Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/2411/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2023.
Дата набрання законної сили: 09.11.2023
Номер судового провадження: 11-422апп21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 листопада 2023 року
		м. Київ
		Справа № 420/2411/19
		Провадження № 11-422апп21
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гриціва М. І.,
		суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., 
		Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., 
		Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., 
		Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
		розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (далі - ППК ?Флай сервіс?) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року 
		(суддя Вовченко О. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (судді Осіпов Ю. В., Косцова І. П., Танасогло Т. М.) у справі № 420/2411/19 за позовом ППК ?Флай сервіс? до держави в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення коштів
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Вступ
		1. Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 09 вересня 
		2011 року у справі № 2а-608/08/1570, якою, зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? грошові кошти.
		2. Після набрання 14 березня 2013 року постановою законної сили суд видав на її виконання виконавчий документ від 13 травня 2013 року, який у лютому 2018 року позивач пред`явив до виконання ДКС України. 
		3. Однак ДКС України перерахувала ППК ?Флай сервіс? стягнуті за судовим рішенням кошти в жовтні 2018 року - через вісім місяців після отримання виконавчого документа, з урахуванням чого ППК ?Флай сервіс?, посилаючись на тривале невиконання рішення, звернулося з позовом до держави в 
		особі ДКС України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період 
		з квітня 2013 року до вересня 2018 року.
		4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови суду від 
		09 вересня 2011 року в частині стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? грошових коштів, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови суду 
		від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570. Відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат з посиланням на те, що норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють наслідки порушення зобов`язань, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки Законом України ?Про гарантії держави щодо виконання судових рішень? від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як інфляційні втрати.
		5. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала вирішити питання: 
		? у порядку якого судочинства мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення?
		? чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до відносин щодо стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення?
		- з якого моменту (у разі такої можливості) можуть застосовуватися приписи 
		статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником, зокрема державою, підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання?
		6. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним розгляд судами попередніх інстанцій заявлених вимог позивача в порядку адміністративного судочинства, однак помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України судового рішення.
		Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог
		7. У квітні 2019 року ППК ?Флай сервіс? звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України, 
		в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти в 
		загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 
		62 782,83 грн - 3 % річних за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.
		8. Позов ППК ?Флай сервіс? мотивований тим, що за судовим рішенням у справі       № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили 14 березня 2013 року, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь позивача грошові кошти в розмірі 
		380 502,00 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення боржник заподіяв ППК ?Флай сервіс? грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача.
		Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
		9. 09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 14 березня 2013 року, якою задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової 
		адміністрації в Одеській області, ДКС України про визнання рішення Державної 
		податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси від 12 липня 1999 року 
		№ 43/17-2/2273008133/11067 про застосування фінансових санкцій недійсним і, зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн.
		10. 13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? коштів у сумі 380 502,00 грн.
		11. Ухвалами від 11 квітня та від 17 травня 2013 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження в адміністративній справі 
		№ 2а-608/08/1570 та зупинив виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі 
		№ 2а-608/08/1570.
		12. 22 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу в справі № 2а-608/08/1570, якою залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.
		13. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 
		від 14 грудня 2017 року, задовольнив заяву представника ППК ?Флай сервіс? про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570, поновив пропущений строк для пред`явлення до 
		виконання виконавчого листа, виданого 13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570.
		14. 19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, 
		на виконання якого в жовтні 2018 року трьома платежами (в порядку 
		черговості) перерахувала на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? 
		кошти в сумі 380 502,00 грн (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069,47 грн, 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		15. 29 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 420/2411/19, яким адміністративний позов ППК ?Флай сервіс? 
		задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у частині стягнення з 
		ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? коштів у сумі 380 502,00 грн. Стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду 
		від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн. В іншій частині позову відмовив.
		16. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсації в 
		розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а- 608/08/1570 у 
		сумі 62 782,83 грн за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.
		17. Водночас місцевий адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат з посиланням на те, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема, зобов`язального характеру, а тому норми ЦК України, зокрема ті, які регулюють наслідки 
		порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж 
		Законом № 4901-VI не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як ?інфляційні втрати?.
		Короткий зміст постановисуду апеляційної інстанції
		18. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19 залишив без змін.
		19. Апеляційний адміністративний суд визнав обґрунтованим висновок суду 
		першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс?компенсації в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання 
		постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570.
		20. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком, згідно з яким 3 % відсотки річних за час затримки виконання постанови суду від суми 380 502,00 грн складають 62 782,83 грн, оскільки відповідачем жодним чином не оспорюється зазначений розрахунок та заявлена сума вимог.
		21. Також апеляційний адміністративний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з ДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		22. 12.02.2020 ППК ?Флай сервіс?звернулося до Верховного Суду з 
		касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду 
		від 15 січня 2020 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду 
		від 29 липня 2019 року, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині відмови у позові про стягнення з держави в особіДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
		Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
		23. 17 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Зазначив, що скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України 
		(далі - КАС України) як на підставу для касаційного оскарження судових рішень. Роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з моменту вручення копії ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.
		24. Ухвалою від 21 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судупередав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України, оскільки вважав, що в питанні правового регулювання спірних правовідносин наявні ознаки виключної правової проблеми, зумовленої відсутністю усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї самої норми права ? частини другої 
		статті 625 ЦК України та наявністю правових висновків судів касаційних інстанцій, які прямо суперечать одне одному, а також існуванням невизначеності із законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема, через необхідність застосування аналогії закону чи права.Передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував так:
		24.1. Положеннями Закону № 4901-VI передбачено механізм компенсації 
		стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.
		24.2. Проте положеннями Закону № 4901-VI не передбачено такого механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу. 
		24.3. Разом з тим відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		24.4. У контексті зазначеного, а також доводів скаржника щодо застосовності до спірних правовідносин статті 625 ЦК України як загальної правової норми колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на пункти 51, 52, 54, 73, 106 рішення Європейського суду з прав людини 
		(далі - ЄСПЛ, Суд) від 15 жовтня 2009 року у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України?, від 12 жовтня 2017 року у справі ?Бурмич та інші проти України?, Проміжну резолюцію [CM/ResDH(2008)1] Комітету міністрів Ради Європи від 06 березня 2008 року щодо виконання рішень ЄСПЛ у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб`єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту.
		24.5. Також колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зважила на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовується стаття 625 ЦК України у правовідносинах, що за своєю суттю є подібними до правовідносин у цій справі, а саме:
		24.5.1. Верховний Суд України постановою від 20 січня 2016 року у справі 
		№ 6-2759цс15, серед іншого, встановив, що у справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов`язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України 
		від 20 грудня 1991 року № 2011-XII ?Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей?. Суд виснував, що правовідносини, 
		які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовуються 
		Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII ?Про виконавче провадження? (далі - Закон № 1404-VIII), і тому, оскількиспірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).
		24.5.2. Надалі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року 
		№ 6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, і зазначила, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
		24.5.3. У постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 826/7444/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що в контексті спірних правовідносин у цій справа не виникли цивільно-правові взаємини між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а звідси - нема цивільно-правового порушення з боку ДКС України, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Суд у цій постанові вбачав, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку 
		статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак вважав, що 
		ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. До того ж Верховний Суд зауважив, що якщо Закон № 4901-VI не передбачає такого виду компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами ДКС України, як інфляційні втрати, то можна констатувати, що нема й правового механізму стягнення такого виду грошової компенсації. Подібний правовий висновок сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.
		24.5.4. Разом з тим Третя судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2020 року в межах справи № 757/28275/17-ц сформулювала інший висновок щодо застосування правил 
		статті 625 ЦК України в контексті стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалістю невиконання ДКС України рішення суду. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при вирішенні цього питання виходив з того, що 
		стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Спеціальний закон не передбачає, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюється на спірні правовідносини. Подібні правові висновки сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17 та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.
		24.5.5. До того ж Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 
		2020 року у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої 
		статті 22, статті 1192, ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
		24.6. Отже, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, за результатом розгляду касаційної скарги, з метою правильного вирішення цього спору необхідно відповісти на такі питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення 
		ДКС України, а також чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції в подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.
		24.7. Крім того, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала за необхідне звернути увагу на проблематику визначення періоду прострочення виконання ДКС України рішення суду в цій справі.
		24.8. Так, суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного 
		статтею 3 Закону № 4901-VI і не забезпечила своєчасного перерахування позивачу коштів відповідно до виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а- 608/08/1570. Зокрема, суди попередніх інстанцій установили, що ДКС України перерахувала позивачу кошти лише в 
		жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, суди визначили період прострочення виконання судового рішення 
		ДКС України в межах восьми місяців. Водночас рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, стягнуто на користь позивача 3 % річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року в сумі 62 782,83 грн. Задоволення позовних вимог у цій частині судами обґрунтовано тим, що 
		ДКС України жодним чином не оспорюється наданий позивачем розрахунок. Тому важливим, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є таке питання: із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду ДКС України, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3 % річних згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI.
		24.9. Окрім того, з огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин у порядку цивільного та адміністративного судочинства, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що правильне вирішення цього спору є неможливим без вирішення питання щодо віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного, господарського чи цивільного суду, тобто насамперед постає потреба у вирішенні питання предметної юрисдикції цих правовідносин. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 сформулювала правовий висновок про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення 
		3 % річних та інфляційних втрат виключно в аспекті їхнього нарахування на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи ППК ?Флай сервіс?
		25. ППК ?Флай сервіс? в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме незастосування норми матеріального права, яка мала бути застосована до спірних правовідносин, зазначаючи, зокрема, що при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім 3 % річних, мають бути компенсовані також інфляційні втрати, оскільки відповідальність за інфляційні процеси несе саме держава. За відсутності спеціальної норми в національному законодавстві, яка б регулювала правовідносини щодо стягнення з держави інфляційних втрат з підстав тривалого виконання (або невиконання) рішення суду, застосуванню підлягає 
		стаття 625 ЦК України як загальна правова норма.
		26. ППК ?Флай сервіс? у цьому контексті також звернуло увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 22 травня 2018 року в справі № 915/533/15, згідно з якою та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов`язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.
		27. Окрім того, скаржник зазначив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ невиконання або тривала затримка у виконанні судового рішення становить порушення права на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, та права на мирне володіння майном, яке гарантовано 
		статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. На переконання скаржника, повна відмова у стягненні на користь ППК ?Флай сервіс? інфляційних втрат без аналізу практики ЄСПЛ із цього питання та з посиланням лише на національне законодавство, яке не передбачає повної компенсації в такому випадку, за жодних умов не може вважатися адекватним та достатнім відшкодуванням відповідно до принципів, установлених практикою ЄСПЛ.
		Позиція ДКС України
		28. ДКС України у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги позивача та просить відмовити в її задоволенні, зазначаючи, що 19 лютого 
		2018 року відповідач отримав виконавчий лист у справі № 608/08/1570, виданий Одеським окружним адміністративним судом 13 травня 2013 року, строк пред`явлення якого до виконання поновлено ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року. Водночас ДКС України трьома платежами від 25 та 31 жовтня 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? 380 502,00 грн і таким чином вона виконала виконавчий лист у справі № 608/08/1570 в порядку черговості, передбаченої абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI ?Прикінцеві та перехідні положення? Бюджетного кодексу України та пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Отже, на думку відповідача, під час виконання судового рішення від 09 вересня 2011 року у справі № 608/08/1570 ДКС України діяла в межах повноважень та вжила абсолютно всіх наданих чинним законодавством заходів щодо виконання зазначеного рішення суду.
		29. Також ДКС України зауважила, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом № 1404-VIII і до 
		них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання відповідно до правил частини другої статті 625 ЦК України. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Межі розгляду справи касаційним судом
		30. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, в якій скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ППК ?Флай сервіс? інфляційних втрат у сумі 543 145,65 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені вимоги позивача. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилався на приписи пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
		31. За частиною першою статті 344 КАС України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу.
		32. Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		33. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду 
		від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19 у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстава для перегляду оскаржуваних судових рішень у частині задоволення вимог ППК ?Флай сервіс? щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в розмірі 3 % річних у сумі 62 782,83 грн відсутня.
		Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
		Щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення
		34. ППК ?Флай сервіс? звернулося до адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем ухваленого адміністративним судом судового рішення.
		35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що правильне вирішення цього спору, з огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин в порядку цивільного та адміністративного судочинства, є неможливим без вирішення питання щодо віднесення цієї 
		категорії справ до юрисдикції адміністративного, господарського чи цивільного суду - вирішення питання предметної юрисдикції цих правовідносин.
		36. Суди попередніх інстанцій розглянули ініційований ППК ?Флай сервіс?спір в порядку адміністративного судочинства.
		37. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним розгляд судами попередніх інстанцій заявлених вимог ППК ?Флай сервіс? у порядку адміністративного судочинства виходячи з таких міркувань.
		38.Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
		39. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
		40. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду і, зрештою, ? порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
		41. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		42. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
		43. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		44. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		45. За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		46. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
		47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		48. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).
		49. Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження 
		№ 14-158цс20)). 
		50. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.
		51. Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб`єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.
		52. У справі, яка переглядається, заявлені ППК ?Флай сервіс? позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником судового рішення у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду.
		53. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого 
		на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. 
		54. Позовні вимоги ППК ?Флай сервіс?про стягнення інфляційних втрат і 
		3 % річних не поєднані з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.
		55. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження 
		№ 12-189гс19)).
		56. У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження 
		№ 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний 
		характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї 
		юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові 
		від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).
		57. Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.
		58. У цій справі вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав тривалого невиконання державою в собі ДКС України прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача заборгованості (основне зобов`язання).
		59. З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду висновує, що спір щодо стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних 
		втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі 
		№ 2а-608/08/1570.  
		Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення
		60. Позовні вимоги ППК ?Флай сервіс? у частині стягнення 543 145,65 грн інфляційних втрат мотивовані тим, що внаслідок тривалого невиконання 
		ДКС України рішення у справі № 2а-608/08/1570 позивач зазнав грошової 
		шкоди, яка, на його думку, підлягає стягненню з відповідача. Юридичними підставами для стягнення інфляційних втрат позивач визначив приписи частини другої статті 625 ЦК України.
		61. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6?2759цс15, відмовив у задоволенні позовних вимог ППК ?Флай сервіс? з посиланням на те, що між сторонами не виникло цивільно-правових відносин, зокрема, зобов`язального характеру, а тому норми ЦК України, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж 
		Законом № 4901-VI не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як ?інфляційні втрати?.
		62. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильній оцінці фактичних обставин справи та хибному розумінні норм матеріального права. 
		63. Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК Україницивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
		64. За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		65. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		66. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
		67. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в 
		статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		68. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 
		2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). 
		69. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		70. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.
		71. Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
		72. За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		73. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, 
		тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 
		01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій 
		статті 625 ЦК України, розміру процентів.
		74. Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.
		75. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними 
		є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі 
		№ 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).
		76. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання 
		(підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у 
		статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, 
		від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), 
		від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).
		77. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 
		2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.
		78. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) 
		(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
		79. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) 
		від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.
		80. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№ 2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15 січня 2009 року).
		81. 15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 
		статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).
		82. 05 червня 2012 року Україна прийняла Закон № 4901-VI, намагаючись виконати пілотне рішення ЄСПЛ. На це вказує пояснювальна записка до проєкту (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=9127&skl=7). Однак Закон № 4901-VI, як надалі вказав Комітет Міністрів Ради Європи, не вирішив проблему невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України? (Burmych And Others v. Ukraine, заяви № 46852/13 та інші, § 125 від 12 жовтня 2017 року).
		83. Те саме стверджували заявники у тій справі (§ 138 зазначеного рішення ЄСПЛ). Крім того, вони звертали увагу ЄСПЛ на те, що хоч національне законодавство й дозволяло кредиторам вимагати перерахунку боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та додатково три відсотки річних від будь-якої суми заборгованості у приватноправових відносинах, але воно не передбачало жодних заходів відшкодування шкоди, завданої у публічно-правових відносинах внаслідок невиконання рішень національних судів. Інакше кажучи, відсоткова ставка за державними боргами була набагато нижчою, ніж ставка, яку застосували в цивільних і господарських відносинах. Тому заявники стверджували, що, присуджуючи відшкодування за статтею 41 Конвенції, ЄСПЛ має враховувати витрати, спричинені високим індексом інфляції в Україні за період невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України?, § 137).
		84. Усвідомлюючи необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України?, Велика Палата Верховного Суду у постанові 
		від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України ?Про виконавче провадження? і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).
		85. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення 
		виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої 
		статті 625 ЦК України.
		86. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, що Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами 
		(див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).
		87. У справі, яка переглядається, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду 
		від 14 березня 2013 року, були підтверджені грошові зобов`язання ДКС України перед позивачем у сумі 380 502,00 грн.
		88. Однак відповідач належним чином не виконав наведених зобов`язань перед позивачем, оскільки, як свідчать установлені судами обставини справи, 
		ДКС України лише в жовтні 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок 
		ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн, тоді як виконавчий лист ним був у отриманий у лютому 2018 року.
		89. Таким чином, положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс?інфляційних втрат підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
		90. Звідси помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, щодо відмови в задоволенні позову ППК ?Флай сервіс? в частинні стягнення інфляційних втрат з посиланням на неактуальну правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України 
		від 20 січня 2016 року в справі № 6?2759цс15, від висновків у якій про те, що до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
		Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку визначеному Законом № 4901-VI
		91. ППК ?Флай сервіс? у долученому до позову розрахунку просило стягнути з 
		ДКС України інфляційні втрати в сумі 543 145,65 грн за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.
		92. Суд вважає помилковим нарахування позивачем інфляційних втрат з дати набрання законної сили постановою Одеського окружного адміністративного суду  від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 з урахуванням такого.
		93. Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
		94. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону № 4901-VI).
		95. За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
		96. Подібні положення містить частина шоста статті 4 Закону № 4901-VI згідно якоїперерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.
		97. 19 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 646/14523/15-ц, у якій зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.
		98. Проте у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Судувідступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої 
		статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
		99. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа 
		до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).
		100. У свою чергу наведене вище системне тлумачення частини другої статті 
		625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону № 4901-VI сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом № 4901-VI, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування. 
		101. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що в разі 
		порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету 
		України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням 
		грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) 
		стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.
		102. Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
		103. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, якою зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн.
		104. Суди попередніх інстанцій не встановили, а матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем (ДКС України) стягувача (ППК ?Флай сервіс?) про подання ним до заяви про виконання рішення суду неповного переліку необхідних документів та відомостей для перерахування коштів чи повернення ДКС України, з огляду на неподання стягувачем таких документів у місячний строк з дня отримання повідомлення щодо наявних недоліків, відповідної заяви стягувачу у відповідності до частини третьої статті 3 Закону № 4901-VI.
		105. 19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, виданий на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду 
		від 09 вересня 2021 року.
		106. Отже, три місяці для виконання постанови суду в справі 
		№ 2а-608/08/1570 сплинули 20 травня 2018 року. Водночас стягнуті з відповідача за постановою суду кошти в сумі 380 502,00 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? трьома платежами (в порядку черговості) у жовтні 2018 року (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069,47 грн, 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).
		107. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення 
		держави-боржника та нарахування індексу інфляції за частиною другою 
		статті 625 ЦК України є 21 травня 2018 року, а днем завершення - 24 жовтня 
		2018 року (на суму 380 502,00 грн) та 30 жовтня 2018 року (на суму 
		162 432,53 грн = 141 354,58 грн + 21 077,95 грн) (переддень повного виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570). 
		108. За даними Державної служби статистики України у 2018 році індекс інфляції склав: у червні - 100,00 %, у липні - 99,30 %, у серпні - 100,00 %, у 
		вересні - 101,90 %, у жовтні - 101,70 %). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570 у травні 2018 було менше 15 днів, а тому індекс інфляції у травні 2018 року не враховується у період прострочення, тоді яку жовтні 2018 року було понад 15 днів, що має значення для врахування індексу інфляції в цьому місяці. 
		109. З огляду на наведене інфляційні втрати ППК ?Флай сервіс?від прострочення виконання зазначеного судового рішення склали 11 060,71 грн.
		Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду
		110. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного Суду, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив про наявність виключної правової проблеми, яка полягає у відсутності усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї ж норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, та наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також у невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права про що зазначалося вище у цій постанові.
		111. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
		112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, - це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку Великої Палати Верховного Суду у разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.
		113. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання 
		(див. подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження 
		№ 11-377апп18), від 15 травня 2019 року у справі 
		№ 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), від 26 травня 2020 року у справі 
		№ 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 08 червня 2022 року у справі 
		№ 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) від 04 липня 2023 року у справі 
		№ 373/626/17 (провадження № 14-201цс21).
		114. Ураховуючи викладені вище висновки, наявну неузгодженість судової практики щодо застосування положень статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з відшкодування шкоди у грошовому розмірі, визначеному в чинному судовому  рішенні (несвоєчасне виконання державою судового рішення), та необхідність забезпечення єдності такої практики, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17 та 
		від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16 щодо відсутності правових підстав для стягнення з ДКС України суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів з посиланням на те, що у ДКС України не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а тому ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.
		115. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).
		116. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі 
		№ 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 08 серпня 2023 року у справі 
		№ 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), від 04 жовтня 
		2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		117. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		118. За частинами першою, третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		119. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		120. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: скасувати постанову апеляційного адміністративного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат й ухвалити нове 
		рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з Державного бюджету України на користь ППК ?Флай сервіс?11 060,71 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання держави за 
		період з 21 травня до 24 жовтня 2018 року (на суму 380 502,00 грн) 
		та з 25 жовтня 2018 року до 30 жовтня 2018 року (на суму 162 432,53 грн = 
		141 354,58 грн + 21 077,95 грн).
		 
		 
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		121. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		122. Частиною першою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		123. ППК ?Флай сервіс? заявило до стягнення з ДКС України605 928,48 грн
		(543 145,65 грн інфляційні втрати + 62 782,83 грн 3 % річних) тасплатило: 
		9 088,93 грн судового збору за подання позову до суду, 12 220,78 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в оскаржуваній частині 
		(150 % від суми оскаржуваного рішення в частині відмови в стягненні інфляційних втрат - 543 145,65 грн) та 16 294,40 грн судового збору касаційної скарги 
		(200 % від суми оскаржуваного рішення в частині відмови в стягненні інфляційних втрат - 543 145,65 грн), що відповідає розміру судового збору, установленому Законом України ?Про судовий збір? за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою, апеляційної та касаційної скарг. Водночас суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача сумі 62 782,83 грн - 3 % річних та стягнув на користь ППК ?Флай сервіс? 941,74 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, окрім стягнутої місцевим адміністративним судом суми 3 % річних (62 782,83 грн), стягнула на користь позивача 11 060,71 грн інфляційних втрат. Отже сума задоволених судом вимог ППК ?Флай сервіс? у цій справі складає 73 843,54 грн (62 782,83 грн 3 % річних + 11 060,71 грн інфляційних втрат).
		124. Ураховуючи, що позов ППК ?Флай сервіс? підлягає задоволенню частково, за результатами касаційного перегляду справи (зважаючи на часткове задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 165,91 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції (73 843,54 грн (сума задоволених вимог позивача) х 9 088,93 грн (судовий збір сплачений позивачем за подання позову до суду) : 605 928,48 грн (сума заявлених позивачем вимог) - 941,74 грн (судовий збір стягнутий на користь позивача судом першої інстанції)), 
		248,86 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (11 060,71 грн (сума задоволених вимог, яка була предметом апеляційного перегляду) х 12 220,78 грн (сплачений позивачем судовий збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині) : (543 145,65 грн сума заявлених вимог позивача, яка була предметом апеляційного перегляду)) та 331,82 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (11 060,71 грн (сума задоволених вимог, яка була предметом касаційного перегляду) х16 294,40 грн (сплачений позивачем судовий збору за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині) : (543 145,65 грн сума заявлених вимог позивача, яка була предметом апеляційного перегляду).
		Висновки щодо застосування норм матеріального права
		Щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення
		125. Спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням.
		Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення
		126. У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового 
		зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення 
		виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої 
		статті 625 ЦК України.
		127. Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.
		 
		 
		Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону № 4901-VI
		128. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої 
		статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? задовольнити частково.
		2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 420/2411/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? інфляційних втрат скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат.
		3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (вул. Гагарінське плато, 5 корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) - 11 060 грн 71 коп. інфляційних втрат.
		4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (вул. Гагарінське плато, 5 корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) - 165 грн 91 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції, 248 грн 86 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 331,82 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді:О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. А. ВоробйоваО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік І. В. Григор`єваІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Г. Р. КретВ. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Н. В. ШевцоваВідповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформив 
		суддя Банасько О. О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...