Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/7923/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2023.
Дата набрання законної сили: 11.12.2023
Номер судового провадження: 61-12437ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 201/7323/21
		 
		провадження № 61-12437св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2023 року у складі судді Наумової О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Барильської А. П., Зайцевої С. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		1.    Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. 
		Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2006 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , з якою вели спільне господарство, побут, а також мали намір набути спільне майно. Проживали з відповідачкою у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала його бабусі. Підтвердженням факту спільного проживання є спільні фотографії, видана ним на ім`я відповідачки довіреність на право користування автомобілем, постанова суду, у якій відповідачка вказала місце фактичного проживання - АДРЕСА_1 . Крім того, факт їх спільного проживання з серпня 2006 року по 15 грудня 2007 року можуть підтвердити свідки. 
		Вказував, що з 15 грудня 2007 року по 09 червня 2020 року вони з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них    ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син -  ОСОБА_4 , тобто на час реєстрації шлюбу  ОСОБА_2 вже була вагітною.
		Зазначав, що встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно йому для реалізації права на поділ майна подружжя.
		Посилаючись на викладене,  ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 01 серпня 2006 року по 15 грудня 2007 року. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2023 року позов  ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 жовтня 2006 року по 14 грудня 2007 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. 
		Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із сукупності зібраних у справі доказів, зокрема, показання свідків:  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили, що сторони проживали разом однією сім`єю із жовтня 2006 року, чого інші свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , не спростували. Суд взяв до уваги факт укладення договору на придбання нерухомого майна на початку листопада 2006 року, яке у подальшому сторони ремонтували і яке у подальшому стало спільним житлом для них та їх дитини. Тому суд вважав, що є підтвердженим факт спільного проживання сторін із жовтня 2006 року.
		Договори на придбання відповідачкою квартири, в яку сторони разом переїхали, де народилася їх спільна дитина, у сукупності із показаннями свідків та поясненнями самих сторін, які не заперечували факт того, що вони у подальшому спільно робили ремонт у цій квартирі для спільного проживання, доводить те, що ще до переїзду у квартиру АДРЕСА_2 між сторонами вже були відносини, які притаманні подружжю і які передували реєстрації шлюбу, тобто до 14 грудня 2007 року.
		Разом з тим, факт спільного проживання сторін із серпня 2006 року по вересень 2006 року судом не встановлено, оскільки показаннями свідків у цій частині вони не підтверджені, а також сам позивач у своїх поясненнях вказував, що сторони стали спільно проживати у квартирі АДРЕСА_3 з жовтня 2006 року. Тому у цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2023 року залишено без змін. 
		Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позивачем доведено сукупність усталених обставин та відносин сторін у справі, які притаманні подружжю, у період, на який він вказував, а саме з жовтня 2006 року по 15 грудня 2007 року, тобто часу, коли було зареєстровано офіційний шлюб між ними. Тому підстав для скасування рішення районного суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову  ОСОБА_1 відмовити. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. 
		У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах. Подані  ОСОБА_1 докази на підтвердження факту спільного проживання з  ОСОБА_2 у період з серпня 2006 року по 15 грудня 2007 року у сукупності та кожен окремо не доводить обґрунтованості позову. Сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між ними склалися та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1  - ОСОБА_10 на касаційну скаргу представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. 
		У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , в якому зазначено, що представником  ОСОБА_1  - ОСОБА_10  подано відзив на касаційну скаргу з порушенням строку на його подання, встановленого ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2023 року про відкриття касаційного провадження, а саме до 29 вересня 2023 року, тоді як відзив на касаційну скаргу було надіслано до Верховного Суду 30 вересня 2023 року. Тому вищевказаний відзив представника ОСОБА_1  - ОСОБА_10 на касаційну скаргу представника  ОСОБА_2 - ОСОБА_3  підлягає залишенню без розгляду. 
		Перевіривши вищевказані обставини, Верховний Суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та вважає, що відзив на касаційну скаргу подано позивачем з попуском встановленого судом строку для його подання, без клопотання про його продовження та без наведення поважних обставин, які стали причиною пропуску встановленого судом процесуального строку, тому вказаний відзив на касаційну скаргу підлягає залишенню без розгляду.
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Судом установлено, що з 15 грудня 2007 року до 09 червня 2020 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_4 (а. с. 28).
		02 листопада 2006 року, тобто до реєстрації між сторонами шлюбу, ОСОБА_2 уклала із товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» (за участю торговця цінними паперами - товариство з обмеженою відповідальністю «СМ-Прфіт») договір № Кв-636/06 купівлі-продажу цінних паперів у кількості 70614 шт, емітентом яких є товариство з обмеженою відповідальністю «ФБЦ «Созидатель», загальною вартістю 329 183,82 грн (а. с. 117-118).
		02 листопада 2006 року ОСОБА_2 уклала із товариством з обмеженою відповідальністю «ФБЦ «Созидатель» договір № Ш1-9-35 про бронювання квартири, предметом якого є бронювання товариством з обмеженою відповідальністю «ФБЦ «Созидатель» квартири за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 70,61 кв. м (а. с. 119 - 122).
		Згідно із довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія по управлінню активами - Адміністратор пенсійних фондів «Укрсоц-Капітал» від 20 червня 2019 року № 14/0245 ОСОБА_2 02 листопада 2006 року сплачено за облігації 98 471,16 грн та 20 листопада 2006 року сплачено за облігації 230 442,66 грн, разом 329 183,82 грн (а. с. 123).
		Як установлено із пояснень самих сторін та показань свідків, на момент укладення цих договорів ОСОБА_1 працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «ФБЦ «Созидатель» та займався організацією з укладення цих договорів у приміщенні товариства.
		Матеріали справи містять спільні світлини позивача та відповідачки.
		20 березня 2007 року ОСОБА_1 видана ОСОБА_2 нотаріально посвідчена довіреність на право користування автомобілем «TOYOTA Avensis», 2001 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а. с. 25). 
		Згідно з постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2008 року у справі № 3-4759/08, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення 23 січня 2008 року за статтею 124 КУпАП України, ОСОБА_2 зазначила місце свого проживання: АДРЕСА_1 (а. с. 26-27).
		Також судом першої інстанції було викликано та допитано у судовому засіданні свідків сторін у справі.
		За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року             № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
		Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
		Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
		Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
		Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
		Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.
		Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. 
		Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, зокрема: від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, провадження № 61-11607св18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16,провадження № 61-44641св18, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16,провадження № 61-5296св19, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16,провадження № 61-42601св18.
		У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
		У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які за наслідками дослідження та оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 жовтня 2006 року по 14 грудня 2007 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто у період з жовтня 2006 року по 14 грудня 2007 року між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
		Так, суди проаналізували пояснення сторін і показання їх свідків, зокрема:  ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили, що сторони проживали разом однією сім`єю із жовтня 2006 року, чого інші свідки: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , не спростували. При цьому суди взяли до уваги факт укладення договору на придбання нерухомого майна на початку листопада 2006 року, яке у подальшому сторони ремонтували і яке стало спільним житлом для них та їх дитини. Тому факт спільного проживання сторін із жовтня 2006 року є підтвердженим та відповідачкою не спростований. 
		Договори на придбання відповідачкою квартири, в яку сторони разом переїхали, де народилася їх спільна дитина, у сукупності із показаннями свідків та поясненнями самих сторін, які не заперечували факт того, що вони у подальшому спільно робили ремонт у цій квартирі для спільного проживання, доводить те, що ще до переїзду до вказаної квартири між сторонами вже були відносини, які притаманні подружжю і які передували реєстрації шлюбу, тобто до 14 грудня 2007 року.
		Доводи касаційної скарги інших посилань на незаконність судових рішень не містять. Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що згідно зі сталою судовою практикою встановлення факту, що має юридичне значення можливе у тому разі, якщо від цього виникають, змінюються чи припиняються правовідносини. У цій справі позивач інших позовних вимог не заявляв. Проте, це не означає, що такі правовідносини не виникають, так як згідно з нормами СК України, ЦК України можливий добровільний поділ майна подружжя (статті 7, 9, 65, 70 СК України, 368 ЦК України). Таких заперечень сторони не подавали. 
		За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову і оскаржені судові рішення не суперечать висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, на які є посилання в касаційній скарзі.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                       Б. І. Гулько
		 
		                                                                                                Г. В. Коломієць
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...