Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/11345/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 30.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2023.
Дата набрання законної сили: 29.11.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		 
		справа №757/11345/22                                                                           Головуючий у І інстанції - Остапчук Т.В.
		апеляційне провадження №22-ц/824/5190/2023                                 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ 
		 
		29 листопада 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: 
		 
		судді-доповідача Приходька К.П., 
		суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
		 
		розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України як представника Держави України про відшкодування моральної шкоди, - 
		 
		установив:
		 
		У травні 2022 року ОСОБА_1  звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Міністерства юстиції України як представника Держави України про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок неналежного розгляду справи №505/565/21 та неприйняття у передбачений законодавством термін відповідного рішення слідчим суддею Котовського міськрайонного суду Одеської області.
		Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що 27 грудня 2021 року ним було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження до суду, проте станом на 13 травня 2022 року розгляд справи не відбувся. 
		За таких обставин порушення його прав триває 125 днів, чим спричинено йому моральну шкоду. 
		Розмір моральної шкоди оцінює в сумі 37500 грн. з розрахунку 300 грн. за день.
		Пізніше ним було надано розрахунок де сума моральної шкоди станом на 06 липня 2022 року складає 64837,50 грн. 
		Просив суд, стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду.
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року, в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції,  ОСОБА_1   подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим,  ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального прав, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.
		Апеляційну скаргу обґрунтовували тим, що в провадженні слідчих органів ГУНП України в Одеській області знаходиться кримінальне провадження, де його залучено як потерпілу сторону.
		27 грудня 2021 року, ним було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження до Котовського міськрайонного суду Одеської області.
		Зазначає, що станом на 11 січня 2023 року, інформація щодо розгляду поданої ним скарги слідчим суддею Котовського міськрайонного суду Одеської області не має, тобто подана ним скарга розглядається слідчим суддею майже півтора року, замість відведених законодавцем 5 днів.
		Вказує, що внаслідок неналежного розгляду його скарги слідчим суддею Котовського міськрайонного суду Одеської області та не прийняття у передбачений чинним законодавством термін відповідного рішення йому завдана          та продовжує завдаватись моральна шкода, яка має відшкодовуватись за рахунок Держави Україна.
		Просив суд, скасувати рішення Печерського районного суду від 15 грудня 2022 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити  у повному обсязі.
		Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
		Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
		Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується апеляційним судом з огляду на наявність необхідності у таких поясненнях.
		Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Судом встановлено, що 27 грудня 2021 року позивачем було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження №12013170320000859 від 11 грудня 2013 року до Котовського міськрайонного суду Одеської області.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2022 року, слідчим суддею для розгляду поданої скарги в справі №505/565/21 розподілено на суддю Котовського міськрайонного суду Одеської області .
		13 травня 2022 року відповідно до інформації щодо розгляду поданої позивачем скарги в Єдиний державний реєстр судових рішень не було.
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої судом.
		З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. 
		Відповідно до ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)».
		Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.
		Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. 
		Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
		У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). 
		Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. 
		Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. 
		Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
		Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України)(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).
		Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. 
		Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. 
		Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (ч. 1, 3 ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції України).
		Системний аналіз положень статей 126, 129 Основного Закону України, якими унормовано гарантії незалежності суддів, дає підстави для висновку про те, що Міністерство юстиції України не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді під час відправлення ним правосуддя, у тому числі контролювати дотримання ним строку розгляду справи чи певного процесуального питання та надавати вказівки із цього приводу. 
		В іншому випадку це мало б наслідком порушення передбаченої Конституцією України заборони будь-якого впливу на суддю під час відправлення правосуддя.
		До компетенції Мін`юсту не входять питання, пов`язані із організацією діяльності судової системи України, Міністерство не наділене повноваженнями здійснювати нагляд за діяльністю судді при відправленні ним правосуддя, оскільки це забороняється законом (ст. 126 Конституції України).
		Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діє та керується у своїй діяльності Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №228, зі змінами від 06 травня 2020 року № 380 (далі - Положення №228), в якому закріплені основні завдання та повноваження Міністерства юстиції України.
		Згідно з п. 4 Положення №288, Міністерство юстиції України бере участь у справах, діє в судах України від імені та в інтересах держави у випадках, передбачених законом.
		Відповідно до Положення №288 Міністерство юстиції України має повноваження здійснювати представництво держави виключно під час урегулювання спорів, які розглядаються в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також в судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішеннями Європейського суду з прав людини.
		Тому, Міністерство юстиції України не має повноважень та компетенції представляти інтереси держави в даній справі та в подібній категорії справ, що є окремою підставою для відмови в задоволені позову, пред`явленого до неналежного відповідача.
		Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		Судом враховується, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
		Збитками(майновою шкодою) є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. 
		Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі(ст.22 ЦК України).
		За висновком Верховного суду України у справі №6-501цс17, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
		Відповідно до ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода , завдана в тому числі внаслідок процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		Для настання відповідальності перед позивачем обов`язковою умовою є визнання наведених рішень незаконними та їх подальше скасування, а також визнання дій або бездіяльності таких органів (посадових осіб) протиправними. 
		Вина є підставою для відповідальності.
		Відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» здійснюється за рахунок державного бюджету.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. 
		При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. 
		Шкода відшкодовується незалежно від вини. 
		Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. 
		Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.  
		Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
		Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Отже, в даному випадку необхідною умовою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. 
		Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України)
		За правилами ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		При цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13, ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні, а також не довів наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої судом.
		З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Київський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції.
		Справа судом розглянута повно та об`єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.
		Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд, -
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 грудня 2022 року залишити без змін. 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                      К.П. Приходько
		 
		 
		Судді                                                                         Т.О. Писана
		 
		 
		С.О. Журба

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...