Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/37875/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2023. Зареєстровано: 05.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2023.

Номер судового провадження: 2/761/1242/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 761/37875/20
		Провадження № 2/761/1242/2023
		 
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		       22 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді Юзькової О.Л.,
		при секретарі Мірінченко Л.В.,
		за участі
		представника позивача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві ва правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору дарування від 16.02.2004 року удаваним, визнання його договором довічного утримання та його розірвання, визнання недійсним договору дарування від 22.09.2004 року та скасування його державної реєстрації,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Представник ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. Позивач у 2004 р. запропонувала вчинити на ОСОБА_4 заповіт на квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку із поганим станом здоров`я, відсутністю близьких родичів, які б могли її доглянути і мли бажання надати допомогу. Взамін позивач розраховувала на довічний догляд з боку відповідача. Переконливо пообіцявши довічне утримання і допомогу, відповідач згодилась на пропозицію, проте наполягала на тому, що правочин має бути договором дарування, мотивуючи це тим, що заповіт може бути в будь - який час переписаний на іншу особу. Перебуваючи на початку 2004 р. у безпорадному стані, ОСОБА_3 була змушена погодитись на умови відповідача, внаслідок чого, 16.02.2004 р. договором дарування відчужила квартиру ОСОБА_4 і вважала, що досягнуто домовленості про довічний догляд, який вона потребувала. Наприкінці 2004 р. відповідач повідомила позивача, що 22.09.2004 р. подарувала кв. АДРЕСА_1 своїй неповнолітній доньці ОСОБА_6 . У період з кінця 2004 р. по 2020 р. ОСОБА_7 відвідував ОСОБА_5 , привозив картоплю, цибулю тощо. Поточні та інші ремонти відповідачі в квартирі не проводили, так само і не оплачували будь - які комунальні платежі, не відшкодовувались відповідачами і витрати на утримання прибудинкової території. Оскільки позивач до 2018 р. продовжувала працювати і проживала в квартирі оплата всіх комунальних платежів вона здійснювала власним коштом. Осінню 2018 р. після виходу на пенсію, позивач почала втрачати зір, практично не виходила на вулицю і у цей період їй надавали допомогу батьки її учнів. 22.04.2020 р. позивач попала до лікарні і за час перебування на лікуванні до 10.05.2020 р. її відвідували батьки її учнів. Фактично в квітні 2020 р. відповідачі повністю усунулись від допомоги і догляду ОСОБА_3 . Позивач проживає в квартирі, залишається у безпорадному стані. ОСОБА_3 вважає, що договір дарування від 16.02.2004 р. удаваним правочином і за своєю правовою природою є договором довічного утримання, який підлягає розірванню у зв`язку із його невиконанням відповідачем ОСОБА_4 на підставі ч. 1 ст. 755 ЦК України. Та оскільки у порушення ст.ст. 317, 203, 215 ЦК України відбулось наступне відчуження квартири, договір дарування від 22.09.2004 р. підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 20.10.2004 р. за реєстровим № 7873. 
		Провадження у справі відкрито 11.01.2021 р., відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
		Представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив на позов, де зазначено наступне. Текст спірного договору дарування від 16.02.2004 р. містить твердження, що ОСОБА_3 (дарувальник), перебуваючи при здоровому розумі та в ясній пам`яті , розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно подарувала, а обдарована прийняла в дар належну дарувателю квартиру Сторони також зазначили у договорі те, що угода не носить характер мнимої та удаваної угоди. Отже, позивач підтвердила, що договір здійснено в добровільній формі та за доброю волею і підстави вважати його удаваним відсутні. Зміст договору відповідає вимогам закону, дієздатність дарувальника перевірена нотаріусом, форма правочину дотримана. При цьому сторони встановили сервітут, який полягає в особистому праві дарувальника довічного безоплатного користування спірною квартирою. Також зазначений договір не містить застережень чи вказівок про фінансові зобов`язання відповідача, обов`язок обдарованого вчиняти на користь позивача будь - яку дію майнового або немайнового характеру. Після вчинення договору дарування 22.09.2014 р. встановлений сервітут продовжує діяти і це зазначено у п. 5 договору дарування. Будь - які підстави для визнання недійсним цього договору у позові не зазначено. За таких обставин позов не може бути задоволений. Крім того, вказуючи, що спірні правочини були укладені в 2004 р., позивач звернувся до суду лише у листопаді 2020 р., а тому є підстави для застосування наслідків строку позовної давності.
		У відповіді на відзив представник позивача вказав наступне. Про укладання договору довічного утримання свідчать наступні факти: квартира є єдиним житлом позивача, яка в силу свого похилого віку потребувала стороннього догляду; передача квартири фактично не відбулась, особливий рахунок обліковувався за ОСОБА_3 . Договір дарування є оплатним, оскільки встановлює обов`язок надати право користування майном. Враховуючи, що відповідачі фактично не прийняли квартиру за договорами дарування від 16.02.2004 р. та 22.09.2004 р., внаслідок встановленого п. 5 обов`язку надати одноособове право користування зазначеною квартирою відчужувачу до дня смерті, оспорювані договори відповідають приписам Глави 57 ЦК України, що регулюють взаємовідносини з Довічного утримання (догляду). Про порушення свого права ОСОБА_3 фактично дізналась у 2018 р., коли відповідачі припинили надання допомоги, отже строк позовної давності має бути поновлений. 
		23.11.2021 р. у підготовчому засіданні до участі в справі за клопотанням представника ОСОБА_3 було залучено в якості співвідповідача ОСОБА_6 .
		В судовому засіданні представник ОСОБА_3 підтримав заявлені вимоги, просив задовольнити.
		Представник ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.
		Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, правом подати заяви по суті справи не скористались.
		Вислухавши доводи представників сторін, дослідивши наявні докази, та надавши їм відповідну оцінку, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
		Встановлено, і не заперечується сторонами, що 16.02.2004 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування відповідно до умов якого позивач подарувала, а відповідач прийняла в дар належну дарувателю на праві приватної власності квартиру під номером АДРЕСА_1 .
		Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 
		Також не заперечується сторонами, що 22.09.2004 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.. відповідно до якого ОСОБА_4 подарувала, а обдарована прийняла в дар належну дарувателю на праві приватної власності квартиру під номером АДРЕСА_1 .
		Також, як свідчать матеріали справи, і не оспорюється сторонами, КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» 20.10.2004 р. право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_6 (реєстровий № 7873).
		Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 пояснила, що її донька була ученицею ОСОБА_3 . Родина відповідача підтримувала з позивачем дружні стосунки з позивачем, надавала допомогу, і саме тому ОСОБА_3 запропонувала їй подарувати квартиру.
		Свідок ОСОБА_8 , яка пояснила, що від позивача дізналась про укладення нею в 2004 р. договору дарування з метою отримання від ОСОБА_4 допомоги. ОСОБА_3 скаржилась на відповідача, оскільки остання не надає обіцяну допомогу. 
		Представник позивача стверджує, що 16.02.2004 р. між сторонами укладено договір довічного утримання, який з 2018 р. не виконується відповідачами, а тому порушені права ОСОБА_3 мають бути захищені способом, вказаним в позові.
		В свою чергу, представник ОСОБА_4 вказує на безпідставність заявлених позовних вимог і просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності. 
		За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, відповідно до ст. 717 ЦК України.
		За ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		За приписами ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
		Верховний Суд у постанові від 12.10.2021 р. у справі № 725/4816 зазначив наступне. 
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України).
		Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
		Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі N 522/14890/16-ц (провадження N 14-498цс18).
		Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
		За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
		Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року в справі N 6-1026цс16.
		Так, як вбачається з тексту договору дарування від 16.02.2004 р., обдарована зобов`язалась надати одноосібне право користування квартирою АДРЕСА_1 до дня смерті Дарувальника .
		Відповідно до приписів ст. 744 ЦК України  за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. 
		Разом з тим, за положеннями ст. 401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
		Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, як це визначено ч. 1 ст. 403 ЦК України.
		Отже, сторонами встановлено сервітут - одноособове користування дарувальником майном, прийнятим в дар іншою стороною і не свідчить про те, що договір є оплатним, або укладення договору довічного утримання.
		Пункт договору дарування від 16.02.2004 р. щодо здійснення обдарованою за свій рахунок експлуатації та ремонту придбаного нерухомого майна, а також прийняття участі в відшкодуванні витрат також не свідчить про удаваність угоди, оскільки не передбачає забезпеченні чи утримання відчужувача. 
		Крім того, необхідно звернути увагу на наступну обставину.
		Текст договору дарування, підписаний позивачем свідчить про те, що остання перебувала при здоровому розумі та в ясній пам`яті, розуміла значення своїх дій та діяла добровільно.
		Також сторони засвідчили своїм підписом, що укладений договір не носить характеру мнимої або удаваної угоди.
		Слід також зазначити, що стороною позивача не доведена та обставина, що позивач перебувала у безпорадному стані на час укладання 16.02.2004 р. договору дарування.
		Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
		Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19).
		Разом з тим, як зазначив представник ОСОБА_3 , позивач працювала до 2018 р., а долучена до матеріалів справи медична документація відноситься до періоду 2019-2020 р.р.
		При цьому суд не може покласти в основу рішення пояснення свідка ОСОБА_8 , оскільки вони не узгоджуються з іншими доказами.
		З огляду на вищенаведене підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 в частині визнання договору дарування від 16.02.2004 р., укладеного між позивачем та ОСОБА_4 удаваним, визнання договору дарування договором довічного утримання та його розірвання.
		За положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України. 
		Так, представник позивача вказує, що у зв`язку із тим, що 16.02.2004 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір довічного утримання, а тому в силу вимог ст. 754 ЦК України набувач майна не мав право таке майно відчужувати на підставі іншого правочину.
		За приписами ст. 316 ЦК України  Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		В свою чергу відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Разом з тим, зважаючи на те, що відсутні підстави вважати договір дарування, укладений сторонами 16.02.2004 р. удаваним правочином, перешкод для ОСОБА_4 щодо розпорядження нерухомим майном не було, а тому вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню і в частині визнання договору дарування, укладеного 22.09.2004 р. та скасування державної реєстрації права власності.
		Так, за положеннями ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		При цьому суд не вбачає підстав для надання оцінки твердженням представника відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності і застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України, оскільки зазначені наслідки застосовуються в разі встановлення порушення права на захист якого подано позов.
		Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
		Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268, 353-357 ЦПК України, ст.ст. 203, 215,235,316,319,717,744 ЦК України, суд - 
		       
		                                                                   ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 ,  ОСОБА_6 , третя особа: Приватний нотаріус київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна про визнання договору дарування від 16.02.2004 року удаваним, визнання його договором довічного утримання та його розірвання, визнання недійсним договору дарування від 22.09.2004 року та скасування його державної реєстрації залишити без задоволення.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення . 
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		        
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...