрунтований сумнів, адже маловірогідним є те, що після такої кількості ударів, які, зокрема, спричинили перелом черепа потерпілого та кісток його обличчя, останній спілкувався з ОСОБА_6 і сказав йому покинути помешкання.
		Водночас, в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_6 має вищу юридичну освіту, тобто обізнаний у специфіці розслідування кримінальних правопорушень, після вчинення вбивства приховував сліди кримінального правопорушення, зокрема знищував речові докази.
		Також, в ході розгляду справи не здобуто інших доказів, окрім пояснень самого ОСОБА_6 , щодо того, що дії потерпілого принижували честь і гідність обвинуваченого та такі мали місце взагалі.
		Відповідно до ст. 22 КПК України прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують його відповідальність.
		Згідно ст. 85 КПК належними також є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		При цьому, чинний КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
		У свою чергу, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності усіх, у тому числі, непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
		Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона обвинувачення стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		У відповідності до ст. 2 ч. 1 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України, умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
		Сукупність зібраних у справі доказів і перевірених судом обставин кримінального провадження не дозволяє зробити висновок про те, що через дії та висловлювання ОСОБА_9 обвинувачений ОСОБА_6 перебував у стані вираженого емоційного напруження і його поведінку слід оцінювати як емоційно-обумовлену. Тому суд вважає, що дії обвинуваченого органом досудового розслідування кваліфіковані вірно.
		Допитаний в ході судового розгляду обвинувачений фактично підтвердив обставини викладені у обвинувальному акті, однак з кваліфікацією вказаного кримінального правопорушення не погодився, посилаючись на те, що він не мав умислу вбивати потерпілого, а внаслідок сутички, яка виникла та супроводжувалась протиправною поведінкою потерпілого в бік обвинуваченого відбулись зазначені наслідки.
		Водночас, версія перебігу подій викладена ОСОБА_6 , на думку суду, не є правдивою, послідовною та суперечить доказам наданим стороною обвинувачення, які досліджено під час розгляду обвинувального акту. Суд вважає, що наведені покази ОСОБА_6 надає суду з метою пом`якшити свою відповідальність за скоєне, а тому їх відхиляє.
		Наведені вище докази у своїй сукупності доводять наявність у діях ОСОБА_6 умислу на заподіяння смерті ОСОБА_9 .
		Суд за наявності наданих стороною обвинувачення доказів по інкримінованому йому злочину за ч. 1 ст. 115 КК України приходить до висновку, що вина ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення доведена поза розумним сумнівом.
		При цьому, наводячи такі висновки, суд враховує також і наступне.
		В силу ст. 62 Конституції України будь-які розбіжності, які викликають сумніви,мають використовуватись на користь підсудного. Покази ОСОБА_6 в частині обставин нанесення ударів потерпілому, підтвердженііншими наведеними вище доказами по справі. Також, наведеними вище доказами встановлено причинно-наслідковий зв`язок між нанесеними ОСОБА_6 ударами та смертю ОСОБА_9 .
		Верховний Суд України у ПостановіПленуму № 2 від 07.02.03 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» зазначає, що з метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді даної категорії справ суди повинні для вірної кваліфікації даних дій ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного, питання про умисел необхідно вирішувати з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку підсудного, а так само потерпілого, що передували події. Крім того, визначальним при цьому, є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		Забезпечуючи неухильне виконання загальних засад кримінального судочинства - верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, суд створив належні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав, забезпечив сторонам свободу у поданні своїх доказів і доведенні їх переконливості, надав можливість реалізувати право на ініціювання клопотань під час дослідження обставин справи, дотримався принципів змагальності сторін та вважає, що можливості здобуття інших доказів вичерпано. 
		За правилами частини третьої статті 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється тільки за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні злочину. З`ясувавши фактичні обставини справи шляхом дослідження поданих доказів, оцінки кожного з них з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, колегія суддів дійшла висновку про наявність належних та допустимих доказів на доведення поза розумним сумнівом вини ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_9 за кваліфікуючими ознаками передбаченими ч. 1 ст. 115 КК України.
		В частині першій статті 337 КПК України унормовано проведення судового розгляду лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, при цьому, за змістом статті 370 КПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.
		Оскільки така кваліфікація знайшла своє підтвердження в ході судового провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_6 вчинив умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині (умисне вбивство), тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.115 КК України.
		Аналіз показань обвинуваченого, свідків, дослідження документальних доказів та висновків експертиз, обстановка вчинення злочину, поза розумним сумнівом доводить, що ОСОБА_6 вчинив інкриміноване йому правопорушення.
		В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, рівень суспільної небезпеки обвинуваченого, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, дані про особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження в їх сукупності. 
		Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
		1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;
		2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;
		3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Таким чином, обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, форму вини, спосіб вчинення злочину та його стадію, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного.
		Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше несудимий, не перебуває на обліку в лікаря нарколога та лікаря психіатра, даних про скарги на обвинуваченого за місцем проживання у суду відсутні, за попереднім місцем праці характеризується позитивно. 
		Крім того, суд приймає до уваги дані про сімейне становище обвинуваченого, а саме те, що він є батьком дитини 2019 року народження.
		Суд відхиляє доводи сторони захисту щодо наявності у ОСОБА_6 такої пом`якшуючої обставини як щире каяття, з огляду на наведене. 
		Суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання, що має місце у даному випадку. Так, в ході судового розгляду встановлено, що обвинувачений не надавав протягом усього провадження, в тому числі під час судового розгляду правдиві свідчення. На думку суду, обвинувачений надав частково визнавальні покази лише під тягарем доказів здобутих стороною обвинувачення, а отже суд не вважає, що каяття ОСОБА_6 є дійсно щирим та відповідає наведеним вище критеріям.
		Обтяжуючою покарання обвинуваченого обставиною суд визнає вчинення злочину щодо особи похилого віку, адже загиблий був особою 1937 року народження.
		Водночас, суд приймає до уваги факт добровільного встановлення надгробного пам`ятника ОСОБА_9 родиною ОСОБА_6 на прохання обвинуваченого.
		Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
		При цьому,суд враховуєположення ч.ч.1,2ст.50КК України,згідно яких,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. 
		Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення полі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.
		При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. 
		Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним. 
		Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. 
		При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. В свою чергу, справедливість  це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. 
		На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Наведене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
		Запобіжний захід застосований до обвинуваченого  тримання під вартою, до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.
		Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положеньст. 100 КПК України.
		Арешт накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 07.10.2019 на вилучене в ході проведення огляду майно ОСОБА_9 (одяг) - після набрання вироком законної сили слід скасувати.
		Судові витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні у розмірі 20004 гривні 04 копійки, слід стягнути з обвинуваченого на користь держави.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 373-376 КПК України, 
		 
		ухвалив:
		 
		ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді одинадцяти років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_6 рахувати з 01.10.2019 року.
		Запобіжний захід застосований до ОСОБА_6 у видітримання під вартою до набрання вироком законної сили залишитибез змін.
		Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави судові витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні у розмірі 20004 гривні 04 копійки.
		Арешт,накладений умежах даногокримінального провадженняухвалою слідчогосудді Галицькогорайонного судуміста Львовавід 07.10.2019року на вилученев ходіогляду 30вересня 2019майно,а самеодяг ОСОБА_9 (светр,сорочка,труси,шкарпетки таштани), після набрання вироком законної сили скасувати.
		Речові докази, після набрання вироком законної сили:
		-виявлені під час обшуку за адресою : АДРЕСА_3 , одну чашку, три стакани, пляшку з під горілки «Немирівка» об`ємом 0,25 л, ложки та виделки у загальній кількості одинадцять штук, два ножі, вхідний циліндричний механізм замка вхідних дверей квартири, аркуші паперу із друкованим текстом вилучені зі столу кухні, банківську картку ПриватБанку, бонус картку НОМЕР_1 , два фрагменти паркету зі слідами низу взуття з РБК, чотири фрагменти паркету зі слідами низу взуття з РБК, окуляри із слідами РБК, аркуші паперу, блокнот із рукописними записами, ударну частину молотка, аркуші паперу із друкованим текстом у кількості 3 шт., вилку і штепсель настільної лампи, аркуші паперу з друкованим текстом вилучені з крісла кімнати №1, светр, сорочку, труси, шкарпетки та штани ОСОБА_9 , сорочку в клітинку коричневого кольору  знищити;
		-грошові кошти у розмірі 7500 гривень, грошові кошти у розмірі 350 доларів США, 120 євро, грошові кошти у розмірі 232 гривні - передати у власність держави;
		-сумку темно-синього кольору, мобільні телефони марки «LG» та «Xiaomi Redmi» повернути ОСОБА_6 ;
		-документи виявлені у папці з надписом «Квартира», паспорт на ім`я ОСОБА_9 , сім дисків з відеозаписами - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим у той самий строк з моменту отримання копії вироку. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції
		 
		Головуючий суддя ОСОБА_1 
		 
		Судді ОСОБА_2 
		 
		ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...