Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10584/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо захисту ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2023. Зареєстровано: 14.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2023.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		м. Київ
		07.12.2023Справа №  910/10584/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Шатан Т.О., розглянув у відкритому судовому засіданні 
		справу №910/10584/23
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД" 
		до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЛБ" 
		про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
		за участю представників позивача Волокітіна О.В., відповідача Крат В.Ф.,
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮФД" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЛБ" (далі - відповідач, Видавничий дім) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
		Позовні вимоги обґрунтовуються публікацією недостовірних відомостей у статті «Як (не)відокремити український ринок від впливу російського кінобізнесу» розміщені у мережі Інтренет - на сайті власником якого є Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЛБ" (36592561, вул. Мала Житомирська, 18-Б, 01001), з адресою https://lb.ua/culture/2023/05/03/553823_yak_nevidokremiti_ukrainskiy.html. Ідентифікувати автора Ксенію Білаш позивачеві не видалось можливим.
		У статті зокрема йдеться «У кінці березня 2023-го в український прокат вийшла популярна стрічка "Джон Уік 4". Вона йде на більш ніж 350 екранах по всій країні та є одним з лідерів за касовими зборами. На український ринок її випустила компанія UFD (Ukrainian Film Distribution).
		І є підстави вважати, що ця компанія - український посередник російського дистриб`ютора.
		Тобто права на показ в Україні цього фільму UFD не купила безпосередньо у виробника, а отримала від російської компанії».
		Останні твердження позивач визначає як неправдиві.
		Водночас зазначає, що діє на підставі угод між «Лаєнс Гейт Інтренешщенл ЛІмітед» (Великобританія) та «Юнікорн Медіа Лімітед» (Мальта) від 10.12.2019 та «Пасат`ємпо Пікчерс» (США) від 11.06.2021, «Пасат`ємпо Пікчерс»(США) та ТОВ «ЮФД»(Україна) від 21.11.2022.
		Пойменовані юридичні особи не є резидентами російської федерації та не мають кінцевих бенефіціарних власників з цієї країни.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 позовну заяву залишено без руху.
		20.07.2023 від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі №910/10584/23; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 07.09.2023.
		Підготовче засідання 07.09.2023 відкладено на 10.10.2023.
		02.10.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
		09.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив.
		У підготовчому засіданні 10.10.2023 було оголошено перерву до 31.10.2023.
		17.10.2023 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
		Суд протокольної ухвалою від 31.10.2023 постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 14.11.2023.
		Судове засідання 14.11.2023 не відбулося через оголошення повітряної тривоги.
		Ухвалою Господарського суду від 15.11.2023 повідомлено сторін про призначення судового засідання на 07.12.2023.
		У судовому засіданні 07.12.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача проти задоволення позову заперечив.
		Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) докази у справі.
		Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
		У судовому засіданні 07.12.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
		Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		 
		ВСТАНОВИВ:
		03.05.2023 на веб-сайті https://lb.ua/ за адресою у мережі Інтернет https://lb.ua/culture/2023/05/03/553823_yak_nevidokremiti_ukrainskiy.html, опубліковано статтю під назвою «Як (не)відокремити український ринок від впливу російського кінобізнесу», автором якої є Ксенія Білаш, редакторка відділу «Культура», вказаного сайту.
		Позивач вказує, що вказана вище стаття містить недостовірну інформацію про Товариство.
		Так, у статті зокрема йдеться «У кінці березня 2023-го в український прокат вийшла популярна стрічка "Джон Уік 4". Вона йде на більш ніж 350 екранах по всій країні та є одним з лідерів за касовими зборами. На український ринок її випустила компанія UFD (Ukrainian Film Distribution)».
		На думку позивача, неправдивими та такими, що підлягають спростуванню є такі твердження:
		«І є підстави вважати, що ця компанія - український посередник російського дистриб`ютора»;
		«Тобто права на показ в Україні цього фільму UFD не купила безпосередньо у виробника, а отримала від російської компанії».
		Позивач зазначає, що діє на підставі угод між «Лаєнс Гейт Інтренешщенл ЛІмітед» (Великобританія) та «Юнікорн Медіа Лімітед» (Мальта) від 10.12.2019 та «Пасат`ємпо Пікчерс» (США) від 11.06.2021, «Пасат`ємпо Пікчерс»(США) та ТОВ «ЮФД»(Україна) від 21.11.2022, а вказані юридичні особи не є резидентами російської федерації та не мають кінцевих бенефіціарних власників з цієї країни.
		Оскільки, Товариство не змогло ідентифікувати автора статті, то позов подано до Видавничого дому як власника сайту.
		У свою чергу, відповідач не заперечував того, що є власником сайту та не оспорював факт розповсюдження інформації.
		Втім, Видавничий дім заперечив проти задоволення позову, вказуючи, зокрема, на те, що інформація, яку просить визнати недостовірною позивач не викладена як факти, а є оціночними судженнями.
		Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.
		Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до частини першої статті 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Згідно із статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
		Статтею 4 Закону України «Про інформацію» встановлено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.
		Згідно з приписами статті 5 Закону України «Про інформацію» кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		Частиною першою статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.
		Згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про інформацію» ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
		Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Разом з тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
		Відповідно до частини другої статті 200 ЦК суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
		Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
		Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
		Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
		Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
		Суд зазначає, що предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод [далі- Конвенція] (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46).
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Суд зазначає, що невід`ємними ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
		У пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України» від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії», пункт 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє «фактологічне підґрунтя» для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі «Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції», п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі «Бразільє проти Франції», заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення «Патурель проти Франції», заява № 54968/00, пункт 37, від 22 грудня 2005 року).
		Верховний Суд неодноразово та послідовно викладав правову позицію щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист, зокрема ділової репутації юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації.
		У пункті 6.12 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20, зокрема, вказано, що: юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як:
		- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб;
		- поширена інформація стосується певної юридичної особи, тобто позивача;
		- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Як вже встановлено вище сторони підтверджують як факт розповсюдження інформації, такі і те, що вказана інформація стосується позивача.
		Слід зазначити, що інформація «І є підстави вважати, що ця компанія - український посередник російського дистриб`ютора» є оціночним судженням, оскільки, є суб`єктивною оцінкою автора статті та не може бути витлумачена як така, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, а саме вживання словосполучення «є підстави вважати».
		Що ж до інформації «Тобто права на показ в Україні цього фільму UFD не купила безпосередньо у виробника, а отримала від російської компанії», то слід зазначити таке.
		Слід зазначити, що вказана інформація вирвана з контексту статті, яка містить низку фактичних відомостей на підставі яких автор і здійснює оціночне судження/виснуває про те, що Товариство отримало права на показ фільму не безпосередньо у виробника, а від російської компанії.
		Саме на позивачеві лежить тягар доказування стосовно обставин, на які він посилається як підставу своїх вимог.
		Так, позивач не спростовує ті відомості, які містяться у статті, що і стали підставою для висновку про те, що Товариство отримало права на показ фільму не безпосередньо у виробника, а від російської компанії.
		Позивачем надано низку договорів, втім, такі правочини не підтверджують того, що права на показ фільму не були передані компанією, що має зв`язок з російською федерацією.
		Крім того, подані суду правочини містять низку прихованої інформації, у тому числі, територію прокату фільму.
		Тобто неможливо однозначно встановити, що права на прокат фільму не було надано «Лаєнс Гейт Інтренешщенл Лімітед» і на територію російської федерації.
		Слід зазначити, що ліцензійна угода від 21.11.2022 укладена Товариством і «Пасат`ємпо Пікчерс», викладена двома мовами, а саме англійською та російською.
		Позивач не пояснив обрання російської мови для ліцензійної угоди, що укладена у м. Києві після початку повномасштабного вторгнення російської федерації юридичною особою України та компанією, що знаходиться у Великобританії.
		Суду не подано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів того, що компанії, які передавали права на показ фільму не пов`язані з російською федерацією.
		З огляду на відсутність доказів недостовірності, поширеної інформації, та те, що вказана інформація є оціночними судженнями відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
		Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не є обґрунтованими, а тому у позові слід відмовити повністю.
		Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. 
		Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
		У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
		З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
		Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За таких обставин, враховуючи подані докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у позові слід відмовити повністю.
		За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
		Керуючись статтями 129, 130, 185, 191, 233, 236, 237, 238, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		1. У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "ЮФД" (33405592; 01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал/Івана Франка,11/1) до товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "ЛБ" (36592561; 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 18-Б) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації відмовити повністю.
		2. Судовий збір покласти на позивача.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне судове рішення складено 13.12.2023.
		 
		Суддя                                                                       Ігор Курдельчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...