Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 294/125/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання права власності на земельну ділянку.
Надіслано судом: 01.12.2023. Зареєстровано: 02.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2023.
Дата набрання законної сили: 30.11.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4805/1883/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №294/125/23 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. 
		Категорія 20 Доповідач Трояновська  Г. С. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Трояновської Г.С.,
		суддів Галацевич О.М. Павицької Т.М.
		за участю секретаря судового засіданняНестерчук М.Д.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №294/125/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа  Товариство з обмеженою відповідальністю «Іващенко» про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування
		за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області на рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Леська М.О. у м. Чуднові,
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом та просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,8202 гектарів за кадастровим номером 1825888200:02:000:0326, розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, в порядку спадкування після смерті її батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		В обгрунтування позовних вимог вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на майно, до складу якої входить її земельна частка (пай) як члена ДП «АГ ім. Котовського». Вказала, що за життя ОСОБА_4 залишила заповіт на батька позивача  ОСОБА_3 , який її прийняв, проте не встиг оформити та ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
		Зазначила, що вона та її сестра ОСОБА_2 (відповідач) є єдиними спадкоємцями до майна померлого батька. Проте, у зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на земельну ділянку, вона не може оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
		Рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року позов задоволено. Визнано за  ОСОБА_1 (громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 2,8202 гектарів (кадастровий номер 1825888200:02:000:0326), розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, в порядку спадкування після смерті її батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема судом порушено вимоги ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 25, 1216, 1218-1219 Цивільного кодексу України, ст. ст. 89, 263 ЦПК України, п.п. 11-2 Указу Президента України Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. ст. 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Вказує, що як вбачається з суб`єктного складу учасників справи, Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області безпідставно не була залучена до її розгляду. Наголошує, що оскільки ОСОБА_4 за життя не набула права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1825888200:02:000:0326, тому вона не входить до складу спадщини , яка відкрилася після смерті останньої, у зв`язку із чим відсутні підстави визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказану земельну ділянку. Також зазначає, що згідно інформації Бабушківського старостинського округу №1 від 24.07.2023 №03-10/105 встановлено, що заповіт від 14.10.1991 №17 складений ОСОБА_4 у Бабушківській сільській раді за вказаною особою не складався та відсутній. 
		Інші доводи апеляційної скарги стосуються обгрунтування порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції інтересів держави та наявності визначених законодавством підстав для їх представництва прокурором шляхом подання апеляційної скарги.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ТОВ «Іващенко».
		В суді апеляційної інстанції прокурор Ревелюк Т.О. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
		Інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог ЦПК, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
		Від Чуднівської міської ради надійшла заява про розгляд справи без її участі.
		Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Із матеріалівсправи вбачається,що звертаючисьіз позовом ОСОБА_1 вказала,що ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) як члена ДП «АГ Ім. Котовського» с. Турчінівка Чуднівського району Житомирської області фірми ВАТ «Житомирінвест».
		Із копії дубліката заповіту від 14.10.1991 №17 вбачається, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила розпорядження та все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона по закону буде мати право заповіла ОСОБА_3 . Заповіт посвідчено секретарем Бабушківської сільськоїради Чуднівського району Стаценко П.В. 14 жовтня 1991 року.
		Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19.02.2013 підтверджується, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть від 30.07.2018 серії НОМЕР_3 .
		Із копії листа Бабушківського старостинського округу №1 Чуднівської міської ради Житомирської області від 24.07.2023 №03-10/10 вбачається, що заповіт від 14.10.1991 №17, складений ОСОБА_4 у Бабушківській сільській раді за вказаною особою та за вказаною датою і номером реєстрації не складався та відсутній, і також дублікат заповіту від 15.11.2018 за №11 відсутній. 
		Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_3 .
		Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,8202 гектарів за кадастровим номером 1825888200:02:000:0326, розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, в порядку спадкування після смерті її батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було визнано позовні вимоги, що у свою чергу не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб, а тому наведене є підставою для задоволення позову.
		Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області не було залучено до розгляду справи, разом з тим, оскаржуване рішення зачіпає інтереси Чуднівської об`єднаної територіальної громади, оскільки незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на спадкову земельну ділянку порушує інтереси територіальної громади.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
		Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).
		Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
		Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, прокурор зазначав, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що спірна земельна ділянка належить Чуднівській об`єднаній територіальній громаді. У свою чергу, Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області не була залучена до розгляду даної справи, разом з тим, оскаржуване рішення зачіпає інтереси Чуднівської об`єднаної територіальної громади, оскільки незаконне набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку порушує інтереси територіальної громади.
		З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади у цій справі відбулося внаслідок незаконних дій ОСОБА_1 щодо привласнення земельної ділянки, прокурор звернувся до суду в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. 
		Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, яка проінформувала прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просила обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги.
		Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №15/1-379вих-23 від 08.08.2023 повідомила Чуднівську міську раду Житомирського району Житомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит №15/1-379вих.23 від 08 серпня 2023 року Чуднівська міська рада Житомирського району Житомирської області, листом №04-19/940 вих-23 від 09.08.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 27.01.2023 у даній справі міська рада не отримувала, а тому відповідно до ч.4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» просить Житомирську обласну прокуратуру здійснити представництво інтересів держави в особі Чуднівської міської ради в суді шляхом внесення прокурором апеляційної скарги по зазначеній цивільній справі.
		Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
		Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Чуднівська міська рада не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що визнання позову відповідачем не суперечить закону, не порушує прав, свобод та інтересів сторін чи інших осіб. Враховуючи визнання відповідачем позовних вимог, суд задовольняє позов в повному обсязі. Проте, з наведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.
		Згідно ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
		Конституцією України визнається, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. 
		Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13 Конституції України).
		Враховуючи те, що предметом позову є земельна ділянка, яка розташована на території Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області, і вказана міська рада не брала участі у розгляді даної справи, вбачається порушення інтересів Чуднівської об`єднаної територіальної громади, як власника спірної земельної ділянки.
		З огляду на наведене у суду першої інстанції не було підстав для прийняття визнання відповідачем позову та задоволення позову ОСОБА_1 саме з цих підстав.
		Щодо визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
		Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частини 2, 3 статті 78 ЗК України).
		Відповідно до п. «г» ст. 81, ч. 1 ст. 131 Земельного кодексу України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Відповідно до ч. 1 ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).
		За правилами ч. 1 ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		Відповідно до ч. 1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		Згідно статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
		За змістом ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 . 
		За життя ОСОБА_4 склала заповіт на все своє майно на ім`я ОСОБА_3 на все своє майно.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
		Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_4 проживав разом із спадкодавицею, також відсутні докази того, що ОСОБА_3 за життя прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 в установленому законом порядку.
		Таким чином, ОСОБА_1 не підтверджено належними та допустимими доказами факт прийняття спадщини її батьком ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому у позивача не виникло право на спадкування майна ОСОБА_4 .
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі неприйняття спадщини або не доведення того, що особа є спадкоємцем за законом або за заповітом відсутні підстави дійти висновку про порушення прав позивача як особи, яка претендує на земельну частку (пай), оскільки вона не довела про порушення її спадкових прав.
		Більше того, заповіт від 14.10.1991 №17, складений ОСОБА_4 у Бабушківській сільській раді за вказаною особою та за вказаною датою і номером реєстрації не складався та відсутній, і також дублікат заповіту від 15.11.2018 за №11 відсутній, що підтверджується копією листа Бабушківського старостинського округу №1 Чуднівської міської ради Житомирської області від 24.07.2023 №03-10/10.
		Отже, з огляду на встановлені обставини справи позивач не довела порушення її прав щодо права на спадкування земельної частки (паю), оскільки таке право у неї існує за умови прийняття спадщини її батьком ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 .
		У позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку вона не має можливості оформити право власності в нотаріальному порядку.
		Разом з тим колегія суддів зазначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст. 1297 ЦК України).
		Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права.
		Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
		Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
		У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
		У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		Проте, ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що вона звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 і на підставі його заяви нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку.
		Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування до ОСОБА_2 .
		У матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, поданий ОСОБА_2 , у якому остання позовні вимоги визнала повністю.
		Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 є спадкоємницею майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Згідно п.24 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами (зацікавленими особами) є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
		Належним відповідачем у справах про спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Сільські, селищні ради можуть бути залучені у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.
		У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц (провадження №61-34234св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		У постанові Верховного Суду від 15 травня 2023 року у справі №352/371/21 (провадження №61-8494св22) зроблено висновок, що: «лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть».
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування до ОСОБА_2 позивачем не надано суду доказів того, що остання прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 чи доказів того, що ОСОБА_2 порушує права та інтереси позивача.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду
		В постанові Верховного Суду від 10 червня 2022 року у справі №750/519/21 (провадження №61-14957св21) вказано, «що згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права (пункт 1 частини третьої статті 152 ЗК України). ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України».
		В постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 692/565/21 (провадження № 61-7303св22) зазначено, щопосиланняпозивача на те, що за нею слід визнати право власності на конкретно визначенуземельну ділянку № НОМЕР_4 , якій присвоєно кадастровий номер7120689000:03:002:0620, що значиться за спадкодавцем, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , є передчасними, оскількиспадкодавецьза життя не оформив належним чином у встановленому законом порядку право власності на конкретну земельну ділянку, а лише набув майнові права на її отримання, а отже, успадковується це саме право на отримання земельної частки (паю),а не право власності на конкретно визначену земельну ділянку в натурі.
		Звертаючись із позовом ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 2,8202 гектарів за кадастровим номером 1825888200:02:000:0326, розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, в порядку спадкування після смерті її батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_3 за життя набув право власності саме на цю земельну ділянку, в матеріалах справи відсутні будь-які докази належності на праві власності спірної земельної ділянки ОСОБА_3 .
		Виходячи із наведеного, встановивши, що ОСОБА_7 не надано суду доказів того, вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 і нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, за життя ОСОБА_3 не набув право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 1825888200:02:000:0326, а відтак, зазначена земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не може бути успадкована позивачем.
		Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а тому враховуючи вищевикладене, оцінивши всі докази у їх сукупності, враховуючи принцип справедливості рішення суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем у порядку спадкування права власності на спірну земельну ділянку площею 2,8202 гектарів (кадастровий номер 1825888200:02:000:0326), розташовану на території Турчинівського старостинського округу Чуднівської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, в порядку спадкування після смерті її батька  ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Оскільки апеляційну скаргу задоволено повністю, то існують підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		За подання апеляційної скарги заступником керівника Житомирської обласної прокуратури був сплачений судовий збір в розмірі 1610,40 грн.
		Оскільки апеляційна скарга задоволена повністю, то з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,40 грн.
		 
		Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чуднівської міської ради Житомирського району Житомирської області задовольнити.
		Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
		Стягнути з  ОСОБА_1 накористь Житомирськоїобласної прокуратури1610, 40грн судовихвитрат зарозгляд справисудом апеляційноїінстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 01.12.2023.
		 
		 
		 
		Головуючий Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...