Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 294/1271/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано судом: 04.12.2023. Зареєстровано: 05.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2023.
Дата набрання законної сили: 30.11.2023
Номер судового провадження: 22-ц/4805/2226/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА 
		Житомирський апеляційнийсуд 
		 
		 
		Справа №294/1271/21 Головуючий у 1-й інст. Лесько М.О. 
		Категорія 20 Доповідач Трояновська  Г. С. 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 листопада 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Трояновської Г.С.,
		суддівМикитюк О.Ю., Павицької Т.М.
		за участю секретаря судового засіданняНестерчук М.Д.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №294/1271/21 за позовом  ОСОБА_1 до Вільшанської сільської ради Житомирського району Житомирської області та ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування
		за апеляційною скаргою заступника керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на заочне рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Леська М.О. у м. Чуднові,
		 
		в с т а н о в и в: 
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив визнати за ним право власності на земельну частку (пай) члена КСП «Іскра» розміром 3,74 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, згідно сертифікату серії ЖТ №0200259 від 23.04.1997 року, в порядку спадкування після смерті його тітки  ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		В обгрунтування позовних вимог вказав, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка  ОСОБА_3 та після її смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай) члена КСП «Іскра», яка розташована на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області. Позивач та його сестра ОСОБА_2 є спадкоємцями за заповітом, але оформити свої спадкові права в нотаріальному порядку позивач не може у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на земельну ділянку (пай), тому змушений звернутись до суду із позовною заявою про визнання права власності. Інші спадкоємці за законом і за заповітом відсутні.
		Заочним рішенням Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2022 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_4 (громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право на земельну частку (пай) члена КСП «Іскра» розміром 3,74 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, згідно сертифікату серії ЖТ №0200259 від 23.04.1997 року, в порядку спадкування за заповітом після смерті його тітки  ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 
		Зазначає, що судом першої інстанції невірно визначено зміст спірних правовідносин, у зв`язку із чим неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема судом порушено вимоги ст. 13, 14 Конституції України, ст. ст. 25, 1216, 1218-1219 Цивільного кодексу України, ст. ст. 89, 263 ЦПК України, п.п. 1-2 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», ст. ст. 2, 3, 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Вказує, що як вбачається з суб`єктного складу учасників справи, ГУ Держгеокадастру в Житомирській області безпідставно не було залучено до її розгляду. Наголошує, що чинним законодавством не передбачено видачу дубліката сертифіката на право на земельну частку (пай), оскільки він видається лише в одному примірнику. Вказує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин включення або невключення спадкодавця до списків членів КСП, проведення паювання земель КСП, належності земельної ділянки до земель колективної власності, нерозподілених або невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв), видачі державного акта на право колективної власності на землю КСП. Наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази про звернення ОСОБА_1 до нотаріуса або уповноваженої особи відповідного органу місцевого самоврядування про прийняття спадщини в установленому законом порядку. 
		Інші доводи апеляційної скарги стосуються обгрунтування порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції інтересів держави та наявності визначених законодавством підстав для їх представництва прокурором шляхом подання апеляційної скарги.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		В суді апеляційної інстанції прокурор Тарасюк В.С. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
		Інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
		Від ГУ Держгеокадастру у Житомирській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, вимоги, викладені в апеляційній скарзі, просили задовольнити в повному обсязі.
		Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.
		Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на ім`я ОСОБА_3 23.04.1997 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0200259 як члену КСП «Іскра» на підставі рішення Чуднівської РДА від 25.03.1997 № 77, згідно якого ОСОБА_3 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Іскра» розміром 3,74 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості (а.с. 12).
		В матеріалах справи міститься заповіт від 03.03.1995, за яким ОСОБА_3 на випадок свої смерті все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що за законом матиме право заповіла племіннику ОСОБА_1 та племінниці ОСОБА_5 (а.с. 13). 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 9).
		Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданого повторно 24.03.2000 Відділом реєстрації актів громадянського стану Ленінградського районного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » (а.с 8).
		Згідно заяви ОСОБА_2 від 19 травня 2021 року, зареєстрованої в реєстрі за № 1006, справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Воробйовою Д.В., ОСОБА_2 відмовилась від належної їй частки спадщини після смерті тітки ОСОБА_3 на користь племінника померлої ОСОБА_1 (а.с.15).
		Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказав, що не може оформити свої спадкові права у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а тому просив визнати за ним право на земельну частку (пай) члена КСП «Іскра» розміром 3,74 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, згідно сертифікату серії ЖТ №0200259 від 23.04.1997 року, в порядку спадкування після смерті його тітки  ОСОБА_3 , яка помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування підлягають задоволенню як обґрунтовані та доведені.
		Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
		Щодо представництва прокурором інтересів держави.
		Звертаючись досуду ізапеляційною скаргоюв інтересахдержави вособівособі Головного управління Держгеокадастру у Житомирської області, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури обґрунтовувала необхідність скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з тим, що ГУ Держгеокадаструу Житомирськоїобласті не було залучено до розгляду справи, проте оскаржуване рішення зачіпає його інтереси, оскільки незаконне набуття позивачем права власності на спадкову земельну ділянку порушує інтереси держави.
		Колегія суддів вважає, що представництво прокурором інтересів Головного управлінняДержгеокадастру уЖитомирської області відповідає вимогам закону.
		Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
		У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).
		Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
		Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
		Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
		Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.
		Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.
		Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.
		Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
		У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
		Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).
		Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
		Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).
		Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
		Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
		Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
		Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
		Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
		Європейський суд з прав людини ( ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France), № 61517/00, 31 березня 2005 року).
		Водночас є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти російської федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
		ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
		Звертаючись до суду із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Головногоуправління Держгеокадаструу Житомирськоїобласті і у цій справі, прокурор зазначав, що оскаржуваним рішенням порушені інтереси держави щодо права власності на землю та рішення суду суперечить нормам чинного законодавства, а тому ГУ Держгеокадастру уЖитомирської області, як контролюючий орган у сфері землекористування , не був залучений до участі у розгляді даної справи. Разом з тим оскаржуване рішення зачіпає інтереси держави.
		Посилаючись на те, що порушення інтересів держави у цій справі відбулося внаслідок незаконних дій позивача щодо привласнення земельної ділянки, прокурор звернувся до суду в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. 
		Також прокурор вказував, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є ГУ Держгеокадастру у Житомирської області, яке проінформувало прокуратуру про те, що намірів звертатися з апеляційною скаргою не має, водночас просило обласну прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в особі міської ради шляхом внесення апеляційної скарги.
		Із матеріалів справи вбачається, що Житомирська обласна прокуратура, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», листом №55-93-2950вих-23 від 29.09.2023 повідомила ГУ Держгеокадастру уЖитомирської області про необхідність вжиття заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
		На запит №55-93-2950вих-23 від 29.09.2023 ГУ Держгеокадастру у Житомирської області, листом №10-6-0.61-3506/2-23 від 04.10.2023 повідомила Житомирську обласну прокуратуру, що у зв`язку із відсутністю фінансування не заперечує щодо звернення до суду Чуднівською окружною прокуратурою.
		Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з апеляційною скаргою, повідомив про це відповідний суб`єкт владних повноважень.
		Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду із апеляційною скаргою, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що ГУ Держгеокадаструу Житомирськоїобласті не має наміру вживати заходів щодо захисту порушеного права власності територіальної громади, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у цій справі.
		Щодо визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування.
		За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
		Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
		При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
		Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
		Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
		Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
		У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. 
		Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
		За життя ОСОБА_3 була членом КСП «Іскра» і мала право на земельну частку (пай) в землях, що перебували в колективній власності цього КСП розміром 3,74 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі на місцевості, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0200259 (а.с. 12).
		03.03.1995 ОСОБА_3 склала заповіт на все своє майно на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних долях (а.с. 13).
		Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 вказав, що у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спірну земельну частку (пай) він не має можливості оформити право власності в нотаріальному порядку.
		Разом з тим колегія суддів зазначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст.1297 ЦК України).
		Видача свідоцтва про право на спадщину є підставою для закріплення права власності на нерухоме майно та свідчить про законність набуття такого майна. Під час видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відбувається прийняття речових прав на таке майно, при цьому остаточний перехід права власності та його належне закріплення відбувається після державної реєстрації такого права.
		Статтею 68 Закону України «Про нотаріат» вiд 02 вересня 1993 року №3425-XII з відповідними змінами і доповненнями, визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.
		Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Після державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно воно вважається таким, що офіційно визнане та підтверджене державою, згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус як спеціальний суб`єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
		У відповідності до п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
		У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		ОСОБА_1 не надано суду доказів того, що він звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності правовстановлюючого документа на земельну частку (пай), про що зазначено в позовній заяві. 
		Також ОСОБА_1 не надано жодних доказів фактичного вступу у спадщину після смерті ОСОБА_3 .
		Отже, встановлено, що ОСОБА_1 не є таким, що прийняв спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 в установленому законом порядку. 
		Не надано доказів і того, що спадщину після смерті ОСОБА_3 в установленому законом порядку прийняла ОСОБА_2 . Її заява від 19 травня 2021 року про відмову від спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 не має ніякого значення, оскільки така відмова могла бути подана протягом шести місяців з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1273 ЦК України). До того ж , як уже зазначено, докази того, що ОСОБА_2 прийняла спадщину  відсутні.
		Виходячи ізнаведеного,встановивши,що ОСОБА_1 не наданосуду доказівтого,він прийнявспадщину післясмерті ОСОБА_3 і нотаріусомйому буловідмовлено увидачі свідоцтвапро правона спадщинуз підставвідсутності правовстановлюючогодокумента наспірну земельнучастку,колегія суддівдоходить висновку,що рішення судупершої інстанціїпро визнанняза ОСОБА_4 право на земельну частку (пай) члена КСП «Іскра» розміром 3,74 умовних кадастрових гектара, розташовану на території Трощанського старостинського округу Вільшанської сільської об`єднаної територіальної громади Житомирського району Житомирської області, згідно сертифікату серії ЖТ №0200259 від 23.04.1997 року, в порядку спадкування за заповітом після смерті його тітки  ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалене з неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову в задоволення позовних вимог у повному обсязі.
		У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Житомирської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
		 
		Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу заступника керівника Чуднівської окружної прокуратури Житомирській області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити.
		Рішення Чуднівського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
		Стягнути з ОСОБА_1 накористь Житомирськоїобласної прокуратури1362грн судовихвитрат зарозгляд справисудом апеляційноїінстанції.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 04.12.2023.
		 
		Головуючий Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...