Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/12022/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.12.2023.
Дата набрання законної сили: 27.11.2023
Номер судового провадження: 51-4947км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014090010003394

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		УХВАЛА
		 
		27 листопада 2023 року
		м. Київ
		справа № 344/12022/18
		провадження № 51-4947 км 23
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                                     ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,
		захисника (у режимі відеоконференції)                    ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18  липня 2023 року та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023  року за обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Коломия Івано-Франківської області, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої згідно зі ст. 89 КК України,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28  вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст.190 КК України, та призначено покарання за ч. 2 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк один рік; за ч. 3 ст. 190 КК України у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
		Вирішено цивільні позови та питання щодо речових доказів.
		Згідно з фактичними даними, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 в  м.  Івано-Франківську протягом 2012 - 2014 років шляхом зловживання довірою заволоділа грошовими коштами ОСОБА_9 на загальну суму 247 906,34 грн, внаслідок чого завдала ОСОБА_9 матеріальні збитки у великих розмірах на вказану суму.
		Крім того, ОСОБА_7 шляхом зловживання довірою протягом 2013 року в м. Івано-Франківську незаконно заволоділа грошовими коштами ОСОБА_10 на загальну суму 242 843,6 грн, які не мала наміру повертати, а привласнила та використала на свої потреби, внаслідок чого завдала шкоду ОСОБА_10 у великих розмірах на вказану суму.
		Крім цього, у м.  Івано-Франківську ОСОБА_7 з квітня по жовтень 2020 року, з корисливих спонукань, зловживаючи довірою, заволоділа грошовими коштами ОСОБА_11 загальною сумою 17 000 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 469 691 грн, чим завдала шкоди потерпілому на вказану суму.
		У листопаді 2020 року ОСОБА_12 у м. Долина на території АЗС «БРСМ «Нафта», на автошляху Н-10, шляхом обману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_13 в сумі 2000 Євро, що згідно курсу НБУ становить 66780 грн, чим завдала шкоди потерпілому на вказану суму.
		У лютому 2021 року ОСОБА_7 поблизу супермаркету «Фуршет» на вул.  Володимира Великого у м. Івано-Франківську, шляхом оману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_14 у сумі 2900 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 80 388 грн, чим завдала шкоди потерпілому на вказану суму.
		Також 03 квітня 2021 року ОСОБА_7 , перебуваючи в автомобілі Nissan Note, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Миколайчука, 6, у м. Івано-Франківську, шляхом оману заволоділа грошовими коштами ОСОБА_15 у сумі 4 200 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 117 390 грн, чим завдала шкоди потерпілій на вказану суму.
		Крім цього, 11 травня 2021 року ОСОБА_7 заволоділа грошовими коштами ОСОБА_16 у сумі 660 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 18 321 грн, та 3 900 грн.
		Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2023 року вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора та захисника - без задоволення.
		Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вказані судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
		Доводи касаційної скарги захисника фактично зводяться до того, що докази у  справі є недопустимими через порушення органом досудового розслідування кримінального процесуального закону, відсутність повноважень прокурорів, слідчих, працівників оперативних підрозділів. Так, зокрема захисник зазначає, що в ході апеляційного розгляду прокурор надав незасвідчені копії постанов про призначення слідчих (групи слідчих) від 28 жовтня 2014 року, 14 травня 2015 року, 03 січня 2016 року, 06 червня 2018 року, 11 квітня 2018 року, 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні №12014090010003394 від  28 жовтня 2014 року, які не є ідентичними наявними у справі їх оригіналам.
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання особі засудженої та тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень внаслідок м`якості, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що при призначенні покарання не враховано даних про особу, характер вчинюваних дій, що призвело до м`якості призначеного покарання. Апеляційний суд повторно не дослідив докази, про що клопотав прокурор. Ухвала апеляційного суду не відповідає приписам статей 419, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
		Захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 необхідно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
		Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та  єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи у такий спосіб судову практику на  однакове застосування норм права.
		Згідно з ч. 6 ст. 13 вищевказаного Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		У частині 5 ст. 434-1 КПК України зазначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Як вбачається з матеріалів провадження, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 190 КК України.
		У ході апеляційного розгляду справи, захисник ОСОБА_6 уточнював та доповнював апеляційну скаргу, в якій, зокрема, ставив під сумнів повноваження прокурорів та слідчих. 
		На спростування вказаних сумнівів прокурор надав апеляційному суду ряд копій документів про призначення, зокрема, слідчих (групи слідчих).
		Як убачається з матеріалів справи, після подання прокурором апеляційному суду копій постанов про призначення слідчих (групи слідчих), захисник ОСОБА_6 у своїх доповненнях до апеляційної скарги піддав сумніву надані копії вказаних документів.
		Після цього прокурор надав оригінали цих же постанов про призначення слідчого (групи слідчих) від 28 жовтня 2014 року, 14 квітня 2015 року, 03 січня 2016 року, 06 червня, 11 квітня, 03 липня 2018 року у кримінальному провадженні N? 12014090010003394 від 28 жовтня 2014 року.
		Так, звертаючись з касаційної скаргою, захисник ОСОБА_6 , зокрема, вказував, що вказані копії постанов про визначення слідчого (групи слідчих) не є  ідентичними оригіналам постанов, наявних у справі.
		При цьому захисник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині, посилався на висновок Об`єднаної палати Верховного Суду, викладений у  постанові від 04 жовтня 2021 року у справі N? 724/86/20, та зазначав, що у разі відсутності підтверджень повноважень слідчих і прокурорів отримані докази є  недопустимими, що в свою чергу тягне за собою виправдання ОСОБА_7 .
		Так, за результатом апеляційного розгляду, залишаючи вирок місцевого суду без змін, апеляційний суд з цього приводу зазначив, що з метою перевірки зазначених захисником доводів, на вимогу апеляційного суду були надані відповідні постанови (т. 5 а. п. 98 - 216). Ними підтверджується, що всі докази у кримінальному провадженні, які були прийняті судом першої інстанції до уваги при ухваленні обвинувального вироку, зібрані слідчими, які призначені для розслідування кримінальних проваджень відносно ОСОБА_7 у  встановленому законом порядку. У суді кримінальні провадження були об`єднані. Процесуальне керівництво здійснювалося прокурорами, які були включені до груп прокурорів в цих кримінальних провадженнях.
		Як вбачається з матеріалів справи, дійсно, постанови про призначення слідчих у  кримінальному провадженні, внесеного 28 жовтня 2014 року до ЄРДР під N?  12014090010003394 від 03 липня 2018 року (т.5 а. п. 172, т. 6 а. п. 5), від 06  червня 2018 року (т.5, а. п. 173, т. 6 а. п. 6), від 11 квітня 2018 року (т.5 а. п. 174, т. 6 а. п. 7), від 28 жовтня 2014 року (т. 5 а. п.175, т.6, а. п. 8), від 14 квітня 2015  року (т. 5 а. п. 176, т.6 а. п. 9) та від 03 січня 2016 року (т. 5 а. п. 177, т. 6, а. п. 10) долучені до провадження, проте їх не можна вважати ідентичними своїм же оригіналам.
		Суд вважає, що такі аргументи сторони захисту є вагомими, однак колегія суддів наразі позбавлена можливості надавати свою оцінку вказаним доводим через передчасність. 
		Так, порядок та підстави визнання доказів недопустимими регламентуються § 1 Глави 4 Розділу 1 КПК України.
		Частина 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
		З питань вимог оцінки допустимості доказів раніше висловлювались Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 04 жовтня 2021 року у справі N?  724/86/20 та Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 серпня 2022 року у справі N? 756/10060/17.
		При цьому, як зазначала Велика Палата Верховного Суду у справі №  722/594/22, висновок щодо застосування норми права - це не завжди чітко сформульований висновок у судовому рішенні Касаційного кримінального суду у формі постанови, у тому числі із заголовком «Висновок», це також правове обґрунтування одного чи кількох доводів касаційної скарги сторони кримінального провадження, викладене в судовому рішенні як у формі постанови, так і ухвали, за змістом якого цілком зрозумілою є правова позиція колегії суддів щодо застосування конкретної норми матеріального чи процесуального права.
		Висновки і правове обґрунтування Об`єднаної палати Верховного Суду щодо допустимості доказів 
		Так, Об`єднана палата Верховного Суду у справі N? 724/86/20 дійшла висновку, що за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК України рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у  формі постанови.
		Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неповноваженою на те особою.
		Як вбачається з вказаної постанови, Об`єднана палата Верховного Суду виходила з того, що відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Згідно з ч. 1 ст. З КПК України у редакції, чинній на момент вчинення процесуальних дій, керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України та його заступники, які діють у межах своїх повноважень; слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, органу Державної кримінально-виконавчої служби України, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (пункти 8, 17).
		За приписами п. 1 ч. 2 ст. 39 та ч. 1 ст. 214 КПК України визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, належить до компетенції керівника органу досудового розслідування.
		Відсторонювати слідчого від проведення досудового розслідування відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування має право лише вмотивованою постановою, як і призначати іншого слідчого за наявності підстав, передбачених цим Кодексом, для його відводу або у разі неефективного досудового розслідування.
		Таким чином, системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що законодавець у своїй термінографічній практиці застосовує словосполучення «визначати слідчого» та «призначати слідчого» як синонімічного змісту терміни, що мають тотожне семантичне значення стосовно визначення обсягу, форми та змісту дій, які вони характеризують.
		Статтею 110 КПК України установлено, що процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
		Така специфічна процесуальна форма рішення про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть відповідні повноваження у конкретному кримінальному провадженні, як постанова вбачається із тлумачення положень ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 214 КПК України у взаємозв`язку з положеннями ст. 110 цього Кодексу.
		При цьому, Об`єднана палата в контексті застосування приписів ст. 110 КПК України виходила з того, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у  кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
		Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. При цьому, враховуючи вимоги ч.  6  вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
		Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення слідчих (розшукових) дій означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед органом досудового розслідування на певному етапі кримінального провадження.
		Виконання вимог кримінального процесуального закону забезпечується дотриманням кримінальної процесуальної форми, тобто пов`язане з дотриманням гарантій прав і свобод учасників кримінального провадження щодо будь-яких дій та рішень владних суб`єктів кримінального провадження, зокрема: щодо гарантій оскарження і можливості перевірки законності таких рішень, перевірки безсторонності та об`єктивності владних суб`єктів.
		Дотримання належної правової процедури здійснення слідчих дій, крім іншого, означає їх виконання спеціально уповноваженою в конкретному провадженні особою, що має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні та публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.
		Висновки і правове обґрунтування Великої Палати Верховного Суду щодо допустимості доказів
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2022 року у справі 756/10060/17 дійшла висновку, що у разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося. Оцінюючи докази на предмет допустимості відповідно до критеріїв, встановлених кримінальним процесуальним законом, суд виходить з обставин конкретної справи і також повинен вмотивувати своє рішення.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що послідовність викладу в диспозиції ст. 2 КПК України, яка визначає завдання кримінального провадження, дала підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, які законодавець визначив як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
		Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
		В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду мають бути права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права. На користь такого висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання.
		Велика Палата Верховного Суду констатувала, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «С» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім?ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
		 
		У кожному із зазначених вище випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
		З наведеного вбачається, що висновки Об`єднаної палати Верховного Суду не узгоджуються та є протилежними висновкам Великої Палати Верховного Суду.
		При цьому, в Касаційному кримінальному суді існують протилежні підходи у вирішенні питання, які висновки необхідно застосовувати при наявності вказаних протиріч. 
		Аналіз практики Касаційного кримінального суду щодо вирішення питання допустимості доказів,
		У постанові від 27 жовтня 2022 року у справі № 274/2839/18 Перша судова палата Касаційного кримінального суду зазначила: «Спростовуючи доводи сторони захисту щодо неповноважності слідчих ОСОБА_17 та ОСОБА_18 у  кримінальному провадженні, що тягне за собою недопустимість доказів, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що в постанові про склад слідчої групи від 19 січня 2018 року слідчий на прізвище ОСОБА_19 вказаний помилково, а слідчий ОСОБА_18 входить до складу слідчої групи згідно з  даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		При цьому захисник і засуджений в апеляційних скаргах не вказували на те, яким саме чином зазначені обставини вплинули на допустимість чи достовірність зібраних цими слідчими конкретних доказів.
		Колегія суддів із таким висновком суду апеляційної інстанції погоджується, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження № 13-3кс22), про те, що суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання».
		У справі № 761/31918/14-к Третя судова палата у постанові від 09 листопада 2022 року зазначила: «Верховний Суд також вважає необґрунтованими твердження захисника про те, що всі докази у цьому кримінальному провадженні є  недопустимими, оскільки зібрані неуповноваженою особою у зв`язку із тим, що в матеріалах справи відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого, якого уповноважено на розслідування даної справи.
		Суд відзначає, що відомості про призначення слідчого міститься в Реєстрі матеріалів досудового розслідування де зазначено, що 06 жовтня 2014 року начальник відділення слідчого відділу Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - Шевченківське РУ) прийняв рішення про доручення проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні слідчому ОСОБА_20 . Вказаний слідчий після внесення відомостей до ЄРДР провів всі слідчі дії у провадженні, зокрема і склав обвинувальний акт.
		У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17)…….. У світлі викладеної вище позиції Великої Палати у цьому кримінальному провадженні колегія суддів вважає, що само по собі відсутність в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення слідчого не тягне наслідок у виді визнання всіх зібраних у справі доказів недопустимими, оскільки по-перше, досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні проведено одним слідчим Шевченківського РУ - ОСОБА_20 , який обіймає посаду слідчого в органі досудового розслідування до територіальної підслідності, якого відноситься місце вчинення ОСОБА_21 кримінального правопорушення та якого, відповідно до Реєстру матеріалів досудового розслідування, визначив керівник органу досудового розслідування, і Верховний Суд не знаходить підстав ставити під сумнів цю інформацію, а по-друге сторона захисту на жодній із стадій кримінального провадження не обґрунтувала, як проведення досудового розслідування слідчим ОСОБА_20 , а не будь-яким іншим слідчим Шевченківського РУ призвело до порушення прав підозрюваного та гарантій, про які йдеться у ст. 87 КПК України, або іншим чином вплинуло на їх реалізацію».
		У справі № 344/2995/15-к Перша судова палата Кримінального касаційного суду у своїй постанові від 01 листопада 2022 року посилаючись на постанову ВПВС від 31 серпня 2022 року, дійшла висновку, що в цій справі відсутність у матеріалах справи постанови про призначення прокурорів, які здійснювали керівництво досудовим розслідуванням до 14 листопада 2014 року жодним чином не призвело до порушення прав і свобод засудженого і не вплинуло на справедливість судового розгляду в цілому.
		Третя судова палата Касаційного кримінального суду у постанові від 23 січня 2023  року у справі № 442/2909/15-к, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, зазначила: «аргументи, наведені в касаційних скаргах сторони захисту, у частині неналежної перевірки доводів щодо повноважень слідчих заслуговують на увагу, у зв`язку з  чим указані обставини підлягають перевірці та оцінці під час нового розгляду в  суді апеляційної інстанції, зокрема з урахуванням висновків об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладених у  постановах від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 та від 14  лютого 2022 року у справі № 477/426/17 щодо питань перевірки доказів з точки зору їх допустимості через виникнення в учасників провадження відповідних сумнівів, з  огляду на те чи були вони зібрані уповноваженими особами.
		Якщо під час апеляційного розгляду буде встановлено, що в установленому порядку повноваження слідчих не підтверджуються, апеляційному суду необхідно ухвалити рішення з урахуванням позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, відповідно до якої суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання».
		У наведених вище прикладах Касаційний кримінальний суд, розглядаючи питання про допустимість доказів, віддавав пріоритет висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №  756/10060/17.
		Натомість Друга судова палата Касаційного кримінального суду у справі №  761/42548/17 у постанові від 09 березня 2023 року, вирішуючи питання про допустимість доказів, керувалася висновком Об`єднаної палати Верховного Суду, який викладений у справі № 724/86/20.
		Так, у цій справі прокурор звернувся з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду про закриття кримінального провадження у зв`язку із  недоведенням вчинення кримінального правопорушення та, зокрема, зазначав, що апеляційний суд не навів яким чином порушення під час збирання доказів неуповноваженою особою зачіпають права та свободи особи. 
		Верховний Суд, надаючи відповідь на доводи прокурора щодо безпідставного закриття кримінального провадження зазначив таке: «У кримінальному процесуальному праві загальновизнаними є такі критерії допустимості доказів, як: належне джерело, належний суб`єкт, належна процесуальна форма, належна фіксація, належна процедура, належний вид способу формування доказової основи. В аспекті належного суб`єкта, у тому числі, слід розглядати й орган досудового розслідування. Згідно ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Недопустимими є, зокрема, докази, що були отримані після початку кримінального провадження неуповноваженими на це особами або шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Колегія суддів слідує позиції Верховного Суду, висловленій в постанові Об`єднаної палати від 24 травня 2021 року (справа № 640/5023/19), згідно якої для доручення здійснення досудового розслідування іншому органу на будь-якому етапі досудового розслідування необхідно мати підстави, а саме, констатацію неефективності досудового розслідування органом досудового розслідування, встановленим ст. 216 КПК України. Без встановлення такої неефективності зазначені особи діятимуть поза межами своїх повноважень, а тому в такому випадку матиме місце порушення належної правової процедури реалізації повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 цього Кодексу та, як наслідок, порушення вимог статей 214, 216 КПК України.
		Наслідком недотримання належної правової процедури, як складового елементу принципу верховенства права, є визнання доказів, одержаних у ході досудового розслідування, недопустимими на підставі статей 86, 87 КПК України, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, оскільки докази у цьому провадженні були зібрані неуповноваженим органом, а після винесення постанови прокурора від 28 вересня 2017 року жодних доказів зібрано не було».
		 
		 
		Висновки 
		З викладеного вбачається відсутність єдності судової практики з цього питання та неоднакове застосування за аналогічних обставин справи висновків Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду та Великої Палати Верховного Суду.
		Таким чином, виникає питання про те, чи може суд касаційної інстанції всупереч висновку Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду застосувати наведену вище позицію Великої Палати Верховного Суду до ситуації, пов`язаної із визнанням доказів недопустимими через невідповідність копій постанов про призначення слідчого (групи слідчих) їхнім оригіналам.
		Так, на переконання колегії суддів, невідповідність копій постанов про призначення слідчих оригіналам таких процесуальних документів автоматично не порушують конвенційні та/або конституційні права і свободи ОСОБА_7 . Слід зазначити, що таких доводів не містить і апеляційна та касаційна скарги сторони захисту.
		Юридичні наслідки недотримання правоохоронними органами окремих формальних вимог необхідно оцінювати виходячи з балансу, з одного боку, потреби суспільства у розкритті злочину, притягненні винного до передбаченої законом відповідальності, захисті порушених прав потерпілого і, з іншого боку, значення порушених нормативних приписів для забезпечення справедливості судового розгляду.
		Проте, оскільки сам правовий висновок Великої Палати сформульований досить вузько і безпосередньо стосується оцінки допустимості судової експертизи, виникає питання про можливість його застосування в судовій практиці також в аспекті наведеного вище питання.
		У зв`язку з цим, на думку колегії суддів, ця виключна правова проблема має бути вирішена Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної судової практики та досягнення завдань кримінального провадження, визначених кримінальним процесуальним законом.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
		На думку колегії суддів, вказане питання відноситься до виключної правової проблеми з огляду як на кількісний, так і на якісний показники, оскільки такі питання були також предметом розгляду Верховним Судом, зокрема у справах №  274/2839/18, 761/31918/14-к, 344/2995/15-к, 442/2909/15-к, 761/42548/17.
		 
		При цьому, на думку колегії суддів, в контексті формування критеріїв оцінки допустимості доказів, отриманих слідчими, чиї повноваження оспорює захисник, Велика Палата має застосувати підхід, який вона сформувала в справі N?  756/10060/17 (постанова від 31 серпня 2022 року) та зробити висновок, що невідповідність копій постанов про призначення слідчого (групи слідчих) їхнім оригіналам не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими, а  оцінка допустимості доказів у таких випадках має здійснюватися в кожному конкретному кримінальному провадженні відповідно до його обставин. При цьому докази слід вважати недопустимими лише якщо буде встановлено, що це порушення було поєднано з істотним порушенням прав та свобод людини, як зазначено в ч. 1 ст. 87 КПК України, та явним і грубим зловживанням з боку органу, який здійснював досудове розслідування.
		Зокрема суд у такій ситуації має вирішити питання про вплив порушень порядку підтверджень повноважень слідчих на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, встановити причинно-наслідковий зв`язок між цим порушенням тих чи інших конвенційних або конституційних прав людини, зокрема з`ясувати, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
		Надаючи таку оцінку суд має брати до уваги всі доречні обставини, включаючи те, чи заявляла сторона захисту про порушення своїх прав у зв`язку ймовірною відсутністю повноважень слідчого на здійснення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні під час досудового розслідування. Аналогічний підхід має застосовуватися і в ситуації, коли матеріали справи не містять відповідних постанов про призначення групи прокурорів, слідчих, доручень оперативному підрозділу на здійснення певних слідчих дій.
		Саме такий підхід найбільше сприятиме досягненню завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, та встановленню балансу між правами та інтересами потерпілого, підозрюваного/обвинуваченого/ засудженого та суспільства. 
		Керуючись ч. 5 ст. 434-1, ст. 434-2 КПК України, Суд
		постановив:
		Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 Кримінального процесуального кодексу України.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та  оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...