Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/554/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; підряду.
Надіслано судом: 30.11.2023. Зареєстровано: 30.11.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2023.
Дата набрання законної сили: 16.11.2023
Номер судового провадження: 904/554/23(33716)17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.11.2023 року м.Дніпро Справа № 904/554/23
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач, 
		суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
		секретар судового засідання Крицька Я.Б.
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 (суддя Панна С.П.) 
		 
		у справі № 904/554/23
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод"
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія"
		про стягнення заборгованості за договорами підряду 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.02.2023. № 01-110) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" про стягнення заборгованості по договору підряду на плановий ремонт вантажних вагонів № 796 від 07.09.2021р. на загальну суму 103 196,47 грн та за договором на технічне обслуговування вантажних напіввагонів з відчепленням № 803 від 21.09.2021 на загальну суму 512 003,30 грн. 
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" заборгованість за договорами підряду на плановий ремонт вантажних вагонів № 796 від 07.09.2021р. та на технічне обслуговування вантажних напіввагонів з відчепленням № 803 від 21.09.2021 на суму 506 146,19 грн, пеню в розмірі 52 964,01 грн, інфляційні втрати в сумі 35 150,77 грн, 3 % річних в сумі 5 401,42 грн, штрафу в розмірі 3 133,46 грн та судовий збір у розмірі 9 228,00 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено. 
		Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/554/23 задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23 на 6 місяців до 14.12.2023. 
		Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23 в частині відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23 на 6 місяців до 14.12.2023. 
		В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за нез`ясування та недоведеності обставин, що мають значення для вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду, які суд першої інстанції визнав встановленими.
		Наголошує, що заборгованість, що була стягнена за рішенням суду, виникла значно раніше обставин, про які зазначав Відповідач у заяві.
		За твердженням скаржника, при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення судом не дотримано баланс інтересів сторін.
		Крім того, звертає увагу на недоведеності відповідачем та невстановленні судом незадовільного фінансового стану та ризиків настання неплатоспроможності у разі виконання рішення суду. 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.08.2023 у справі № 904/554/23 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23 залишено без руху. Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 13 842,0 грн.
		Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги. 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23. 
		13.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині  без змін. Також, заявлено клопотання про долучення доказів щодо фінансового стану ТОВ «СВК» за півріччя 2023, а саме: Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за півріччя 2023 з квитанцією про прийняття звіту податковою та Балансу (Звіту про фінансовий стан) за півріччя 2023 з квитанцією про прийняття балансу податковою.
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2023 розгляд справи № 904/554/23 призначено на 16.11.2023 о 11 год. 00 хв. 
		30.10.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій він повідомив суд про відсутність наміру приймати участь в судовому засіданні.
		В судове засідання 16.11.2023 з`явився представник відповідача. Представник позивача (апелянта), будучи належним чином повідомленим про місце, дату та час судового засідання, у судове засідання не з`явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не проінформував. 
		Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
		«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
		Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
		Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
		Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
		Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
		Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
		Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
		Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
		Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. 
		Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. 
		Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, приймаючи до уваги заяву позивача про відсутність наміру приймати участь в судовому засіданні та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача (апелянта).
		Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
		Представник відповідача у судовому засіданні 16.11.2023 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, наголосив на необхідності залишення рішення в оскаржуваній частині без змін.
		Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав. 
		Щодо клопотання відповідача про долучення доказів, то таке обґрунтоване тим, що як і станом на дату винесення рішення, так і станом на поточну дату зберігається тенденція негативних для відповідача фінансових показників.
		Неможливість надання доказів (фінансової звітності за півріччя 2023) до суду першої інстанції заявник пояснює тим, що податкова звітність формувалась та подавалась до контролюючого органу згідно вимог Податкового кодексу України за результатами півріччя (після червня 2023), а тому з об`єктивних причин такі документи не могли бути подані раніше.
		Як передбачено ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		При цьому згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		В той же час, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 24.11.2021 у справі № 915/954/20, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
		Враховуючи викладене, відповідач фактично подав до суду нові докази, які виготовлені/створені після прийняття рішення судом першої інстанції (14.06.2023), а саме: Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за півріччя 2023 станом на 30.06.2023 з квитанцією про прийняття звіту податковою 28.07.2023 та Баланс (Звіт про фінансовий стан) за півріччя 2023 на 30.06.2023 з квитанцією про прийняття балансу податковою 28.07.2023, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18). 
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (з врахуванням зави про збільшення позовних вимог від 07.02.2023. № 01-110) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" про стягнення заборгованості по договору підряду на плановий ремонт вантажних вагонів № 796 від 07.09.2021р. на загальну суму 103 196,47грн. та за договором на технічне обслуговування вантажних напіввагонів з відчепленням № 803 від 21.09.2021 на загальну суму 512 003,30грн. 
		12.06.2023р. до суду від відповідача надійшла заява про часткове визнання позову, а саме, в частині основної заборгованості в сумі 506 146,19грн. Також в своїй заяві відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), а також відсотків річних, нарахованих позивачем згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України до 1 грн. та відстрочити виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області на 1 рік.
		Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" заборгованість за договорами підряду на плановий ремонт вантажних вагонів № 796 від 07.09.2021р. та на технічне обслуговування вантажних напіввагонів з відчепленням № 803 від 21.09.2021 на суму 506 146,19 грн, пеню в розмірі 52964,01 грн, інфляційні втрати в сумі 35 150,77 грн, 3 % річних в сумі 5 401,42 грн, штрафу в розмірі 3 133,46 грн та судовий збір у розмірі 9 228,00 грн. В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено. 
		Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна вагонна компанія" про відстрочення виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/554/23 задоволено частково. Відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі № 904/554/23 на 6 місяців до 14.12.2023.
		Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 лише в частині наданої судом відстрочки виконання рішення, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.
		Колегія суддів виходить з того, що в обґрунтування поданої заяви відповідач посилався на скрутне фінансове становище та утруднення виконання судового рішення викликане сааме економічною кризою, спричиненою військовою агресією проти України. 
		На підтвердження фінансового стану відповідач надав документи фінансової звітності за 2022 рік та І квартал 2023 року, а саме:
		1. Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2022 рік з квитанцією про прийняття звіту податковою;
		2. Баланс (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2022р. з квитанцією про прийняття балансу податковою;
		3. Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І квартал 2023р.; 
		4. Баланс (Звіт про фінансовий стан) за І квартал 2023 р..
		З вказаних вище документів вбачається, що за результатами фінансової звітності відповідача за 2022 рік встановлений збиток на суму 4 951 000,00 грн., тоді як в 2021р. відповідач мав прибуток в сумі 7 791 000,00 грн.; кредиторська заборгованість за зобов`язаннями (станом на 31.12.2022р.) складала 19 983 000,00 грн. 
		Згідно фінансового звіту відповідача за І квартал 2023р. збиток складає суму 5232000,00 грн. 
		Поточна кредиторська заборгованість за зобов`язаннями (станом на 31.03.2023р.) складає 20 192 000,00 грн. 
		Позивач заперечив щодо відстрочення рішення, оскільки вважав, що заборгованість, яка є предметом спору, є результатом подій які виникли у листопаді-грудні 2021р., однак за наявності позитивного фінансового результату про яке йдеться у заяві відповідача, наявна заборгованість не була усунута ним навіть частково, тим самим порушуючи право позивача на отримання оплати за надані послуги. 
		Позивач до даних заперечень додав звіт про фінансовий стан на 31.03.2023р., звіт про фінансові результати за І квартал 2023р., звіт про фінансовий стан на 31.12.2022р., звіт про фінансові результати за 2022р., з яких вбачається про менші збитки ніж у відповідача.
		Частково задовольняючи заяву відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір виник з вини відповідача, однак останній фактично визнав борг (основний борг), але у зв`язку із складним економічним станом підприємства не має можливості погасити його одним платежем після набрання рішенням законної сили. На думку суду, відповідачем подано достатньо доказів, які підтверджують складну фінансову ситуацію на підприємстві, що дає підстави відстрочити виконання рішення строком на 6 (шість) місяців. 
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, судовому рішенню в оскаржуваній частині та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
		Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
		Згідно з ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
		Статтею 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
		Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
		1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
		2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;
		3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
		У пункті 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина); наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
		Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
		Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, заява № 3236/03, пункт 43), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності, суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін, чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції, Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії, заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі Ясюнієне проти Литви, заява № 41510/98).
		Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочки/відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
		З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може розстрочити або відстрочити таке виконання. 
		Таким чином особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
		Відтак, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави, надзвичайні події та інші обставини справи.
		За змістом ст.ст. 73-74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Пунктами 1-2 ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Як вбачається з наданих відповідачем в матеріали справи документів фінансової звітності за 2022 рік та І квартал 2023 року:
		- фінансовий результат за 2022 рік  збиток на суму 4 951 000,00 грн;
		- фінансовий результат за І квартал 2023  збиток на суму 5 232 000,00 грн. 
		Таким чином, показники фінансової звітності демонструють тенденцію погіршення фінансового стану відповідача та збільшення показників збитковості його діяльності у звітних періодах.
		При цьому порівняння цих показників із даними за 2021 рік, в якому діяльність відповідача в цілому була прибутковою, засвідчують безпосередній зв`язок із погіршенням матеріального становища останнього саме внаслідок негативних економічних процесів, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Натомість є необґрунтованими посилання скаржника (позивача) на те, що заборгованість виникла до початку повномасштабного вторгнення, адже виходячи з умов Договору та встановлених судом обставин, виникнення заборгованості припадало на період березень-жовтень 2022 (за виключенням заборгованості з актом № 1307 від 30.11.2021, строк оплати за яким було прострочено у грудні 2021. Проте, судом враховується, що сума прострочки за цим актом - 31 892,11 грн, що складає незначну частину основної суми боргу, яка є предметом позову та була стягнута рішенням господарського суду від 14.06.2023.
		Судом враховано фінансовий стан обох сторін (порівняно із збитковою діяльністю відповідача, надані позивачем до заперечень від 10.06.2023 документи фінансової звітності засвідчили чистий фінансовий результат за 2022 рік  7 450 000,00 грн прибутку; за І квартал 2023  2 217 000,00 грн прибутку). Тобто позивач у спірному періоді мав прибуткові показники на відміну від відповідача.
		Судом також враховано поведінку сторін, зокрема, визнання відповідачем суми основного боргу та виникнення спору саме з вини останнього.
		Судом враховано матеріальні інтереси обох сторін:
		- щодо відповідача: неможливість виконання рішення шляхом сплати присудженої суми одним платежем в добровільному порядку, а у випадку його пред`явлення до примусового виконання арешт рахунків та майна відповідача призведе не до стимуляції виконання рішення, а до погіршення платоспроможності через неможливість здійснення господарських операцій, що могли принести фінансову вигоду, та як наслідок перспективу зупинення господарської діяльності;
		- щодо позивача: захист від знецінення присуджених коштів за час відстрочки може бути здійснений шляхом використання інструментів, передбачених, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України.
		При вирішенні питання про відстрочку судом застосовано принципи розумності та справедливості, а також дотримано принцип добросовісності, а тому, з урахуванням встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, зроблено правильний висновок, що надання відстрочки строком на 6 (шість) місяців (що є меншим строком ніж той, який просив відповідач (1 рік)), не порушить прав позивача та забезпечить відповідачу можливість здійснити розрахунки.
		Апелянтом не доведено порушень судом першої інстанції балансу між інтересами сторін, як і неправильну оцінку інших обставин, що впливають на можливість надання відстрочки виконання рішення, зокрема, фінансового стану сторін, ризику настання неплатоспроможності відповідача у разі одномоментного виконання рішення суду тощо.
		Щодо заперечень скаржника, що наведені відповідачем обставини не можуть бути підставами для відстрочення виконання судового рішення, колегія зазначає, що кожна окрема з зазначених підстав не є тією виключною обставиною, з якою закон пов`язує можливість відстрочення виконання рішення. Однак, керуючись положеннями ст. 86 ГПК України, оцінивши подані докази саме у їх сукупності, враховуючи особливості здійснення господарської діяльності відповідача та негативні економічні процеси, які склалися на даний час, суд вважає, що надана відстрочка виконання судового рішення може дозволити відповідачу акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, виходячи з пріоритету інтересів позивача у справі для відновлення його права у вигляді отримання повної суми заборгованості, за наявності достатніх даних вважати реальною можливість відшкодування боржником заборгованості за рішенням суду у даній справі, уникнувши настання стану неплатоспроможності.
		Слід також наголосити, що надання відстрочки виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява N 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі "Крапивницький та інші проти України", заява N 60858/00). Отже, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
		Відстрочка виконання рішення строком на 6 (шість) місяців для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, а здійснюється з метою недопущення ще більшого погіршення економічної ситуації боржника, настання кризових наслідків для боржника у вигляді банкрутства, що може ускладнити виконання рішення суду на користь кредитора.
		При цьому апеляційний суд зазначає, що цей строк не є надто тривалим з огляду на конкретні обставини цієї справи та значний розмір заборгованості, яку відповідач повинен сплатити на користь позивача. Однак, боржник через встановлені судом причини неспроможний сплатити одним платежем визначену суму грошових коштів.
		Тобто справедливий баланс інтересів сторін у цій справі дотриманий.
		Наведене відповідає висновкам Верховного Суду в постанові від 16.04.2018 у справі № 920/199/16.
		Крім того, колегією враховується, що на час перегляду рішення в оскаржуваній частині в апеляційному порядку, строк, на який було відстрочено його виконання, фактично збігає.
		Враховуючи викладене, з урахуванням того, що обставини, які склалися у відповідача, є винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення, а також те, що відстрочення виконання рішення на 6 місяців не суперечить приписам ст. 331 ГПК України, відповідає принципам справедливості та розумності, а також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, судом першої інстанції було обґрунтовано частково задоволено заяву ТОВ "Сучасна вагонна компанія" та відстрочено виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 на 6 місяців до 14.12.2023.
		Доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, позаяк надання відстрочки виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань з посиланням на відповідні докази. 
		Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційним судом не виявлено.
		За таких умов, у задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 в оскаржуваній частині.
		Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.
		Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 залишити без задоволення.
		Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2023 у справі №904/554/23 залишити без змін.
		Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дизельний завод".
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови підписано 30.11.2023
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддяВ.Ф. Мороз
		 
		 
		Суддя Л.А. Коваль 
		 
		 
		Суддя А.Є. Чередко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...