Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/13149/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2023.
Дата набрання законної сили: 15.11.2023
Номер судового провадження: 61-6054ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		УХВАЛА                                                                      
		 
		15 листопада 2023 року                                                              
		м. Київ
		                                                                                                           
		справа № 750/13149/21
		провадження № 61-6054св23    
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,                     Пророка В. В.,  
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей»,
		особа, яка подавала апеляційну скаргу, - Кабінет Міністрів України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Мамонової О. Є., Шитченко Н. В.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації на час вимушеного прогулу, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог                           
		У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
		- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача про її відсторонення від роботи та поновити її на роботі;
		- зобов`язати відповідача виплатити їй невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є працівником ліцею, викладачем, керівником фольклорного гуртка. 
		З початку навчального року в порушення Закону України «Про захист персональних даних» дирекція закладу здійснювала щодо неї моральний тиск, залякуючи та погрожуючи залишити без роботи через відмову надати персональні медичні дані щодо участі у медичному експерименті відносно ковіду. 
		18 жовтня 2021 року дирекція ліцею вимагала від неї поставити підпис під наказом № 33 «Про обов`язкову вакцинацію», який би засвідчив її згоду на відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. 
		05 листопада 2021 року їй було вручено наказ «Про відсторонення від роботи                ОСОБА_1 » на підставі ухилення від участі у «профілактичних щепленнях» від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2. 
		Вважає, що даний наказ винесено  з порушенням норм чинного законодавства про працю, оскільки не хвора, на лікарняному не перебуває, до лікаря з будь-якими ознаками захворювання не зверталася. 
		Крім того, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» експериментального щеплення від ковіду-19 не встановлено, як обов`язкового, а тому відсторонення її з підстав, передбачених частиною другою статті 12 вказаного закону є незаконним та безпідставним; зазначене у наказі відсторонення є зміною істотних умов праці і роботодавець зобов`язаний дотримуватися двомісячного строку повідомлення про зміни істотних умов праці, проте повідомлення про обов`язкову вакцинацію було їй надано за кілька днів до наказу про відсторонення.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 22 грудня 2021 року  позов задовольнив частково.
		Визнав незаконним і скасував наказ Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей»                                       від 05 листопада 2021 року № 78-к про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.
		Зобов`язав Державний професійно-технічний навчальний заклад «Чернігівський професійний будівельний ліцей» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 05 листопада 2021 року № 78-к.
		Стягнув з Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» на користь держави судовий збір у сумі 1 816 грн.
		У задоволенні решти вимог відмовив.
		Задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тому неможливо застосувати до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти   COVID-19.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, суд виходив з того, що оспорюваним наказом позивача не звільнено з роботи.
		Чернігівський апеляційний суд постановою від 24 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення закрив.
		Апеляційну скаргу Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» задовольнив частково.
		Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи змінив, виклавши мотиви задоволення вказаних вимог в редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення суду залишив без змін.            
		Закриваючи провадження у справі за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України апеляційний суд виходив з того, що Кабінет Міністрів України не відноситься до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього не вирішувались, а надавалася лише оцінка постанові Кабінету Міністрів України, без вирішення питання щодо її скасування чи визнання нечинною, а також не вирішувалось інших питань щодо прав та обов`язків Кабінету Міністрів України.
		Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливість встановлення позивачу дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.
		Оскільки ОСОБА_1 без законних підстав відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
		Залишаючи рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, оскільки оскаржуваним наказом позивача не звільнено, а лише відсторонено від роботи.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У квітні 2023 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині закриття провадження у справі і справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня                             2023 року у справі № 750/13155/21 та від 10 березня 2021 року у справі                                      № 331/5291/19.
		Відкриваючи провадження у справі суд апеляційної інстанції мав належним чином забезпечити процесуальні права Кабінету Міністрів України як особи, яка не брала участі у справі, але права та інтереси якої зазнали впливу внаслідок прийняття рішення судом першої інстанції. Апеляційний суд фактично не виконав завдання цивільного судочинства, оскільки закриваючи апеляційне провадження не надав будь-якої оцінки мотивам та підставам звернення Уряду з відповідною скаргою, та порушив гарантоване чинним ЦПК України право на забезпечення принципу змагальності сторін.
		На порушення норм процесуального права мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить аналіз відповідності Конституції України та Законам України нормативно-правових актів Уряду та Міністерства охорони здоров`я України.
		Положення ЦПК України не наділяють районний суд юрисдикцією щодо надання оцінки нормативно-правовим актам вищого органу виконавчої влади, міністерств та інших суб`єктів владних повноважень. Крім того, надання подібної оцінки в межах розгляду справи про оскарження індивідуального акта, який виник щодо трудових правовідносин конкретної особи, суперечить завданню цивільного судочинства.
		Апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не взяв до уваги зазначені обставини та вказав на відсутність порушеного права Кабінету Міністрів України.
		Оскільки процес введення карантину належить до повноважень Уряду, надання подібної оцінки районним судом безпосередньо свідчить про вплив рішення суду першої інстанції на права та інтереси Кабінету Міністрів України.
		 
		Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 15 травня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Деснянського районного суду міста Чернігова. 
		Цивільна справа № 750/13149/21 надійшла до Верховного Суду 22 травня                         2023 року.
		Верховний Суд ухвалою від 02 листопада 2023 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше прийнятій постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду                          від 22 березня 2023 року у справі № 750/13155/21 (провадження № 61-9353св22).
		Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за обставин пред`явлення позовних вимог про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу скасувала постанову апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України з тих підстав, що рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається, стосується публічно-правових інтересів Кабінету міністрів України як суб`єкта владних повноважень, оскільки в ньому зроблено висновок про те, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає Конституції України, за відсутності у Кабінету Міністрів України відповідних повноважень. Тобто суд першої інстанції надав оцінку повноваженням Кабінету Міністрів України на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників та порядку прийняття суб`єктом владних повноважень постанов, чим фактично вийшов за межі повноважень суду цивільної юрисдикції. 
		Також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у зазначеній постанові наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України обґрунтовував право на апеляційне оскарження порушенням не його цивільного права, а порушенням його публічно-правових інтересів як органу державної влади у сфері управління. Позбавлення права на апеляційне оскарження в такій ситуації становить істотне порушення права на доступ до правосуддя. Тож очевидним є, що апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України має бути розглянуто по суті.
		Крім того Верховний Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України безумовно брав би участь у розгляді відповідної справи в Конституційному Суді України під час вирішення правового питання конституційності нормативного акта заявника як учасник справи, а так само мав бути залучений до участі у справі відповідним адміністративним судом під час вирішення адміністративного позову, предметом якого було б вирішення дотримання компетенції Кабінету Міністрів України під час ухвалення такого акта нормативного характеру, тому суд апеляційної інстанції фактично позбавив Кабінет Міністрів України права на перегляд оскаржуваного рішення, що свідчить про порушення права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції.
		Однак колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з наведеними висновками не погоджується з огляду на таке.
		Предметом спору у цій справі є визнання відсторонення від роботи протиправним  та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу.
		Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 22 грудня 2021 року позов задовольнив частково.
		Задовольняючи позов місцевий суд виходив з того, що рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тому неможливо застосувати до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції України, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти           COVID-19.
		Не погоджуючись із рішенням місцевого суду Кабінет Міністрів України як особа, яка не брала участі у розгляді справи, подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити мотивувальну частину рішення, посилаючись на те, що суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки Кабінету Міністрів України, оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення містить тільки аналіз відповідності Конституції України та законам України нормативно-правових актів Уряду та Міністерств охорони здоров`я України, оскаржуване рішення містить суб`єктивні висновки головуючого судді стосовно процедури введення карантинних обмежень на території України, зокрема, щодо нібито невідповідності дій вищого органу державної влади вимогам Конституції України.
		Суд першої інстанції надав оцінку актам Міністерства охорони здоров`я України  щодо повноваження та процедури визначення Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, Календаря профілактичних щеплень проти COVID-19.
		Суд першої інстанції також порушив норми процесуального права щодо встановлення індивідуального права (інтересу) позивача стосовно загального права інших учасників освітнього процесу на охорону здоров`я.
		Оцінивши доводи апеляційної скарги та закривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України відповідно до статті 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Кабінет Міністрів України не відноситься до кола осіб, які відповідно до статті 352 ЦПК України мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі, оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції права, свободи, інтереси та (або) обов`язки останнього не вирішувались, а надавалася лише оцінка постанові Кабінету Міністрів України, без вирішення питання щодо її скасування чи визнання нечинною, а також не вирішувалось інших питань щодо прав та обов`язків Кабінету Міністрів України.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (стаття 10 ЦПК України).
		Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).
		Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження                                             № 61-2417сво19) зазначено, що результат аналізу частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
		На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес,                      (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
		При цьому судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а ї їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
		Отже, встановлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі                res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
		Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина перша статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		Згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 
		З огляду на положення статті 264 ЦПК України однією зі стадій правозастосування в цивільному процесі є встановлення правових норм та їх аналіз.
		Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України (частини перша-третя статті 10 ЦПК України).
		Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини ( частини шоста-десята статті 10 ЦПК України). 
		Звертаємо увагу, що дискреційні повноваження суду як складова верховенства права розглядаються крізь призму обмежень, визначених Конституцією України та процесуальним законом.
		Судовий розгляд і заборона сваволі суду передбачає аргументацію судових рішень як запоруку забезпечення належного балансу між правами людини і принципами права, тлумачення принципів і норм права з огляду на повагу до людської гідності та прав людини, диференціацію юридичної ситуації і застосування конкретних принципів права.
		Суд першої інстанції у цій справі, керуючись статтею 10 ЦПК України, констатував: «… що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова Кабінету Міністрів України                      від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу, і Наказ Міністерства охорони здоров`я України «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 04 жовтня 2021 року № 2153. Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови Кабінету Міністрів України та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19».
		Отже, керуючись нормами статті 10 ЦПК України, суд першої інстанції, надавши тлумачення нормам права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України про відсторонення працівників прийнята у формі та спосіб, що не відповідають пункту 1 частини першої статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, тобто суперечить Конституції України, тому суд ї не застосував її, а застосував норми Конституції України як норми прямої дії. 
		У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції виклав власне розуміння змісту принципів та норм права, які підлягають застосуванню до конкретних юридичних обставин.
		Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України).
		30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року                                 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)». 
		Згідно з цим Законом суттєво змінилися повноваження Конституційного Суду України. Відповідно до нової редакції статей 147, 150 Конституції України Конституційний Суд України не розглядає питань щодо офіційного тлумачення законів України.
		Визнання Конституцією України норм, що нею встановлені, нормами прямої дії, означає, що суди мають повноваження тлумачити і застосовувати їх.
		Водночас офіційне тлумачення норм Конституції України здійснює Конституційний Суд України (стаття 147 Конституції України, пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Тлумачення Конституційного Суду України є нормативним, тобто таким, що має значення для невизначеного кола осіб.
		Відповідно до статей 19, 55, 147, 152 Конституції України суд загальної юрисдикції не має повноважень визнати закон неконституційним, не може підміняти собою Верховну Раду Україну  або Конституційний Суд України, інакше ставиться під сумнів повноваження Верховної Ради України приймати закони, а Президента України  - бути гарантом додержання Конституції України.
		Тлумачення норм Конституції України та законів України судами загальної юрисдикції є індивідуальним, тобто стосується тільки спірних правовідносин, що є предметом розгляду в суді. Тлумачення Конституції, яке надають суди під час  розгляду справи, не є офіційним і загальнообов`язковим. Воно стосується лише сторін справи.
		Суди загальної юрисдикції користуються певною дискрецією щодо розгляду питань конституційності, які виникають у цивільному провадженні. Тлумачення норми права є одночасно і правом, і обов`язком кожного судді під час здійснення правосуддя.
		У мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у цій справі немає висновків суду про права та обов`язки Кабінету Міністрів України у позові ОСОБА_1 про визнання відсторонення від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу, у резолютивній частині рішення суд також прямо не вказав про права та обов`язки Кабінету Міністрів України.
		Крім того, згідно з частинами першою, другою, п`ятою, шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. 
		Отже, саме висновки Верховного Суду щодо тлумачення норм права мають обов`язкове значення для вирішення аналогічних справ, вони застосовуються не тільки до конкретного випадку, а спрямовані на запобігання неправильному розумінню правових вимог усіх осіб в аналогічних спорах.
		Необхідно зазначити, що 14 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 130/3548/21(провадження № 14-82цс22) виклала правові висновки щодо  застосування постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
		Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
		Вважаємо, що згідно з висновками Верховного Суду щодо тлумачення статті 352 ЦПК України процесуальний статус Кабінету Міністрів України можна визначити як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, який застосував норми постанови Кабінету Міністрів України та відсторонив особу від роботи.
		У доктрині цивільного процесуального права для залучення таких осіб до участі у справі існують, зокрема, такі умови: особи не є суб`єктами спірного матеріального правовідношення, однак у них є юридична заінтересованість у результатах розгляду справи; наявний матеріально-правовий зв`язок з особою, на стороні якої беруть участь (у цій справі - на стороні відповідача); рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.
		У цій справі немає матеріально-правового зв`язку між Кабінетом Міністрів України та відповідачем, немає такого зв`язку Кабінету Міністрів України і з позивачем. Кабінет Міністрів України не перебуває у матеріальних правовідносинах зі сторонами спору. Верховний Суд не вказав на такий зв`язок Кабінету Міністрів України зі сторонами спору, як на умову для твердження про порушення прав, інтересів та обов`язків Кабінету Міністрів України.
		Рішення у справі не впливає і не може вплинути на права або (та) обов`язки Кабінету Міністрів України щодо однієї із сторін, інакше це означає, що одна із сторін може пред`явити регресний позов до Кабінету Міністрів України, рішення може змінити обсяг прав Кабінету Міністрів України або відбудеться обмеження права Кабінету Міністрів України щодо однієї сторони спору.
		Не є підставою для твердження про порушення рішенням суду прав та інтересів органу, який видав нормативний акт, що застосував суд у цивільній справі до спірних правовідносин, надавши йому оцінку щодо відповідності Конституції України.
		Кабінет Міністрів України в апеляційній скарзі не виклав обґрунтування того, що суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі відповідно до цивільного процесуального закону, усталеної судової практики та доктрини цивільного процесуального права.
		Зі змісту апеляційної скарги випливає, що Кабінет Міністрів України фактично не погоджується з оцінкою судом норм постанови Кабінету Міністрів України та її застосування до спірних правовідносин.
		Суд першої інстанції, вказавши, що постанова Кабінету Міністрів України не відповідає Конституції України, не вирішив питання про неконституційність постанови Кабінету Міністрів України, оскільки це не є повноваженням суду загальної юрисдикції, такі висновки не є обов`язковими для невизначеного кола осіб.
		Крім того, Кабінет Міністрів України не обґрунтував правового зв`язку зі сторонами спору, отже, не зазначив безумовної процесуальної підстави для скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).
		Враховуючи викладене, Кабінет Міністрів України як орган державної влади може оскаржувати судове рішення у цій справі лише в тій частині, яка порушує його публічно-правові інтереси. У цьому конкретному випадку інтересів заявника стосуються лише висновки суду першої інстанції щодо повноважень Кабінету Міністрів України на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників та порядку прийняття суб`єктом владних повноважень постанов, а також невідповідності постанови Кабінету Міністрів України № 1236 Конституції України. Інші висновки суду першої інстанції з приводу суті спору стосуються лише прав, обов`язків та інтересів учасників справи, яким Кабінет Міністрів України не є, тому не може мати приватно-правового інтересу у вирішенні спору щодо законності відсторонення ОСОБА_1 та оскаржувати рішення суду першої інстанції в цілому, зокрема в тій частині, в якій не вирішувалось питання про інтереси Кабінету Міністрів України.
		Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (тлумачення норм процесуального права), які не ґрунтуються на нормах, принципах цивільного процесуального закону та усталеній судовій практиці, можуть стати небажаним прецедентом для подальших звернень суб`єктів прийняття нормативно-правових актів, які застосовує суд через їх тлумачення до спірних правовідносин, і використання статті 352 ЦПК України для вирішення інших питань.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи судове рішення, також виходив з того, що під час вирішення питання про те, чи порушено інтереси Кабінету Міністрів України висновками суду першої інстанції про невідповідність його постанови нормам права, що містяться в Конституції України, та неналежністю Кабінету Міністрів України повноважень на врегулювання правових питань щодо відсторонення працівників, а отже, чи має заявник право на оскарження рішення суду першої інстанції, необхідно також враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Вважаємо, що у питанні визначення преюдиційності рішення суду першої інстанції у цій справі колегія суддів не дотрималася усталеної судової практики Верховного Суду.
		Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		У разі преюдиційного встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 53/11000/14-ц).
		Кабінет Міністрів України не брав участі у справі, а тому рішення суду першої інстанції не має преюдиціального значення для нього.
		Крім того, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17).
		У цій справі висновок суду першої інстанції про те, що постанова Кабінету Міністрів України № 1236 не відповідає конституційним повноваженням Кабінету Міністрів України, є правовою оцінкою нормативно-правового акта, а не преюдиційною обставиною, встановленою судовим рішенням.
		Вважаємо також, що спір у цій справі за своїм характером має приватно-правовий (стосується вирішення індивідуального трудового спору між працівником та роботодавцем), а не публічно-правовий характер, тому участь у такому спорі Кабінету Міністрів України як суб`єкта публічно-правових відносин чи суб`єкта нормотворення виключається.
		Так, публічне право захищає загальні, державницькі, суспільні інтереси, загальносуспільні блага, важливі не для окремої людини, а для громади, суспільства, країни у цілому. Водночас у приватному праві домінуючими є індивідуальні інтереси окремо взятої особи (осіб). Різниця у суб`єктах правовідносин виявляється у тому, що у публічному праві суб`єктом є особа, яка вступає у них для здійснення наданих їй публічно-владних повноважень, разом з тим у приватному праві особа може реалізувати право вступати у правовідносини на власний розсуд, а зміна чи припинення приватноправових відносин, як правило, повністю залежить від волі їх учасників. 
		Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року у справі № 750/13155/21 (провадження                 № 61-9353св22), передавши справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		Керуючись частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ: 
		 
		Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівський професійний будівельний ліцей» про визнання відсторонення працівника від роботи протиправним та зобов`язання допустити до роботи з виплатою компенсації на час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 березня 2023 року.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		                                          
		ГоловуючийА. І. Грушицький    Судді:С. О. Карпенко     І. В. Литвиненко    Є. В. Петров   В. В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...