Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 383/424/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 15.12.2023. Зареєстровано: 15.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 12.12.2023
Номер судового провадження: 11-кп/4809/573/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023150000000094

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Кропивницький апеляційнийсуд 
		 
		№ провадження 11-кп/4809/573/23 Головуючий у суді І-ї інстанції  ОСОБА_1  
		Категорія 111-1 Доповідач в колегії апеляційного суду         ОСОБА_2  
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12.12.2023 року м. Кропивницький
		 
		Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:     
		головуючого судді ОСОБА_2 , 
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		при секретарі ОСОБА_5 , 
		за участю прокурора ОСОБА_6 ,
		захисника ОСОБА_7 ,
		обвинуваченої ОСОБА_8 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 22023150000000094 від 14 лютого 2023 року, стосовно ОСОБА_8 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року яким:
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Снігурівка Миколаївської області, громадянки України, заміжньої, не працюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		визнано винуватою та засуджено за ч.5 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права обіймати певні посади, а саме посади в органах державної влади, державного управління, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги на строк 10 років без конфіскації майна.
		Відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про речові докази.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		В апеляційнійскарзі обвинувачена ОСОБА_8  не оспорюючи фактичні обставини цієї справи, кваліфікацію дій та правильність висновків суду щодо доведеності її винуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, просить скасувати вирок районного суду, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, ухвалити новий вирок про звільнення її від відбування признаного покарання із застосуванням ст.75 КК України. 
		Свої вимоги ОСОБА_8 обґрунтовує тим, що вона будучи в окупації змушена була працювати в окупаційній адміністрації для того щоб забезпечити свою сім`ю та утримувати чоловіка - інваліда.
		Вказує, що вона нікого не агітувала, завжди мала проукраїнські погляди та не зраджувала Батьківщину, могла виїхати зі Снігурівки разом з іншими окупантами, одна цього не зробила, від правоохоронних органів не переховувалась, після затримання все розповіла, давала правдиві свідчення, сприяла слідству, свою вину визнала повністю, у вчиненому розкаялась, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, утримує чоловіка - інваліда, який потребує постійної догляду. 
		Наведені обставини на думку ОСОБА_8 не були враховані судом, що призвело до призначення їй надто суворого та несправедливого покарання. 
		В апеляційній скарзі, яка однакова за змістом та з апеляційними вимогами обвинуваченої ОСОБА_8 , захисник ОСОБА_7 також просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України. 
		      Зазначає про те, що ОСОБА_8 вимушена була працювати в окупаційній адміністрації для того щоб вижити, серед населення не проводила жодної агітації в інтересах країни агресора та не зрадила Батьківщину.
		Після звільнення с. Снігурівка ОСОБА_8 від правоохоронних органів не переховувалась, співпрацювала зі слідством, сприяла розкриттю тяжких злочинів скоєних зрадниками Батьківщини.
		Крім того, у апеляційній скарзі захисник вказує про те, що ОСОБА_8 раніше не судима, на утриманні має чоловіка - інваліда, свою вину визнала повністю, а тому суд на думку захисника мав можливість та законні підстави для призначення  ОСОБА_8 менш суворого покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
		Також захисник зазначає про те, що по аналогічній кримінальній справі стосовно ОСОБА_9 з такими ж обставинами Бобринецький районний суд призначив обвинуваченій стосовно ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, що на думку сторони захисту підтверджує можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання. 
		Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнано винуватоюта засудженоза колабораційнудіяльність,яка виразиласьу добровільномузайняті громадяниномУкраїни посади,пов`язаної звиконанням організаційно-розпорядчихфункцій,в окупаційнійадміністрації держави-агресора за таких обставин.
		Так, влітку 2022 року, однак не пізніше 01.08.2022 року, більш точної дати органом досудового розслідування не встановлено, особа, досудове розслідування відносно якої здійснюється в матеріалах іншого кримінального провадження, яка на той час обіймала посаду так званого «заступника голови військово-цивільної адміністрації Снігурівського району» запропонувала громадянці України ОСОБА_8 зайняти посаду так званого «керівника апарату голови ВЦА Снігурівського району», пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади.
		В свою чергу ОСОБА_8 , будучи громадянкою України, перебуваючи у м. Снігурівка, Баштанського району, Миколаївської області, достовірно усвідомлюючи та передбачаючи невідворотне настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, добровільно прийняла пропозицію особи, досудове розслідування відносно якої здійснюється в матеріалах іншого кримінального провадження, яка на той час обіймала посаду так званого «заступника голови ВЦА Снігурівського району» та добровільно зайняла посаду так званого «керівника апарату голови ВЦА Снігурівського району», пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному окупаційною адміністрацією держави-агресора на тимчасово окупованій території м. Снігурівка, Миколаївської області.
		В подальшому ОСОБА_8 , добровільно займаючи посаду так званого «керівника апарату голови військово-цивільної адміністрації Снігурівського району», пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, достовірно розуміючи, що на території м. Снігурівка Миколаївської області діє окупаційний режим, введений у зв`язку із захопленням військовослужбовцями та представникам збройних сил рф території та державної влади у м. Снігурівка, Миколаївської області, всупереч передбаченого Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» порядку, проголосила себе так званим «керівником апарату Голови військово-цивільної адміністрації Снігурівського району» та приступила до виконання покладених на неї представниками рф організаційно-розпорядчих функцій, а саме: здійснювала забезпечення діяльності керівництва окупаційної адміністрації; вчиняла дії направленні на забезпечення документаційної, матеріально-технічної діяльності керівництва окупаційної адміністрації; виконувала інші вказівки та розпорядження керівництва окупаційної адміністрації, направлені на забезпечення незаконної діяльності зазначеного незаконного органу.
		Злочинна діяльність ОСОБА_8 була припинена 11.11.2022 року у зв`язку із звільненням Збройними Силами України частини Миколаївської області, а саме: Снігурівської ОТГ, Баштанського району, Миколаївської області.
		 Заслухавши доповідача, провівши судове слідство в обсязі допиту обвинуваченої ОСОБА_8 , в дебатах обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляційні скарги і просили суд їх задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження, дотримуючись меж перегляду судових рішень, визначених ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 задоволенню не підлягають за таких підстав. 
		Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника про скасування та ухвалення нового вироку в частині призначеного покарання, колегія суддів апеляційного суду вважає їх безпідставними, оскільки сторона захисту, під час апеляційного розгляду не довела наявність правових і фактичних підстав для цього.
		Так, відповідно дост. 370 КПК України, як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Із цього слідує, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, проаналізувати їх та дати їм оцінку.
		Крім того, згідно положень ст.7, 17 та 22 КПКУкраїни, однією з засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед ним їх переконливості.
		При цьому суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, ухвалюючи обвинувальний вирок суд першої інстанції, з дотриманням норм ст.ст.17,22,23 КПК України, повинен дослідити всі докази сторони обвинувачення, надати їм належну, логічну оцінку щодо об`єктивного спростування таких відомостей, виходячи з вимог ст. ст.91,94 КПК України, та за наявністю підстав - визнати такі докази неналежними, недопустимими чи недостовірними, що в свою чергу унеможливить вибірковість їх оцінки.
		За змістом п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення. 
		Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
		Згідно диспозиції частини 5 ст. 111-1 КК кримінальна відповідальність настає за дії у формі: - добровільного зайняття громадянином України посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, - добровільного обрання до таких незаконних органів; - участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території; - публічних закликів до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території. 
		Добровільне зайняття посади передбачає керівну посаду - пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій. 
		З об`єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення може бути вчинено лише шляхом дії - добровільності як до дій щодо зайняття посади, так і щодо обрання до певних органів влади окупанта. 
		Суб`єктом злочину може бути лише громадянин України.
		Кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.5 ст.111-1 КК України, як колабораційна діяльність, що виразилась у добровільному зайнятті нею посади, пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, в окупаційній адміністрації держави-агресора, в апеляційних скаргах самою обвинуваченою ОСОБА_8 та її захисником не оспорюється, у зв`язку з чим відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України відсутні підстави для визнання апеляційним судом кваліфікації неправильною..
		Аналіз матеріалів кримінального провадження свідчить про те, що під час судового розгляду не допущено порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку ( ч.2 ст. 412 КПК України) і могли б вплинути на правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. 
		Як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції в ході судового слідства було повністю та об`єктивно досліджено всі докази по справі, що свідчать про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України. 
		Порушень порядку збирання (формування) й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК судом допущено не було, вирок суду першої інстанції достатньо умотивований та відповідає вимогам ст. 374 КПК. 
		Як пояснила обвинувачена ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду, вона свою вину визнає повністю, у вчиненому щиро розкаюється, фактичних обставини цієї справи, викладені у вироку суду не оспорює, зазначає, що змушена була працювати в окупаційній адміністрації, оскільки залишилась без засобів існування разом з чоловіком - інвалідом і якимось чином намагалась вижити.
		На спростування доводів обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 про призначення надто суворого та несправедливого покарання, без врахування пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих обставин, то колегія суддів апеляційного суду відмічає, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінністьв оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. 
		Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. 
		За змістом ч. 1 та 2 ст. 75 КК України, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		При цьому суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.
		     Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» регламентовано, що досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо. 
		      Абзацом2п.2вищевказаної постановивизначено,що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
		Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_8 покарання вказав, що відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, який згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії тяжких, особу ОСОБА_8 , яка до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується посередньо, одружена, на утриманні має чоловіка - інваліда ІІІ групи, не працює, на обліку у лікарів психіатра або нарколога не перебуває. 
		Обставинами, які пом`якшують ОСОБА_8 покарання, суд визнав її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. 
		Обставин, які обтяжують ОСОБА_8 покарання судом не встановлено. 
		Підстав для призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст.69 та 75 КК України, суд не знайшов і дійшов висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченої ОСОБА_8 можливо лише в умовах ізоляції її від суспільства з призначенням покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.5 ст. 111-1 КК України, без застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна. 
		    Крім того суд, у своєму рішенні вказав, що враховує досудову доповідь Баштанського районного сектору № 5 філії Державної установи «Центр пробації» в Миколаївській, Донецькій, Луганській та Херсонській областях від 20.03.2023 року про те, що орган пробації не може рекомендувати застосування до  ОСОБА_8 покарання не пов`язане з позбавленням волі.
		       Очевидно, що це право ОСОБА_8 визнавати або не визнавати свою вину, разом з цим що стосується розкаяння ОСОБА_8 , то колегія суддів за результатами апеляційного розгляду відмічає наступне.
		В основному риторика обвинуваченої ОСОБА_8 про те що вона змушена була працювати на посаді керівника апарату в Снігурівській військовій адміністрації (ВЦА) зводиться до того, що її чоловік після інсульту не може в повній мірі сам себе обслуговувати, що після того як м. Снігурівка потрапило під окупацію, то вона залишилась без засобів існування.
		При цьому свою роль в роботі адміністрації рф ОСОБА_8 явно скриває або намагається її значимість приховати пояснюючи тим, що вона лише приймала людей на роботу і оформляла документи.
		При тому, що по рівню кваліфікації посад Снігурівської військової адміністрації (ВЦА) ОСОБА_8 була 4 у списку працівників, тобто входила до керівного складу, виконувала окремі доручення зама ОСОБА_10 - ОСОБА_11 була її довіреною особою, передавала документи зі списками осіб «сочувствующих» окупантам, забезпечувала роботу транспорту окупаційної адміністрації.
		Як правильно замітив прокурор 5000 жителів Снігурівки, які опинились під окупацією вижили і не стали на бік ворога.
		Таким чином, колегія суддів, за результатами апеляційного розгляду вважає, що обвинувачена ОСОБА_8 розповідаючи про розкаяння, тяжке захворювання чоловіка та відсутність іншого виходу намагається у такий спосіб захисту уникнути справедливого покарання.
		Обвинувачена ОСОБА_8 добровільно займала посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території, мала проросійські політичні погляди, а її дії були припинені через деокупацію Снігурівської ОТГ, Баштанського району Миколаївської області, тобто через обставини, які не залежали від її волі.
		       При таких обставинах, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду про те, що  ОСОБА_8 , як особа представляє суспільну небезпеку для оточуючих, а тому її виправлення та перевиховання можливе лише в умовах реальної ізоляції від суспільства.
		Крім того вважає, що призначене обвинуваченій ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, є мінімальним, достатнім та справедливим, відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		Порушення вищевказаних принципів судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання, колегія суддів не вбачає, підстав для застосування вимог ст. 75 КК України немає. 
		Таким чином, доводи апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 про те, що суд при призначенні покарання, не достатньо врахував її особу, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину є необґрунтованими і по суті спростовуються змістом оскаржуваного вироку, а тому колегія суддів, з урахуванням положень ст. 404 КПК України, підстав для зміни або скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, не вбачає.
		 
		 
		 
		Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 418, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
		                         ПОСТАНОВИЛА:
		   
		Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення. 
		Вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02 червня 2023 року в кримінальному провадженні № 22023150000000094 від 14 лютого 2023 року, стосовно ОСОБА_8 за ч.5 ст. 111-1 КК України - без змін. 
		Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції.
		 
		СУДДІ: 
		ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...