Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/67504/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2023. Зареєстровано: 14.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.

Номер судового провадження: 2-7476/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/67504/21-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		02 листопада 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого - судді Новака Р.В.,
		при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в приміщенні Печерського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживача,-
		ВСТАНОВИВ:
		позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на її користь безпідставно стягнуті грошові кошти в сумі 1000,00 грн, завдану моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн, та судові витрати, документальне підтвердження яких буде подано не пізніше 5 днів після ухвалення рішення відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , проживає в АДРЕСА_1 , має 70- річного батька ОСОБА_2 , який проживає за межами м. Києва та є пенсіонером, хворим на велику кількість серцево-судинних захворювань, внаслідок чого він потребує великої кількості ліків. Час від часу позивач перераховує батьку грошові кошти на купівлю ліків, для чого зазвичай користується звичайними терміналами (програмно-технічними пристроями (комплексами)) самообслуговування АТ «КБ «Приватбанк», щоб батько вчасно міг отримувати кошти на підтримання свого здоров`я. Проте 04.06.2021 при здійсненні чергової транзакції батько кошти не отримав. З метою вирішення виниклого питання позивач звернулась в сервіс підтримки АТ «КБ «Приватбанк», на що останній було повідомлено, що кошти були списані з метою погашення заборгованості. Разом з тим, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09.01.2020 у справі 759/19487/19 за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відтак, заборгованість у позивача відсутня як і виконавчий документ на підставі якого могли б проводитися списання коштів. Враховуючи вищевикладене, вказане списання грошових коштів позивач вважає безпідставним, у зв`язку з чим була змушена звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ, справа 757/67504/21-ц була передана на розгляд головуючій судді Печерського районного суду м. Києва Волковій С.Я .
		Відповідно до розпорядження керівника апарату Печерського районного суду м. Києва Ліннік Н.В. від 03.07.2023 № 207 проведення повторного автоматичного розподілу справ, справа 757/67504/21-ц була передана на розгляд головуючому судді Печерського районного суду м. Києва Новаку Р.В., у зв`язку зі звільненням судді Волкової С.Я. з посади судді Печерського районного суду м. Києва.
		03.06.2022 представник відповідача АТ «КБ «Приватбанк» - адвокат Пац Є.О. подав відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 21.1. ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа.
		Розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача (пункт 1.35 ст. 1 Закону).
		Відповідно о п. 1.32-1) платіжний термінал - електронний пристрій, призначений для ініціювання переказу з рахунка, у тому числі видачі готівки, отримання довідкової інформації і друкування документа за операцією із застосуванням електронного платіжного засобу;
		Згідно п. 24.3. Закону при використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.
		П.п. 25.1. та 25.2. визначено, що для ініціювання переказу в межах України можуть застосовуватися електронні платіжні засоби як внутрішньодержавних, так і міжнародних платіжних систем у порядку, встановленому Національним банком України. Ініціювання переказу за допомогою електронних платіжних засобів має оформлюватися відповідними документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, що визначаються правилами платіжних систем.
		Представник відповідача, звертає увагу суду, що з реквізитів зазначених у поданій позивачем квитанції, не вбачається ініціювання переказу відмінного від того, що зазначений у квитанції, наголошуючи тим самим, що позивач добровільно переказала кошти на погашення боргу. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували відмову в перерахуванні коштів з її рахунків, в розумінні вимог відповідних законів та підзаконних актів.
		Оскільки договір не припинений (не розірваний, не припинений за закінченням строку дії, його не визнано недійсним), то підстава за якою було здійснено перерахування коштів не є такою, що відпала на даний час в розумінні ст.. 1212 ЦК України.
		Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 не довела незаконність дій відповідача, які спричинили їй моральну шкоду, причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача, крім того, не обґрунтувала розмір моральної шкоди.
		24.06.2022 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пасько С.А. подав відповідь на відзив на позов з викладенням своїх міркувань по суті предмету позову з посиланням на норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та просив задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві. Крім того, вказував на те, що грошові кошти переказувалися на конкретний картковий рахунок, який належить АТ «Ощадбанк», що ввбачається з копії квитанції від 04.06.2021.
		02.11.2023 представник позивача подав заяву в якій останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить проводити судовий розгляд у його відсутність.
		В судове засідання представник відповідача не з`явився про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся вчасно та належним чином.
		Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
		Судовим розглядом встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, згідно умов якого остання отримала кредит, що не оспорюється сторонами.
		04.06.2021 позивач здійснювала операцію з переказу коштів в розмірі 1000,00 грн. на картковий рахунок НОМЕР_1 , однак вказані кошти АТ КБ «Приватбанк» були списані в рахунок поповнення заборгованості № НОМЕР_2 , що підтверджується копією квитанції від 04.06.2021.
		Згідно вимог ч.ч. 1, 3 ст. 1066 ЦК України, - за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		В ст. 1071 ЦК України зазначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		В преамбулі Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05.04.2001  (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2346-III) зазначено, що цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
		В пункті 1.38 частини 1 статті 1 вказаного Закону № 2346-III вказано, що списання договірне -списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом, або згідно з умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
		Статтею 26 Закону № 2346-ІІІ, поміж іншим, передбачено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.
		Відповідно до п.п. 1.2, 1.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 (в редакції Інструкції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція № 22), - Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, та обов`язкові для виконання ними.
		Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку (пункт 1.6 Інструкції № 22).
		Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 11 цієї Інструкції (пункт 1.7 Інструкції № 22).
		Пунктами 6.1, 6.2, 6.5 Інструкції № 22 встановлено наступне, Банк обумовлює своє право на здійснення договірного списання за дорученням платника з його рахунку в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.
		Договір має містити інформацію, яка потрібна для належного виконання банком доручення платника, зокрема: умови, за якими банк повинен здійснити (здійснювати) договірне списання; номер рахунку платника, з якого має здійснюватися договірне списання; найменування отримувача; номер і дату договору з отримувачем, яким передбачене право отримувача на договірне списання коштів з рахунку платника; перелік документів, які отримувач має надати банку, що обслуговує платника (якщо вони передбачені в договорі).
		 
		Якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		В статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
		Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
		Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК України).
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).
		Згідно припису ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
		Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
		а) набуття або збереження майна,
		б) набуття або збереження за рахунок iншої особи,
		в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
		Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
		Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
		Суд звертає увагу, що ані позивачем, ані відповідачем в обґрунтування поданих  доводів та заперечень не надано жодного доказу на підтвердження суми виданого кредиту, умов його укладання, зокрема, копії публічного договору приєднання, умови та правила надання банківських послуг, Анкети-заяви заповненої позивачем, що позбавляє суд можливості встановити факт наявної у ОСОБА_1 заборгованості, вивчивши договір встановити факт наявності чи відсутності в договорі права банку на здійснення договірного списання з банківського рахунку клієнта, а відтак і законності підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми в розмірі 1000,00 грн.
		Суд не бере до уваги, поданий позивачем витяг з ЄРСР у справі 759/19487/19 на підтвердження відмови судом у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, оскільки з останнього неможливо встановити особу відповідача, у зв`язку з шифруванням системою персональних даних.
		Також суд не приймає до уваги доводи представника відповідача щодо добровільного переказу коштів позивачкою на погашення боргу, оскільки з доданих до справи документів вбачається, що кошти переводились ОСОБА_1 на банківську картку НОМЕР_1 , що відкрита в банку АТ «Ощадбанк» на ім`я позивача, відповідно до роздруківки долученої до відповіді на відзив.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» моральної шкоди на користь позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Згідно з ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
		При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Отже, визначення розміру моральної шкоди в грошовому еквіваленті належить до компетенції суду на підставі прямої вказівки ЦК України, а проведення експертизи для визначення розміру такої шкоди не є абсолютно необхідним. Суд в будь-якому випадку повинен самостійно визначити обґрунтований розмір моральної шкоди залежно від критеріїв, наведених в ЦК України, а також з урахуванням будь-яких інших обставин, які мають істотне значення, керуючись при цьому вимогами розумності і справедливості.
		Пунктами 3, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку із порушенням наданих прав, порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя. Розмір відшкодування моральної (немайнової шкоди) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (душевних, психічних), яких зазнав позивач та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Згідно з п. 5 вищевказаної постанови Пленуму, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Однак, на думку суду, при зверненні до суду позивач належним чином не обґрунтувала свої вимоги в частині розміру моральної шкоди, яку вона просить стягнути з відповідача.
		Оскільки надмірне списання коштів з рахунку позивача  призвело до зміни способу життя, необхідності витрачати час для відновлення порушеного права, суд вважає доведеним розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню в сумі 500,00 гривень, що буде відповідати принципу справедливості та співрозмірності із перенесеними переживаннями.
		Зазначена шкода підлягає стягненню з відповідача у справі, як особи, з вини якої сталось безпідставне стягнення коштів, та внаслідок дій якої позивачу завдано моральні страждання.
		Частиною шостою статті 141 ЦПК України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Загальна сума задоволених вимог позивача складає 1500,00 грн. та з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь позивача в сумі 964,75 грн., оскільки майнова вимога задоволена в повному обсязі (908,00 грн судового збору), а в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 500,00 грн. з 20000,00 грн заявлених (500,00 х 100%  : 20000,00 = 2,5% х 2270=56,75).
		З урахуванням того, що позивач за позовом про захист прав споживача звільнений від сплати судового збору, суд прийшов висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог, судовий збір в розмірі 964,75 грн  належить стягнути з  відповідача на користь держави, а решту в розмірі  213,25 грн. компенсувати в рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Враховуючи викладене, керуючись Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 207, 526, 626, 628, 638, 1055, 1066, 1071, 1073, 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 200, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживача - задовольнити частково.
		Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1000 (одну тисячу) грн 00 коп. безпідставно стягнутих коштів.
		Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 500 (п`ятсот) грн 00 коп. моральної шкоди.
		Стягнути з акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» на користь держави 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 75 коп. судового збору.
		В задоволенні інщих позовних вимог - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
		відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, код ЄДРПОУ 14360570.
		 
		Суддя                                                                                                                        Р.В. Новак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...