Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 496/1972/21 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти правосуддя; Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу.
Надіслано судом: 15.12.2023. Зареєстровано: 15.12.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.12.2023.
Дата набрання законної сили: 12.12.2023
Номер судового провадження: 11-кп/813/2522/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42021161160000010

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 11-кп/813/2522/23
		Справа № 496/1972/21 
		Головуючий у першій інстанції  ОСОБА_1  
		Доповідач         ОСОБА_2 
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12.12.2023 року                                        м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд:
		судді-доповідача             ОСОБА_2 , 
		суддів         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		за участю: секретаря с/з         ОСОБА_5 ,
		прокурора         ОСОБА_6 ,
		захисника                 ОСОБА_7 ,
		особи, щодо якої вирішується 
		питання про застосування 
		примусових заходів
		виховного характеру         ОСОБА_8 ,
		соціального педагога         ОСОБА_9 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 20 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42021161160000010 від 02 березня 2021 року відносно
		 
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Сонячне Біляївського району Одеської області, яка не навчається, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
		 
		щодо якої застосовані примусові заходи виховного характеру за вчинення суспільного небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.384 КК України, - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Зміст оскарженого судового рішення та фактичні обставини,
		встановлені судом першої інстанції.
		 
		Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 20 грудня 2021 року до неповнолітньої ОСОБА_8 застосовані примусові заходи виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків строком на 1 (один) рік.
		Неповнолітню ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, поміщено у приймальник  розподільник для дітей Головного Управління Національної поліції у м. Києві.
		Вирішено питання стосовно речових доказів. 
		Оскаржуваною ухвалою встановлено, що 06 листопада 2019 року в період з 10 годин 00 хвилин до 10 годин 20 хвилин, малолітня ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході допиту у якості малолітнього свідка під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12019160250000598 від 05 жовтня 2019 року за попередньою правовою кваліфікацією за ч.4 ст.152 КК України, в присутності законного представника - матері ОСОБА_11 , будучи ознайомленою з ч.3 ст.226 КПК України щодо обов`язку говорити тільки правду, офіційно повідомила працівникам поліції про те, що малолітній ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бігав оголеним на дитячому майданчику, розташованому по АДРЕСА_1 , де схопив малолітнього ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який там знаходився, повалив його на землю та проник своїм статевим членом в рот малолітнього ОСОБА_13 , після чого намагався вчинити вказані дії з малолітнім ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак не довів вказані дії до кінця, так як малолітній ОСОБА_14 вдарив його ногою та побіг додому.
		24 лютого 2021 року малолітня ОСОБА_8 , під час судового розгляду клопотання по кримінальному провадженню №12019160250000598 про застосування до малолітнього ОСОБА_12 примусових заходів виховного характеру за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, в ході судового засідання у приміщенні Біляївського районного суду Одеської області повідомила суд, що умисно надала неправдиві свідчення про вчинення ОСОБА_12 зазначених вище дій, а саме, її неправдивими свідченнями є те, що малолітній ОСОБА_12 бігав оголений по дитячому майданчику, вчиняв дії сексуального характеру відносно малолітнього ОСОБА_13 та намагався вчинити вказані дії відносно малолітнього ОСОБА_14 ..
		За таких обставин протиправні дії малолітньої ОСОБА_15 , яка не досягла віку з якого настає кримінальна відповідальність за вчинення суспільно-небезпечного діяння, кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст.384 КК України, а саме завідомо неправдиве показання свідка, надане органу, що здійснює досудове розслідування. 
		 
		Вимоги апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка її подала
		 
		Не погодившись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції заступник Генерального прокурора ОСОБА_16 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та закрити кримінальне провадження №42021161160000010.
		Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 КК України, може бути фізична осудна особа, яка до моменту його вчинення досягла 16-річного віку.
		Зі змісту ч.3 ст.226 КПК України убачається, що особи, які не досягли 16-річного віку, під час їх допиту не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову давання показань і за завідомо неправдиві показання та, відповідно не можуть бути притягнути до кримінальної відповідальності, передбаченої ст.384 КК України.
		Також до осіб, які не досягли 16-ти річного віку не можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру за завідомо неправдиві показання, оскільки вони не попереджаються про настання будь-яких кримінально-правових наслідків за такі дії.
		Крім того, прокурор звернула увагу на те, що суд застосував до ОСОБА_17 найбільш суворий примусовий захід виховного характеру, при цьому взагалі не вмотивувавши своє рішення з цього приводу. 
		 
		 
		 
		Позиції учасниківапеляційного провадження в судовому засіданні.
		 
		Прокурор ОСОБА_6 , неповнолітня ОСОБА_8 її захисник ОСОБА_7 та соціальний педагог ОСОБА_9 підтримали апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 та просили її задовольнити.
		Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов таких висновків.
		   
		Мотиви суду апеляційної інстанції.
		Згідно з ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
		Положеннямист.370КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост.94 КПК України.
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до статей 8, 9 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням засад законності та верховенства права, згідно з якими людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
		Законність, як загальна засада кримінального провадження, полягає в забезпеченні єдиного порядку кримінального провадження в усіх кримінальних провадженнях, неухильному дотриманні процесуальної форми та передбаченої процедури, однаковості застосування закону і поширюється на всі стадії та інститути кримінального процесу, всіх його суб`єктів, усі дії і процесуальні рішення.
		Законодавець передбачив у кримінальному процесуальному законі відповідні правові інститути, зокрема: оскарження прийнятих рішень, їх скасування та зміну, що у свою чергу, є гарантіями дотримання засади законності, оскільки дають змогу своєчасно виправити допущені порушення норм процесуального і матеріального права.
		Порушення, які перешкоджають суду повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження і постановити судове рішення, яке відповідає вимогам, встановленим КПК, визнаються істотними та тягнуть за собою його зміну або скасування.
		   Статтею 498 КПК України передбачено, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
		   Згідно з ч.1 ст.501 КПК України під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з`ясовує такі питання:
		1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;
		2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;
		3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.
		Відповідно до ч.2 ст.501 КПК України, якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1) або 2) частини першої цієї статті, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.
		Разом з тим, суд першої інстанції розглядаючи клопотання прокурора про застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітньої ОСОБА_8 за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст.384 КК України, вищевказаних положень КПК України не дотримався. 
		Так, ч.1 ст.384 КК України передбачено кримінальну відповідальність за введення в оману суду або іншого уповноваженого органу, у тому числі за завідомо неправдиве показання свідка, надані органу, що здійснює досудове розслідування.
		Згідно з ч.1 ст.22 КК України, суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.384 КК України, може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку.
		Відповідно до положень ч.3 ст.226 КПК України, особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, під час їх допиту роз`яснюється обов`язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову давання показань і за завідомо неправдиві показання.
		З наведеного вбачається, що особи, які не досягли 16-річного віку, під час їх допиту не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову давання показань і за завідомо неправдиві показання та, відповідно, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, передбаченої ст.384 КК України.
		Також до осіб у віці від 11 до 16 років не можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру за відмову давання показань і за завідомо неправдиві показання, оскільки вони не попереджаються про настання будь-яких кримінально-правових наслідків за такі дії.
		За таких обставин до ОСОБА_8 , якій на моменту допиту у кримінальному провадженні №12019160250000598 в якості свідка виповнилось лише 13 років, примусові заходи виховного характеру за вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, застосовані неправомірно.
		Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, застосувавши закон, який не підлягав застосуванню, а також істотні порушення кримінального процесуального закону, оскільки за наявності підстав для закриття кримінального провадження не закрив його.
		Крім того, задовольняючи клопотання прокурора, суд застосував до ОСОБА_17 найбільш суворий примусовий захід виховного характеру, передбачений ч.2 ст.105 КК України, при цьому не вмотивувавши своє рішення належним чином.
		Відповідно до постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» направлення до спеціальних навчально-виховних установ застосовується судами до неповнолітніх, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру.
		Водночас рішення про направлення ОСОБА_8 до спеціальної навчально-виховної установи мотивовано лише тим, що вона перебуває на обліку служби у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації як дитина, яка проживає у неповній багатодітній сім`ї, в якій мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків.
		Відомості щодо особи неповнолітньої в ухвалі суду зведені до вказівки про те, що за місцем навчання вона характеризується посередньо, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.
		Інші обставини, передбачені статтями 485, 487 КПК України, які підлягають встановленню у кримінальному проваджені щодо неповнолітніх, в ухвалі суду не наведені.
		Крім того, показання надані ОСОБА_8 , як під час досудового розслідування, так і судового розгляду у кримінальному провадженні № 12019160250000598, не вплинули на результати ухваленого судом рішення та не призвели до будь-яких негативних наслідків. Відтак дії ОСОБА_8 не становили суспільної небезпеки, оскільки не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.
		Слід звернути увагу і на те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.384 КК України, відноситься до кримінальних проступків, за вчинення якого не передбачено покарання у виді позбавлення волі. 
		Проте суд першої інстанції застосував до неповнолітньої ОСОБА_8 захід примусу, пов`язаний із обмеженням її особистої свободи.
		Ухваливши рішення про застосування примусового заходу виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей та підлітків за вчинення 13-річною ОСОБА_8 суспільно небезпечного діяння, за яке неповнолітні у віці до 16-ти років не несуть будь-якої відповідальності, Біляївський районний суд, всупереч вимогам ст.2, 9 КПК України, піддав неповнолітню необґрунтованому процесуальному примусу.
		З огляду на викладене оскаржувану ухвалу не можна вважати законною, обґрунтованою та мотивованою, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню.
		Відповідно до пунктів 3) та 4) ч.1 ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
		Згідно з пунктом 2) ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню
		Пунктом 5) ч.1 ст.407 КПК України передбачено, що а наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок або ухвалу і закрити кримінальне провадження.
		З огляду на викладене апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 , скасувати ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 20 грудня 2021 року та закрити кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42021161160000010 від 02 березня 2021 року відносно ОСОБА_8 на підставі п.2) ч.1 ст.284 КПК України.
		Разом з тим апеляційний суд зазначає, що в результаті допущених порушень кримінального процесуального закону з боку начальника сектору дізнання Одеського ГНУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_18 , яка склала клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_15 , який затвердив клопотання, та судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 , який безпідставного його задовольнив, неповнолітня ОСОБА_8 була свавільно затримана та направлена до Макіївського професійного училища соціальної реабілітації ім. А.С. Макаренка, в якому, на момент апеляційного розгляду, вона майже повністю відбула застосований захід примусу, який у даному кримінальному провадженні не міг бути до неї застосований.
		З метою попередження в подальшому аналогічних ситуацій апеляційний суд вважає за необхідне довести до відома про встановлені порушення вимог КПК України начальника ГУНП в Одеській області, керівника Одеської обласної прокуратури та голову Біляївського районного суду Одеської області.
		Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 409, 410, 411, 412, 418, 419, 497, 501, 502, 523 КПК України, апеляційний суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора ОСОБА_10  задовольнити.
		Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 20 грудня 2021 року про застосування до неповнолітньої ОСОБА_8 примусових заходів виховного характеру  скасувати.
		Постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42021161160000010 від 02 березня 2021 року стосовно неповнолітньої ОСОБА_8 за вчинення суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.384 КК України.
		Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №42021161160000010 від 02 березня 2021 року відносно ОСОБА_8  закрити на підставі п.2) ч.1 ст.284 КПК України  у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. 
		Довести до відома начальника ГУНП в Одеській області, керівника Одеської обласної прокуратури та голови Біляївського районного суду Одеської області про істотні порушення вимог КПК України, допущені під час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №42021161160000010 від 02 березня 2021 року, відносно неповнолітньої ОСОБА_8 з боку начальника сектору дізнання Одеського ГНУП №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_18 , прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_15 та судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 . 
		Копію ухвали надіслати до Макіївського професійного училища соціальної реабілітації ім. А.С. Макаренка.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили
		 
		Судді Одеського апеляційного суду:
		 
		ОСОБА_2             ОСОБА_4         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...